В Україні
Непублічність як стиль, або Тимчасові уряди країні не допоможуть
Уряд Гончарука увійде в українську історію як тимчасовий. А ще як наймолодший, найкоротшої каденції, найенергійніший, найнедосвідченіший. Думається, вже за декілька тижнів його склад важко буде пригадати поіменно. Як і все, чого він не встиг зробити або чого домогтися.
Бо головні привабливі риси в ньому поєднуються із негативом. Уряд Олексія Гончарука, зокрема, припинив схеми розкрадання, але при ньому почалося повільне падіння економіки; він розпочав багато проектів, але не встиг довести до завершення жодного. Не ідеалізуючи головну виконавчу інституцію держави, все ж таки в окремих сферах минулий склад Кабміну заслуговує й на позитивні оцінки. Так, люди прийшли не наживатися, а працювати по совісті (високі оплати деяких посадовців — це окреме питання). За 5 місяців роботи не заявлено жодного незаконного рішення чи рішення в інтересах окремої групи впливу. Під час його роботи зникла фігура «смотрящего» від уряду. Але головна відзнака «старого» складу КМУ — він став першим олігархонезалежним. Тож звільненим урядовцям від сьогодні не буде страшно проїхатися в метро — лаяти люди не стануть; ніхто не може звинуватити їх у казнокрадстві, крадіжках, схематозах, бо вони працювали на країну, робили так, щоб європейський уряд був не гаслом, а реальністю. Стиль їхньої роботи можна, хоч із натяжкою, назвати європейським: Гончарук спромігся вибудувати європейську культуру відносин всередині Кабміну та з усіма гілками влади; члени уряду не підставляли (принаймні публічно), не знищували одне одного, не рвали, не арештовували під час засідань, щоб потім відпустити на волю, виплативши з державного бюджету «неустойку». Було запущено й декілька важливих структурних змін. По-перше, це — анбандлінг, завдяки якому вдалося забезпечити стабільність транзиту газу в Європу і зниження ціни на газ всередині країни. По-друге, це початок наступу на монополії, зокрема ліквідували монополію Артемсолі і «корупційну годівницю» — Державну продовольчо-зернову корпорацію — найбільшого експортера зерна та виробника борошна, який виявився збитковим лише на «папері». По-третє, це передача майже тисячі державних підприємств на приватизацію. По-четверте, у сфері фінансової політики — це програма доступних кредитів 5—7—9% для бізнесу; розміщення євробондів за найдешевшими відсотковими ставками в історії України під — 4,375% річних. А це означає заміщення дорогих боргів більш дешевими й, за оцінками експертів, економію для бюджету практично по 2 млн гривень на день. І далі — початок детінізації економіки, адже за цього уряду почав зникати нелегальний гральний бізнес і нелегальні АЗС, почалася детінізація видобутку бурштину, з’явився електронний облік у сільській місцевості й одразу ж сприяв зменшенню відмов у реєстрації земельних ділянок. Можна говорити й про зниження інфляції, подальшу протидію рейдерству, стабілізацію комунальних тарифів тощо. На більше, думається, в команди Гончарука просто не вистачило часу й довіри від Президента, а може, й не лише… Водночас є й деякі підстави дивуватися урядовцям як персонам, котрі побажають іти у велику політику в подальшому. І ось тут виникають непорозуміння. Адже достатньо було зробити акцентовані заяви, і багато питань, думається, в тому числі й щодо прем’єра та уряду загалом, було б знято. Зокрема про вплив олігархів на Офіс Президента, про сплановану під цим штибом атаку на силовиків, НАБУ та ГПУ; про захист реформ, західного курсу й проєвропейських політиків, які мали мужність і лишалися у владі, вирішилися б. При цьому назвати імена тих, хто підштовхує країну до розриву стосунків з МВФ, до дефолту чи обійм північного сусіда. І тим самим отримати міжнародну підтримку й суспільне визнання. Не ризикнули. Значить, більшість молодих екс-урядовців не бачать себе в політиці в подальшому. Тому й кажемо уряду не до побачення, а — прощавайте. Ви свій шанс на майбутнє втратили.
Що ж до формування нового уряду, то примітним, в першу чергу, є те, що все це відбувалося в уже звичному турборежимі — без публічного обговорення кандидатур нових міністрів, представлення їх. Та й узагалі склалося враження, і про це пишуть відомі експерти, що це був такий собі «міжсобойчик» між Банковою й оліграхами (принаймні тінь одного з них за фігурами нового прем’єра й деяких міністрів проглядається чітко). А новий прем’єр Денис Шмигаль говорив надто загальні речі. Його ремарка щодо реформи податкової і митниці зовсім не означала зростання бюджетних надходжень. Вони з’являться лише тоді, коли реально й повсюдно хоча б зменшаться офіційні побори та подвійне оподаткування. І при цьому ми не почули про зростання внутрішнього споживання, що є головним драйвером і виробництва, й економіки загалом, про налагодження інвестиційного клімату, про започаткування кризового менеджменту в державному управлінні тощо.
Хоча те, яка доля чекає на цей уряд, — ще невідомо. Головне, щоб і цей КМУ не став тимчасовим, безголосим додатком до президентської вертикалі, яка наразі більше переймається зниженням рейтингів довіри до глави держави. Не хотілося б помилиться, а побачити новий Кабінет Міністрів України, який зможе не лише розробити відповідну програму, а й доповісти нам усім, як він зміг її виконати. Десь під Новий рік і не раніше. Бо на більше його може й не вистачити. А хочеться стабільності, впевненості і припинення зомбування про закінчення епохи бідності.
Віктор КОВАЛЬСЬКИЙ
Джерело: Юридичний вісник України
