В Україні
Сила та слабкість юридичного популізму
Моє перебування на одній достатньо презентабельній конференції відзначилося кількома подіями, однією з яких став яскравий виступ молодих вчених, що розповідали про те, як важко дається життя учасникам бойових дій (УБД), як неуважно до них ставиться влада, а особливо місцеве самоврядування. Зокрема йшлося про ненадання в Києві або в області земельних ділянок, соціального житла, безоплатного проїзду, знижок на комунальні послуги. У кращому випадку надається безоплатна автомобільна стоянка. І про багато чого іншого. Здавалося б, є закон, то його потрібно виконувати. Від імені редакції газети «Юридичний вісник України» я звернувся до КМДА з питаннями, як у столиці виконуються законодавчі норми про врахування інтересів УБД. Краще б я цього не робив…
Зрозуміти, що насправді робить міська влада і чому в неї багато чого не виходить, неважко. Бо не вистачає грошей, земель, житла, комунальних та інших послуг. Добре, що з автостоянок транспортні засоби ветеранів не забирають і не відвозять у невідомому напрямку. Тобто складно реалізувати законні інтереси учасників бойових дій, бо їх багато і вони воюючій державі не по карману. Але було ще одне питання, яке автор цих рядків з’ясовував з учасниками конференції в її кулуарах. Йшлося про те, чому виникає в законодавстві така річ, як незабезпеченість його норм чіткими гарантіями. І тут я змушений був ввести молодь у теоретичні надра законотворення та феномен юридичного популізму, розповісти про його блиск і убогість. Адже законодавчі сурогати, фальсифіковані оцінки, фантазійні плани розбудови країни на кшталт популізму і соціального піару часто замішані на невігластві, а частіше — на облудливості простих громадян.
Не є таємницею те, що в нашій державі жоден президент чи уряд не спирався на політичні програми, курс і плани реформ попередників. Авторитетні юристи про це неодноразово попереджали політикум. Бо кожен, хто будує країну на свій лад, відповідно до власного розуміння, керується при цьому радше за все вигодами та прагненням до швидкого збагачення свого оточення. А легітимність державних органів і стабільність конституційного ладу так і не стали основою суспільного договору. Конституція, як би це не було боляче для авторів її нової редакції, перетворилася на декорацію, ширму. Її святкують лише на свята або на полі бою.
В цілому наша держава стала гібридною президентською формою урядування, а сильний і мудрий Леонід Кучма став повновладним лідером, який стояв «над сутичкою», як зауважує академік Степан Гавриш. Президент Зеленський пішов далі. Війна й воєнний стан вимагали швидких рішень для оборони України від навали ядерної імперії. Володимир Зеленський одноосібно очолив безпрецедентний національний спротив і досі його очолює. Конституція — у кришталевому саркофазі, Конституційний Суд — у внутрішньому екзилі, вся система управління країною — цивільна й воєнна — у мінікварталі на Банковій. Безперервність державних інститутів — формальна. Легітимність транзиту влади в умовах війни не обговорюється. В державі править закон «Про правовий режим воєнного стану», якому фактично надано перевагу над Конституцією. Так про популізм людство дізналося багато років тому. Навіть наша українська енциклопедія розуміє цей феномен як політичну діяльність, спрямовану на завоювання популярності в масах за допомогою необґрунтованих обіцянок швидкого розв’язання соціальних проблем.
Але атака популістів у владі на систему стримувань і противаг призвела до обмеження повноважень судів і антикорупційних органів під приводом «очищення влади» та весняних посадок, до спрощення, по-простому, турборежиму у системі законотворення. Загалом популізм небезпечний поширенням ідеї вирішення складних суспільних проблем однією простою юридичною забороною чи зміною до закону. В результаті маємо ерозію державних інститутів і руйнування довіри до судової системи та конституційного порядку. Мабуть, прийшов час прозріти та побачити результати царювання популістів у владі. Інакше наше майбутнє нас не вибачить.
Підготував Віктор Ковальський
Джерело: Юридичний вісник України
