В Україні
Про пам’ять, гідність і тенденції Перші висновки та уроки місцевих виборів в Україні
Вибори завершилися, уроки залишилися. Й розповідати, що хтось щось виграв, поки не варто. На сході країни голосували за сепаратистів, в центрі — за вбивцю, а в правлячій партії сидить ґвалтівник. Заспокоювати себе тим, що народ мудрий, сповідує досвід пращурів та традиційні сімейні цінності й у всьому розбереться сам, не треба.
Якщо відверто, то я особисто від виборів чекав відповіді на питання, що буде з партією «слуг народу», чи відбудеться реванш старих еліт? Відбулося все, крім політичної визначеності. Разом із тим сталися події, на які мало хто сподівався. Так, ці вибори зробили реальністю кілька камбеків у бік політиків, від чого стає сумно. Ми дочекалися нового «перебору», як у пісні часів Майдану. Спитаємо себе: чи може здорове й зріле суспільство дозволити собі втратити пам’ять, зокрема під час виборів до місцевих органів влади? Виявляється, може. Бо інакше вбивця й екс-депутат від «Батьківщини» В. Лозинський не переміг би в Голованівську (Кіровоградщина) фактично на місці злочину. А «ворог» усього студентства О. Попов, відомий як колишній глава Київської міської держадміністрації, фігурант справи про силовий розгін студентів під час Євромайдану, не зайняв би друге місце на виборах столичного мера. Пригадую, як у бутність його главою КМДА Київ пережив багато скандалів, включно із транспортним колапсом після потужного снігопаду навесні 2013-го, в той час як Попов із дружиною вальсував у Відні. А 30 листопада 2013 року саме за його участі координувалася силова операція «Беркуту» проти мітингувальників на Євромайдані.
А дрібні сепаратистські ватажки відчули себе переможцями на сході країни, в той час, як на заході вільно почували себе «господарники», зокрема відомий сорока шістьма корупційними скандалами бізнесмен Б. Дубневич, який очолив ОТГ. І всі вони та їм подібні бажають сьогодні презентувати українське суспільство, визначати його інтереси… Зрештою, що б ми не говорили, та все це вже реальність. Можливо, тому, що наша пам’ять стала коротшою чи присмак небезпеки втрати державності й суверенності був настільки приправлений солодким шоу гри у виборчі перегони.
Так, демократія — це вибір. На цих виборах такий вибір зроблений, не помилюся, в бік, протилежний від демократії. Відбувається реванш проросійських сил та олігархічного правління, відновлення інформаційного контролю над суспільством, його залякування про підвищення комунальних тарифів, скорочення соціальних виплат, відміни безвізу тощо.
Кажуть, розумні люди думають про життєві принципи, практичні — про власні вигоди й лише простаки — про інших людей. Так ось, не побоюся потрапити в прошарок таких «простаків», та все ж хочу звернути увагу на той людський потенціал, на який ми будемо спиратися після минулих виборів. А за останніми даними практично всі мери великих українських міст перемогли й лишаються на своїх місцях, незалежно від того, скільки й за ким рахується кримінальних проваджень та обвинувачень у корупції. До речі, про корупцію — це окрема тема. Вибух популізму, який принесла в наше життя вже нова влада, зруйнувавши систему протидії корупції, що, як видається, всім «мерським» командам якраз і на руку.
Минулі місцеві вибори засвідчили, що рано нам заспокоюватися й списувати з рахунків таких як О. Попов, Н. Штепа, партії ОПЗЖ, Шарія та іже з ними. У вправних руках медійних чарівників вони знову стали магнітом для певного електорату. Фаворит київських виборів Віталій Кличко був би, можливо, й радий мати О. Попова конкурентом у другому турі. Думається, кандидат від ОПЗЖ став би ідеальним спаринг-партнером. Та остаточний підрахунок голосів приніс перемогу Віталію Кличку вже в першому турі, а О. Попову лишається бути депутатом Київради. Загалом же на виборах у столичну раду перемогла команда «Європейської солідарності», яка завела до неї потужний склад харизматичних персон, тож контроль над адміністрацією буде гарантований. Як, до речі, і в інших шести регіонах, в яких команда екс-президента П. Порошенка добилася успіху. У той же час вже згадуваний Б. Дубневич, що «заліг на дно» на рідній Львівщині, випавши з політичного постору, ефектно провів свою кампанію під гаслом «І словом, і ділом». Відтепер як голова Солонківської об’єднаної територіальної громади, де він виграв вибори, можливо, допоможе їй, адже самі жителі ОТГ свідчать, що десь він зробив дорогу, десь побудував дитячий майданчик, десь відремонтував школу тощо. Такі справи люди запам’ятовують швидше, ніж гарні гасла. Нехитра політтехнологія єдності з простими людьми та гарний образ господарника принесли перемогу багатьом на Київщині, Поділлі, Черкащині, Одещині та Слобожанщині. Наостанок про провладну молоду партію «Слуга народу». Раніше вона не була представлена в місцевих органах влади. «Тепер, — каже її керманич, — депутати присутні майже в кожному регіоні». Ось так. Кожному є чим пишатися. Водночас місцеві вибори засвідчили й низку важливих тенденцій у політичних уподобаннях. Вони є вкрай суперечливими, однак схоже, що період політичної партійної монополії завершується. Настав час локальних проектів і пропозицій. І чим вони практичніші, тим краще сприймаються. Любов виборців до пропрезидентських осередків також минула. Місцева демократія реалізувалася в практичних трендах: дороги, школи, лікарні, пошта, транспорт і жодної політики. Більше добрих справ — більше поваги й довіри. Такий тренд завжди був у ціні.
Віктор КОВАЛЬСЬКИЙ
Джерело: Юридичний вісник України
