В Україні
Так чи буде Україна в ЄС?
Українці в очікуванні рішення саміту Євросоюзу
Днями Єврокомісія передала державам-членам ЄС свій висновок щодо членства України в Європейському Союзі. Значення цієї події важко переоцінити. Питання в тому: чи стане це рішення вирішальним для нас? Адже європолітики до сьогодні не можуть дійти згоди щодо майбутнього України. То з однієї, то з іншої країни лунають заяви, надходять різні імпульси — від скептичних й до обнадійливих.
Читайте також: ЄС скасував мита на українські товари
Реально членство України в ЄС наразі не є предметом розгляду. Адже Україну не можуть зробити членом ЄС навіть за рік-два, бо є певні бюрократичні процедури. З них випливає висновок, що наше просування до моменту реального членства в ЄС можливе й воно відбувається. Для цього нам необхідно набути спочатку статус кандидата, потім розпочати дипломатичні переговори щодо угоди про вступ ЄС з понад 30-ма переговірниками та отримати політичне рішення Європейського Союзу про підписання угоди й лише за умови її ратифікації, зміни Основного Закону добитися підписання угоди в усіх країнах – членах Союзу. На все про все піде не менше двох-трьох років. Якби навіть Україна була інтегрована до ЄС майже в усіх сферах й не мала проблем із верховенством права, як, скажімо, Ісландія або Норвегія, коли вони прагнули до ЄС, то все одно процес вступу забрав би декілька років, включаючи ратифікацію договору про вступ, референдум, внесення змін до Конституції тощо.
Водночас ми повинні пам’ятати, що кожне таке міжнародже рішення можливе лише як результат втілення необхідних реформ, які просувають українське національне право у відповідність до європейського, тобто потрібна реальна робота над впровадженням в Україні європейських стандартів. І в цьому плані, слід сказати, українською владою зроблено чимало в рамках виконання Угоди про асоціацію з Євросоюзом, але тепер порядок денний реформ буде складніший, адже потрібні конкретні реформи. Це і є реальне виконання вказаної угоди. Поки що відомо, що рішення з цього приводу (як очікується) буде ухвалене 23—24 червня — на черговому саміті ЄС, притому не лише щодо України. Єврокомісія надасть висновок щодо української заявки на членство в ЄС, а також заявок Молдови та Грузії. Україна виконує вимоги так званих «копенгагенських критеріїв», за якими перевіряється «стан держави», йдеться, зокрема, про стабільність демократії, відсутність авторитаризму. Крім того, держава має дотримуватися принципу рівності та захисту прав людини, включаючи права меншин.
Правові реалії, які викликають наразі найбільше питань до нас – це верховенство права та практика судочинства. Тому питання зі званням кандидата в члени ЄС виглядає для нас як безкінечний серіал. Офіс ЄС спершу має домовитися з найвпливовішими державами-членами про те, за яке саме рішення вони готові проголосувати. Деякі з них вагаються з підтримкою України — через якісь свої побоювання та стратегії. Як відомо, проти нас голосувала й низка депутатів Європарламенту. Й це «ні» має назву «потенційний кандидат». На сьогодні є дві країни, які мають цей дивний і насправді не передбачений правом ЄС статус. Це – Косово, існування якого не визнають навіть кілька держав ЄС, а тому шансів розпочати з ним переговори про членство просто немає, бо країна не є навіть членом ООН. Другий «потенційний кандидат» – це Боснія і Герцеговина, де діє дуже дивна система управління, нав’язана так званою Дейтонською угодою 1995 року про припинення війни на Балканах. Ця угода практично не працює й ніхто не знає, як її вирішити. Отже, маємо приклад недієздатної держави. Отримання нами статусу «потенційного кандатата» означає поразку на цьому етапі нашого руху до ЄС. Відомо, що три великі країни ЄС проти надання Україні статусу кандидата. Йдеться, зокрема, про Францію, Нідерланди, Німеччину, яка досі не вирішила, як вона голосуватиме з цього питання.
Відтак постає очевидне й болісне запитання: чому ці країни проти нас? Здається, що на Заході є сумніви щодо щирості європейських прагнень українців, вітчизняного нашого політикуму особливо. І своїм «ні» наші партнери не лише посилять зневіру в те, щоб коли-небудь інтегрувати Україну в ЄС. Прикро, що цей європейський скепсис щодо українців посилився в час війни, хоча Євросоюз активно підтримує Україну в цей період. Водночас європейці бачать, обмеження права на інформацію, запроваджені під приводом воєнного часу. В Європі це викликає непорозуміння. Тут дивуються заборонам на виїзд опозиційних політиків за кордон, навіть коли в тих є підстави; суди продовжують працювати відповідним чином, як завжди «незалежно». Деякі західні політики не впевнені, чи повернуться демократичні правила після завершення воєнного стану в Україні. Тож наше завдання переконати європейські уряди й народи, що Україна безумовно є і лишиться країною демократичною.
Разом із тим, проблеми, які виникнуть після можливого негативного рішення ЄС, будуть руйнівними і для європейських держав. Про це йдеться, зокрема, в безпрецедентному зверненні до керівництва Євросоюзу багатьох інститутів міжнародного громадянського суспільства. Цей документ, під яким підписалися представники понад 200 організацій та аналітичних центрів, вже перекладений англійською, німецькою, нідерландською та іспанською. Що вимагається від української влади, так це те, що ми, попри воєнний стан, повинні говорити й про реформи. Так, скажімо, вкрай необхідно завершити конкурс з обрання антикорупційного спецпрокурора, який штучно заблокований. Також необхідно відновити судову реформу, призначивши членів Вищої ради правосуддя, рекомендованих Етичною радою, та/або іншим чином пришвидшити реформування ВРП. Нарешті ратифікувати багатостраждальну Стамбульську конвенцію про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству. Те, що Україна давно відмовляється від її ухвалення – серйозний аргумент «проти» для тих же Нідерландів. А останнім часом звідкись з’явилася думка про можливу ліквідацію Конституційного Суду України. Словом, треба багато чого ще зробити, аби рухатся вперед. І ми не повинні упустити цей свій шанс офіційно стати кандидатом на членство в ЄС. І ці надзусилля для цього мають докладати всі — держава, влада, опозиція, журналісти, юристи й пересічні українці, яких війна розкидала по світу.
Віктор КОВАЛЬСЬКИЙ
Джерело: Юридичний вісник України
