В Україні
Судова реформа: оновити не можна зупинити
Сергій КЛЄЦ,
адвокат, правозахисник,
керуючий партнер юридичної компанії Questa Group
Щоб реформувати в Україні судову систему, варто одразу оновити аж три органи — адвокатуру, правоохоронну систему та власне суди, адже вони працюють спільно. Сам же суддівський корпус має отримати незалежність і діяти самоврядно.
Недовіра до органів судової влади є однією з причин, чому Україну минають іноземні інвестори. Шкодить це й вітчизняному бізнесу. Нагадаємо, реформу своєї судової системи Україна почала ще в 2016 році. На папері проект виглядав добре, однак його втілення успіху поки що не принесло. Передусім це сталося через те, що отримавши повноваження, кожна влада прагнула контролювати суд й наповнювати Вищу раду правосуддя та Вищу кваліфікаційну комісію — установи, які відбирають або звільняють суддів, угодними для себе фахівцями.
Це — помилка, адже щоб збудувати належну судову систему, якій довірятимуть і наші громадяни й іноземні інвестори, її варто передусім зробити незалежною. А вона стане такою лише якщо регулюватиме себе сама. І для цього судді повинні самі обирати людей, які їх оцінюватимуть, — так, як це нині зроблено в українській адвокатурі, де діє адвокатське самоврядування.
Нині в Україні бракує суддів (вакантними є близько двох тисяч суддівських посад). Як наслідок, багато справ, навіть тих, що підпадають під адміністративну юрисдикцію, розглядаються по 3–4 , а іноді й 6 років. Це створює для країни ризики, адже втративши доступ до правосуддя, громадяни та бізнес можуть почати вирішувати свої спори по-вуличному, а не так, як це прописано в законодавстві. Наслідком цього стане наше повернення в атмосферу 1990-х років.
Причиною нестачі суддів є не лише неналежне фінансове забезпечення системи. Основна причина — в тому, що наприкінці 2019 року було припинено повноваження Вищої кваліфікаційної комісії суддів, яка цих фахівців добирає, і за півтора року, що минули відтоді, нову комісію так і не сформували. Законопроекти, які б мали запустити роботу цієї установи, не отримують схвалення, бо їх по черзі блокують Вища рада правосуддя, Венеційська комісія або Конституційний Суд.
Чи потрібно зупиняти реформу? В жодному разі, розпочате варто довести до фіналу, досконале воно, чи ні, і вже потім, у контексті отриманого результату, продовжувати реформу далі з певним її коригуванням.
Щодо самої судової реформи. У ній, якої би галузі це не стосувалося, важливий системний підхід. Якщо ведемо мову про реформу судової всієї цієї системи, то не можна змінити суд, не змінивши прокуратуру й не налагодивши взаємодії між судом, прокуратурою та адвокатурою. Нині ж у нас прокурор не поважає адвоката, той йому платить взаємністю, а разом вони ненавидять суддю. Чому? Бо в них немає взаємодії, адже адвокат керується своїм законом, а прокурор — своїм, як, зрештою, й будь-який інший орган правоохоронної системи — і МВС, і НАБУ, і ДБР — цих відомств нині створено багато, ікожен вважає себе найважливішим.
Для успішної реалізації судової реформи потрібно встановити чіткі й зрозумілі правила гри. Зокрема, законодавство має описувати й норми роботи суддів, гарантувати їхню незалежність, та те, яке забезпечення, соціальне та фінансове вони отримають сьогодні та згодом, коли прийде час іти на пенсію.
Назвати нині суд в Україні незалежним дуже складно — діє телефонне право, на суд і його апарат тиснуть усі — чиновники, політики, правоохоронці… Звідти в нас і правосуддя, і покарання — вибіркові, а коли захист скаржиться на слідчого чи суддю, таку скаргу дуже рідко належно розглядають. Щоб це виправити, усі три інституції — адвокатура, прокуратура й суди повинні взаємодіяти між собою як єдиний організм, і в оновленому законодавстві має бути чітко прописано, що має право робити сторона звинувачення, що — захист, а що — суд. А в нас мало того, що закони, які регулюють громадянські правовідносини, між собою не відповідні, то ще й коли стикаєшся із судочинством, починається хаос.
Крім реформи суду й прокуратури, щоб ці реформи подіяли, треба ще й працювати зі ставленням громадян до судової та правоохоронної систем. Адже в суспільстві щодо них укорінені негативні стереотипи, якщо суддя, то обов’язково хабарник разом із прокурором, а адвокат їм у цьому допомагає. А це не так, далеко не всі правоохоронці, адвокати та судді недоброчесні.
Реформа судочинства є матірю всіх реформ у країні. Лише вона здатна закласти в нас основу для багатьох інших реформ і покращень.
Джерело: Юридичний вісник України
