Connect with us

В Україні

Газова справа пішла на друге коло Суди вирішують долю урядової постанови, яка давно вже втратила чинність

Двадцять п’ятого червня Верховний Суд таки скасував рішення Окружного адміністративного суду Києва від 4.03.2019 р., якою була визнана протиправною та нечинною постанова Кабінету Міністрів України № 315 від 27.04.2016 р., а разом з ним і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 8.07.2019 р., якою це рішення було залишено без змін. Нагадаємо, що внаслідок прийняття зазначеної урядової постанови свого часу зросли ціни на газ для побутових споживачів, а неабиякий інтерес публіки до цієї адміністративної справи пояснювався тим, що автором позовної заяви була Юлія Тимошенко. Тож не дивно, що переможні для неї рішення судів попередніх інстанцій були широко висвітлені в засобах масової інформації, а от повідомлення про поразку позивачка тиражувати не стала, тому й ухвалення вердикту Касаційного адміністративного суду лишилося майже непоміченим.

Адміністративна справа з політичним забарвленням

Історія даної справи становить яскравий приклад ситуації, коли сам процес набагато цікавіший і важливіший за результат. Так, якби даний позов благополучно пройшов через усі три інстанції, від цього нікому б не стало ні холодно, ні тепло. Бувають судові рішення, про які кажуть, що їх виконання неможливе, а в цьому випадку про рішення ОАС Києва можна сказати, що там нема чого виконувати: говорячи мовою юристів, воно не тягне жодних правових наслідків.

Маючи великий досвід роботи в газовій сфері, позивачка не могла цього не розуміти, але для неї, як політика, виграшним став би будь-який результат: якби позов не було задоволено, вона б сказала, що погані суди «зарубали» хороше починання, а якби, навпаки, задовольнили, винуватим би лишився поганий уряд, який не хоче виконувати хороше рішення. В обох випадках висновок мав бути один: «Голосуйте за мене!». Цікава деталь: позов розглядався з червня 2016 року, але рішення ОАС і ААС були ухвалені в акурат перед виборами: одне — президентськими, друге — парламентськими. Таким чином дії позивачки були цілком продуманими й логічними, чого не можна сказати про дії суддів, які задовольняли цей смішний позов, а також про дії працівників Міністерства юстиції, які представляючи в суді сторону відповідача, організували настільки кволий захист, що складається враження ніби вони навмисне підігрували позивачці.

Два режими регулювання цін

Перш за все треба нагадати, що уявляла собою оскаржувана постанова № 315 від 27.04.2016 р. Вона не була самостійним нормативним-правовим актом й лише вносила низку змін до іншої урядової постанови — № 758 від 1.10.2015 р., якою затверджувалося Положення про покладення спеціальних обов’язків на суб’єктів ринку природного газу. Найважливішою зміною були, звичайно, цифрові показники граничних роздрібних цін, за якими належало продавати газ побутовим споживачам. Так, відповідно до первісної редакції, в період з жовтня 2015-го по квітень 2016-го років цей вид палива мав коштувати 3,6 грн за 1 кубометр. А от уже в новій редакції було написано, що з травня 2016-го по березень 2017-го він має продаватися вже по 6,879 грн за той же кубічний метр. От саме ці корективи, внесені постановою КМУ № 315, й оскаржувала позивачка, намагаючись при цьому сформувати в широких колах населення думку про те, що в разі її скасування газ для населення має істотно подешевшати. Багато хто в це повірив, але насправді все було зовсім не так.

До 2016 року природний газ належав до тої категорії товару, на який встановлювалися регульовані державою ціни, які мали бути, з одного боку, економічно обґрунтування для виробника-продавця, а з іншого, доступними для споживача-покупця. Для цього на роль регулятора був призначений спеціально на те уповноважений орган в особі Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), а сам процес регулювання цін мав бути безперервним. Так, наприклад, ухвалюється постанова, яка встановлює, яким категоріям споживачів, за якою ціною належить продавати газ. Через деякий час, коли через інфляцію чи ще якісь поважні причини, виникає потреба підвищити їх, ухвалюється нова постанова, яка встановлює інші ціни, а в останньому пункті обов’язково зазначається, що припиняється дія попередньої постанови регулятора. Тож якщо раптом вийде так, що нова постанова буде скасована в судовому порядку, то буде скасовано і її останній пункт, а відтак, автоматично відновлюється дія попередньої постанови з її нижчими цінами.

Важливий момент: судовий розгляд може тривати кілька років, а регулятор може приймати акти зазначеної категорії по декілька разів на рік, тож може вийти так, що коли судове рішення про скасування оскаржуваної постанови набере законної сили, ця сама постанова вже давно буде скасована самим регуляторним органом. Але це не біда — в такому разі може бути проведений перерахунок коштів, зайво сплачених протягом спірного періоду, які потім будуть або компенсовані живими грошима, або розкидані на майбутній період.

Отже, якщо дивитися на речі з точки зору щойно викладеного, може скластися враження, ніби позов до КМУ має рацію і зможе принести яку-небудь користь простому люду. Але у 2015 році сталася важлива подія: Верховна Рада України прийняла Закон під назвою «Про ринок природного газу», відповідно до якого цей продукт випадав з категорії товарів, на які встановлюються регульовані державою ціни Відтепер постачання природного газу мало здійснюватися за цінами, що вільно встановлюються між постачальником та споживачем, щоправда за винятком деяких випадків. Так, згаданим вище законом Кабміну надавалося право покладати на суб’єктів ринку природного газу спеціальні обов’язки, які полягали в тому, щоби продавати газ певним категоріям споживачів за встановленим урядом пільговими цінами.

На практиці це виглядало так, що належна державі корпорація «Укргазвидобування» мала продавати за певною ціною видобутий нею газ Національній акціонерній компанії «Нафтогаз України», та, в свою чергу, за певною ціною мала продавати його газопостачальним підприємствам, відомим народу під назвою газзбутів, а ті вже продавали газ побутовим споживачам, але за цінами, які не повинні були перевищувати встановлені урядом граничні роздрібні.

Таким чином ціна, як і раніше, начебто, лишалася регульованою, але для цього було запроваджено зовсім інший механізм, аніж той, що був до цього передбачений Законом «Про ціни та ціноутворення». Перша з цих відмінностей була в тому, що раніше встановлені НКЕРКП ціни мали бути економічно обгрунтованими. Тепер же Кабмін отримав право встановлювати на них такі ціни, які йому заманеться, але при цьому державні й приватні підприємства, які виконували покладені на них спеціальні обов’язки, мали право отримати від уряду компенсацію здійснених ними економічно обгрунтованих витрат. Відчуваєте різницю? Якщо раніше споживачі мали можливість судитися з регулятором з приводу того, були чи не були встановлені ним ціни економічно обгрунтованими, то тепер лише суб’єкти ринку природного газу могли судитися з урядом за суму компенсації.

Друга, дуже важлива, відмінність була в тому, що такий обов’язок покладався на вказаних суб’єктів тимчасово, причому в урядовій постанові мав бути вказаний конкретний строк їх дії. Пам’ятаєте — на початку нашої розповіді було зазначено, що ціна 3,6 грн за кубометр була чинною з жовтня 2015-го по квітень 2016-го, а ціна 6,879 грн — з травня 2016- го по березень 2017 р.

Ну й хто б від цього виграв?

А тепер погляньмо на різницю між тим, які наслідки тягло б за собою скасування в судовому порядку постанови НКРЕКП про встановлення цін на газ і наслідками, які б наслали після скасування постанови КМУ про покладання спеціальних обов’язків на суб’єктів ринку природного газу. В першому випадку автоматично відновлювалися би попередні, тобто нижчі ціни на газ, а в другому з Укргазвидобування, Нафтогазу і газзбутів знімалися би будь-які обов’язки, внаслідок чого вони отримували би повне право продавати газ населенню за якою їм захочеться ціною.

Таким чином, якби суди були моторнішими й задовольнили позов Юлії Тимошенко ще в період дії оскаржуваної постанови КМУ, це призвело б не до зниження цін на газ для побутових споживачів, а до підвищення її до рівня ринкової. А задоволення його вже після того, як урядова постанова втратить чинність, не тягло за собою, як уже було сказано, жодних правових наслідків.

Як бачите, розібратися в цих премудростях не так то вже й складно, але позивачка справу ініціювала, а троє суддів ОАС, на чолі з Євгеном Абловим, замість того, щоб відразу відмовити в задоволенні її позовних вимог, з якоїсь невідомої нам причини вирішили три роки поблукати в трьох соснах. Врештірешт позов було задоволено й головним серед багатьох інших аргументів на користь ухвалення саме такого рішення був той факт, що в ході прийняття спірної постанови Кабміном не було дотримано процедури, передбаченої Законом «Про ціни та ціноутворення».

Як не дивно, але представники відповідача, рекрутовані з лав департаменту з питань судової роботи Міністерства юстиції, зосередившись на другорядних моментах, чомусь проігнорували це основне питання і в жодному з трьох судів не висловили чітку позицію про те, що дія згаданого закону на дані правовідносини не поширюється, а тому Кабмін не зобов’язаний був дотримуватися передбачених ним процедур. Далі сталася подія, яку можна віднести до розряду комічних: колегія суддів одного за другим залучила до процесу три підпорядковані Мін’юсту науково-дослідні інститути судових експертиз, поставивши перед ними одне й теж питання: чи можна вважати економічно обгрунтованою ціну на газ, встановлену оскарженою постановою КМУ. Ці поважні установи дали різні відповіді, але жодна з них не сказала, що питання є некоректним, оскільки уряд не зобов’язаний встановлювати для побутових споживачів економічно обґрунтовані ціни на газ.

Цікаво, що єдиним, хто порушив цю «табуйовану» тему, виявився Нафтогаз, який разом з Укргазвидобуванням, НКРЕКП і Міністерством економіки брав участь у справі як третя особа. Лише він у касаційній скарзі висловив позицію, суть якої полягала в тому, що в даних правовідносинах Закон «Про ціни і ціноутворення» потрібен як зайцю стоп-сигнал, але тут Нафтогаз чимсь нагадував невихованого хлопчиська, який не знаючи правил придворного етикету, взяв та й врізав правду-матку. Однак, Верховний Суд не дуже зважив на його аргументи і не взяв на себе відповідальності відмовити в задоволенні позову, а тому, скасувавши рішення попередніх інстанцій, відправив справу на новий розгляд до ОАС Києва.

Костянтин ЮРЧЕНКО,
ЮВУ

Джерело: Юридичний вісник України

В Україні

Чому не виправдалися очікування переатестації обласних прокурорів?

Сергій МИТКАЛИК,
виконавчий директор ГО «Антикорупційний штаб»

Переатестація обласних прокурорів підходить до завершення. Попередній результат — із 3 161 обласного прокурора атестацію пройшли 2 487. Поки що залишається невідомою доля 18 прокурорів, тобто 22% не набрали відповідних балів на тестуванні або не пройшли співбесіду.

Якщо розглядати окремий етап атестації, а саме співбесіду, то її не змогли пройти лише 5% прокурорів. Нагадаємо, під час атестації прокурорів Офісу Генерального прокурора заяви про намір пройти таку атестацію написали 1 083 прокурори ГПУ. З них успішно подолали три етапи 610 прокурорів, тобто 56%. Тоді ця атестація проходила під керівництвом Руслана Рябошапки.

Чому переатестацію в регіональних прокуратурах пройшло більше прокурорів, аніж в ОГП?

У цьому плані слід виділити декілька причин. По-перше, комісії з атестації ОГП, які очолювали заступники генерального прокурора Руслана Рябошапки, мали досить повну інформацію про своїх колег-прокурорів. Тим часом у комісіях обласних прокуратур рядовий прокурор із ОГП, який входив до її складу, мало що знав про регіональних прокурорів, а тому керувався тією інформацією, яку підготувала робоча група з числа громадськості.

По-друге, на момент проведення переатестації обласних прокурорів Окружний адміністративний суд м. Києва вже задовольнив позов звільненого прокурора Генпрокуратури за результатами атестації. Члени кадрових комісій регіональних прокуратур почали звертати на це увагу й намагалися детальніше обґрунтовувати свої рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

По-третє, більшість негативної інформації, що містилася в ЗМІ, зазвичай або не підтверджувалася, або мала своє логічне та документальне пояснення.

Організаційні моменти

Загалом було створено 12 кадрових комісій регіональних прокуратур, кожна з яких складалася з 6 осіб, а саме: трьох прокурорів ОГП, які вже пройшли атестацію, та трьох представників, делегованих міжнародними організаціями. Серед останніх — адвокати та юристи, члени громадських організацій. Для успішного проходження співбесіди прокурору потрібно було набрати 4 голоси «за».

На мій погляд, міжнародні організації, які делегували своїх представників, неналежно організували процес їхнього відбору. Напевно, це сталося через дві причини. По-перше, анкета про бажання взяти участь в атестації заповнювалася в березні, а сама атестація була запланована на квітень—травень, однак через карантинні обмеження була відкладена на невизначений строк. По-друге, організації не повідомили, які саме кандидатури були відібрані та подані до ОГП для включення до складу конкурсних комісій. А коли ОГП у середині червня вирішив запустити процес роботи комісій, кандидатів, поданих міжнародними організаціями, автоматично включили до складу конкурсних комісій. Організації, які нас делегували, вже постфактум повідомили, що ми є включеними до складу комісії, пославшись на наказ. Деякі члени комісії через неможливість взяти участь у її роботі заявили про відмову. Зважаючи на це, їх оперативно було замінено іншими юристами.

Організаціям, які делегували своїх представників, потрібно було провести відповідне навчання. Так, під час переатестації спостерігалося, що делеговані особи не завжди чітко знали алгоритми роботи кадрових комісій, через що інколи виникали процедурні помилки. Додаткового навчання не проводили і серед представників кадрових комісій від Офісу Генерального прокурора. Більшість із них досить формалізовано підходила до обґрунтування причин непроходження прокурором атестації. Тобто вони були готові голосувати «проти» в разі порушення чинного законодавства прокурорами. Хоча було достатньо обґрунтованого сумніву щодо відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

Слід звернути увагу на неоднорідні результати роботи комісій. На приклад, у сьомій конкурсній комісії атестацію не пройшов 21 прокурор, тоді як в одинадцятій — лише 6. Це можна пояснити двома факторами. З одного боку, прокурорів ділили між комісіями за алфавітним принципом, тобто більше «недоброчесних» прокурорів могли опинитися в одній комісії випадково. З іншого боку, розуміння сутності «обґрунтованого сумніву» щодо відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності в кожної комісії було різним.

Чи був тиск на комісію з боку ОГП?

Явних ознак тиску на колег у конкурсній комісії з боку керівництва Офісу Генерального прокурора, як член 9 кадрової комісії, я не спостерігав. Більше того, в 13-й кадровій комісії між головою конкурсної комісії, який є представником ОГП, та членами, делегованими від міжнародних організацій, виник конфлікт. Голова дозволяв собі неприйнятно висловлюватися про представників громадськості та адвокатів. Зважаючи на це, ними була надіслана скарга до Генпрокурора щодо заміни голови конкурсної комісії. Реакція була швидкою: Голову виключили зі складу 13 комісії та замінили на іншого прокурора Офісу Генпрокуратури.

Варто згадати ще одну обставину, яка допомогла частині прокурорів пройти атестацію — це витік інформації щодо письмового практичного завдання, яке прокурори писали перед проходженням співбесіди. Зновутаки, після письмового звернення до ОГП від представників міжнародних організацій за вихідні тестові завдання були замінені. Але друга версія була значно легшою за попередню. Під кінець проведення переатестації видавалося, що зміст письмових завдань окремим прокурорам був відомий. Керівництвом ОГП належних заходів із цього приводу вжито не було. Сам прокурор, який поширив письмові практичні завдання в мережі, переатестацію не пройшов.

Отже, на мій погляд, переатестація була проведена без тиску з боку керівництва Офісу Генеральної прокуратури, але з проблемами, які вплинули на її перебіг, та які слід обов’язково вирішити до початку проведення переатестації місцевих прокурорів. Найцікавіше ж очікує нас попереду. Більшість прокурорів традиційно оскаржуватимуть «неуспішне» проходження атестації в судах, і з огляду на позицію ОГП в цих процесах ми зможемо зрозуміти справжнє ставлення керівництва Офісу Генерального прокурора до переатестації.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В Україні

Україна посіла 34 місце за кількістю випадків захворювання на COVID-19

МОЗ повідомляє, що Україна за кількістю зареєстрованих випадків коронавірусної хвороби посідає 34 місце в світі, за смертністю від COVID-19 – 38 місце. За кількістю хворих на 1 млн населення Україна посідає 86 місце.

Серед європейських країн за кількістю випадків COVID-19 Україна посідає 8 місце, за смертністю – 15, за кількістю хворих на 1 млн населення – 37.

«Динаміка поширення коронавірусної хвороби в світі не має тенденцій до зниження. Кількість хворих у світі дорівнює 17 млн 106 тис., з яких 668 тис. випадків хвороби закінчились летальними наслідками. В Європі зареєстровано 2 млн 871 тис. випадків коронавірусної хвороби, з яких 203 тисяч – летальні. За минулу добу серед європейських країн найбільший приріст хворих на коронавірус спостерігався в Росії – 5400 випадків, в Іспанії – 3092 випадки та у Франції – 1346. В Іспанії почалась нова хвиля захворюваності на COVID-19. В сусідніх з Україною країнах, зокрема в Румунії, добовий приріст кількості випадків COVID-19 склав 1200 осіб, в Польщі – 657, в Молдові – 390», – пояснив заступник Міністра охорони здоров’я – Головний державний санітарний лікар України Віктор Ляшко.

Читати далі

В Україні

Визначено регіони червоної, помаранчевої, жовтої та зеленої епідемічних зон

Центральна комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій визначила регіони за рівнем поширення епідемічної небезпеки COVID-19.

До червоної зони віднесено Луцьк, Тернопіль та Кіцманський район Чернівецької області.

Помаранчевий рівень поширення коронавірусу встановлений в Луцькому та Любешівському районі Волинської області, в Івано-Франківську та Тисменицькому районі Івано-Франківської області, у Львові та Миколаївському, Пустомитівському та Перемишлівському районах Львівської області, місті Бережани та Бучацькому районі Тернопільської області.

Загалом до червоної, помаранчевої та жовтої зони розповсюдження коронавірусу потрапили адміністративно-територіальні одиниці 8 областей України. Це стосується Вінницької, Волинської, Житомирської, Івано-Франківської, Закарпатської, Львівської, Тернопільської та Чернівецької областей.

Засідання Центральної комісії ТЕБ та НС буде проводитись кожної п’ятниці. За результатами аналізу ситуації в регіонах будуть визначатись рівні розповсюдження коронавірусу.

Вся інформація щодо рішення комісії буде розміщена на сайті МОЗ та Урядовому порталі. Крім цього, обласним державним адміністраціям доручено провести роз’яснювальну кампанію щодо введених рівнів обмежень.

Ознайомитись з епідемічними показниками на рівні районів та міст обласного значення можна за посиланням.

Читати далі

В тренді

Telegram