Кримський фронт Боротьба триває: 80-ті роковини геноциду кримськотатарського народу

Ескендер Барієв, голова правління Кримськотатарського Ресурсного Центру, член Меджлісу кримськотатарського народу

Вісімдесят років тому, 18 травня 1944 р. рішенням керівництва срср кримськотатарський народ був підданий насильницькій та тотальній депортації з історичної Батьківщини – Криму й висланий у віддалені райони радянського союзу – центральну Азію, Сибір та Урал. На момент депортації основна частина дорослих чоловіків – кримських татар продовжувала перебувати в лавах радянської армії й боролася з фашистами. Для виправдання свого злочину керівництво радянської держави висунуло щодо корінного населення Криму жахливе за своєю абсурдністю звинувачення у співпраці з окупаційним режимом нацистської Німеччини під час Другої світової війни.

Втрати

Усього за офіційними даними внаслідок депортації з Криму в травні 1944 року було вивезено 193 865 кримських татар. Однак при цьому не враховувалися деякі категорії із них, яких згодом додали до основного контингенту депортованого народу. Нелюдські умови комендантського режиму, що тривав з 1944 по 1956 роки – голод, епідемії, репресії та позбавлення волі в місцях спецпоселень – стали причиною масової загибелі кримських татар, основну частину яких складали люди похилого віку, жінки та діти. Намагаючись приховати свої злочини, радянська держава всі наступні роки старанно ховала факти демографічних втрат кримських татар внаслідок депортації та режиму спецпоселень.

Читайте також: Для повернення кожної депортованої дитини розроблятимуть індивідуальний план

Згідно з даними Національного руху кримських татар, який у середині 1960-х років силами його активістів провів перепис кримськотатарського народу, кількість загиблих у перші роки висилки становила 46,2% від усіх висланих.

До всього додамо факт, що понад 50 років етнонім «кримські татари» взагалі було вилучено з наукового та правового використання. Радянська влада перейменувала всі топоніми Криму, які вказували на їхній взаємозв’язок із кримськими татарами, запровадила заборону на вивчення кримськотатарської мови, розвиток культурних та національних традицій, заборону на повернення на півострів, що призвело до катастрофічних наслідків для майбутнього цілого народу. В Криму, після депортації 1944 року, було знесено майже всі мусульманські цвинтарі та мечеті. Насильницьке утримання кримськотатарського народу в місцях вигнання тривало аж до кінця 1980-х років. Лише через неймовірні труднощі та перешкоди частина кримськотатарського народу змогла повернутися до Криму.

Повернення

У другій половині 50-х років минулого століття в місцях висилки зароджується національний рух за відновлення прав кримськотатарського народу. Починаючи з 1967 року по лінії організованого переселення до Криму стали повертатися перші сім’ї кримських татар. Цей процес ішов повільно та мав непослідовний характер. Із 1967 по 1977 рік до Криму переселилися лише 577 кримськотатарських сімей. Між переписами населення 1979 та 1989 років чисельність кримських татар на півострові збільшилася на 33 тисячі й досягла 38,4 тисячі осіб. Протягом 1989 року повернулося ще близько 30 тисяч, у 1990 році – ще понад 40 тисяч, таким чином до кінця вказаного року в Криму вже було понад 100 тисяч кримських татар.

Пік репатріації припав на 1990– 1991 роки, коли на півострів фактично перемістилося ядро кримськотатарської етнічної спільноти, що існувала в срср. На червень 1991-го додалося ще 130 тисяч кримських татар, а на кінець вказаного року – понад 150 тисяч осіб. Варто зазначити, що автоматично громадянами України у зв’язку з набуттям чинності 13 листопада 1991 року Закону України «Про громадянство України» стали 73 981 кримських татар, уже прописаних на той час у Криму.

Засудження злочину

Варто зазначити, що в 1989-му рішенням верховної ради срср була створена спецкомісія з проблем кримськотатарського народу, а в листопаді цього року було прийнято Декларацію «Про визнання незаконними та злочинними репресивних актів проти народів, які зазнали насильницького переселення, та забезпечення їх прав» і постанову вр срср «з проблем радянських німців та кримських татар». У липні 1990 року рада міністрів срср ухвалила постанову «Про першочергові заходи щодо вирішення питань, пов’язаних із поверненням кримських татар до Кримської області». З цього часу розпочалося масове повернення татар на півострів.

Читайте також: Балансування на межі: свобода слова проти національної безпеки в цифровому вимірі України

Після спроби анексії Криму росією в березні 2014 року Верховна Рада України 12 листопада 2015 року ухвалила постанову «Про визнання геноциду кримськотатарського народу», згідно з якою Днем пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу встановлено 18 травня. Пам’ять про жертв депортації та геноциду кримські татари зберігають із покоління в покоління. Геноцид кримськотатарського народу має бути офіційно визнаний світом як злочин проти людяності, щоб запобігти подібним трагедіям у майбутньому. Саме над цим протягом останніх років працює Кримськотатарський Ресурсний Центр і результатом цієї роботи стало визнання депортації кримськотатарського народу 1944 року геноцидом Латвійським та Литовським сеймами в 2019 році, а також парламентом Канади в 2022 році.

Наслідки

Важливо порушувати цю тему постійно, адже депортація кримських татар як корінного народу з його історичної Батьківщини в Криму є досі незавершеним (тривалим) міжнародним злочином, який не має терміну давності.

Заборона Меджлісу і репресії стосовно його членів

З початку окупації півострова у 2014 році тисячі кримських татар зазнали репресій і були вимушені поїхати з півострова через свою політичну позицію. Так, за даними Кримськотатарського Ресурсного Центру за весь період окупації зафіксовано 328 політичних в`язнів і переслідуваних за кримінальними «справами», 217 із них – представники кримськотатарського народу, 60 загиблих, 28 з яких – представники кримськотатарського народу, 24 жертви насильницьких зникнень, 18 з яких – представники кримськотатарського народу. Більше того, російські окупанти продовжують цілеспрямовану політику знищення представницького органу кримських татар – Меджлісу. Слід нагадати, що 26 квітня 2016 року так званий верховний суд Криму незаконно ухвалив заборонити представницький орган корінного народу України — Меджліс кримськотатарського народу. Окупаційний суд визнав його екстремістською організацією та заборонив діяльність Меджлісу на території окупованого Криму і російської федерації, а 29 вересня того ж року цей же «суд» визнав законним рішення про визнання Меджлісу кримськотатарського народу екстремістською організацією й заборону її діяльності в рф.

Депортовані з Криму – жителі сіл Отузи та Шелен, м. Красновишерськ, Молотовська обл., 1948 р.

Зазначимо й те, що 19 квітня 2017 року Міжнародний суд ООН ухвалив проміжне рішення щодо застосування тимчасових заходів проти дій росії в окупованому Криму. Суд у Гаазі, зокрема, зобов’язав рф утримуватися від збереження або встановлення обмежень щодо здатності кримськотатарської громади зберігати свої представницькі інститути, включаючи Меджліс, проте рф проігнорувала це. Заборона окупантами вищого представницького органу кримськотатарського народу є фактичним нехтуванням та порушенням фундаментальних норм міжнародного права, включаючи Міжнародну конвенцію про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод Ради Європи, Декларацію ООН про права корінних народів.

Варто зазначити, що окрім заборони самого органу російська федерація проводить репресії стосовно Меджлісу кримськотатарського народу. Проти багатьох наших активістів на території рф сфабриковані кримінальні або адміністративні справи. Для переслідування кримських татар окупанти продовжують забороняти кримськотатарські організації. Так, 1 червня 2022 року рішенням верховного суду рф батальйон імені Номана Челебіджихана був визнаний терористичною організацією, а в лютому 2024 року Кримськотатарський Ресурсний Центр був внесений до списку «небажаних» організацій на території російської федерації. Насправді окупанти переслідують усіх кримських татар: чоловіків і жінок, молодих та людей похилого віку, журналістів, адвокатів тощо.

Читайте також: Набрали чинності закони про військову службу засуджених та підвищення штрафів за порушення вимог щодо мобілізації

Після повномасштабного вторгнення рф в Україну та після початку мобілізації в російську армію, багато кримських татар знову були вимушені покинути півострів, аби не стати учасником цього страшного злочину. На жаль, світ своєчасно його не засудив, а безкарність, як відомо, породжує нові трагедії і злочини. І сьогодні російська федерація вчиняє геноцид проти всього українського народу. Щоденні масові вбивства, викрадення, примусове переміщення тисяч людей з-поміж цивільного населення України на територію рф – усе це реалії сьогодення. Наразі відомо, що понад 1,9 млн громадян України вивезено в росію. А за кордон виїхало понад 14 мільйонів українців.

Кримськотатарський хлопчик, депортований з Криму, у місці спецпоселення. 1944, Красновішерськ, Молотовська область

Як ми вже зазначали, поки що депортацію кримськотатарського народу визнали актом геноциду, окрім України, 3 країни: парламенти Латвії і Литви у 2019, а також парламент Канади у 2022. З цими країнами команда КРЦ тісно співпрацювала в прийнятті цих рішень.

Так, Кримськотатарський Ресурсний Центр та Меджліс кримськотатарського народу ведуть системну роботу з національними парламентами різних країн щодо визнання депортації кримськотатарського народу актом геноциду. Нами був наданий пакет документів про визнання депортації кримськотатарського народу актом геноциду, який включає:

• звернення Меджлісу кримськотатарського народу до всіх парламентів країнчленів ООН щодо визнання депортації кримськотатарського народу актом геноциду;
• звернення Кримськотатарського Ресурсного Центру до парламентів країн світу;
• копії постанови Верховної Ради України «Про визнання геноциду кримськотатарського народу»;
• юридичну кваліфікацію депортації кримськотатарського народу як міжнародного злочину проти корінного народу.

Такий пакет документів був направлений керівникам 40 країнам світу. Наразі ми продовжуємо свою роботу в цьому напрямку. Зазначимо також, що попри те, що Верховна Рада України визнала депортацію актом геноциду, досі немає судового рішення у цій справі. Винні так і залишилися незасудженими. Хоча цей злочин і не має терміну давності, але це треба зробити.

Ми вимагаємо відновити справедливість!

Тепер про те, що необхідно робити, аби остаточно подолати наслідки депортації?

Для цього слід:

1) сприяти визнанню депортації кримськотатарського народу – геноцидом парламентами різних країн світу;

2) отримати судове рішення про визнання депортації геноцидом кримськотатарського народу;

3) закріпити правовий статус Меджлісу кримськотатарського народу як представницького органу корінного народу;

4) проводити наукові дослідження депортації, її наслідків на соціально-психологічний стан кримськотатарського народу, на збереження його ідентичності, культури та мови, дослідження ролі національних органів самоорганізації в подоланні наслідків депортації як на українському, так і на міжнародному рівнях.

5) визначити вплив визнання депортації геноцидом на консолідацію кримськотатарського народу та українців, на зіставлення злочинів проти людяності різних епох, на процеси до досягнення перемоги над ворогом та деокупації й реінтеграції Криму.

Це – ті важливі завдання, над вирішенням яких і працює сьогодні Кримськотатарський Ресурсний Центр.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути