В Україні
Справа кооперативу «Новоселицький», або «Громадянська війна» в межах одного окремо взятого села
Юрій Котнюк, ЮВУ
Навесні та влітку минулого року жодне українське село не було об’єктом такої пильної уваги з боку засобів масової інформації, як невеличка Вільшанська Новоселиця, що на Київщині. Причина тому — внутрішня боротьба між двома таборами його мешканців за посаду голови місцевого колгоспу, чи то пак сільськогосподарського виробничого кооперативу. Після того, як поліція переконливо пояснила учасникам конфлікту, що не треба заради цього сходитися навкулачки, не варто залучати групи підтримки з числа «гопників», а тим більше неприпустимо перекривати автомобільні траси загальнодержавного значення, подальший перебіг протистояння перейшов у нудну площину судових засідань. По цьому події втратили свою видовищність, а з ними й будь-який інтерес з боку репортерської братії. В результаті рішення по ключовій у цій історії справі за позовом одного з претендентів до державного реєстратора, а саме ухвала Київського окружного адміністративного суду від 6 серпня про залишення позову без розгляду, лишилося в інформаційному просторі майже непоміченим.
Колгоспна спадщина
Розташована в колишньому Васильківському районі Вільшанська Новоселиця налічує неповні чотири сотні мешканців і займає 28 квадратних кілометрів, більшість із яких — орні землі. Раніше на них господарював колгосп «Зоря комунізму», потім колективне сільськогосподарське підприємство «Новоселицьке», а нині однойменний кооператив, власниками якого є 27 членів або засновників із числа найбільш активних жителів села. Дане підприємство налічує півсотні офіційно працевлаштованих працівників і невеличкий парк сільськогосподарської техніки.
Протягом тривалого часу «Новоселицьким» керував Петро Мовчан, котрий якимсь чином примудрявся підтримувати баланс інтересів серед своїх завжди чимсь незадоволених земляків. Після його смерті у 2016 році кооператив очолив син покійного — Микола Мовчан, який, на відміну від батька, не був наділений такими управлінськими талантами, а тому не зміг уникнути обвинувачень у тому, що несправедливо розподіляє прибутки кооперативу й мало платить за оренду землі, зате жваво купує для своїх дітей квартири в Києві. Можливо, гурт невдоволених і надалі вважав би наявність такого керівника обставиною непереборної сили, як це роблять в аналогічних ситуаціях мешканці сотень інших українських сіл, але в даному випадку у них з’явився сильний союзник.
Слід зазначити, що для нормальної життєдіяльності господарство такого масштабу не могло не орієнтуватися на котрийсь із потужних агрохолдингів, навіть не входячи організаційно до його структури. Такий у «Новоселицького» був і він співпрацював із ним ще з тих часів, коли губернатором краю був сумновідомий Анатолій Засуха. Але його епоха назавжди відійшла в минулсудова практе й нині з’явилися нові корпорації, здатні щедріше платити і зарплату працівникам, й орендну плату власникам паїв, а крім того, ще й кидати якусь копійку на соціалку. Тож немає нічого дивного в тому, що агенти конкуруючого агрохолдину стали пропонувати «опозиційній фракції» села змінити керівництво кооперативу, а вслід за цим і господарську орієнтацію. Аналіз характеру висвітлення подальших подій у телевізійному ефірі дає підстави зробити висновок про те, що перший із цих агрохолдигів знаходився в орбіті групи Ріната Ахметова, а другий користувався підтримкою оточення Петра Порошенка.
Для кого заколот, а для кого й законне волевиявлення
Агітація за зміну керівництва кооперативу розгорнулася на повну потужність у 2018 році і М. Мовчан зі своїми прихильниками зробили хід на випередження: 7 грудня того ж року вони зібралися загальні збори кооперативу, про які не повідомили й на які не запросивши своїх опонентів, і виключили на них із числа членів кооперативу 11 найбільш невгодних його співзасновників. Таким чином, відбулася зміна власників підприємства, яку держава визнає не з моменту голосування і навіть не з моменту підписання протоколу зборів, а з моменту внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі — ЄДР). А от із цим у них якраз і не склалося: опоненти, дізнавшись про такий фокус, оперативно подали до Васильківського міськрайонного суду низку заяв про застосування заходів забезпечення ще не поданих позовів про визнання недійсними рішення зборів про виключення заявника з членів кооперативу. Одна з них була задоволена ухвалою від 12 грудня 2018 року, яка постановляла внести до ЄДР запис про заборону внесення до нього записів про зміну складу засновників кооперативу.
А ще через три місяці — 10 квітня 2019 року відбулася ключова в цій історії подія — 14 засновників кооперативу провели загальні збори й десятьма голосами «за» проголосували за те, щоб звільнити з посади голови Миколу Мовчана та призначити на неї Наталію Войтенко. Збори були проведені в стилі попередників, тільки «заколотники» не лише не повідомили й не запросили на них своїх опонентів, а й не погидували більш брудними методами ведення внутрішньо-корпоративної війни. Так, запис про зміну керівництва того ж дня було внесено до ЄДР від імені державного реєстратора комунального підприємства «Реєстрація Плюс» Уляни Товкайло, а щоб ніхто в подальшому не зміг записати головою кооперативу іншу особу, було внесено ще й запис про заборону внесення змін на підставі ухвали Голосіївського районного суду Києва від 05.04.2019 р., яка насправді цим судом не постановлялася.
Але й це ще не все: розпочавши реєстраційні дії, пані Товкайло їх не завершила. Сталося щось на кшталт безперервного ходіння по пішохідному переходу: законом це, начебто, й не заборонено, але рух транспорту при цьому блокується. Тож коли прихильники М. Мовчана провели через два тижні альтернативні загальні збори, на яких проголосували за звільнення нового голови й повернення на цю посаду попереднього, державний реєстратор, до якого вони звернулися, не зміг занести до ЄДР відповідні записи.
У подальшому з’ясувалося, що КП «Реєстрація Плюс» існує лише на папері, а держреєстратор У. Товкайло, судячи з усього, належить до числа реєстраторів-фантомів, коли акредитацію виписують на ім’я особи, яка загубила паспорт, а флешка з електронним ключем до реєстру знаходиться в якогось високопоставленого клерка Міністерства юстиції. Вже після відставки колишнього очільника відомства Павла Петренка, а саме 23 вересня 2019 р. Мін’юстом було видано наказ, яким Уляні Товкайло було анульовано доступ до державного реєстру, але попри численні скарги прихильників М. Мовчана вчинені від її імені реєстраційні дії не були скасовані ні старим, ні новим керівництвом МЮУ. Причому в ході розгляду цих скарг жодного разу діло не доходило до суті: в їх задоволенні відмовлялося з формальних причин: то відсутні підписи там, де вони обов’язково повинні бути, то не завірені додані до скарги документи, які неодмінно мають бути завірені, а коли все було підписано й завірено, в задоволенні скарги було відмовлено через те, що минув відведений законом 60-денний строк подачі заяви з того моменту, коли скаржник дізнався або повинен був дізнатися про неправильну, з його точки, зору реєстраційну дію.
У конфлікт було втягнуто ще й Вищу раду правосуддя
Видима частина конфлікту між старими й новими господарями широко відома: перші називали других рейдерами, тому, що ті, на їх думку, незаконно захопили підприємство, другі теж не шкодували дошкульних епітетів на адресу своїх опонентів, оскільки ті заважали їм повноцінно здійснювати виробничу діяльність. До цієї боротьби були залучені народні депутати, працівники телеканалів і, звичайно ж, найняті групи молодих, не обтяжених інтелектом нероб, зате міцної статури. Про драматизм подій, що розкололи село на два ворогуючі табори, свідчить наступний факт. Нікого не здивуєш тим, що в селах багато людей носять однакові прізвища, оскільки походять від одного далекого предка. В даній же ситуації дивно те, що різні носії прізвища Мовчан опинилися по різні боки барикад. Однак у кінцевому підсумку більший обсяг народної підтримки отримала все ж таки сторона Наталії Войтенко, яка й узяла верх у цій боротьбі, якщо не рахувати того факту, що окремі її недоброзичливці з числа власників земельних паїв так і не дозволили збирати врожай з належних їм земельних ділянок, де він і пропав, оскільки інших бажаючих косити пшеницю та сою не знайшлося.
Що ж стосується невидимої, тобто для широкого загалу нецікавої частини протистояння, то М. Мовчан подав позовні заяви до судів різних юрисдикцій: до Васильківського міськрайонного суду — позов про поновлення його на посаді, до Господарського суду Київської області — про визнання недійсними рішень загальних зборів кооперативу, ухвалених 10 квітня 2019 року, до Київського окружного адміністративного суду — про скасування реєстраційних дій державного реєстратора У. Товкайло. Рішень по суті в жодній із цих справ ще не прийнято, однак із безлічі процесуальних ухвал можна скласти більш-менш об’єктивну картину.
Виявляється, після квітня 2019 року різними судами були постановлені вже абсолютно реальні ухвали в забезпечення позовів, які забороняли вносити до ЄДР записи про зміну складу керівництва кооперативу «Новоселицький». Історія з однією з них мала доволі комічний характер. Коли до Васильківського суду надійшов цивільний позов М. Мовчана до кооперативу «Новоселицький» про його поновлення на роботі, Н. Войтенко висловила бажання брати участь у справі не лише як керівник підприємства-відповідача, а й ще як засновник кооперативу, тільки в статусі третьої особи. Таке бажання було задоволене суддею Максимом Ковбелем, після чого Н. Войтенко, вже як третя особа, подала заяву про забезпечення позову, в якій просила заборонити до вирішення даної справи вносити до ЄДР зміни, що стосуються керівництва кооперативу. Й ця заява була задоволена ухвалою згаданого судді від 25.10.2019 р. У зв’язку з цим М. Мовчан навіть скаржився на суддю М. Ковбеля до Вищої ради правосуддя, але ухвалою Другої дисциплінарної палати цього органу від 2.12.2019 р. його скаргу було залишено без розгляду.
Таким чином, якби реєстраційні дії У. Товкайло були б скасовані, чи то Міністерством юстиції, чи то адміністративним судом, реальних наслідків це б не мало, оскільки одразу ж після цього до ЄДР на цілком законних підставах були би внесені записи, за своїм значенням аналогічні скасованим. Очевидно, збагнувши це й усвідомивши свою поразку, М. Мовчан втратив і будь-який інтерес до справи, яку сам же й ініціював у Київському ОАС. Закінчилося це тим, що зазначений суд після шостої неявки позивача в судове засідання без поважних причин ухвалою від 6 серпня вирішив залишити позов без розгляду…
Джерело: Юридичний вісник України
