Поки НАТО не чекає Україні потрібен військовий альянс із США

Олексій ГОНЧАРЕНКО, народний депутат України («Європейська солідарність»)

Дискусія в Україні зараз ведеться навколо тактичних питань. Наприклад, варто чи не варто було розводити війська? Чи вирішиться щось у Нормандському форматі? Чи потрібно імплементувати «формулу Штайнмаєра»? Звісно, це — важливі питання, однак проблема в тому, що в Україні взагалі немає розуміння стратегії. Яким чином ми будемо повертати Донбас? Яким чином ми не допустимо в майбутньому військової агресії з боку Росії, або іншої країни?

Ці питання не дуже часто порушуються в нашому суспільстві, зазвичай на них відповідають просто — членство України в НАТО. Так, членство в НАТО може бути панацеєю.

Але що робити до того моменту, як ми вступимо в альянс? Тут — заминка. Саме тому, можливо, Україні потрібно подивитися західніше Брюсселя. Усі дипломатичні та політичні зусилля варто спрямувати в англосаксонський світ. Там — непримиренна до Росії Велика Британія та майже рідна Канада. Але ключовою метою нашої зовнішньої безпекової політики має стати здобуття статусу основного союзника США поза межами НАТО (Major non-NATO Ally). Чому це так важливо? Статус основного союзника США поза межами НАТО жодним чином не суперечить прагненню України до євроатлантичної інтеграції, що закріплена в Конституції. Він надається у форматі двостороннього договору із США й не виключає можливості вступу в інші союзи. Навіть навпаки, так звана Балтійська хартія, підписана у Вашингтоні з президентами Литви, Латвії та Естонії у 1998 році, лише посприяла швидкому вступу балтійських країн у Північноатлантичний альянс.

Переваги статусу важливі не лише як політична декларація, а й цілком у практичному безпековому вимірі. Він передбачає значний рівень посилення військового співробітництва і, як показує практика, фінансову допомогу. На відміну від статті 5 Північноатлантичного договору, в таких договорах зазвичай немає прямого зобов’язання США втрутитися у військовий конфлікт у разі агресії проти союзника. Але в цьому правилі є винятки — Південна Корея та Японія. Статус головних союзників поза межами НАТО, наданий Південній Кореї та Японії у 1989 році, став підтвердженням раніше підписаних у 1950—1960 роках угод.

Документи були породженням системи міжнародних відносин, що панувала після Другої світової війни, але обидва виявилися значно живучішими. У Південній Кореї досі перебувають 28,5 тисяч американських військових та об’єднане військове командування у Сеулі на чолі з американським генералом.

Варто зазначити, що спроба надати Україні статус головного союзника поза межами США вже була. У 2014 році її не підтримали як Конгрес, так і адміністрація Барака Обами. У 2017 році Верховна Рада України надіслала звернення до Конгресу Сполучених Штатів Америки щодо безпекових гарантій. Результат з’явився наприкінці травня 2019 року. У Конгресі зареєстрували законопроект H.R.3047 — «Про надання підтримки Україні в захисті її незалежності, суверенітету і територіальної цілісності, а також для інших цілей»

Геополітична ситуація складається сприятливо для позитивного результату. Намагання Німеччини будь-якою ціною добудувати «Північний потік-2» прямо б’ють по американських інтересах у регіоні. Й американці пропрацьовують усі можливі інструменти, щоб зупинити процес та обмежити вплив Росії. Наприклад, США нарощують свою двосторонню підтримку східноєвропейських членів НАТО, зокрема Польщі, Литви та Румунії.

Попри усю проросійськість Трампа, США залишаються і завжди будуть головним супротивником Росії. Україна теж. Натомість, що зробила нова українська влада для лобіювання одного з найважливіших для нашої безпеки законо проектів? Усі питання в американсько-українських відносинах відійшли на другий план після феєричного телефонного скандалу з Володимиром Зеленським.

Отже, узгодьмо кілька речей: швидкого вступу до НАТО точно не буде, стандарти НАТО слугуватимуть за зразок, до якого ми маємо прагнути. Але продовжувати оборонятися потрібно тут і зараз. І стратегічне військове партнерство з США та статус головного союзника поза межами НАТО мають стати вирішальними факторами для української безпекової стратегії в майбутньому десятилітті.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути