Connect with us

В Україні

Нафтогаз проти Укртрансгазу. Чому спори між структурами однієї державної корпорації не можуть вирішуватися інакше, аніж у судах?

Минулої п’ятниці в Господарському суді Києва почався розгляд другого кола справи за позовом Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» до її дочірнього утворення в особі АТ «Укртрансгаз». Ціна позову — 5,4 млрд грн, з яких лише два мільярди є тілом боргу з оплати за поставлений газ, а решта — «хвости неустойки» за несвоєчасність. Суди попередніх інстанцій задовольнили претензії позивача майже в повному обсязі, а от Верховний Суд віднайшов певні неточності в розрахунках обсягів неосновного боргу, який перевищив основний, після чого відправив справу на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Із точки зору здорового глузду здаються дуже дивними такі ситуації, коли потужні компанії з висококваліфікованим і високооплачуваним менеджментом з’ясовують стосунки у судах, ніби сварливі родичі. Усе ж таки Нафтогазу належать усі 100 відсотків акцій Укртрансгазу і він, як єдиний акціонер, формує керівні органи, а відтак і ключовий управлінський персонал, від якого залежить прийняття лояльних йому рішень із подальшим їх належним виконанням. Звичайно, в будь­-якій корпорації неодмінно виникають конфлікти й спори, але ж, маючи такі космічні зарплати, управлінці мали б вирішувати ці суперечки у вузькому колі, не виносячи їх на суд, без зайвих трат на ті ж судові збори й оплату праці юристів, на що йдуть чималі суми. У цьому дуже важливо розібратися, оскільки це наші гроші, адже одноособовим власником Нафтогазу є Кабінет Міністрів України, тож, образно кажучи, кожен з нас є акціо нером цієї компанії.

Справа про мільярди гривень. Історія цієї справи почалася 31 січня 2017 року, коли між Нафтогазом і Укртрансгазом було укладено черговий договір купівлі природного газу терміном дії на три місяці, в ході виконання якого перший передав другому 1,517 млрд м3 газу на суму 13,397 млрд грн. Але Укртрансгаз на час розгляду справи недоплатив за цей товар 2,047 млрд грн, у зв’язку з чим одержав позов на суму основного боргу й на додачу — вимогу про сплату 1,687 млрд грн пені, 1,314 грн млрд інфляційних втрат і 332 млн грн трьохвідсоткових річних.

Відповідач заперечував проти задоволення позову, пославшись на те, що Нафтогаз сам недоплатив йому грошей за надані послуги відповідно до договору транзиту газу через територію України. Погодьтеся, цікава ситуація: Нафтогаз отримує від російського Газпрому близько трьох мільярдів доларів на рік за послуги транспортування за цінами, про які вони домовилися між собою за контрактом, укладеним ще в січні 2009 року, але потім передоручає всю технічну роботу своїй дочірній компанії Укртрансгаз, з якою вже розраховується за значно нижчими тарифами, встановленими НКРЕКП на послуги з переміщення газу магістральними газопроводами, та ще й недоплачує йому за ці послуги. У свою чергу Укртрансгаз, який придбаває паливо, необхідне для роботи газоперекачувальних агрегатів, що працюють на газових двигунах внутрішнього згорання, недоотримавши гроші за свої послуги, не може вчасно розрахуватися за придбаний товар.

Ось тут би цим «висококласним» менеджерам зібратися, посидіти, подумати, зробити взаємозалік й прийняти оптимальне рішення. Але Нафтогаз у лютому 2018 року послав своїх юристів із позовною заявою до Господарського суду Києва, яку 22.01.2019 р. було задоволено майже в повному обсязі, оскільки суму інфляційних втрат було зменшено на 48 мільйонів, а пені — на 7 гривень (яка зворушлива скрупульозність з боку судді Людмили Шкурдової). Посилання Укртрансгазу на невиконання позивачем своїх зобов’язань було відхилено, оскільки вказані обставини не були предметом розгляду суду, бо відповідач не скористався своїм законним правом подати зустрічний позов.

Із цього факту належить зробити один з двох висновків: або в Укртрансгазі працюють нікудишні (хоча й дуже високооплачувані) юристи, або дочірня компанія одержала від материнської недвозначний наказ грати в піддавки й програти процес, який був їй потрібен задля якоїсь (їй одній відомій) «галочки». Так чи не так, але справа обійшлася в 611 тисяч гривень судового збору, які спочатку Нафтогаз заплатив за відкриття провадження, а потім Укртрансгаз мусив відшкодувати йому цю суму на додачу до програних 5,4 млрд грн.

І це лише в першій інстанції, бо в Північному апеляційному господарському суді (де справа теж розглядалася не за «спасибі») Укртрансгаз просив хоча б зменшити суму присуджених до стягнення «хвостів» до символічної однієї гривні, вказуючи на чималу дебіторську заборгованість перед ним його клієнтів, свою кредиторську заборгованість перед іноземними банками і збитки від господарської діяльності (яка несподівано стала збитковою у 2017—2018 роках).

Але марно: судді написали, що відповідно до статті 233 Господарського кодексу України в тих випадках, коли належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. Правда, для цього треба взяти до уваги низку факторів, зокрема ступінь виконання зобов’язання, майновий стан сторін, а також інші, окрім майнових, інтереси, що заслуговують на увагу. Однак Північний АГС таким своїм правом не скористався й постановою від 20.05.2019 р. залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Верховний Суд в основній частині погодився з висновками судів попередніх інстанцій, але зазначив, що вони не дали оцінки доводам Укртрансгазу щодо моменту, з якого належить починати нарахування інфляційних втрат: від цього, мовляв, залежить величина проміжку часу, кількість днів якого треба помножити на індекс інфляції, котрий два рази на місяць міняється Державною службою статистики. Різниця в сумі, напевне, може вийти й невеликою, але судді Касаційного господарського суду вирішили, що це вагома причина для того, щоб скасувати рішення попередніх судів (правда, не повністю, а лише в частині стягнення «хвостів») із подальшим направленням справи на новий розгляд. Хоча рішення в частині стягнення основного боргу залишити без змін. Можливо, таким чином судді вирішили дати цим «горе­родичам» час помиритися.

Справа про мільярди кубометрів

Зазначимо, що описана історія — далеко не єдиний випадок того, як судяться між собою ці пов’язані родинними зв’язками товариства. Причому ця справа ще й далеко не найбільша за обсягом позовних вимог. Так, у той самий час, коли Нафтогаз подавав до суду позов про стягнення з Укртрансгазу 5,4 млрд грн, у Шевченківському районному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в м. Києві перебувала справа з примусового виконання рішення Господарського суду Києва від 25.04.2013 р., відповідно до резолютивної частини якого Нафтогаз повинен був передати Укртрансгазу 4,751 мільярдів кубометрів газу, несанкціоновано відібраних із газотранспортної системи ще в 2007—2008 роках.

Цей дивний борг виник внаслідок махінацій, які творилися в той період на ринку природного газу України сумнозвісною компанією Росукренерго, а з приводу зазначеного рішення ще в 2015 році було постановлено ухвалу того ж самого суду про початок процедури його перегляду за нововиявленими обставинами. Правда, з того часу справа не зрушилася ні на крок, оскільки суд чекає завершення розгляду іншої справи, в якій Укртрансгаз судиться з таким собі Приватним акціонерним товариством «Укргаз­Енерго» за 4,862 м3 газу.

Про це варто розповісти докладніше, причому почати слід із січня 2006 року, коли в Москві велися драматичні переговори між очільником Газпрому Олексієм Міллером і головою правління Нафтогазу Олексієм Івченком. Тоді російський прем’єр­міністр Володимир Путін наполягав на ціні газу 230 доларів США за 1000 м3, а український президент Віктор Ющенко — на цифрі 95 (і не більше). Завершилося все тим, що за наслідками підписаної угоди кожна сторона заявила про свою перемогу: російська — про те, що Газпром буде продавати газ по 230 доларів, а українська — що Нафтогаз купуватиме його по 95. Усі ламали голову, як так може бути? При тому всім було відомо, що між цими сторонами діятиме посередник в особі зареєстрованої у Швейцарії компанії «Росукренерго», але ж посередник зазвичай купує дешевше, а продає дорожче, а тут усе було навпаки.

Пояснити цей секрет нескладно. Посередник дійсно придбавав у Газпрому газ по 230, однак продавав його не Нафтогазу, а гнав далі в Європу, де продавав за ще вищою ціною, а прибутками ділився з Газпромом, оскільки той на 50 відсотків був його засновником (іншими засновниками були представники фінансово­промислової групи, очолюваної Дмитром Фірташем). А Нафтогаз дійсно придбавав газ від Росукренерго по 95 доларів. Тільки це був не російський, а туркменський газ, придбаний за ще меншими цінами і на пільгових умовах переміщений через російську територію. Проте «родзинка» такої схеми полягала в тому, що Нафтогаз міг придбати за такими смішними цінами лише той обсяг газу, якого вистачало для потреб лише житлово­комунального сектора, а от для промислових підприємств Росукренерго продавав суміш дорогого російського й дешевого туркменського газу за значно вищою ціною, причому через ще одного посередника — «Укргаз­Енерго», створеного на паях у пропорції 50 на 50 самим Росукренерго і нашим Нафтогазом.

Але кримінал полягав навіть не в цьому, а в тому, що «Укргаз­Енерго», продаючи газ платоспроможним гігантам української індустрії та маючи з цього чималі прибутки, зовсім не платив дивідендів своїм двом акціонерам. Такий стан речей цілком влаштовував і президента Ющенка та прем’єр­міністра Януковича, і правоохоронні органи. Ставши наприкінці 2007 р. прем’єр­міністром, Юлія Тимошенко змінила керівництво Нафтогазу й почала «трощити» схеми Фірташа — іноді з суворим дотриманням усіх передбачених законом процедур, а іноді й без зайвих церемоній. Так, у рахунок недоотриманої державою вигоди придбаний компанією «Укргаз­Енерго» для промислових споживачів і завантажений до підземних сховищ газ спрямовувався Нафтогазом для потреб житлово­комунального сектора.

Коли ж президентом країни став Янукович, почалося щось на кшталт зворотної реакції: У 2012 році Господарський суд Києва за позовом «Укргаз­ Енерго» до оператора підземних сховищ Укртрансгазу зобов’язав останнього повернути позивачеві належні йому 4,862 кубічні метри газу, а в 2013 році той самий суд зобов’язав Нафтогаз повернути Укртрансгазу приблизно такий же обсяг ресурсу, який було кваліфіковано як несанкціоновано відібраний. Перше з названих рішень вже скасовано, перегляд іншого триває, тож до повного вирішення даного спору, як і до повної злагоди між цими «родичами», ще дуже далеко.

Костянтин ЮРЧЕНКО,
ЮВУ

Джерело: Юридичний вісник України

 

В Україні

Інвестиційні програми на 2021 рік можна подавати через оновлену платформу

Міністерство розвитку громад та територій України запустило нову онлайн платформу Державного фонду регіонального розвитку.

На оновленій платформі кожен заявник матиме власний електронний кабінет, проекти та документація подаватиметься в електронному вигляді, реєстрація та оцінка проектів відбуватиметься виключно на платформі за допомогою кваліфікованого електронного підпису.

На новій платформі обласні державні адміністрації вже можуть оголошувати конкурсні відбори проектів на 2021 рік за умови наявності затверджених Регіональних стратегій розвитку на 2021-2027 роки, планів їх реалізації, а також визначених пріоритетних технічних завдань.

Програми та проекти, що реалізуються за кошти ДФРР у 2020 р., а також додаткові конкурсні відбори на цей рік залишатимуться на старій платформі.

Як подавати інвестпрограми і проекти та як здійснюється відбір проектів на новій платформі можна прочитати тут.

Читати далі

В Україні

Українці за вступ до ЄС і НАТО

Понад 64% українців вважають, що наша країна має інтегруватися в Європейський Союз, понад 51% підтримують вступ України до НАТО.

Такі результати загальнонаціонального дослідження, проведеного фондом «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» спільно з соціологічною службою Центру Разумкова 13—18 грудня, пише «Європейська правда» з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна». Так, 64,2% респондентів вважають, що Україна має вступати до ЄС, 12,7% — до Євразійського економічного союзу, 23,1% — не змогли відповісти на це запитання. При цьому 51,2% опитаних дотримуються думки, що вступ до НАТО як варіант гарантування безпеки був би найкращим для України, 26,1% респондентів упевнені, що гарантувати безпеку України може її позаблоковий статус. 5,5% респондентів схиляються до військового союзу з Росією та іншими країнами СНД, а 1,5% — до військового союзу зі США. Ще 1,6% опитаних назвали інші варіанти, а 14,1% респондентів не змогли відповісти.

Дослідження проводилося в усіх регіонах України, за винятком Криму й окупованих територій Донецької та Луганської областей. Опитано 2 017 респондентів віком від 18 років. Зазначимо, схожі дані минулого тижня оприлюднила й група «Рейтинг». За результатами її дослідження, 60% українців підтримують вступ України до Європейського союзу, 52% виступають за вступ країни до НАТО.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В Україні

Змінено рахунки для митних платежів

ДФС нагадує, що в зв’язку з  введенням в дію з 1 січня 2020 р. нового плану рахунків відкрито новий депозитний рахунок 3557 у Державній казначейській службі України на ім’я Державної митної служби для зарахування коштів підприємств у вигляді авансових платежів (передоплати), що вносяться до/або під час митного оформлення. Зарахування коштів на депозитний рахунок 3734, відкритий у Державній казначейській службі України на ім’я Державної митної служби України здійснюється включно по 31 грудня 2019 р.

Починаючи з 1 січня 2020 р. зарахування коштів авансових платежів (передоплати) підприємствами здійснюється виключно на новий депозитний рахунок 3557, відкритий у Державній казначейській службі України на ім’я Державної митної служби України.

Рахунок не призначений для митного оформлення товарів громадян. Авансові платежі для митного оформлення товарів громадян зараховуються на рахунки митниць Державної митної служби України.

Читати далі

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.