В Україні
Східне партнерство у новій реальності: на що варто звернути увагу Україні?
Павло Клімкін,
міністр закордонних справ України у 2014—2019 роках,
керівник програми європейських,
регіональних та російських досліджень
Українського інституту майбутнього
Одинадцятого червня у форматі відеоконференції пройшла зустріч міністрів закордонних справ країн Східного партнерства (СхП). А цього тижня, так само віртуально, зустрінуться й лідери цих країн.
Партнерство, яке вже відсвяткувало 11-ту річницю, наразі шукає нові завдання для себе. Й тому нинішні зустрічі мають усі шанси стати визначальними для того, яким буде цей формат у найближче десятиріччя. Свої думки з цього приводу виклав і екс-міністр закордонних справ України Павло Клімкін.
Як не парадоксально, але я не знаю жодної людини в Україні, якій би подобалося Східне партнерство. Усім хотілося б у рази більшого. Те, що ми не можемо використати наявних можливостей та фінансових ресурсів, не зупиняє нас у критиці СхП, адже нам хотілося б мати елементи передвступних програм та чіткий політичний фокус, тобто перспективу членства в ЄС.
Ми хочемо значно більшого, не маючи здатності освоїти та задіяти вже доступне, але це природно. Водночас простір Східного партнерства критично важливий для нашої безпеки та добробуту.
Важко знайти групу з шести країн, які б за 30 років стали настільки різними. Це наочна демонстрація того, що пострадянського простору більше не існує, чого, на жаль, не можна сказати про пострадянську ментальність. Збільшення російського впливу в усіх країнах СхП означає виникнення нових викликів нашій безпеці та державності. Розвиток стосовно будь-якого з конфліктів, включаючи Нагірно-Карабаський, дуже важливий для нас, оскільки всі вони підтримуються Росією.
Як це не парадоксально, грати роль лідера в ініціативі, яка не відповідає нашим амбіціям стосовно членства в Євросоюзі, для України не тільки важливо, а й необхідно, і я зовсім не перебільшую – життєво важливо.
Можна сперечатися щодо успіхів СхП, але один висновок абсолютно очевидний: після 11 років на просторі Східного партнерства стало набагато більше Євросоюзу й набагато менше Росії – в усіх сенсах.
Це не є заслугою Євросоюзу, а є нашим спільним досягненням. Серед країн СхП маємо майже повний спектр різних політичних систем — від автократичних до демократій у стані становлення. Пандемія коронавірусу здатна значно вплинути на еволюцію політичних систем на просторі СхП, рішення щодо свого майбутнього мають приймати громадяни країн партнерства, але підтримка тенденцій до зміцнення демократії, верховенства права та дотримання прав людини також має бути фундаментальним інтересом України.
«Більше за більше»
При цьому принцип «більше за більше», що діє в рамках Партнерства, не веде до якісно різного ставлення до країн СхП. Наявність угод про асоціацію, безвізових режимів та секторальних партнерств дає можливість, використовуючи футбольну термінологію, лідирувати, але не дає шансів для переходу до вищої ліги.
Схильний вважати, що рішення щодо можливості переходу «до вищої ліги», тобто до передвступної логіки вже не буде прийматися для всього простору СхП, як, наприклад, для Західних Балкан. Очевидно, що зосередженість на наслідках пандемії, невпевненість щодо розвитку на просторі СхП та прогнозовано істерична реакція Росії призведуть до відсутності консенсусу всередині ЄС з питань розширення і повернення до цього не раніше середньострокової перспективи.
У короткостроковій перспективі Україні варто сфокусуватися на трьох вимірах у рамках СхП. Перше. Побудова ефективної взаємодії на політичному та бюрократичному рівнях із Грузією та Молдовою з метою створення власної динаміки в рамках СхП.
Потрібно поставити Євросоюз у ситуацію необхідності реагувати на спільний запит партнерів. Такий запит має бути амбітно й чітко сформульований без зайвої політичної «балаканини». Складовою цього запиту має стати розвиток співпраці як із ЄС, так і з його країнами-членами у сфері безпеки.
Друге. Прагнення «вмонтувати» ГУАМ у логіку СхП. Інтересам України аж ніяк не відповідає залишення Азербайджану поза активною взаємодією в рамках партнерства, а Чорноморсько-Каспійський вимір, безумовно, важливий для ЄС. Початок секторальних та безпекових консультацій між Євросоюзом та ГУАМ — критично важливий. Україна має бути драйвером змін у ГУАМ – від системних до символічних. У 2014 році я запропонував усім перейти з російської на англійську як мову спілкування на зустрічах ГУАМ, і зараз це вже традиція, навіть такі речі працюють.
Відносини з Білоруссю
Третє. Кількісне та якісне розширення спектру контактів із Білоруссю в усіх сферах: від розвитку економічної співпраці до підтримки тем спільного минулого та національного відродження. Незважаючи на членство Білорусі в економічних та безпекових союзах з домінуванням Росії, її еволюція у напрямі «нормальної центральноєвропейської держави» є критичним інтересом України. Що це означатиме в контексті майбутніх зустрічей? До Східного партнерства варто ставитися як до набору практичних можливостей у відносинах з ЄС, а не як до рамки майбутніх відносин.
У сьогоднішніх умовах я б найменше переймався форматом зустрічей та самітів СхП, в тому числі тих, що відбуваються зараз, а також змістом політичних заяв за їхніми результатами або їхньою відсутністю. Вони й надалі будуватимуться за принципом найменшого знаменника. Навіть саміт ЄС–Західні Балкани став розчаруванням для останніх. Саме тому обговорення оновлення положень Угоди про асоціацію хоча й має сенс, але буде складним. Адже все, чого нам би хотілося в політичному вимірі, вимагатиме повторної ратифікації, що зараз вкрай малоймовірно.
Натомість необхідно переглянути практичні пріоритети співпраці у двосторонньому вимірі СхП з урахуванням пандемії та сфер, що вимагають критичної уваги: реформи правоохоронних структур, митниці, ДФС, допомоги малому бізнесу, підтримки людського капіталу та місцевого самоврядування.
До багатьох речей, які робитиме ЄС у подоланні наслідків пандемії, варто долучитися саме зараз, адже потім буде складніше.
Джерело: Юридичний вісник України
