В Україні
Ратифікація Римського статуту дає для України більше механізмів для розслідування воєнних злочинів і покарання за них
Вже 22 роки ми фактично стоїмо на місці, виправдовуючи неможливість ратифікації Римського статуту примарними міфами та політичними дискусіями. Лише в межах Асоціації правників України була проведена низка заходів, на яких будь-які міфи фахово спростовували провідні юристи-міжнародники. Ми могли собі дозволити багато говорити в мирний час, але зараз в Україні війна, і часу більше немає. На нашій території військові РФ вчиняють воєнні злочини, за які вони в будь-якому разі мають понести відповідальність. Римський статут дає більше механізмів для розслідування таких злочинів та покарання за них.
Анна Буквич, заступниця Голови Комітету АПУ з міжнародного права, старша юристка Jeantet Ukraine, розповіла, чому ратифікація Римського статуту є виключно позитивним кроком для України, та розвіяла один із часто обговорюваних міфів.
Нагадаю, що попри те, що Римський статут не ратифіковано, в 2014 та 2015 роках Україна скористалася механізмами визнання юрисдикції Міжнародного кримінального суду (МКС) і подала заяви про визнання юрисдикції щодо воєнних злочинів, вчинених на території України, та порушень прав людини. На їх підставі Офіс Прокурора МКС почав попереднє вивчення ситуації в Україні та за результатами попереднього розслідування вже були видані Висновки Офісу Прокурора МКС щодо ситуації в Україні. Відповідно до Римського статуту МКС, якщо держава подає такі заяви, вона визнає юрисдикцію МКС і бере на себе зобов’язання щодо співпраці та виконання будь-яких наказів і рішень (ст. 12 Римського статуту). Отже, Україна отримала зобов’язання співпрацювати та виконувати накази / рішення МКС, натомість не отримавши жодних прав, які вона може отримати після ратифікації. Наприклад: право бути членом Асамблеї держав-учасниць МКС, брати участь у виборах Прокурора МКС, виносити питання на порядок денний Асамблеї та брати активну участь в її роботі. Це дозволило б Україні впливати на строки і стан розгляду поданих заяв. У свою чергу, сама ратифікація вже не впливає на взяті Україною зобов’язання. Тому виникає питання, чому ми обмежуємо свої права, але при цьому повністю беремо на себе зобов’язання?
Згадаю про один із міфів, який часто називають серед перешкод ратифікації, а саме — притягнення до відповідальності українських військових, які беруть участь у збройному конфлікті. Якщо розглядати суто юридичну складову, то відповідно до Статуту ООН будь-яка держава може здійснювати самооборону, якщо інша держава вчиняє акт агресії проти неї. Отже, Україна навпаки має бути зацікавлена у всебічному і повному розслідуванні подій, що відбуваються на території України з метою притягнення до відповідальності осіб, які вчиняють акт агресії щодо України. Варто також зазначити, що МКС не має повноважень національних судів, тобто він не замінює національні судові органи та не виключає їх юрисдикції. Після процедури розслідування МКС має право притягнути до відповідальності лише посадових осіб держави-агресора, тобто осіб, які своїми наказами спричинили порушення прав людини.
В умовах збройної агресії РФ МКС залишається одним із механізмів притягнення Росії до відповідальності, окрім того, рішення МКС можуть стати ще одним дієвим механізмом для політичної відповідальності РФ. В умовах війни немає місця політичним дискусіям, тому що поки ми ще думаємо, військові Росії продовжують вчиняти воєнні злочини. Необхідно взяти сухі юридичні факти і ратифікувати Римський статут сьогодні, тому що ми мали зробити це ще вчора.
