В Україні
Виконання покарань
Aндрій Галай, Керівник НДЦ Пенітенціарної академії України
Свіжа британська статистика, яку публікує дослідник James Stoddart, за чиїми матеріалами я стежу, добре показує, що дає заснованість роботи на доказових критеріях та інструментах.
Серед дорослих колишніх засуджених у Британії, які не мають де жити після звільнення, до злочинів повертаються 62%, а серед тих, хто житло має — лише 38%. Через шість місяців після звільнення працюють лише 36,5%, тобто приблизно кожен третій. Це реальні показники, за якими можна оцінювати, чи досягає ресоціалізація мети, і на основі яких можна будувати політику.
Читайте також: Потерпілий не наділений правом подавати апеляційну скаргу на судове рішення про заміну засудженому невідбутого покарання більш м’яким
В Україні такі дані можна було б збирати, але, крім неофіційних наукових досліджень, я цього не бачив. У нас відсутній контроль за цими показниками та системна допомога (є лише окремі позитивні ініціативи) — постпенітенціарна пробація досі не запущена.
Там, де немає доказового вимірювання, управління спирається на припущення. Саме про доказовий інструментальний менеджмент у напрямі прав в’язнів я вчора говорив на круглому столі «Права людини в пенітенціарній системі в контексті європейської інтеграції України» в Острозькій академії. Основний меседж був: ефективність забезпечення прав не будується на деклараціях, їй потрібен чіткий інструментарій. Запропонував групу перевірених підходів.
Перший — формулювання завдань за методикою SMART: конкретно, вимірювано, досяжно, доречно і з визначеним строком, щоб результат можна було перевірити. Замість розмитого «покращити умови тримання» має бути, наприклад, «до кінця третього кварталу усунути не менш ніж 80% зафіксованих порушень санітарних норм із фотофіксацією». Коли два роки тому я відповідав за цей напрям, інструментарій, яким користувалася команда управління з прав в’язнів Державної кримінально-виконавчої служби України, дозволяв підтверджувати фотозвітом усунення 90% виявлених недоліків.
Другий елемент — ключові показники результативності (KPI), прив’язані до посади. Причому правильно визначені. Наприклад, для інспектора з прав в’язнів це не кількість заходів, у яких він узяв участь, а частка звернень зі змістовною відповіддю та частка усунених порушень, підтверджених повторною перевіркою.
Третій — пріоритезація, тобто правило правильної черговості з розумінням потреб і ресурсів. Наприклад, ремонт у камерах установи, щодо якої Європейський суд з прав людини ухвалив рішення проти України, виконується першочергово через юридичну вразливість, так само як і там, де існує більший ризик для здоров’я та безпеки людей.
Четвертий — видимість: результат існує для системи лише тоді, коли про нього дізналися інші. Усунуте порушення має бути зафіксоване в регіональному реєстрі та на столі керівництва, а не лише у звіті виконавця. А ще важлива видимість для суспільства.
Це той підхід, яким я пропоную користуватися, не заради модних слів, а щоб відрізняти роботу, яка лише виглядає результативною, від реальної результативності.
Дякую організаторам, Інституту прав людини та гуманітарного права імені Рауля Валленберга і Національному університету «Острозька академія», за запрошення та якісний простір для відвертої розмови.
Джерело: Юридичний вісник України
