В Україні
Драма Братського олійного заводу, або Не копав би іншому яму — сам би в неї не потрапив
Юрій Котнюк, ЮВУ
На світанку 24 серпня, коли країна готувалася святкувати День Незалежності, до Головного управління Національної поліції в Миколаївської області надійшло повідомлення про те, що в селищі Братському три десятки озброєних людей вдерлися на територію тамтешнього маслопресового заводу. Через деякий час нападники були затримані силами місцевої поліції та спецпідрозділу тактико-оперативного реагування, який прибув їм на допомогу. За даним фактом було відкрите кримінальне провадження за статтею 206 КК України — протидія законній господарській діяльності. На перший погляд, типовий приклад рейдерського захоплення, але через кілька годин адвокат Андрій Наход повідомив, що то насправді законні власники згаданого підприємства з допомогою охоронної фірми намагалися реалізувати своє право розпоряджатися належною їм власністю.
Захоплення відбулося на початку 2017-го
Конфлікт навколо Братського МПЗ — між його «справжніми» та «несправжніми» власниками — триває вже четвертий рік, й при цьому кожна із його сторін висвітлює хід подій з точки зору своєї дзвіниці, тобто детально розповідаючи про приємні для них деталі й оминаючи увагою неприємні. Ми ж спробуємо окреслити об’єктивну картину, оскільки те що відбувається стосується не лише двох бізнес-угруповань, а й державних органів, які утримуються за рахунок платників податків, а саме органів поліції, юстиції, прокуратури, судових установ, а крім того, ще й Національного агентства з розшуку та управління активами (далі — АРМА).
Згаданий вище БМПЗ був запущений у 2013 році на базі споруд колишнього міжколгоспного комбікормового заводу, тільки тепер основним профілем його виробництва стала переробка на олію насіння соняшника. На ньому працювало 110 осіб, тож можна сказати, що для 5-тисячного Братського це було містоутворююче підприємство. Офіційним його власником було й донині є Товариство з обмеженою відповідальністю «Нові енергозберігаючі технології» (далі НЕСТ), а єдиним власником останнього до того, як сталися ці драматичні події, був мешканець Донецької області Олег Ільяшенко — колишній начальник Державної податкової інспекції в Старобешевському районі. Причому юридичною адресою «НЕСТ» було розташоване в тій же Донецькій області місто Краматорськ.
Початок конфлікту офіційно датується 12-им січням 2017 р. У цей день досі невстановлені зловмисники, підробивши договір купівлі-продажу статутного капіталу «НЕСТ» між паном Ільяшенком і 26-річним Владиславом Зайцевим, зареєстрували останнього власником даного товариства в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі — ЄДР) через державного реєстратора Краматорської міської ради Катерину Куцен. За даним фактом органами поліції розслідується кримінальне провадження щодо підроблення документів і шахрайства, але єдиному відомому слідству учаснику цього злочину — пану Зайцеву навряд чи колись буде ухвалений обвинувальний вирок. Бо, по-перше, цей хлопець однозначно був підставною особою — він лише з три місяці до того звільнився з місць позбавлення волі, де відбував покарання за грабіж, а по-друге, в матеріалах справи знаходиться офіційне свідоцтво від 05.10.2017 р. про його смерть. Якщо, звичайно, даний документ теж не підроблений.
Утім, навіть номінально Зайцев був власником «НЕСТ» і належного цьому товариству заводу лише одну добу, оскільки вже 13 січня 2017 року між ним та іншим ТОВ під назвою «ЮК НОБЛ» було укладено договір про купівлю-продаж стовідсоткової частки «НЕСТ». Але й це ще не все: того ж дня між новим власником і (вже третім за ліком у цій історії) ТОВ під назвою «Олтрейд 2016» було укладено договір оренди майнового комплексу Братського маслопресового заводу. Саме це товариство й пред’явило свої права на розпорядження цим підприємством.
Перший візит його посланців на завод мав місце 13 січня 2017 р. і пройшов без ексцесів: представники орендатора прийшли, показали документи, а коли їм вказали на двері, без зайвого шуму забралися, звідки прийшли. А от уже через півтора тижня, 23 січня того ж року, події розгорталися значно драматичніше: нові господарі взяли із собою не лише папери, а й групу озброєних працівників охоронної фірми «Борисфен», контроль над якою приписують нині вже колишньому народному депутату Юрію Березі. Без бійки, звичайно, не обійшлося, але місцева поліція не втручалася, і за це в неї не варто кидати камінь. Якщо дві групи розлючених людей навперебій називають себе законним власниками заводу, єдиний правильний крок, який може зробити представник влади — це зазирнути в ЄДР. А вже хто там написаний, той і правий. Так «Олтрейд», якого, з одного боку, можна назвати пособником шахраїв, а з іншого добросовісним набувачем прав оренди, взяв під контроль маслопресовий завод.
Перемога, але безрезультатна
Шлях до правди виявився для потерпілого О. Ільяшенка дуже довгим — він не завершився й досі. Поліція, як уже зазначалося, відкрила кримінальне провадження, але максимум, що вона могла зробити на етапі досудового розслідування, це ініціювати накладення судом арешту на майновий комплекс заводу, аби запобігти його відчуженню, щоб його не придбала яка-небудь третя особа, котра буде називати себе добросовісним набувачем уже всього майна, а не лише прав його оренди. А от питання про те, хто буде керувати виробничими процесами й отримувати прибуток від реалізації олії — той, хто вважає себе законним власником, чи той, хто називає себе законним орендатором — поліція винесла за дужки: вирішуйте, мовляв, без нас. Після півторарічних суперечок це питання нарешті було вирішене ухвалою Печерського районного суду Києва від 5.10.2018 р., якою арештоване майно передано в управління АРМА.
Стосовно ж визначення законного власника, то потерпілий звернувся до Міністерства юстиції зі скаргою на дії державного реєстратора К. Куцен, але наказом МЮУ від 31.01.2017 р. в її задоволенні було відмовлено. Після цього реєстраційні дії були оскаржені в порядку адміністративного судочинства: ця справа (№ 826/1934/17) розглядалася з перемінним для позивача успіхом, але врешті-решт Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду своєю постановою від 4.09.2018 р. вирішив, що даний спір має приватно-правовий, а не публічно-правовий характер і провадження по справі закрив. По цьому за діло взявся Господарський суд Дніпропетровської області (справа № 904/1339/19), який нарешті задовольнив позов і не лише скасував реєстраційні дії державного реєстратора К. Куцен, а й визнав недійсним договір купівлі-продажу статутного капіталу «НЕСТ», на підставі якого, власне, й були внесені спірні записи до ЄДР — таке рішення було ухвалене 15.08.2019 р. Потім воно благополучно пройшло через сито апеляційної інстанції і 23.12.2019 р. набрало законної сили, а в подальшому постановою Касаційного господарського суду від 16.06.2020 р. залишене без змін. У проміжок між двома цими датами, 5 березня 2020 р., Печерський райсуд скасував накладений ще в 2017-му році арешт на майновий комплекс Братського заводу, оскільки визначився його законний власник і необхідність у такому заході забезпечення кримінального провадження відпала.
Проте адвокати потерпілого рано святкували перемогу. Зазначимо, що в цій боротьбі сторону О. Ільяшенка підтримувало громадське об’єднання «Бізнес-Варта» і сформована нею група адвокатів, куди, окрім уже згаданого Андрія Находа, входила й колишні очільниця люстраційного департаменту Мін’юсту Тетяна Козаченко, тож можна не сумніватися, що юридичне супроводження справи було достатньо кваліфікованим. Але й воно не змогло подолати перешкоду, що виникла в подальшому.
А перешкода ця, на перший погляд, виглядала доволі комічно: АРМА відмовилося повертати актив законному власнику через те, що до нього не надходила ухвала суду з мокрою печаткою. Як пояснили потім в одному зі своїх інтерв’ю в.о. голови Нацагентства Віталій Сигидин і його заступник Володимир Павленко, ухвалу в такому вигляді їм принесли адвокати, а потрібно, щоб вона в установлений законом спосіб надійшла із суду. Бо якщо вони, мовляв, будуть повертати майно за ухвалами, принесеними адвокатами, такі ухвали дуже скоро хтось почне малювати в себе в підсобці.
Звісно, логіку цих достойників зрозуміти можна: вони не хотіли, аби їм самим було пред’явлене обвинувачення в перевищенні повноважень чи службовій недбалості, але хтось же блокував та й досі блокує надходження до них цього судового рішення.
З огляду на це легко припустити, що події 24 серпня є наслідком того, що в законного власника урвався терпець і він спробував повернути своє силою. Думалося, що приїде поліція, вислухає, як це вже колись було, обидві ворогуючі сторони, подивиться в реєстрі, хто в домі хазяїн, та й поїде собі геть. Але не так сталося, як гадалося, і силовики зупинили самоправне відновлення справедливості. Навіть запис в ЄДР виявився для них не указ.
Поет у цьому випадку, напевне, написав би, що сльози від жалю навертаються й кулаки від обурення стискаються. А якщо серйозно, то мусить же бути тому, що сталося, якщо не юридичне виправдання, то хоча б логічне пояснення — не може ж держава так тупо потурати рейдерам і шахраям. У пошуках відповіді на це питання спробуймо скористатися методом доведення від супротивного й подібно Остапу Бендеру задати питання, чи був потерпілий моральною людиною?
Хто сіє вітер, той жне бурю
Факти свідчать, що моральною людиною, він не був. Про це чимало написано в замовних публікаціях його опонентів, але ми з нагромадження викладених ними фактів візьмемо лише один, а саме номер кримінального провадження — 12015100090001884 і дату його порушення — 27.02.2015 р. Його фабула звучить наступним чином: у грудні 2014 року ТОВ «Волеум Індастріз» уклало з ТОВ «Іст Агро Трейдінг» договір, відповідно до якого перше платить другому 4,5 мільйона гривень й отримує за це від нього 300 тонн соняшникової олії. Фірма-покупець гроші перерахувала, але олії за них не отримала, а директор фірми-продавця, який підписував контракт, зник у невідомому напрямку. А тепер головне: олія мала бути вироблена на Братському масло-пресовому заводі, котрий належав уже відомому нам «НЕСТ», який у цьому договорі виступав у ролі поручителя й мав компенсувати фірмі-покупцю всі збитки, заподіяні їй фірмою-продавцем у випадку невиконання нею умов контракту.
Обдурене в такий спосіб ТОВ «Волеум Індастріз» подало до компетентних органів дві заяви. Перша була адресована поліції, яка відкрила кримінальне провадження за статтею 191 ККУ (Привласнення майна шляхом зловживання службовим становищем) і з’ясувала, що перераховані потерпілою фірмою кошти були прогнані через низку фірм-прокладок, але в кінцевому підсумку в готівковому вигляді потрапили до кишень власника «НЕСТ» та інших осіб, які реально контролювали Братський МПЗ. З огляду на це ухвалою Солом’янського районного суду Києва в межах цього кримінального провадження на майновий комплекс заводу ще в 2015 році було накладено арешт. А от вироку досі немає.
Друга ж заява була позовом до Господарського суду Івано-Франківської області про стягнення з «НЕСТ» збитків у сумі 5,8 млн грн, яка складалася з тіла боргу та його «хвостів». Він був задоволений (справі № 909/203/16), а от із виконанням виникла проблема: ігноруючи згадану вище ухвалу суду про арешт майна Братського МПЗ, «НЕСТ» уклало з підставною фіктивною фірмою договір про його передачу їй в іпотеку. Грубо кажучи, вивело всі ліквідні активи, після чого прикинулося голим і босим, з якого взяти нічого, навіть за рішенням суду. Стягувач — «Волеум Індастріз» намагалося в судовому порядку визнати договір іпотеки недійсним, але суди всіх трьох інстанцій відмовили в задоволенні позову (справа № 910/7527/16).
Таким чином обдурена фірма опинилася в ситуації, коли теж сльози навертаються й кулаки стискаються — бачиш, як за рахунок твоїх грошей хтось будує свій добробут, а зробити нічого не можеш. І якщо вірити недоброзичливим по відношенню до колишнього, а тепер уже й нинішнього, власника «НЕСТ» замовним публікаціям, цей випадок обдурення довірливих бізнесменів з боку належного йому товариства далеко не єдиний, і суми там фігурують значно більші, аніж 4,5 мільйона гривень.
Маючи в розпорядженні такі факти, неважко відтворити події, що відбувалися за лаштунками конфлікту. Рано чи пізно мав настати момент, коли кількість обдурених і обурених досягла критичної маси, за наявності якої люди починають діяти не лише законними методами, а й методами свого кривдника. Бо якщо судові й правоохоронні органи настільки кволо переслідують скоєні плутягами злочини, значить вони так само дивитимуться крізь пальці й на злочини, вчинені стосовно цих самих плутяг. А відтак законному власнику заводу ще довго доведеться чекати повернення свого майна. Принаймні не раніше того дня, коли він сповна розрахується з усіма, кому винен.
Джерело: Юридичний вісник України
