В Україні
«Презумпція винуватості», або Концепція розвитку юридичної освіти очима професійної правничої спільноти
Питання реформування та розвитку юридичної освіти неодноразово ставало предметом жвавих дискусій на тлі перманентної правової реформи. Численні й довготривалі спроби розробки конкретного плану дій у цьому напрямі породили низку проектів законодавчих актів, концепцій, програм розвитку правничої освіти, які, однак, не знайшовши широкої підтримки з боку професійної спільноти та, зокрема, вітчизняних правничих шкіл, не набули практичного втілення.
Логічним продовженням цього процесу став розроблений під егідою комітету Верховної Ради України з питань освіти, науки та інновацій проект Концепції розвитку юридичної освіти (далі — Концепція), остання редакція якої була оприлюднена 6 листопада на офіційній веб-сторінці вказаного комітету ВРУ. Документом пропонується низка радикальних змін у системі юридичної освіти, зокрема, запровадження наскрізної магістратури, контролю досягнень здобувачами освіти результатів навчання у формі єдиного державного кваліфікаційного іспиту (ЄДКІ) та підготовка юристів за єдиною спеціальністю 081 «Право» із виключенням спеціальності 293 «Міжнародне право» з переліку спеціальностей, за якими така освіта може здобуватися.
Із цього приводу 5 листопада в режимі відеоконференції із залученням представників правничої спільноти відбулося експертне обговорення «Проект Концепції розвитку юридичної освіти очима професійної правничої спільноти». За його результатами, з урахуванням положень останньої редакції Концепції, учасники підготували звернення з метою доведення до відома депутатів парламенту спільної позиції щодо проекту: утриматися від його затвердження та продовжити експертне обговорення із залученням якнайширшого кола фахівців з метою вироблення життєздатних комплексних підходів до забезпечення гармонійного розвитку національної правничої освіти.
А 11 листопада в комітеті Верховної Ради України з питань освіти, науки та інновацій відбулися слухання, присвячені обговоренню відповідного проекту Концепції. Попри те, що спільне звернення представників правничих шкіл було направлене у ВРУ ще до проведення слухань, його, на жаль, озвучено на засіданні не було.
З огляду на це представники правничих шкіл вирішили оприлюднити текст спільної заяви, сподіваючись таким чином привернути увагу правничої спільноти до проблем, висвітлених у ній, і залучити до продовження фахової дискусії всіх зацікавлених осіб.
ЗВЕРНЕННЯ
за результатами експертного обговорення
«Проект Концепції розвитку юридичної освіти очима професійної правничої спільноти»
5 листопада 2020 року м. Київ
Ми, представники правничих академічних кіл — учасники експертного обговорення «Проект Концепції розвитку юридичної освіти очима професійної правничої спільноти», проаналізували та обговорили опублікований комітетом Верховної Ради України з питань освіти, науки та інновацій проект Концепції розвитку юридичної освіти (далі — Концепція). Цей документ є наступником численних попередніх проектів реформування юридичної освіти, щодо кожного з яких правничі школи неодноразово надавали власні пропозиції, які, втім, планомірно ігнорувалися. Через таку ситуацію складається враження, що юридичну освіту намагаються реформувати, нехтуючи позицією тих, хто поряд зі здобувачами освіти є головними адресатами пропонованих змін.
Перш за все, проект Концепції як інструменту соціального проектування програм розвитку вищої юридичної освіти не містить належних методологічних та емпіричних підстав з огляду на сформульовані в ній причини та цілі реформування вищої юридичної освіти та фрагментарні соціологічні дані. Низка новацій, передбачених Концепцією, ґрунтується на бюрократичних директивах публічного регулювання сфери юридичної освіти або носять загальний характер для галузі вищої освіти в цілому.
Зі змісту документу випливає беззастережна «презумпція винуватості» вітчизняної системи юридичної освіти, з чим ми категорично не погоджуємося. Більше того, реалізація Концепції поверне правничі школи до знайомої з радянських часів централізованої моделі регулювання юридичної освіти, що неминуче призведе до нівелювання варіативності освітнього процесу та академічної автономії, порушення конституційних прав і свобод здобувачів освіти. У цьому випадку обтяжена надмірним контролем система правничої освіти буде штучно вилучена із загальних процесів розвитку вищої освіти, заснованої на принципах академічної свободи.
Процес удосконалення системи юридичної освіти, враховуючи прагнення України до впровадження європейських цінностей, не може відбуватися шляхом радикальної уніфікації освітнього процесу. Тотальна одноманітність та невмотивована стандартизація юридичної освіти підмінюють стратегічні цілі її розвитку та створюють штучні бар’єри не лише для академічної свободи, а й для інституційної автономії.
Поступове вдосконалення та підвищення якості вищої юридичної освіти має здійснюватися шляхом запозичення прогресивного міжнародного досвіду та включення практичної складової в цілісний комплекс перевірки та контролю знань випускника правничих студій, а не за рахунок автоматичного копіювання вирваних з контексту норм та правил. Зокрема, доступ до професії юриста встановлюється в країнах Євросоюзу з активним залученням академічних кіл, самі університети несуть солідарну відповідальність за присвоєння освітньої кваліфікації, яка є беззастережною. Практика ЄС свідчить про вдосконалення гармонізованих механізмів визнання професійних кваліфікацій доступу до професій. Натомість запропоновані зміни в Україні лише свідчать про намагання відмежуватися від прогресивних практик, які не свідчать про позитивний імідж країни.
Пропоноване Концепцією визначення «вищої юридичної освіти», що передбачає здобуття освіти лише за спеціальністю 081 «Право», галузі знань 08 «Право», має суто формальний характер. Переформатування галузей знань і спеціальностей не здатне сприяти підвищенню якості підготовки правників, оскільки є лише одним з елементів невиправданої централізації та уніфікації. Натомість, цей крок може підірвати систему міжнародноправової підготовки українських юристів, що є вкрай небажаним в умовах збройного конфлікту, а також з огляду на об’єктивні потреби розвитку національної правової системи України. Намагання нав’язати «єдино правильну уніфіковану національну систему підготовки правників» на практиці виявляється черговою спробою позбавити юристів-міжнародників права на доступ до юридичної професії.
Передбачена Концепцією наскрізна магістратура також не може сприйматися як ефективний засіб підвищення якості юридичної освіти, оскільки нівелює притаманну сучасному формату підготовки магістрів варіативність спеціалізації, обумовлену унікальними освітніми програмами, звужує академічну мобільність та загалом підриває автономію правничих шкіл. Члени Європейської асоціації правничих шкіл (European Law Faculty Association), найбільш авторитетного освітянського об’єднання, в своїй Резолюції від 21 квітня 2017 року закликають усі відповідальні інституції ЄС та Ради Європи гарантувати те, що «юридична освіта буде надаватися університетами, які в межах наданих їм академічних свобод заохочують свободу думки і слова, так само як і академічну мобільність». Розглянутий проект Концепції не є сумісним ні з чинним законодавством України про освіту, ні з міжнародно визнаними стандартами в цій сфері. Видається, що документ слугуватиме інструментом для створення бар’єрів до доступу до освіти, що також не відповідає зобов’язанням України в рамках стратегічного курсу на європейську та євроатлантичну інтеграцію, закріпленого Конституцією України.
Інтегральним елементом комплексу інструментів, спрямованих на реформування системи юридичної освіти, виступає єдиний державний кваліфікаційний іспит (ЄДКІ), який, серед іншого, неминуче викличе підлаштування освітніх програм, які реалізуються на рівні вищої освіти «Магістр», до програми ЄДКІ. Запропоноване зумовить виникнення необхідності імперативного, проти засад автономності закладів вищої освіти, включення до освітніх програм компонентів, які націлені виключно на формування в здобувачів вищої освіти компетентностей, що становитимуть предмет перевірки ЄДКІ. Натомість вважаємо, що головним індикатором якості освітніх послуг є й залишатиметься попит роботодавців на випускників відповідних закладів вищої освіти, кількість абітурієнтів, що виявили бажання вступити у той чи інший навчальний заклад, випускники, що отримали роботу, розмір сплачених податків випускниками відповідних закладів вищої освіти, здобуття ними нагород, отримання звань тощо.
Ідея, викладена в проекті, суперечить фундаментальному принципу автономії закладу вищої освіти (п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про вищу освіту»), яка за Законом не може бути обмежена. Університети відповідають за результати навчання здобувачів вищої освіти, але втручання в освітній процес, чим є оцінювання (перегляд) освітніх програм, порушує принцип автономії закладів вищої освіти. Тому цей принцип є непорушним та загальновизнаним — академічну кваліфікацію, на відміну від професійної, може надавати виключно заклад вищої освіти.
Впровадження ЄДКІ в пропонованому наразі форматі унеможливить право закладів вищої освіти визначати специфіку підготовки профільних спеціалістів, змушуючи готувати «універсальних» юристів безвідносно до спеціальних вимог щодо конкретних видів юридичних професій. Водночас це підірве авторитет закладів вищої освіти і позбавить їх можливості самостійно присвоювати академічну кваліфікацію здобувачам освіти.
Враховуючи вищезазначене, виражаємо спільну позицію щодо необхідності утриматися від затвердження наявного проекту Концепції розвитку юридичної освіти, яка є нежиттєздатною, та продовження експертного обговорення із залученням якнайширшого кола фахівців задля вироблення виважених та комплексних підходів до проблематики реформування національної правничої освіти й підвищення якості підготовки осіб, які мають доступ до професії.
Заяву підписали наступні учасники експертного обговорення:
1. Анцупова Т. О., доктор юридичних наук, суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду;
2. Білас І. Г., доктор юридичних наук, заслужений юрист України, народний депутат України ІІ та ІІІ скликань, завідувач кафедри порівняльного і європейського права Інституту міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка;
3. Бурдін В. М., доктор юридичних наук, декан юридичного факультету ЛНУ імені Івана Франка;
4. Буроменський М. В., доктор юридичних наук, професор кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка;
5. Буткевич В. Г., доктор юридичних наук, президент Української асоціації міжнародного права, суддя ЄСПЛ у відставці, Віце-президент Академії наук вищої школи України;
6. Буткевич О. В., доктор юридичних наук, професор кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка;
7. Герасько Л. А., Посол з особливих доручень політичного директорату МЗС України;
8. Гладій С. В., кандидат юридичних наук, суддя Київського апеляційного суду;
9. Гловюк І. В., доктор юридичних наук, адвокат, науковий радник АО «Barristers», член НКР при Верховному Суді;
10. Гнатовський М. М., кандидат юридичних наук, доцент Інституту міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка, президент Європейського комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню;
11. Калакура В. Я., кандидат юридичних наук, завідувач кафедри міжнародного приватного права Інституту міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка;
12. Козлиєва З. У., виконувачка обов’язків заступника начальника Департаменту нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту, Офісу Генерального прокурора;
13. Козюбра М. І., доктор юридичних наук, суддя Конституційного Суду у відставці, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія»;
14. Комаров В. В., кандидат юридичних наук, проректор з навчально-методичної роботи Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого;
15. Копійка В. В., доктор політичних наук, директор Інституту міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка;
16. Кориневич А. О., кандидат юридичних наук, Постійний представник Президента України в АР Крим;
17. Короткий Т. Р., кандидат юридичних наук, завідувач кафедри факультету міжнародних відносин Національного авіаційного університету;
18. Мицик В. В., доктор юридичних наук, завідувач кафедри Інституту міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка;
19. Олехов І. І., партнер та керівник фінансової практики київського офісу юридичної фірми «CMS Cameron McKenna Nabarro Olswang»;
20. Орлюк О. П., доктор юридичних наук, виконувачка обов’язків директора Інституту права КНУ імені Тараса Шевченка;
21. Поєдинок О. Р., кандидат юридичних наук, адвокат, доцент кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка;
22. Сироїд Т. Л., доктор юридичних наук, завідувач кафедри юридичного факультету Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна;
23. Смирнова К. В., доктор юридичних наук, голова науково-методичної комісії та професор кафедри порівняльного і європейського права Інституту міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка, член робочої групи розвитку юридичної освіти Комісії з питань правової реформи при Президентові України;
24. Стешенко В. М., кандидат юридичних наук, завідувач кафедри Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого;
25. Тимченко Л. О., кандидат юридичних наук, доцент кафедри факультету права та міжнародних відносин Київського університету імені Бориса Грінченка;
26. Торбас О. О., кандидат юридичних наук, адвокат, доцент Національного університету «Одеська юридична академія»;
27. Христова Г. О., доктор юридичних наук, доцент, член Науково-консультативної ради при Конституційному Суді України;
28. Яковюк І. В., доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого.
Джерело: Юридичний вісник України
