Григорій Мамка: «Небезпечно зраджувати інтересам справи, але ще небезпечніше — зраджувати самого себе…»

Співрозмовником ЮВУ цього разу буде політик, народний депутат IX скликання, а ще доктор юридичних наук Григорій Миколайович Мамка, який до того багато років був відомий як слідчий та професійний юрист. Його стрімка професійна кар’єра реалізувалася в органах внутрішніх справ, де він від рядового патрульного піднявся до посади заступника начальника слідчого Главку МВС України, пройшов всі етапи переатестації у 2015 році та службу в АТО, а зі слідства пішов через конфлікт із тоді чинними грузинськими реформаторами поліції. Вигравши всі судові інстанції, які поновлювали його на посаді, Григорій Миколайович прийняв рішення не повертатися на службу в Нацполіції; натомість заснував відоме адвокатське бюро. Й саме його успішна адвокатська діяльність закінчилася приходом у політику. Наразі Григорій Мамка — заступник голови комітету Верховної Ради з питань правоохоронної діяльності і представляє в парламенті «Опозиційну платформу — За життя».

Про недолуге очищення правоохоронних органів та результати так званої люстрації, ми вже неодноразово писали на сторінках ЮВУ. Все це призвело до критичних наслідків у кадровому, ресурсному, соціальному та економічному вимірах щодо правоохоронних органів, державного менеджменту в цілому. Було створено декілька паралельних правоохоронних органів, що призвело до відвертої конкуренції їх повноважень, та компетенційних війн. Крім того, на сьогодні в кримінальному і кримінально­процесуальному праві утворилася патова ситуація. Слідчий, як процесуальна фігура, фактично перетворився в дізнавача, залежного від усіх інших учасників кримінального судочинства. Ці та інші зміни в процесуальному і матеріальному праві призвели до утворення численних «тромбів» у реальному русі кримінальних проваджень; виник своєрідний колапс, як наслідок еклектичних бажань законодавців охопити неохоплюване. Це й сумнозвісний «Закон Савченко», і постійні зміни в підслідності слідчих органів тощо. Все це й спонукало редакцію ЮВУ запросити до розмови Григорія Миколайовича Мамку, й наша бесіда торкатиметься питань, що, гадаємо, зацікавлять слідчих, адвокатів, суддів та прокурорів.

— Перше запитання, Григорію Миколайовичу, практично напрошується саме. Чому замість, скажімо, успішного адвоката Мамки Ви свідомо стали на шлях «самознищення» доброго імені юриста, бо сьогодні політик, як говорив навіть Президент, — це людина на один термін повноважень, а що далі — невідомо?

— Я так не вважаю. Коли ти живеш і працюєш згідно з певними моральними установами — не важливо чим ти займаєшся — ти не втратиш своє ім’я. Якщо для мене в політичній іпостасі головне — Верховенство Закону та принципи справедливості, то як би хтось не намагався облити мене брудом, це моїм опонентам не вдається. Коли став народним депутатом, то вибір комітету в Раді був для мене абсолютно осмисленим. Я займаюся тим, на чому розуміюся і в чому є фахівцем — законодавчим забезпеченням правоохоронної діяльності, зрозуміло, що й мої законодавчі ініціативи переважно на цю тему. Вважаю, якби в українській політиці та державному управлінні в цілому кожен політик та чиновник послуговувалися таким підходом, — то й ситуація в державі була б іншою.

— Як відомо, в списку «Опозиційної платформи — За життя» Ви посідаєте досить високе місце, що свідчить про Ваш професійний авторитет. А як так сталося, що колишній відповідальний працівник системи ОВС став на бік опозиції, адже МВС — це та ж влада?

— Уточню, що я завжди старався бути на боці не влади, а Закону, справедливості й здорового глузду. ОПЗЖ як парламентська фракція розробляє багато стратегічних планів та рекомендацій щодо виходу з кризи, реакцій на поточну ситуацію стосовно законодавчих реформ. Можу сказати, що в нас працює багато відомих економічних аналітиків, юристів, бо ми бачимо, яку політику обрала влада. Професіоналізм дуже важливий, але головне — керовані люди в уряді і в парламенті.

Інший аспект — це так звана монобільшість. Ще рік тому влада була впевнена в її монолітності. Так званий «турборежим» законодавчих змін, коли приймали закони без будь­якого розгляду й аналізу — вже дався взнаки. Тепер монобільшість не така вже й монолітна. Криза влади все більше набирає обертів. Але хто відповість з монобільшості чи її керівників за те, що зробили із законодавством, скільки наприймали суперечливих, а часто й антиконституційних, законів! Наша ж фракція залишається незмінною в своїх позиціях, і якщо нас готові чути, ми завжди готові допомогти владі у виході з кризи компетенцій.

Щодо запровадження інституту кримінальних проступків

— Хотів би повернути нашу розмову до конкретних юридичних проблем. Як, на Вашу думку, має виглядати інститут кримінального проступку? Чому з огляду на прийнятий давно закон цей інститут не запроваджено та які Ваші прогнози з цього приводу?

— Для початку нагадаю суть проблеми. Закон № 2617 щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень прийнято більше року тому. У його Прикінцевих та перехідних положеннях Кабінету Міністрів поставлено наступні завдання: в тримісячний строк з дня опублікування цього закону внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність до закону та привести свої нормативні акти у відповідність із ним. Крім того, окремим пунктом Генеральній прокуратурі України, Верховному Суду, СБУ, ДБР рекомендовано привести свої нормативно-­правові акти у відповідність із цим законом. Далі нагадаю, що менше ніж за півтора місяця до набрання законом чинності, правоохоронні органи, зокрема МВС, спокійно так ставлять перед фактом законодавчий орган держави: система, мовляв, не готова для введення кримінальних проступків. Але такі заяви — це не що інше, як звичайний саботаж щодо впровадження цього закону.

Для чого він був потрібен? По­перше, для гуманізації кримінальної відповідальності шляхом перегляду міри покарань за вчинення окремих кримінальних правопорушень. Це, нагадаю, одне з важливих зобов’язань України перед Радою Європи. По­друге, склад кримінальних проступків сформовано за рахунок злочинів невеликої тяжкості, санкції яких не передбачатимуть покарання у виді позбавлення волі, плюс перенесення з КУпАП 130 статті щодо відповідальності за керування транспортними засобами в стані алкогольного сп’яніння. По­третє, розслідування проступків здійснюватимуть як окремі підрозділи дізнання, так й уповноважені на те посадові особи правоохоронних органів. По­четверте, особи, засуджені за вчинення кримінального проступку, після відбуття покарання визнаються такими, що не мають судимості.

Чому відбувся саботаж?

Ключове в цьому всьому те, що закон встановлює механізм забезпечення швидкого розслідування кримінальних правопорушень невеликої тяжкості та зменшення навантаження на слідчих органів досудового розслідування.

Тепер спробую відповісти на запитання, чому ж відбувся саботаж? Ви скажете, що в нас змінилася влада, країна пройшла випробування президентськими та парламентськими виборами — й це спричинило затримку в запроваджені інституту кримінальних проступків. Та давайте будемо відвертими, вища та середня ланки профільного міністерства — МВС, яке згідно зі законом відповідальне за розробку відповідної нормативної бази, не змінилася. Аналогічна ситуація із середньою ланкою і в інших правоохоронних структурах. А тепер ось вам хронологія й більше деталей саботажу. Коли стала відома ситуація зі зривом запровадження кримінальних проступків, найгірше, що могли зробити певні представники монобільшості в парламенті, — законопроектом спробувати відтермінувати введення в дію кримінальних проступків ще на рік.

Не вдалося. Тоді на засіданні нашого комітету з правоохоронної діяльності разом із представниками правоохоронних органів та Мін’юсту було вирішено відтермінувати запровадження інституту проступків лише на півроку. Відповідно тоді (при Генпрокурорі Рябошапці) була створена робоча група, яка напрацьовувала необхідні підзаконні нормативні акти. Мін’юст уряду тоді ще О. Гончарука напрацював з цього приводу 6 законопроектів. Але що відбувається далі? Кабмін змінюється, Генпрокурор змінюється і всі напрацьовані законопроекти щодо запровадження інституту проступків — за процедурою були відкликані з Ради. Далі — жодних дій від нового Кабміну. Тоді наш комітет ВРУ вирішив, що можливий новий зрив термінів запровадження цього інституту. Тож народними депутатами­членами комітету з правоохоронної діяльності парламенту були перереєстровані в Раді всі ці 6 законопроектів.

Отже, нагадаю, що на сьогодні остаточна дата, коли має запрацювати інститут кримінальних проступків, — 1 липня цього року. Тож керівництву Нацполіції, МВС та інших правоохоронних органів не буде вже чим апелювати, якщо вони, не дай Боже, знову почнуть говорити, що не встигають. За такий саботаж вже має наступати відповідальність посадових осіб.

Рекодифікація матеріального і процесуального законодавства

— Не таємниця, що хоча й поволі, але все ж таки відбувається рекодифікація кримінального матеріального й процесуального законодавства, як і інших галузей права, що забезпечують діяльність правоохоронних органів. Чи не прийшов, на Вашу думку, час створення Національної кодифікаційної комісії як нового органу, що відповідатиме за стан та якість кодексів, яких на сьогодні вже більше двох десятків у державі і які є центральними актами в законодавчому полі?

— Ми мали довгі 5 років безсистемного знущання над кримінальним правом та кримінальним процесом. Називали це чомусь реформою. Турборежим нової влади фактично добив закон. І, на жаль, мова не тільки про кримінальне право. Наприклад, в Україні за останні роки створена окрема вертикаль антикорупційних органів — НАЗК, НАБУ, САП, Антикорупційний суд. Але при цьому в них немає об’єднуючого структурного документа, де були б зібрані в єдиній чіткій інтерпретації антикорупційні норми. Відповідно, пот рібне створення окремого Антикорупційного кодексу, прийняття якого може й повинно викликати серйозний аудит норм КУпАП і КК та ліквідацію конфлікту норм, які дають можливість корупціонерам уникати відповідальності.

На жаль, у вітчизняних законодавців досі відсутнє цілісне розуміння методів та задач систематизації законодавства. Доповнити хаотичними змінами черговий кодекс, або створити новий — і на цьому всі підходи закінчуються, а намагання зробити вигляд кодифікації не закінчуються, як правило, нічим. Адже процес кодифікації кримінального чи будь-якого іншого законодавства не повинен відбуватися (за прикладом останніх років) у будь-яких «грантоїдних» громадських організаціях. Бо це або чистої води лобізм, або освоювання грантів. А це величезний пласт професійної наукової, юридичної роботи при безпосередньому контролі держави. Тому для дієвого запуску процесу систематизації законодавства потрібен єдиний уповноважений орган державної влади. Безперечно, його функції може виконувати Міністерство юстиції України. Логіка дій має бути наступною. По-перше, зібрати до об’єднаних систем увесь законодавчий масив, предметом регулювання якого стає певна сфера суспільних відносин, без зміни змісту таких нормативних документів. Тобто провести фактичну інкорпорацію.

По-друге, створити галузеві робочі групи із залученням профільних фахівців та науковців з напрацювання пропозицій щодо системних змін або взагалі скасування застарілих норм і тих, які дублюються. Ось це і є справжня кодифікація. А найважливіший фактор успіху — жодної політики!

Таку спробу при Офісі Президента, начебто, зробили ще в 2019 році. Організована була аж ціла Комісія з питань правової реформи, з різними робочими групами, в тому числі і з групою з питань реформування кримінальної юстиції. Але вся ця ініціатива жодним практичним напрацюванням чи ефектом не закінчилася. Адже для цього, перш за все, при владі мають бути фахівці, а не дилетанти. І знову, спочатку політика, а потім — закон. Такі комісії та групи створюються лише для політичного піару, але аж ніяк не для реальних реформ. І в усіх подібних комісіях ключове — відсутня послідовність дій для законодавців щодо цілісного та системного бачення реформування по кожній із галузей законодавства.

Щодо реформи слідства

— Із часу, як Ви пішли зі служби в органах внутрішніх справ, відбулися певні зміни і в слідстві. Проте незмінним є адміністративно-наказовий стиль управління, постійна нестача кваліфікованих кадрів, відсутність повної інформатизації роботи слідчих органів, їх залежність від фахової компетентності керівників цих відомств. А що, на Вашу думку, має, врешті-решт, відбутися, аби все стало на свої місця й ми відчули повагу до слідчого як процесуально незалежної фігури і як основного двигуна кримінального провадження?

— Усе це наслідок підміни понять: замість комплексної та цілісної реформи — фрагментарне, політично заангажоване та безсистемне перекроювання структури й повноважень ОВС. Як наслідок — поступове вимивання кадрів та вакуум компетенцій і фаховості. Наведу один лише приклад. У МВС в 2015 році була впроваджена система нарахування та списання цих балів. Відповідно до статті 27 КУпАП застосування цих балів мало передувати застосуванню адміністративного стягнення у виді штрафу. Скільки тоді фахівці говорили: таким кроком від грузинських «реформаторів» держава фактично узаконила право водія порушувати відповідні правила дорожнього руху до того моменту, поки в нього не закінчаться штрафні бали. Досвід розвинутих країн світу свідчить про інші підходи до застосування штрафних балів, які розглядаються лише як додатковий стимул. Але ж ні, піар та прості рішення — перш за все. Тепер у Раді є законопроект № 2809, який фактично це скасовує й має всі шанси бути прийнятий зовсім скоро парламентом. І таких прикладів — сотні. Глобально без відповідей (у даному випадку і в багатьох інших) на два ключові запитання: куди пішли сотні мільярдів гривень за минулі 5 років, які витрачалися на псевдо-реформу поліції, і хто повинен взяти на себе повну відповідальність за цей колосальний провал, не обійтися. Конкретно щодо вищевказаного питання, то наразі наш комітет з правоохоронної діяльності починає розбиратися з тим, скільки держава витратила на таку неефективну по суті систему нарахування штрафних балів. І з часом ми все це з’ясуємо, як і щодо ефективності бюджетних витрат на інші експерименти.

Наразі для ефективної роботи правоохоронної системи головним є те, що вона має бути відокремленою від політики. Поки в Україні політика буде так тісно переплетена з правоохоронною системою, реформи не дадуть жодного результату. А давно відомо, що як тільки політики починають втручатися в роботу правоохоронних органів, це спричиняє лише хаос, що ми й спостерігаємо всі ці останні 5 років. Чи можливо це за нинішньої влади? Відповідь на поверхні й вона негативна.

— Й останнє запитання. Наразі комітет ВРУ з правоохоронної діяльності є розробником понад ста законопроектів. Які напрями із заявлених законотворчих ініціатив, на Вашу думку, є ключовими?

— На сьогодні основна проблема — відсутність стратегічного бачення всієї системи правоохоронних органів, її чітких обрисів та структури компетенцій. У влади й досі немає розуміння завдань, які має вирішувати конкретний правоохоронний орган і під які в законодавстві повинні бути прописані відповідні функції. Після напрацювання такої системи — слід запустити масштабний та централізований процес систематизації й кодифікації кримінального та адміністративного права і процесу. Але на практиці, на превеликий жаль, комітет і досі зосереджує свої зусилля на опрацюванні точкових змін до КК, КПК та КпАП. Чому? Бо й досі немає стратегічного підходу до цих питань.

Спілкувався
Віктор КОВАЛЬСЬКИЙ,
ЮВУ

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути