Люди з низьким рівнем кваліфікації не здатні усвідомити свої помилки

Володимир ГУЗИР, заступник голови
Союзу юристів України

Сьогодні в Україні багато говориться про так звану «реформу прокуратури». Як її оцінити? Думаю, ніяк. Проведені під цим приводом зміни функціоналу та державної інституційності прокуратури стали реальною загрозою для правової системи країни й подальше замовчування цієї небезпеки може призвести до підриву основ державності. Зараз уже дійшла черга і до Верховного Суду. Невдовзі така ж доля спіткає адвокатуру.

Термін «спотворення» для цих процесів видається найбільш коректним. Мені невідомі імена авторів «реформ» прокуратури, але припускаю, що попри тривалий час вони не змінюються.

Зверніть увагу, протягом останніх п’ятнадцяти років сутність цих «реформ» зводилася лише до так званого «очищення», «вливання свіжої крові» та пошуку «нових облич». Врешті-решт дореформувалися до того, що спотворили посаду Генерального прокурора України новим законом і «новим обличчям», людиною, яка не мала навіть юридичної освіти.

Відомо, що масова некомпетентність призводить до описаного ефекта Даннінга-Крюгера, коли «люди, які мають низький рівень кваліфікації, роблять помилкові висновки та приймають невдалі рішення, але не здатні усвідомити свої помилки в силу свого низького рівня кваліфікації». У зв’язку з цим виникає питання, що первинне: кваліфікована організація діяльності державної інституції в інтересах суспільства, чи руйнування цієї інституції та призначення до неї людей, які ніколи не працювали ні в прокуратурі, ні в судах?

Зрозуміло, якби до цього (цих «реформ») науковці і практики визначилися з напрямами та цілями осучаснення діяльності прокуратури, стратегією організації забезпечення конституційних функцій — це убезпечило б прокуратуру від деформації. Задекларована незалежність прокуратури, прокурорів та їх діяльність були б спрямовані виключно на служіння закону. Такий підхід зберіг би позитивний практичний досвід і кадровий потенціал для правильного та одинакового дотримання законів.

На сьогодні ми знову стали свідками «чергового очищення» органів прокуратури, але ще спотворенішого. Все це більше схоже на якесь ритуальне пренесення в жертву професії прокурора. І вчергове цей протиправний захід «прикрили» законом.

На жаль, у такий же спосіб «темна сторінка» історії прокуратури України розпочалася в січні 2015 року. У цей день набув чинності сумнозвісний Закон № 76 від 28 грудня 2014 року, яким Кабінету Міністрів, всупереч статті 92 Конституції України було «приписано» запровадити форми і види пенсійного забезпечення. Всупереч вимогам статті 22 Конституції України цим законом ліквідовані соціальні гарантії незалежності прокурора.

Уже майже п’ять років продовжується протиправна бездіяльність Кабміну щодо прокурорських пенсій і майже два роки як не виконуються рішення національних судів, у тому числі й Верховного Суду, якими антисоціальна бездільність визнана протиправною й зобов’язано найвищий орган виконавчої влади усунути порушення майнових, соціальних прав і гарантій прокурора.

Наші чисельні звернення до президентів України П. О. Порошенка і В. О. Зеленського були й залишаються без відповіді, як і конституційні скарги та конституційні подання, які теж роками залишаються без вирішення. Сумно, але хочу запитати: «невже і з цього приводу держава Україна чекає рішення Європейського Суду з прав людини?»

На жаль, прогнозую, що знову до судів масово нестимуть позови прокурорів щодо протиправних наслідків чергової реформи прокуратури, розпочатої 15 жовтня цього року. Буквально в перші дні листопада голова Союзу юристів С. М. Піскун звернувся з відкритим листом до Президента України В. О. Зеленського. Як було зазначено, в ньому ««Закон «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», прийнятий всупереч статті 22 Конституції України, Загальної Декларації з прав людини від 10 грудня 1948 року, що забороняє дискримінацію за будь-якою ознакою, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, що проголошує презумпцію невинуватості та рівність людей перед законом, конвенцій Міжнародної організації праці № 151 та № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця…».

До цього сумного переліку слід додати, що законодавці забули, а, може, й не знали, що забороняється звільняти з роботи працівника без звернення до профспілки. Такі звернення мають бути індивідуальними й кожен працівник про можливе звільнення попереджається роботодавцем під розпис.

Своїм Рішенням Конституційний Суд України від 6 жовтня 2010 року № 21-рп/2010 відзначив: «Слід виходити з того, що будь-яке обмеження прав людини і громадянина повинне бути не тільки юридично обґрунтованим, а й соціально виправданим та адекватним». Нинішня атестація прокурорів у сенсі згаданого вище закону — це неправомірні зміни умов зайнятості. Нині Генпрокурор вправі сам вирішувати допускати чи не допускати до атестації того чи іншого працівника, що є порушенням прав прокурора. А умовою допуску є підпис заяви, встановленої роботодавцем форми.

На етапі атестації мають місце звільнення, тобто людина позбавлена права оскарження. Бо те, що не можна написати заяву на проходження атестації невстановленого зразка кваліфікується, як неправомірна зміна умов зайнятості, адже працівники, яких під загрозою звільнення примушують до атестації, задовго до цього уклали трудову угоду на інших умовах, що не передбачали атестації.

Щодо питань під час атестації. Вони мають бути сформульовані, виходячи з тих функцій та обов’язків, які покладені на прокурора за посадою, і не можуть бути абстрактними. Тобто атестація має бути прив’язана до особистих обов’язків кожного працівника індивідуально. З іншого боку, законодавцем відверто проігнорована й стаття 21 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», а саме частини 4, де передбачено, що профспілки, їх об’єднання мають право вносити пропозиції суб’єктам права законодавчої ініціативи. Для здійснення цих функцій вони можуть створювати служби правової допомоги та відповідні інспекції, комісії, затверджувати положення про них. А стаття 33 цього закону ще й наділяє профспілкові органи правом вимагати розірвання трудового договору з керівником. Та так лише повинно бути. Як є в реальності — усім відомо.

Наостанок хочу звернути увагу згаданих суб’єктів права на те, що лише справжні державні достойники, які здатні визнати та в законний, правовий спосіб усунути помилки, можуть побудувати правову, демократичну та соціальну державу. Але в нас, на жаль, бракує таких достойників.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути