Правничі дисертації: Кому, що і яким чином

Після виходу попереднього номера ЮВУ з публікацією про те, як правничий продукт стає економічно вигідним, редакція отримала пропозиції продовжити цю тему з подальшим обговоренням. Однією з ключових тем є так званий «правничий антиінтелектуалізм». Йдеться про професійну культуру, в якій службова ієрархія, як правило, переважає над дискусією, незгода сприймається як проблема, критичне мислення не завжди заохочується, формальний статус може виявлятися важливішим за зміст дискусії.

Читайте також: Правова позиція Суду ЄС щодо відповідальності веб-ресурсів за порушення авторського права

Дійсно, у службовому середовищі науковий ступінь ризикує перетворитися з результату дослідницької роботи на елемент професійної кар’єри. До того ж поширена думка, що проблема створення наукового продукту іноді зводиться до пошуку плагіату чи інших порушень у конкретних дисертаціях. На цю проблему потрібно дивитися ширше: на роль правничих інституцій, на професійну культуру та стимули, які виникають після захисту дисертацій. Адже питання не лише в тому, хто отримує науковий ступінь. Питання ще й у тому, що цей ступінь означає для самої людини та її професійного середовища.

Загалом, чи сприяє захист дисертації продукуванню нових знань? Щодо правничої науки постає питання: наскільки дисертаційні дослідження справді формують нове знання чи лише інтерпретують наявні дані, або ж узагальнюють уже отримані результати досліджень? Погодьмося з тим, що є формальні аспекти або так звана технологія захисту, у вимогах до дисертацій: кількість публікацій, певні критерії їх відповідності, вимоги до публікацій у певних виданнях тощо. Ці аспекти можуть відсувати науковий результат на другий план.

Також варто визнати, що суспільство практично не аналізує, що відбувається з «науковою новизною» після захисту: чи впливає вона на законодавство, правозастосування, державне управління. Крім того, значна частина правничої спільноти фактично пише й читає для себе, тоді як результати багатьох досліджень не виходять за межі академічного середовища. Український вчений Володимир Сущенко у цьому контексті звернув увагу на мотивацію практикуючих правників: науковий ступінь може сприйматися як своєрідний «запасний аеродром» — додаткова можливість працевлаштування та збереження професійного статусу після завершення кар’єри на державній посаді. Головний виклик, за його словами, полягає в тому, щоб повернутися до питання реальної цінності наукового результату, а не лише формального виконання вимог для отримання диплома.

Наразі триває дискусія про академічну доброчесність у контексті набуття чинності законом «Про академічну доброчесність». Виникли перші резонансні кейси плагіату серед високопосадовців. Серед подібних кейсів дискутуються найбільш актуальні теми, а саме: плагіат, замовні дисертації та інші «тіньові» практики; корупційні ризики навколо публікацій і процедур захисту; адміністративний ресурс і відомча солідарність; залучення підлеглих до підготовки наукових робіт; шаблонність дисертаційних досліджень та її вплив на якість науки; доплати за наукові ступені та звання як стимул для здобуття статусу поза сферою науки.

Читайте також: Розмір компенсації за порушення авторських прав з 22 липня 2018 р. не прив’язується до мінімальної зарплати, а визначається судом з огляду на обставини справи і надані докази

Так, за даними Національної академії правових наук України, чверть усіх затверджених тем дисертаційних досліджень торік — це адміністративне право і процес, фінансове право та інформаційне право. Майже чверть тем за спеціальністю «Право» затверджується закладами вищої освіти системи МВС. Саме тут за спеціальністю 12.00.07 захищає дисертації більшість правоохоронців, переважно тих, хто працює в системі Національної поліції. Доплати за науковий ступінь у системі МВС і ДБР сягають 5–10% від окладу, тоді як у Бюро економічної безпеки — 15–20%. Однак для звичайних державних службовців така доплата законодавством не передбачена.

Виникає логічне запитання: чому держава фінансово заохочує здобуття наукового ступеня людьми, чия щоденна діяльність не пов’язана з наукою? Чи потрібні наукові ступені там, де вони не є необхідними для професійної діяльності? І що держава отримує від системи, яка створює стимули здобувати науковий статус заради кар’єри, а не науки? Дійсно, науковий ступінь стає кар’єрним бонусом. І це загалом нормально, якщо він слугує інтересам справи і відомства. Це за умови, якщо цей ступінь не є купленим чи придбаним, а самостійно здобутим і доведеним до логічного завершення. Однак, як то кажуть, це вже інша розмова.

Підготував Віктор Ковальський

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути