В Україні
Доступ до правосуддя у критичному стані
Вікторія Матола, журналістка, спеціалістка з правової тематики та судової реформи
Репортаж із суду на лівому березі Києва, що працює на межі критичних умов. Доступ до правосуддя ніхто ж не скасовував. У триповерховій будівлі по вулиці Пластовій на лівому березі Києва знаходиться одне з двох приміщень Дніпровського райсуду столиці.
Відключення електропостачання почалося тут ще в листопаді минулого року. З 15 січня — опалення, а на початку лютого майже три дні не було і водопостачання. Попри те, що електропостачання в суді 17 лютого, є (як і у всіх будівлях на лівому березі столиці, де неможливо відновити теплопостачання), у приміщенні — холодно і сиро. У коридорах — темно, а в деяких кабінетах після включення світла, поодинокі лампи ледь-ледь блимають і, зупинившись, майже не дають світла через низьку напругу. Це приміщення забезпечене одним бензиновим генератором, потужності якого ледве вистачає для роботи серверної кімнати та двох залів судових засідань, які розташовані на другому поверсі суду. Температура повітря у приміщеннях — від -5 до 0 градусів.
Читайте також: Апеляційні суди сильно перевантажені
Інша будівля суду по вулиці Кошиця також має один бензиновий генератор, якого вистачає лише для роботи архіву, трьох відділів суду, двох залів судових засідань та конвойного приміщення. Температура повітря там — не більше 5 градусів вище нуля. На третьому поверсі — поруч із кабінетами суддів і, зокрема виконуючої обов’язки голови суду Віри Левко, — кілька громадян очікують в коридорі. У невеликому прохідному кабінеті за робочими столами сидять двоє помічниць судді у теплому одязі, поруч — троє відвідувачів, з якими вони спілкуються. Вікно за спинами помічниць — розбите після одного з обстрілів. Монтажники, кажуть працівниці, приходили і навіть виміряли його для заміни, однак, досі цього не зробили. «Усі роботи можна замовляти лише через Територіальне управління Державної судової адміністрації у Києві, самі зробити ми нічого не можемо, оскільки будь-яке додаткове фінансування розцінюватиметься як корупція», — пояснює виконуюча обов’язки голови суду Віра Левко.
«У нас на даху також вибите вікно. Просили замінити, бо холод проходить. От кілька тижнів тому через це замерзли батареї і стався прорив води. Ми вже побачили, коли вода почала капати у кабінеті на 3-му поверсі. Там був шар льоду, наші працівники два дні його ломами розбивали, виносили, щоб розтоплена вода не текла в кабінети. І це ж, розумієте, ми своїх працівників залучаємо не до їхньої роботи… Проводка була пошкоджена, ми навіть боялись включати світло. Також стався прорив і в конвойному приміщенні — все було залито гарячою водою. Змушені були зняти тоді всі справи з розгляду», — розповідає Левко. І додає, що наразі в суді відрізані чотири батареї через прориви.
В її кабінеті на підлозі стоїть невеликий тепловентилятор. За температурою в приміщенні очевидно, що він не справляється з його обігрівом — суддя сидить в куртці. На спинці її робочого крісла лежить мантія. «Минулого тижня в першому залі на першому поверсі було -6. Це я в кабінеті можу сидіти в куртці, а в судовому залі треба бути у мантії. Судді повинні одягати мантію, коли відправляють правосуддя», — розповідає суддя.
«Нещодавно було у мене засідання, і адвокатка каже: «Ваша честь, давайте зробимо перерву, а то ви вже синя», — додає. Одна з її помічниць — Валерія Осмолович — періодично заходить в кабінет судді, щоб роздрукувати судові рішення. Тут же замерзлими пальцями підшиває його білою ниткою і повертається у свій кабінет, щоб віддати його відвідувачу. «Більшість принтерів не працюють — висвічується повідомлення про недостатність нагріву. Вони «зажовують» папір. До нас уже й майстер приходив, пробував якось налагодити. Правда, відтоді ще кілька зламалося. Я поставила у свій кабінет старий принтер, він наразі справляється», — каже Віра Левко.
До слова суддя зазначає, що у будівлі суду є чимало непрацюючої техніки, яку от уже більше п’яти років не вивозять. Це займає частину приміщення. Самостійно вони утилізувати її не можуть, оскільки є відповідна процедура, до якої залучають фахівців із Територіального управління Державної судової адміністрації. «Ми мало не щодня пишемо в ТУ ДСА Києва запити, звернення щодо нашої ситуації. То у нас горить, то прорвало, то не працює… Реакції немає», — додає вона.
«Ми вже були в критичній ситуації, тому шукали аварійну бригаду самостійно, вона нам поміняла частково проводку і поставила один автомат. Але рахунок, який ми передали в ТУ ДСА, досі не оплачений. Я не можу самостійно цим займатися, бо не можу гарантувати людям оплату. І, знаєте, суддя не мала би цим займатися. Вірите, я вже не пам’ятаю, коли я займалась виключно тим, чим має займатися суддя», — каже Левко.
Цивільна канцелярія суду повністю заставлена коробками із документами. Дійти до працівниць нелегко — доводиться обережно пробиратися крізь вузький прохід — між стелажами, стіною і стійкою для подачі документів. «Лише другий тиждень як є трохи більше світла. Бувало, три-чотири дні на тиждень взагалі не було світла, ми постійно включали генератор, тоді у нас був трохи потужніший, він «тягнув» другий поверх. Ми пересаджували працівників канцелярії, щоб працював розподіл (справи, що надходять до суду, реєструють в канцелярії і заносять в спеціальну систему розподілу, щоб визначити суддю або суддів, які розглядатимуть її — W). Знову таки, генератор не може працювати без перерви. Але й з перервами це дуже велике навантаження на техніку. Він вийшов з ладу. І досі його ніхто не забрав на ремонт», — скаржиться Левко.
«Зараз я розподіляю дуже термінові справи. Я — одна на розподілі, — розповідає працівниця канцелярії Вікторія Василенко. — Буває, що цього термінового вистачає на цілий день, зважаючи на кількість часу, коли є світло й інші супровідні затримки в роботі, що через це виникають. І тоді накопичуються інші справи. В канцелярії є багато й іншої роботи, у тому числі готувати документи для передачі в апеляцію, пошук запитів, рішень… У нас з початку лише цього року пішла сьома тисяча зареєстрованих справ. Але є ще й ті справи, які надійшли через Електронний суд, тож загальна кількість — дуже велика. Це як сніжний ком. Є такі справи, які ще не розподілені з 23 грудня. Люди телефонують, приходять — скаржаться, сваряться. А у мене — день сурка».
Проходячи темним коридором суду навіть удень, заходимо в один із судових залів, де можуть проводити засідання під час виключення світла. Опалення тут взагалі немає. Електропостачання вистачає лише на роботу системи фіксації засідання — усі судові розгляди записуються в аудіоформаті, а також суд повинен забезпечити можливість включитися онлайн учасникам процесу. Ще внаслідок пандемії українські суди запровадили нову практику — будь-кому із учасників дозволяють брати участь у засіданнях з використанням власних технічних засобів. Після повномасштабного вторгнення ця практика закріпилась.
Один із судових залів, де проводять засідання навіть під час виключення світла. «У мене якраз відбулося судове засідання, що тривало 15 хвилин, ми всі дуже замерзли», — ділиться одна із суддів Олена Хромова, що сидить біля маленького тепловентилятора у своєму кабінеті. Вона одягнена у мантію, з-під якої виглядає кілька шарів одягу, у тому числі утеплений жакет. В її кабінеті стоїть стелаж, заставлений до стелі коробками зі справами.
«Я — суддя-цивіліст, це не завжди нагальні справи, але якщо йдеться, наприклад, про призначення обмежувальних заходів у справах щодо домашнього насильства, — їх не можна переносити надовго. В одній із таких справ я мала 72 години для розгляду відповідного клопотання. І ми перенесли на наступний день, оскільки у день надходження скарги, інші судді розглядали термінові — тримання під вартою, продовження тримання. А залів всього два для розглядів. Правда, інші справи — можуть бути нетермінові, але люди приходять, а іноді приїжджають спеціально на засідання», — розповідає суддя.
«В одній зі справ свідком був військовий, він спеціально приїхав на судове засідання. І був дуже розлючений, коли йому сказали, що слухання не буде, бо зали, де ми можемо розглядати справи, зайняті цього дня. Я тоді навіть особисто прийшла в зал, поговорила з ним, пояснила, що, на жаль, ми не можемо провести засідання без фіксації. Далі наша розмова перейшла на більш позитивні моменти — приїхавши в Київ, він хоча би побачиться з сім’єю, дитиною», — додає суддя. Далі коридором заходжу у вбиральну. Її стан схожий на ті, які постійно публікують у звітах правозахисники щодо умов утримання в СІЗО.
«Плинність кадрів дуже сильна, працівники незадоволені умовами роботи, і це зрозуміло. Добре, що якось пережили кінець року, коли ще й звіти робили і мали їх завантажувати в систему — а для цього треба вісім годин безперервного енергопостачання. Ми це зробили дистанційно, придумували цілий механізм… Моя основна мотивація — це повага до колег, я тут давно працюю. Ну і найголовніше: доступ до правосуддя ніхто ж не скасовував», — каже фахівчиня.
Білокінь приймає запити адвокатів та учасників судових процесів і готує їм відповіді. Термін для адвокатів становить лише п’ять днів. У таких умовах, каже, постійно чує незадоволення.
Читайте також: Чому судові справи затримуються: що насправді відбувається в судах України – Марина Барсук, суддя ПАГС
«Якось подзвонив до мене один із учасників процесу. Нині він живе у Німеччині. Скаржився, що довго відповіді не отримує. Я йому кажу, що працюю одна у відділі, що така й така ситуація і в суді, і в Києві. А він мені, мовляв, я тут рятуюся від війни, приїхати не можу, а ви мені ось так відповідаєте. Ну що ж… Ми у війні працюємо, і в таких умовах… Лише один адвокат, запитавши реєстраційний номер — а це вже була 24 тисяча заяв у нас — поспівчував і сказав, що все розуміє», — розповідає Білокінь.
«У мене вже є право на відставку, я працюю суддею більше 15 років. І, дивлячись, як мої колеги, які прийняли це рішення, почали жити, я про це думаю періодично, — каже Віра Левко, проводжаючи мене з суду. — Але відчуваю відповідальність перед колегами, перед громадянами. І я вважаю, що дуже добре роблю свою роботу. Бачу все-таки людей, які дякують, які отримують це правосуддя, справедливість, за якою йдуть до суду. І це стримує».
Джерело: Юридичний вісник України
