1 серпня набрали чинності зміни до ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», які уможливили для органів Державної виконавчої служби у своїй роботі використовувати електронну форму виконавчого документу.

«Новація переносить органи ДВС з радянської епохи у світ сучасний цифрових технологій. Іде у минуле практика прийому виконавчих документів виключно в паперовому вигляді та з мокрою печаткою, як того до сьогоднішнього дня вимагав Закон», – зазначив заступник Міністра юстиції з питань виконавчої служби Андрій Гайченко.

Першими зміни відчують порушники швидкісного режиму дорожнього руху. Відтепер електронний виконавчий документ про стягнення штрафу буде надходити органам ДВС упродовж кількох хвилин, а не тижнів.

Порядок пред’явлення до виконання виконавчих документів, виданих у формі електронного документа, буде визначено Міністерством юстиції протягом 14 днів.

Максим Сергійович Цуцкірідзе — підполковник поліції, заступник Голови Національної поліції України — начальник Головного слідчого управління, а фактично головний слідчий держави. А крім того, він ще й доктор юридичних наук, доцент, заслужений юрист України (свою наукову працю присвятив питанням укріплення процесуального статусу слідчого). Сповідує продуктивні ідеї щодо цієї важливої служби, яка в останній час отримала певну підтримку держави, адже створення паралельної служби дізнання, безумовно, розвантажить поліцейських слідчих. Додамо й те, що на сьогодні в Україні нараховується понад 14 тисяч слідчих і це — величезний колектив, яким треба керувати, адже якість роботи слідчого — основна проблема служби. Чим живе, як почуває себе «слідча служба» Нацполіції України? Із цими запитанями (і не тільки) ми й звернулися до Максима Цуцкірідзе, який сьогодні є гостем ЮВУ.

— Пане Максиме, як для свого віку (34 роки) Ви маєте завидний кар’єрний зліт — від дізнавача до керівника Головного слідчого управління. Чим це пояснити?

— Після закінчення в 2006 році Харківського національного університету внутрішніх справ я працював дізнавачем відділення дізнання, старшим слідчим слідчого відділення в Кіровоградській області. Потому декілька років працював на науковій та викладацькій роботі в Київському національному університеті внутрішніх справ, Навчальному центрі післядипломної освіти Навчально-наукового інституту управління НАВС. Додам, що також я закінчив Київський національний університет імені Т. Г. Шевченка. З 2011 року працюю в Головному слідчому управлінні на різних відповідальних посадах. У вересні 2019 року призначений заступником Голови Національної поліції України — начальника Головного слідчого управління.

Ви слушно зазначили, що я майже завжди на роботі, бо професія слідчого — це завжди самовіддача на 100%, інакше фактично неможливо досягнути результату, який від нас чекає суспільство. Звісно, в цьому питанні я вимогливий як до себе, так і до людей, які працюють поряд зі мною. Й ці мої вимоги до підлеглих не можуть бути більшими чи меншими, ніж ті, які я висуваю до себе самого.

— Як можна коротко охарактеризувати загальний стан справ у системі слідчих підрозділів Нацполіції на даний час, мова про навантаження, взаємодію з іншими підрозділами, матеріально-технічне забезпечення діяльності, кадрове укомплектування тощо?

— Якщо коротко, то на сьогодні навантаження на слідчих органів Національної поліції, в порівнянні з працівниками інших підрозділів та слідчими інших правоохоронних органів, є без перебільшення надмірним. При цьому значно зросли трудомісткість і складність розслідування в кримінальних провадженнях в окремих видах злочинів. Ускладнено й саму процедуру застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій, дозволи на проведення яких надає нині слідчий суддя на підставі клопотання, погодженого з прокурором, що передбачає собою певну процедуру, яка, звісно, потребує великих затрат робочого часу.

Тим приємніше мені говорити, що й за таких складних умов наші слідчі на належному рівні виконують поставлені перед ними завдання. Так, упродовж першого півріччя цього року ними розслідувалося майже 1 млн 577 тисяч кримінальних проваджень. Із цієї досить великої кількості справ закінчено розслідування 528,3 тисяч кримінальних проваджень. Якщо конкретніше, то в середньому одним слідчим розслідувалося за цей період понад 250 справ, до суду направлено матеріали в 60,5 тисяч кримінальних проваджень (з обвинувальними актами, клопотаннями про звільнення від кримінальної відповідальності, застосування заходів виховного чи медичного характеру). В тому числі до суду направлено 7,7 тисяч обвинувальних актів з угодами про примирення (3,4 тис.) та про визнання винуватості (4,3 тис.). За підозрою у вчиненні кримінальних правопорушень у порядку ст. 208 КПК України слідчими затримано 7 тисяч осіб, із яких за вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів 5,2 тисяч. В закінчених кримінальних провадженнях заподіяно матеріальні збитки на загальну суму 2 млрд 715 млн гривень. У ході досудового розслідування реально відшкодовано 781 млн. Для забезпечення відшкодування заподіяних злочинами збитків, слідчими підрозділами накладено арешт на майно на суму 1,325 мільйона гривень, у тому числі вилучено грошей та цінностей на суму 72,1 млн гривень.

Якщо говорити про матеріально-технічне забезпечення, то воно, звичайно, суттєво краще того, коли я починав свою роботу в 2006—2007 роках ще в органах внутрішніх справ. Нині, скажімо, всі слідчі забезпечені службовими кабінетами та відповідною оргтехнікою, було б бажання працювати. Разом із тим методи вчинення злочинів постійно вдосконалюються, а тому повинна вдосконалюватися й криміналістична техніка. Наразі й нам необхідні прилади виявлення невидимих слідів, експрес-аналізів, мобільних криміналістичних лабораторій тощо.

Стосовно плинності кадрів, то вона, звичайно, існує і скрізь є. Це частково пов’язано з тими аспектами, про які я вже говорив. У той же час із впевненістю можу сказати, що слідчі Національної поліції мають високий фаховий рівень. Підтвердженням цього є їх перемоги в конкурсах до інших правоохоронних органів, зокрема Національного антикорупційного бюро та Державного бюро розслідувань.

Щодо взаємодії з іншими підрозділами, то вона базується на відповідних правових положеннях. У цих питаннях (взаємодії), вважаю, все повинно бути як у житті, так і в роботі. Хоча, звісно, виникають окремі непорозуміння — не без цього, однак, вони завжди вирішуються в робочому порядку.

— Якщо вдатися до аналізу діяльності служби слідчих, то треба, мабуть, виділити не лише її сильні, а й слабкі місця. Що можна про це сказати?

— На сьогодні про ефективність будь-якого підрозділу можна говорити виключно за наявності належного законодавчого забезпечення його діяльності. Ні для кого не секрет, що чинне кримінальне та кримінально процесуальне законодавство має значні вади, що не дозволяє подекуди забезпечувати ефективне досудове розслідування, а, відповідно, й своєчасно здійснювати захист прав та інтересів громадян. Це стосується, зокрема, окремих положень Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК, — Ред), які вже на сьогодні викликають певні труднощі під час їх практичного застосування. Так, КПК передбачає можливість надавати доручення лише оперативним підрозділам. Проте під час досудового розслідування об’єктивно в слідчого виникає необхідність надання доручень не лише цим, а й іншим уповноваженим підрозділам Національної поліції, наприклад, дільничним офіцерам поліції, патрульним. Як бути в цих випадках?

Друге — неможливість оперативно здійснити огляд місця події (стаття 237 КПК). Так, якщо повідомлення про вчинення злочину надходить не від потерпілих, а від сторонніх осіб, у випадках повідомлень сусідів про крадіжки з дачних будинків, слідчий не має правових підстав для проведення огляду в приміщенні й змушений чекати його власників.

Третє — погодження повідомлень про підозру. Хочу наголосити, що в КПК не передбачено строку погодження прокурором письмового повідомлення про підозру. Наявність відповідної норми значно краще дисциплінувала б і слідчих, і процесуальних керівників.

Четверте — потребують розширення й повноваження слідчого стосовно надання можливості застосовувати такі запобіжні заходи, як особисте зобов’язання й порука. Дана процедура створює також додаткові труднощі і для осіб, стосовно яких обираються запобіжні заходи, оскільки їм необхідно особисто з’являтися в судове засідання для розгляду вказаного клопотання, витрачаючи для цього власний час. Гадаю, необхідно спростити зазначену процедуру в частині надання можливості обирати запобіжні заходи у вигляді особистого зобов’язання та особистої поруки лише на підставі постанови слідчого.

П’яте — варто передбачити й можливість об’єднання чи виділення матеріалів кримінального провадження слідчим. На сьогодні таке рішення приймається прокурором, таким чином слідчий позбавлений оперативності, оскільки, повноцінно володіючи інформацією в кримінальному провадженні, вимушений додатково переконувати в правильності свого рішення прокурора.

Шосте — слід подумати й над удосконаленням положень закону щодо здійснення відеозапису розгляду слідчим суддею клопотання про обшук в обов’язковому порядку. Існуючий на сьогодні порядок затягує строки досудового розслідування, не сприяє конфіденційності, оскільки про здійснення відеофіксації в суді стає відомо всім, хто перебуває в приміщенні судової установи.

Сьоме — має бути запроваджена й практика винесення слідчим, прокурором постанови про вжиття заходів для усунення причин й умов злочину, як це було, по суті, передбачено статтями 23 «старого КПК» в редакції 1960 року. Мені, наприклад, майже щодня доповідають про 2—3 факти жахливих дорожньо-транспортних пригод на автошляху Київ—Чоп. Так, слідчий, прокурор, дослідивши всі обставини кримінального правопорушення і встановивши, що основними причинами цих ДТП є погане освітлення, неправильна розмітка чи незадовільний стан дороги, зміг би винести постанову, яку направив би відповідному органу державної влади чи службовій особі для усунення виявлених причин й умов. За невжиття відповідних заходів профілактики злочинів — відповідні посадові особи справедливо були б притягнуті до відповідальності. Фактично ця превентивна робота на попередження дозволила б зберегти людські життя, здоров’я та майно.

Восьме — дуже важливим на сьогодні є й питання оперативного, а головне, своєчасного, затримання особи, яку підозрюють у вчиненні особливо тяжкого злочину (наприклад, вбивства, розбою, тяжкого тілесного ушкодження тощо). На практиці затримати особу можливо лише одразу після вчинення нею тяжких та особливо тяжких злочинів. В інших випадках, наприклад, через декілька днів після його вчинення (за наявності достовірної інформації причетності цієї особи до злочину), затримати таку особу можливо лише за наявності ухвали слідчого судді.

— Чи готове наразі слідство до роботи в рамках законодавчих змін щодо запровадження інституту кримінальних проступків? Які прогалини на цьому напрямку виокремилися в перші тижні роботи?

— Успіх будь-якої справи закономірно залежить від проведеної підготовки. Слід зазначити, що розроблення нормативної бази щодо запровадження інституту кримінальних проступків було розпочато ще в 2018 році. Так, Головним слідчим управлінням спільно з Національною академією внутрішніх справ розроблено методичні рекомендації «Досудове розслідування кримінальних проступків». Окрім методичних рекомендацій, були розроблені збірник бланків процесуальних документів дізнання та професійні програми спеціалізації, підвищення кваліфікації та короткострокового підвищення кваліфікації (семінар-тренінг) дізнавачів. Ці матеріали були розміщені на освітньому порталі Національної поліції з відкритим доступом для всіх охочих працівників поліції.

Зазначу, що на сьогодні до категорії кримінальних проступків законодавством віднесено 98 статей Кримінального кодексу України, які утворюють 117 складів кримінальних правопорушень. Найбільш поширеними кримінальними проступками є крадіжки, спричинення легких тілесних ушкоджень, шахрайства, незаконне зберігання наркотичних засобів без мети збуту, підробка документів, які становлять 80% від усіх проступків. Відповідно до статистичних даних минулих років, у структурі злочинності проступки становитимуть більше половини (52%) від усіх зареєстрованих кримінальних правопорушень, підслідних Національній поліції. Таким чином, запровадження інституту дізнавачів дозволить розвантажити слідчих та зосередити їх зусилля на розслідуванні тяжких та особливо тяжких злочинів.

— Яким чином відбуватиметься кадрове комплектування підрозділів дізнання: за рахунок слідчих чи шляхом добору нових кадрів?

— Відповідно до наказу Національної поліції України від 31 жовтня 2019 року № 1113 «Про затвердження Переліку змін у штатах Національної поліції», підрозділи дізнання утворено в головних управліннях Національної поліції в областях та м. Києві і підпорядкованих їм територіальних (відокремлених) відділах (відділеннях) поліції. З метою забезпечення реалізації інституту кримінальних проступків, організаційно-штатними наказами введено 3 729 посад дізнавачів, з яких на сьогодні укомплектовано 70%. Їх комплектування здійснено за рахунок скорочення посад слідчих та інших підрозділів — кримінальної поліції, патрульної служби поліції особливого призначення, секторів реагування патрульної поліції, підрозділів логістики, інших структур.

І наразі більше 60% особового складу підрозділів дізнання — це колишні слідчі, решта дізнавачів — це поліцейські інших служб, а також випускники вищих навчальних закладів із специфічними умовами навчання. На сьогодні є понад 6 тис. поліцейських інших підрозділів, які відповідно до норм КПК України можуть бути уповноваженими на здійснення дізнання, з них 5,9 тисяч наказами начальників територіальних органів поліції вже уповноважені на здійснення досудового розслідування кримінальних проступків.

— Чи налагоджено взаємодію із судами щодо організації розгляду проваджень про кримінальні проступки у спрощеному режимі?

— Думаю, кожен повинен відповідати за сферу його професійної діяльності. Станом на 27.07.2020 р. до судів спрямовано 3 061 обвинувальний акт щодо вчинення кримінальних проступків, з яких саме дізнавачами направлено 2 644. Так, із судами зазвичай виникають адміністративні питання, зокрема, або взагалі відсутність слідчого судді, або занадто мала їх кількість (в деяких судах є лише по одному слідчому судді). Відповідно до вимог законодавства далі цей суддя не має права розглядати справу по суті. Звісно, ці питання в подальшому будуть врегульовані, однак, це потребуватиме певного часу.

— Не секрет, що на сьогодні криміногенна ситуація в Україні досить складна, скоюється чимало насильницьких, замовних злочинів, в тому числі з використанням зброї, що так чи інакше пов’язано з війною на сході країни. Чи існує на даний час реальна взаємодія правоохоронних органів в частині профілактики цих видів злочинності? Які кроки здійснюються на цьому шляху?

— Так, звісно, окремі питання тут виникають. У той же час загальна кількість вчинених злочинів у порівнянні з минулим роком зменшилася на 18%, у тому числі особливо тяжких, таких, як умисні вбивства, тяжкі тілесні ушкодження, включно з тими, що спричинили смерть потерпілого, а також розбійні напади — на третину. При цьому, що приємно, ефективність роботи з розкриття цих злочинів також зросла: встановлено особи злочинців, причетних до вчинення 92% убивств, 96% тяжких тілесних ушкоджень, 80% розбійних нападів. Окрім того, нам вдалося зберегти позитивну тенденцію останніх років щодо протидії організованим формам злочинності.

У першому півріччі знешкоджено 222 організовані групи, а кількість задокументованих злочинів, вчинених їх учасниками, збільшилася на чверть (з 1,6 тис. до 2 тис.). А з метою налагодження ефективної протидії незаконному обігу зброї в Національній поліції розроблено та реалізовано План вжиття заходів щодо протидії незаконному обігу вогнепальної зброї на 2019—2021 роки. Це сприяло стабілізації ситуації із протидії злочинам, скоєним із застосуванням вогнепальної зброї. Так, зі 193 таких правопорушень, вчинених цього року, три чверті розкрито.

Очевидно, що незаконний обіг зброї — проблема масштабна, суттєво вплинути на яку шляхом документування незначних фактів зберігання озброєння не вдасться. Тому ми зосереджуємо свої зусилля на викритті кваліфікованих злочинів за цим напрямом, фактів збуту або збереження тяжкого озброєння, перекритті каналів його находження. Як результат, із незаконного обігу вилучено майже 1 200 одиниць вогнепальної зброї, 1 800 гранат та більше 100 гранатометів.

Наступний і не менш важливий напрям протидії злочинності цього виду — перекриття каналів постачання вогнепальної зброї, боєприпасів і вибухівки, у першу чергу із зони проведення ООС. І це не поодинокі факти, а налагоджені схеми. На жаль, до вчинення цих злочинів нерідко причетні й військовослужбовці, правоохоронці та волонтери. Так, упродовж першого півріччя задокументовано 79 фактів вилучення зброї в зазначеної категорії осіб. Наприклад, у Волноваському районі Донецької області група з колишніх військовослужбовців облаштувала справжній склад зброї в покинутому дитячому центрі. У них вилучено 30 гранатометів, 400 гранат, 50 мін, майже 1,7 тис. великокаліберних снарядів та понад 14 тисяч набоїв.

Зазначу й те, що майже щоденно поліцією реєструються злочини, вчинені в громадських місцях із застосуванням зброї. Зокрема, 13 липня у Бердянську Запорізької області місцевий житель, перебуваючи в нетверезому стані, відкрив стрілянину з вікна по дітях у дворі. Стрілка затримано й повідомлено про підозру. У подальшому, під час огляду його житла, вилучено цілий арсенал зброї: міни, гранати, пістолет, автомат, набої до них.

Додам, що всі резонансні факти виявлення, вилучення або використання вогнепальної зброї, бойових припасів та вибухових речовин беруться на контроль ГСУ. Зокрема, здійснюється вивчення та заслуховування кримінальних проваджень вказаної категорії, постійно перевіряється стан та хід досудового розслідування злочинів даної категорії під час відряджень до територіальних органів поліції тощо. Аналізується стан реагування на такі злочини, ефективність і якість проведення першочергових слідчих (розшукових) дій та їх результатів, перевіряється правильність кваліфікації злочинів, своєчасність призначення необхідних судових експертиз тощо.

У разі вчинення резонансних злочинів цієї категорії працівники Головного слідчого управління відряджаються до територіальних підрозділів поліції для надання практичної та методичної допомоги в організації їх розкриття та розслідуванні. Як приклад, можу назвати стрілянину, що мала місце 29 травня цього року в Броварах Київської області, внаслідок чого одна особа отримала вогнепальне поранення грудної клітини. Цього ж дня туди було відряджено досвідчених працівників Головного слідчого управління, які брали безпосередню участь у пошуку слідів злочину, їх належної фіксації, а також наданні допомоги в призначенні судових експертиз. Завдяки вжитим заходам на сьогодні у вчиненні злочинів викрито 46 осіб, в тому числі й чоловіка, внаслідок дій якого один з потерпілих отримав вогнепальне поранення. Всім їм повідомлено про підозру у вчиненні злочинів.

— Тепер про більш приземленіші речі. Яка на даний час ситуація з оплатою праці в слідчих органах? Чи отримуватиме дізнавач таку ж зарплату, як і слідчий? Чи будуть найближчим часом змінюватися соціальні (професійні) гарантії роботи слідчих і чи є перспективи створення служби детективів, про яку колись ішлося?

— Зазначу, що на цей час дізнавачі отримують таку ж заробітну плату, як і слідчі, і таке прохання (на етапі впровадження інституту проступків), я висловив перед Головою Національної поліції, який мене підтримав. Аргументація дуже проста: кримінальні проступки по своїй суті не будуть складними для розслідування, в той же час кількість їх в одного дізнавача буде чималою. Тому, знову ж таки, в оплаті праці дізнавачів виходили з навантаження.

На мою думку, правильним є варіант, як це здійснюється в країнах Європейського Союзу, запровадження інституту відсоткової надбавки за відшкодування завданої злочином шкоди. У слідчих підрозділах Національної поліції є низка кримінальних проваджень, де збитки сягають мільйони чи мільярди гривень, а слідчий працює на фіксовану заробітну плату, що створює додатковий процесуальний тиск на нього, а ще великі корупційні ризики.

Щодо другої частини запитання, то згідно із Законом України «Про Національну поліцію», в НПУ окремо функціонують органи досудового розслідування і кримінальна поліція. Незважаючи на те, що і слідчі, і працівники оперативних підрозділів, беруть участь у досудовому розслідуванні, вони мають досить різні процесуальні повноваження, можливості та обов’язки. На даний час слідчі і працівники оперативних підрозділів працюють на основі міжвідомчої співпраці, що ускладнює розслідування кримінальних проваджень і всі пов’язані види діяльності, а їх ефективність залежить від належної взаємодії між ними. Таким чином, з метою підвищення ефективності кримінального провадження слід об’єднати в одному органі слідчих і працівників оперативних підрозділів, надавши останнім повноваження слідчих, що призведе до спрощення взаємодії між ними щодо оптимізації ресурсів та більш ефективного застосування негласних слідчих (розшукових) дій.

Така організаційно-штатна перебудова слідчих підрозділів з метою підвищення ефективності розкриття та розслідування злочинів, у першу чергу тяжких та особливо тяжких, вже відбулася в слідчих управліннях головних управлінь Національної поліції в регіонах шляхом утворення підрозділів, які розслідуватимуть тяжкі та особливо тяжкі злочини. На посади слідчих у цих підрозділах — так званих «детективів» — призначено працівників, які мають досвід оперативної роботи. При цьому розподіл навантаження на слідчих здійснено залежно від тяжкості вчинення злочинів та їх кримінально-правової кваліфікації. Діяльність працівника поліції з навичками проведення оперативно-розшукових заходів, призначеного на посаду слідчого, полягає в установленні осіб, які вчинили тяжкі та особливо тяжкі злочини, належному збиранні доказів. При цьому він самостійно, як слідчий, прийматиме рішення та проводить слідчі (розшукові) дії і негласні слідчі (розшукові) дії. Аналогічний експеримент проводиться і на низовій ланці у восьми підрозділах ряду областей. І на сьогодні, про що вже можна говорити, є певні позитивні напрацювання роботи таких підрозділів.

— За останній рік в країні змінилося два Генеральних прокурори, відбувається реформа в органах прокуратури. В цих умовах безумовно змінюється взаємодія поліцейського слідства з органами прокуратури? Чи могли б Ви визначити проблеми такої взаємодії?

— Звісно, в будь-якій діяльності можуть виникати проблемні питання. Про окремі з них уже йшла мова. У той же час, потребує вирішення питаня наявності достатньої кількості процесуальних керівників, бо на сьогодні в окремих органах прокуратури — лише по одному процесуальному керівнику на всіх слідчих. У зв’язку з чим тривалий час не призначаються процесуальні керівники.

Також відбуваються юридичні казуси, коли слідчі отримують відмови місцевих прокуратур щодо направлення за підслідністю до ДБР кримінальних проваджень, розпочатих до початку роботи бюро, та повертають провадження для проведення подальшого розслідування до слідчих відділів Національної поліції.

Проблемним на сьогодні є й питання погодження в процесуальних керівників повідомлення про підозру за вчинення незаконного обігу наркотичних засобів, речовин, прекурсорів та їх аналогів, у зв’язку з тим, що затримана особа викинула речові докази на землю (асфальт), не визнає свою вину чи не підписує протокол, або патрульними чи дільничними офіцерами проведено поверхову перевірку затриманої особи до приїзду слідчо-оперативної групи та виявила в неї заборонені речовини (мотивуючи це тим, що засоби повинні вилучатися в працівника поліції).

Водночас слід відмітити й те, що, як правило, з керівництвом органів прокуратури питання вирішуються оперативно, шляхом досягнення консенсусу. Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» певною мірою узгодив діяльність органів прокуратури, в тому числі в кримінально процесуальному аспекті.

— Й останнє запитання. Які Ви бачите шляхи підвищення статусу та престижу слідчого, й що потрібно для цього зробити?

— Пріоритетними напрямами розвитку Головного слідчого управління нами визначено вдосконалення нормативно-правового забезпечення діяльності органів досудового розслідування Національної поліції України; організаційно-штатна перебудова слідчих підрозділів шляхом утворення підрозділів, які розслідуватимуть тяжкі та особливо тяжкі злочини, із включенням до їх штату працівників, котрі мають досвід оперативної роботи; розроблення й впровадження єдиної електронної системи роботи з даними і матеріалами досудових розслідувань у партнерстві з органами прокуратури та судами (e-case management system) для забезпечення безперервності та підзвітності проведення досудового розслідування; підвищення рівня матеріально-технічного забезпечення слідчих підрозділів Національної поліції; стимулювання роботи слідчих. Крім того, порушено питання щодо підняття для слідчих граничних спеціальних звань за посадою.

Наостанок зазначу, що здобутий мною за роки роботи в органах внутрішніх справ та поліції досвід переконливо свідчить, що слідчий є базовим елементом в роботі всієї правоохоронної системи та є рушійною силою в боротьбі з викоріненням злочинності задля забезпечення невідворотності покарання та притягнення винних до відповідальності, звісно в тандемі з оперативними працівниками, органами прокуратури та суду. Пишаюся, що сьогодні слідчий — це фактично фахівець у будь-якій сфері правоохоронної діяльності, свідченням цього є ряд керівників головних управлінь Національної поліції в областях, які є вихідцями саме з слідчих підрозділів. Тож і надалі особисто вживатиму максимум зусиль для розбудови слідчих підрозділів та покращення їх професійного потенціалу.

— Дякуємо за цікаві й конкретні відповіді.

Спілкувалася
Ольга КОВАЛЬСЬКА

Джерело: Юридичний вісник України

Міністерство освіти і науки розробило інструктивно-методичні рекомендації щодо організації діяльності закладів дошкільної освіти у 2020/2021 навчальному році.

Рішення щодо відновлення діяльності та функціонування ЗДО мають ухвалити регіональні комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій залежно від статистики захворюваності у регіоні.

За сприятливої ситуації дитячі садки працюватимуть у звичайному режимі зі створенням максимально безпечних умов для вихованців та працівників. За створення умов відповідають засновники та керівники закладів.

Відповідно до Закону України «Про освіту» усім закладам освіти надано автономію в організації освітнього процесу, орієнтуючись на попередній досвід, аналіз результатів своєї роботи в минулому навчальному році та усі наявні рекомендації.

Згідно з рекомендаціями в роботі дитячих садків обов’язковим є заохочення всіх учасників освітнього процесу до дотримання гігієнічних навичок, соціальної дистанції у приміщеннях.

Поряд із традиційними формами роботи з батьками чи законними  представниками дитини (опитування, співбесіди, консультації, засідання батьківського комітету, конкурси тощо), можна застосовувати інноваційні, а саме: «Буккросинг», «Дерево цілей» або «Дерево розвитку групи» та «Батьківська скринька», а також  впроваджувати дистанційні форми спілкування.

Необхідною умовою для роботи з дітьми з особливими освітніми потребами, крім корекційно-розвиткових послуг та психолого-педагогічного супроводу, є створення універсального дизайну та розумного пристосування будівель, приміщень та прибудинкових територій, в тому числі створення ресурсної кімнати.

Впровадження дистанційних форм спілкування з батьками на онлайн-платформах та використання мобільних додатків є також прийнятним для дитсадків. Чітко зазначено тривалість і кратність роботи вихователя з дитиною за комп’ютером та гаджетами відповідно до віку і особливостей дитини.

Також невід’ємною складовою роботи освітньої діяльності у 2020/2021 навчальному році залишається підвищення кваліфікації педагогічних працівників за різними формами та видами.