В Україні
Таке воно наше «правосуддя»…
(Світлій пам’яті першого голови Конституційного Суду України Івана Артемовича Тимченка присвячується)
Дванадцятого серпня 2020 року Україна втратила не лише чудову людину, а й визначного українського правника та державного діяча. Цього дня пішов із життя Іван Артемович Тимченко – перший голова Конституційного Суду України (1996–1999 рр.), суддя КСУ у відставці, дійсний член Національної академії правових наук України, заслужений юрист України, кавалер численних орденів та інших нагород.
Важка й тривала хвороба забрала його напередодні Дня Незалежності України, якій Іван Артемович присвятив усе своє життя, енергію та вміння. Він заслуговував на те, що бути присутнім та відзначеним пошаною на кожному зі свят української державності – Дні Конституції України, Дні Української Державності чи Дні Незалежності України.
Читайте також: Чому довіра до податкових органів в Україні гірша, аніж до судів? Про базові «стовпи» державних доходів і ще дещо
Багато хто цілком правомірно називає його одним із творців правової системи незалежної України, адже він брав участь у підготовці проектів Конституції України, Декларації про державний суверенітет України, багатьох інших значущих державних актів. А становлення й розвиток судової системи країни взагалі неможливо уявити без ентузіазму і знань, вкладених у неї Іваном Артемовичем.
Гірко констатувати, що саме ця судова система в якийсь момент не захистила його. Більше того, те, що відбулося після його смерті, можна назвати наругою над пам’яттю видатного правника й знущанням над правопорядком, встановленим в Україні. А почалося все, вважаю, з того, що з 20 вересня 2011 року Іван Артемович мав нетривалий шлюб із молодшою від нього на 23 роки жінкою та вже після пів року спільного життя він припинив ці стосунки, визнавши гірку помилку, яку він допустив, уклавши цей шлюб. Позов про розлучення він подав уже 17 вересня 2012-го, суд розлучив їх 14 лютого 2013 року. Заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва було ухвалено рішення розірвати їх шлюб. Як ми з’ясували опісля, задовольняючи цей позов, суд першої інстанції виходив з того, що сімейні відносини між подружжям не склалися, тож подальше збереження шлюбу суперечитиме інтересам сторін.
Після того минуло сім років. І от 28 вересня 2020 р., через півтора місяці після смерті Івана Артемовича (помер 12 серпня 2020-го), колишня «дружина» подає заяву до Дарницького районного суду міста Києва про перегляд вищевказаного заочного рішення в справі № 2602/2827/12 з вимогою про його скасування. Зі змісту цієї заяви «з’ясовується», що вона «не знала» про те, що існує рішення суду про розлучення, «не знала», що 7 з половиною років вона вже «проживає» розлученою, а той, з ким «проживає» з абсолютно «невідомих їй причин» її про це не інформує… Тоді суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог. Апеляційний суд теж підтримав рішення суду першої інстанції. Натомість 16 червня 2021 року, тобто майже через рік після смерті І. А. Тимченка, Верховний Суд України постановою у справі № 2602/2827/12 задовольнив касаційну скаргу його колишньої дружини на заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 14 лютого 2013 року про розірвання їх шлюбу.
Як так сталося, що ВСУ всупереч судовій практиці, ним же встановленій, приймає рішення, яке надає особі можливість поновити шлюб із померлою особою? Верховний Суд встановив, що Дарницький районний суд міста Києва, начебто, неналежним чином інформував відповідача про призначені засідання… Шокуючим є факт того, що ВСУ не лише задовольнив таку заяву й скасував рішення про розлучення із уже померлою особою – скажемо більше, надіслав виклик на судове засідання… Так, на ім’я померлого І. А. Тимченка.
Читайте також: «Доктрина свавілля», або «Принцип верховенства протиправних актів органів влади». Частина 2
Ті, хто його знав, підтвердять – Іван Артемович був людиною чесною, ніколи не брехав, а тут раптом «виявляється», що він сім із половиною років «водив за носа» значно молодшу від нього жінку, працівницю апарату Верховної Ради України, «імітуючи» з нею спільне проживання, а насправді «в кишені» для невідомих цілей мав рішення суду про розлучення.
По-перше, як нас запевнили в Дарницькому райсуді, суд виклики надсилав, але їх ніхто не отримував. Чому відповідач їх ігнорувала? Висновок напрошується один – можливо, це вже була підготовка до певних майбутніх дій. По-друге, заочне рішення про розлучення після його ухвалення надходить до відповідного реєстру, інформація про таку подію стає загальнодоступною, Відповідач є державним службовцем, щороку подає належні декларації, вказує в них свій сімейний стан, такі декларації проходять перевірку, в тому числі на предмет наданої інформації про шлюб та про майновий стан подружжя. Відтак виходить, що НАЗК і відділ кадрів Верховної Ради України мають інформацію про розлучення, а відповідач у справі, колишня «дружина», ні?
По-третє, неналежне інформування судом сторони у справі про судове засідання є виною суду, а не сторони у справі. Сторона, інтереси якої порушено такими діями суду, в жодний спосіб не повинна нести відповідальність за наслідки таких дій.
Вказане все разом ще раз наштовхує на думку, що це свідомі маніпуляції – колишня «дружина» стверджує, що увесь цей час, а мова іде про період з травня 2012 по серпень 2020 р., вона «проживала спільно» з Іваном Артемовичем, що доглядала його та багато іншого. Але це відверта неправда, чому є чимало підтверджень. Мета таких дій з боку колишньої дружини зрозуміла – перерозподіл спадщини – ділянка, садовий будиночок, гараж і гроші. Квартира, в якій проживав Іван Артемович, подарована ним синам, але вона вирішила оспорити й це рішення померлого…
Тут і постає питання: чи задля такого правопорядку працював Іван Артемович? Чи задля такої судової системи він разом з іншими видатними правниками писав текст Конституції й боровся за утворення держави Україна? Додамо, що Президент України 22 жовтня 2021 року за вагомий особистий внесок у захист конституційних прав і свобод громадян, високий професіоналізм та з нагоди 25-річчя від заснування Конституційного Суду України нагородив Івана Артемовича Тимченка (посмертно) орденом князя Ярослава Мудрого ІІІ ступеня. А раніше, одразу ж після смерті видатного правника, глава держави надіслав листа зі словами співчуття родині, друзям і колегам померлого… Та колишньої «дружини» в цьому списку чомусь не було, як і жодної участі з її боку в організації поховання чи інших пов’язаних із цим дій.
Дивно, але сталося так, що Президент України, Конституційний Суд України, його судді і працівники, Національна академія правових наук України, академіки та інші колеги Івана Артемовича знали, що він розлучився ще в 2013 році, а так звана «дружина» не знала… Верховний Суд України, розуміючи, що стороною в справі є відома публічна особа, яка вже померла, якимось чином доходить висновку про неналежні дії суду першої інстанції, але аж ніяк не позивача, як сторони у справі, є «підставою» для задоволення заяви колишньої на той момент «дружини»…
Ще раз нагадаємо факт, що справу розглянуто за відсутності безпосередньо позивача – Івана Артемовича Тимченка, який на момент розгляду справи вже помер, тож ніяк не міг представити його інтереси й довести в суді неправдиві твердження колишньої «дружини». При тому Верховний Суд України цим своїм рішенням створив небезпечний прецедент – визнавши право однієї сторони у справі на інформування про ті чи інші судові дії в одному випадку, але проігнорувавши право іншої сторони на таке саме право щодо інформування про судові дії та, відповідно, захистити свої права в суді. Померлий, звісно, не представить свою позицію…
У всій цій історії відверто дивує те, як подібне могло трапитися в правовій державі, чому, наприклад, не порушено кримінальну справу за фактом шлюбного шахрайства чи справу за фактом надання суду завідомо неправдивої інформації? Як і те, чому колишня «дружина», працівниця апарату Верховної Ради України, все ще працює у ВРУ, а не звільнена за порушення присяги державного службовця за надання в своїх деклараціях завідомо неправдивої інформації про свій сімейний стан та, відповідно, майновий стан?
P. S. Зазначимо, що родина померлого Івана Артемовича Тимченка подала позов про визнання шлюбу недійсним і наразі справа (№ 753/3453/24) перебуває на розгляді в суді. Засідання в ній під головуванням судді Ю. С. Мицик відбуватимуться в приміщенні вищевказаного суду за адресою місто Київ, вулиця Кошиця 5-А.
З повагою,
сини Фідель та Олександр Тимченки
Джерело: Юридичний вісник України
