В Україні
Сучасні реалії та майбутні вектори розвитку українських судів
Ірина КОБЕЦЬ,
радник Юридичної групи LCF, керівник судової практик
Недо- чи перереформовані суди? Це, напевно, одне з основних риторичних питань підведення підсумків 30-річчя становлення судової системи незалежної України.
Розвиток судів особливо за останні 10 років відбувався в режимі нон-стоп реформування. Найголовніший виклик сьогодення, який, на жаль, спричинений, у тому числі, особливостями реформування, — це катастрофічний кадровий голод у судовій системі. Як наслідок, ми маємо низькоефективний з точки зору розумних строків розгляду судовий процес, особливо в загальних судах першої інстанції. Коли судове рішення про розлучення навіть при згоді обох треба чекати мінімум півроку, а спір між фізичними особами про стягнення заборгованості за договором позики лише в першій інстанції може розглядатися понад два роки, то судовий захист просто втрачає сенс.
Читайте також: Судді ліквідованих вищих судів підуть в апеляційні без конкурсу й оцінювання
За таких умов суспільство та бізнес ніколи не матимуть довіри до судової системи, як би її не реформували. Дотримання розумних строків розгляду справ — ось першочерговий напрям для вдосконалення. В цьому аспекті можна виділити три основні складові: розвантаження судів, поглиблення спеціалізації та діджиталізація судового процесу.
Розвантаження судів
Оптимізація навантаження на суддів має проводитися в двох напрямках: збільшення кількості суддів шляхом заповнення вакантних місць та зменшення кількості справ через виключення спорів, які можуть ефективно бути вирішені без участі професійного судді. Безумовно, запуск ВККСУ та проведення конкурсних процедур — це перший необхідний крок. Що стосується інших стратегічних напрямків, то першою на черзі стоїть ініціатива запровадження мирових суддів для розгляду справ незначної складності за спрощеною процедурою. Робота таких суддів продемонструвала свою ефективність у багатьох країнах.
Читайте також: Судова реформа по-українськи
Додатково зменшення навантаження на судову систему можна досягти шляхом реформування інструментів досудового врегулювання спорів. Простими прикладами неефективності вищевказаних інститутів на сьогодні є невисокий відсоток скасованих податкових повідомлень-рішень за результатами адміністративного оскарження чи відсутність законодавчої бази про медіацію. Заповнення вакантних посад, розвиток досудового врегулювання спорів та запровадження мирових суддів — це ті напрямки, які на сьогодні необхідні для покращення функціонування судової системи.
Розвиток спеціалізацій
Спеціалізація завжди була й залишається запорукою ефективності та якості правосуддя. Ефективність судової спеціалізації демонструє система господарського судочинства. На сьогодні господарські суди є ефективними як із точки зору дотримання строків розгляду справ, так і з точки зору якості судових рішень та єдності судової практики.
Таку спеціалізацію необхідно поглиблювати, причому, насамперед, у загальних судах.
Спеціалізація судів — створення окремих судів для розгляду певних категорій справ — є фінансово та організаційно достатньо затратним процесом. Необхідним є виділення приміщень, створення матеріально-технічної бази, проведення конкурсного відбору тощо. Як приклад, спеціалізований Вищий суд з питань інтелектуальної власності вже майже чотири роки з дати його створення так і не запрацював. Тому, напевно, що така спеціалізація на сьогодні не на часі.
Більш оптимальною є спеціалізація суддів на розгляді конкретних категорій справ у рамках існуючих судів. Нагальним є розподіл за спеціалізаціями суддів, які одночасно слухають кримінальні, цивільні справи та справи про адміністративні правопорушення. На сьогодні цивільні справи слухаються за залишковим принципом після кримінальних, що негативно впливає на строки їх розгляду.
У разі запровадження мирових суддів, можливим є укрупнення місцевих загальних судів та запровадження окремо посад суддів, які спеціалізуються на розгляді цивільних справ, окремо — кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення.
Діджиталізація
Діджиталізація всіх процесів в державі набирає обертів і судочинство — не виняток.
Сьогодні процесуальне законодавство дозволяє брати участь у судовому засіданні в режимі онлайн. Додатково необхідним мінімумом є початок повноцінної роботи електронного документообігу, формальне запровадження якого було анонсоване ще наприкінці 2017 року.
Подальша діджиталізація має відбуватися з дотриманням чіткого алгоритму: ініціатива — фінансування — технічна розробка — тестування — нормативне запровадження. Запровадження будь-яких ініціатив без чіткого розуміння джерел фінансування — це завідомо програшний варіант. При здійсненні чергового реформування судової влади варто пам’ятати, що правосуддя — це свого роду послуга держави суспільству та бізнесу, причому оплатна послуга. Бізнес та суспільство очікують чіткі та зрозумілі процедури, розумні строки судового розгляду, прогнозовані судові рішення та незалежний суд, якому вони довіряють. Це ті вектори, в напрямку яких судова система має розвиватися далі.
Джерело: Юридичний вісник України
