Судова війна за газово-бюджетні кошти

Як «Харківгаз Збут» програв справу райуправлінню соцзахисту

Юрій Котнюк, ЮВУ

Уже понад півтора року пройшло відтоді, як відійшли у минуле так звані спільні протокольні рішення, котрих у сфері розрахунків за газ замінила нова фішка під назвою монетизація субсидій, але в судах і досі вирішуються спори, пов’язані з відповідальністю за їх несвоєчасне виконання. Так, 24 жовтня Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову за позовом газопостачального підприємства ТОВ «Харківгаз Збут» до Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Холодногірського району Харківської міської ради. Сума позову, начебто, й невелика — всього-на-всього 268 тисяч гривень, та попри це, на жаль, ухвалити правильне рішення не спромоглися ні місцевий, ні апеляційний господарські суди. Справедливість було відновлено лише після того, як судді Великої Палати ВС скасували їхні вердикти й постановили відмовити в задоволенні позову.

Як газзбути «відокремилися» від облгазів

Позивач в особі ТОВ «Харківгаз Збут» був заснований у 2015 році Акціонерним товариством «Харківгаз» — це сталося після того, як Закон України «Про ринок природного газу» встановив, що діяльність із постачання газу має бути відділена від діяльності з його транспортування газорозподільними трубопроводами. Це було мотивовано тим, що оператор газорозподільної системи в особі «Харківгазу» є природним монополістом на своїй території обслуговування, а якщо він при цьому ще й займається постачанням газу, то теоретично може зловживати своїм монопольним становищем, тобто в деяких випадках під різними надуманими приводами відмовляти в наданні послуг транспортування іншим газопостачальним підприємствам, яких вважатиме своїми конкурентами. Виконуючи вимогу закону, «Харківгаз» припинив займатися купівлею­продажем газу й переклав цю роботу на ним же утворену дочірню структуру в особі ТОВ «Харківгаз Збут». Звичайно, всі розуміють, що насправді розділення було проведено «для галочки», бо новоспеченим підприємством керують менеджери, які були призначені на свої посади реальними власниками «Харківгазу», але формально вважається, що вимогу закону виконано.

Утім, відокремлення було далеко не єдиним способом забезпечення декларованого законом недискримінаційного доступу всіх замовників до газорозподільних систем, оскільки за поведінкою «Харківгазу» пильно стежать два державних органи — Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг і Антимонопольний комітет України, Така вже нелегка доля природного монополіста в нашій країні, тож бізнесмени, які свого часу в ході приватизації придбавали акції «Харківгазу» знали на що йшли.

А от його дочірнє утворення «Харківгаз Збут» формально монополістом не вважається, але тимчасово, а саме до 2020 року, воно має особливий статус, в рамках якого йому дані певні права й покладено певні обов’язки. Зокрема, в нього є можливість придбавати в Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» паливо за пільговою ціною, але цей газ підприємство зобов’язане продавати населенню за приблизно такою ж ціною — не більше двох з половиною відсотків торговельної націнки, яка йде на утримання працівників, які займаються розсилкою платіжних повідомлень, прийманнями коштів і веденням судово­претензійної роботи з недисциплінованими клієнтами.

Як не дивно, але одним із найбільш недисциплінованих «клієнтів» газопостачальних підприємств, або як їх ще називають газзбутів, є держава. Всім відомо, що згідно Закону України «Про жилово­комунальні послуги» (як старим кучмівським, так і новим порошенківським) окремі категорії громадян платять пільгову ціну за газ за рахунок субсидій, якими держава компенсує витрати газопостачальних підприємств. Подальше дослідження предмету веде нас у ще густіші нетрі. Згідно статей 89 і 102 Бюджетного кодексу України видатки на покриття житлових субсидій населенню здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з державного бюджету України (субвенцій) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Інститут спільних протокольних рішень

Даний судовий сир­бор розгорівся з приводу застосування трьох пов’язаних між собою нормативно­правових актів, кожен з яких називається порядок. Перший — це Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затверджений постановою Кабміну від 4.03.2002 р. № 256. Другий — Порядок перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, він затверджений уже іншою урядовою постановою — № 20 від 11.01.2005 р.

Як бачите, ці два акти були ухвалені ще в ту епоху, коли газ коштував копійки, але в 2014– 2015 роках ситуація змінилася й він стрімко зріс у ціні з сімдесяти копійок до семи гривень за один кубометр. Відповідно збільшилася й сума субсидій, а відтак Державний бюджет не міг упоратися з таким навантаженням. Виникла необхідність запровадити механізм взаємозаліків, тим більше, що в галузі газопостачання відбувався певний кругообіг грошей. Посудіть самі: держава, в особі Міністерства фінансів, дає кошти для виплати субсидій до місцевого бюджету якогось міста, який перераховує гроші місцевому газзбуту. Останній, у свою чергу, платить цими грошима за газ Нафтогазу, що належить державі і платить їй податки й дивіденди, з яких потім формуються субвенції для місцевих бюджетів.

Отже, коло замкнулося, тож у чиновників виникла чудова думка, щоб усі кошти за газ перераховувалися на спеціальний рахунок у спеціально для цього уповноваженому банку. Тобто гроші, начебто, крутяться в ході виконання перелічених вище фінансових операцій, але насправді крутяться лише папери, а самі гроші лежать на місці. Саме у зв’язку з цим у світ вийшов третій нормативно­правовий акт — Порядок проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію, затверджений 3.08.2015 р. спільним наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості і Міністерства фінансів № 493/688. Саме ним був запроваджений інститут спільних протокольних рішень, які укладалися між учасниками субсидійно­субвенційних розрахунків за газ для населення.

Зазначимо, що з трьох перелічених лише перший і найстарший порядок є й досі чинним, а два наступні вже втратили чинність — один у листопаді 2017 р., інший — у лютому 2018 р. Однак на момент виникнення спірних правовідносин обидва ще були діючими, тож для вирішення спору суддям треба було добряче покопирсатися саме в їх положеннях.

А тепер про безпосередні події, що призвели до судового процесу. Протягом 2016–2017 років між чотирма учасниками таких розрахунків — Головним управлінням Державної казначейської служби в Харківській області, департаментом фінансів Харківської облдержадміністрації, «Харківгаз Збутом» і Нафтогазом було укладено 15 спільних протокольних рішень, які стосувалися мешканців саме тої частини регіону, яку обслуговувало Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Холодногірського району Харківської міської ради (далі — Управління). Дані угоди були профінансовані за рахунок коштів державного бюджету на загальну суму 39 мільйонів гривень, причому 17 мільйонів з них були перераховані своєчасно, а 22 із затримкою на строк близько одного місяця. Саме у зв’язку з цим «Харківгаз Збут», причому аж у листопаді 2018 р., подав до суду позов про стягнення з Управління неустойку в сумі 268 тисяч гривень, яка складалася з 3­х процентів річних, а також інфляційних втрат.

Винуватим було Міністерство фінансів

Здавалося б, які в даному випадку можуть бути претензії до районного «собесу», якщо Управління спільних протокольних рішень не укладало й не підписувало, а відтак не має нести відповідальність за їх невчасне виконання. Проте Господарський суд Харківської області, а слідом за ним і Східний апеляційний господарський суд вирішили інакше.

Так, відповідно Порядку № 256 головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, є структурні підрозділи місцевих держадміністрацій або виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення. Тобто управління соцзахисту адміністрації Холодноярського району цілком підпадає під цю категорію, але його представники заявили в суді, що воно не могло своєчасно перерахувати кошти «Харківгаз Збуту», оскільки саме не отримало їх у визначений строк із держбюджету.

У відповідь на це судді написали, що Управління є установою, що представляє інтереси держави у процесі перерахування коштів по нарахованих субсидіях і сама по собі відсутність бюджетних коштів не є підставою для його звільнення від виконання цього зобов’язання. Законодавством не передбачена залежність відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій із державного бюджету. Отже, відповідач як розпорядник коштів місцевих бюджетів здійснює розрахунки з постачальниками послуг, що надає йому право на компенсацію видатків за рахунок коштів державного бюджету, зокрема, і в судовому порядку. Простіше кажучи, хоч із під землі гроші дістань, а заплати газзбуту за своїх пільговиків, а потім через суд вимагай ці гроші з тих, хто їх тобі невчасно перерахував — хоч із департаменту фінансів облдерж адміністрації, хоч із самого Міністерства фінансів.

Із таких міркувань рішенням ГСХО від 30.01.2019 р., залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 22.04.2019 р., позов «Харгівгаз Збуту» було задоволено. Не погодившись із ним, Управління подало касаційну скаргу, в якій, зокрема, вказало, що дана справа взагалі має розглядатися судом адміністративної, а не господарської юрисдикції. Саме з цієї причини скарга потрапила на розгляд до Великої Палати Верховного Суду, яка дійшла висновку про те, що в даному питанні скаржник помиляється: у спірних правовідносинах Управління по відношенню до «Харківгаз Збуту» виступає не як суб’єкт владних повноважень, а як боржник, тож справу мають розглядати суди господарської й ніякої іншої юрисдикції. Зате по суді справи судді Великої палати ВС вирішили, що попередні суди глибоко помилилися з приводу того, що Управління має нести відповідальність за чужу бездіяльність.

Обгрунтування цьому вони знайшли в одному з пунктів спільного протокольного рішення, в якому було написано, що вони є чинними лише в разі проведення відповідного фінансування. Саме дата надходження коштів з держбюджету і є тою відправною точкою, з якої обчислюється термін прострочення. Відповідно до положень трьох перелічених вище порядків після надходження коштів з держбюджету орган Державної казначейської служби повинен протягом одного операційного дня перерахувати кошти на рахунок місцевого бюджету (департаменту фінансів Харківської ОДА), той також протягом одного операційного дня перерахувати їх головному розпоряднику коштів (Управлінню соцзахисту Холодноярського району), а той уже протягом п’яти операційних днів мав перерахувати їх постачальнику відповідних послуг («Харківгаз Збуту»).

У даній ситуації Управління, перераховуючи кошти позивачеві, цілком вклалося у п’ятиденний термін, а відтак не повинно платити жодної неустойки. Отже, діставати гроші з­під землі, аби своєчасно розрахуватися із газзбутом, воно також зобов’язане не було. Виходячи з цього постановою Великої палати від 24 жовтня рішення попередніх судів були скасовані й ухвалене нове, яким відмовлено «Харківгаз Збуту в задоволенні його позовних вимог.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути