В Україні
Україна: шлях до корупційного олімпу
(Деякі особисті міркування автора на задану тему)
Володимир Дон,
член Національної спілки журналістів України
На думку провідних світових експертів та політиків, основною проблемою України протягом усього періоду її існування як незалежної держави є корупція. Для нашої країни ця проблема була й залишається актуальною від початку незалежності. Поява низки антикорупційних органів, створення яких ініціювали наші зарубіжні партнери, як на мій погляд, мало що змінила.
Про проблему загалом
Починаючи від найзатрапезнішого ЖЕКу, ОСББ, сільської громади, де кожен знає один одного в обличчя й вітається під час зустрічі на вулиці, закінчуючи вищими ешелонами виконавчої, законодавчої та судової влади – все пронизане корупцією: освіта, охорона здоров’я, взаємини бізнесу та влади, доступ до різних ресурсів, правоохоронна та судова системи тощо. Сьогодні до цього переліку можна із сумом додати й багатомільярдну корупцію в ЗСУ та системі військових поставок, у мобілізації до лав Збройних Сил. Ми стали досить толерантно та навіть поблажливо і великодушно ставитися до ремонту доріг та інших об’єктів.
Відбулася глибока трансформація відомого гасла часів Другої світової війни: «Все для фронту, все для перемоги!» – тут же воно звучить як усе для особистої наживи, для особистого збагачення.
Як відомо, гроші не пахнуть, але в умовах сучасної України вони вимірюються кров’ю українців, які віддали своє життя за свободу і незалежність нашої країни. На жаль, свобода і незалежність держави поширюється й на полчища чиновників усіх мастей, які повірили в свою незалежність від закону, правосуддя та неминучості покарання. Корупція в існуючому сьогодні вигляді – це сприяння ворогові в досягненні його цілей щодо знищення народу України та української державності. У зв’язку з цим і правова оцінка таких дій має бути абсолютно однозначною та кваліфікуватися як державна зрада.
Відповідно до інформації Офісу Генпрокурора, порушено 35 кримінальних проваджень проти 38 керівників ТЦК, їхніх заступників та співробітників. Найгучніше – про колишнього керівника ТЦК Одеської області Є. Борисова – у його дружини та родичів виявили вілли в Іспанії, елітні автомобілі загальною вартістю понад 5 млн доларів США. Восени минулого року порушено кримінальне провадження стосовно екс-керівника ТЦК Рівненської області С. Луцюка у зв’язку з незадекларованим майном на суму понад 46 млн гривень. Раніше, в січні цього ж року було оприлюднено інформацію про закупівлю Міністерством оборони України продовольства на 13 млрд грн за завищеними в три рази цінами. Також стало відомо, що досвідчений полковник Сил логістики ЗСУ О. Козловський розкрав бюджетні кошти на продуктах для армії в цілому на 170 млн гривень.
Можна згадати факт про спробу дачі хабара в сумі 500 тис. доларів США керівнику Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань, співробітниками ДБР було затримано львівського бізнесмена І. Гринкевича, компанії якого виграли 23 тендери на постачання одягу та білизни для ЗСУ на суму 1,5 млрд грн. А місяцем раніше, в листопаді 2023-го з’явилася інформація про розтрату Міністерством оборони двох мільярдів гривень на закупівлю для ЗСУ озброєння, яке так і не було поставлене.
Варто нагадати й те, що в травні 2023 р. при отриманні хабара в розмірі 2,7 млн доларів США було затримано голову Верховного Суду України В. Князєва, а народного депутата О. Гунька затримали під час спроби отримання першого траншу хабара на загальну суму 221 тис. доларів США за передачу в оренду земель Національній академії аграрних наук.
Уже колишній міністр аграрної політики та продовольства України М. Сольський попався на заволодінні державною землею на 291 млн грн та спробі заволодіння земльними ділянками ще на 190 млн грн.
Начальник Департаменту кібербезпеки СБУ І. Вітюк, а також його найближчі родичі, виявилися щасливими власниками нерухомості на 25,5 млн грн. Група осіб під керівництвом екс-радника Офісу Президента та співробітника СБУ А. Шило незаконно заволоділа 95 млн грн при закупівлі трансформаторів для Укрзалізниці.
Зупинюся, бо цей перелік можна продовжувати досить довго, але хотілося би зазначити, що, на думку фахівців, збитки, завдані державі від корупційних злочинів за час війни, практично можна порівняти з державним бюджетом за минулий рік.
Найоб’єктивнішою оцінкою, що визначає рівень корупції в державі, є Індекс сприйняття корупції (CPI) від Transparency International, який з 1995 р. оцінює до 180 країн світу за їх ступенем сприйняття корупції. Індекс розраховується в результаті аналізу 11 різних критеріїв, із застосуванням сучасних методик, у реалізації яких беруть участь експерти та бізнесмени, опитані провідними світовими економічними інститутами, в тому числі Світовим банком та американською організацією Freedom House, Азіатським та Африканським банками розвитку. Кожній країні надається оцінка від нуля (дуже корумпована) до 100 (дуже чиста).
За підсумками 2023 р. на європейському континенті в рейтингу за індексом сприйняття корупції після України (104 місце, індекс 36) знаходяться лише Боснія і Герцеговина (108 місце, індекс 35) та росія (141 місце, індекс 26).
Сьогодні, як на думку низки авторитетних лідерів світу, корупція є основною причиною, яка перешкоджає вступу нашої країни до НАТО. Наскільки вона є об’єктивною, точно сказати складно. Проте, на відміну від Польщі, Чехії, Словаччини, Словенії, Угорщини, Румунії, Естонії, Литви, Латвії, Албанії, Болгарії, Північної Македонії, Хорватії, Чорногорії, можливе членство України в НАТО має дуже невизначений характер. І це при тому, що ще в лютому 1994 року наша країна уклала рамковий договір з Альянсом відповідно до ініціативи «Партнерство заради миру», а через шість років – у 2002 році, був узгоджений «Індивідуальний план партнерства з НАТО».
Радянська спадщина
Ми вже відзначали, що корупція є найгострішою та загальновизнаною проблемою, яка зберегла свій пагубний вплив із моменту проголошення незалежності і до теперішнього часу. Це підтверджується безліччю соціологічних опитувань, низки міжнародних досліджень та рейтингів. Держава приділяє вирішенню цієї проблеми величезну увагу: зокрема приймаються нові нормативно-правові акти та вносяться зміни і доповнення до вже існуючих; створюються спеціальні державні органи, в тому числі правоохоронні, основною метою діяльності яких є ліквідація корупції. Звісно, що ростуть і витрати держави на утримання цих органів, у тому числі на постійне зростання зарплат їхніх працівників. Ініціюються різні реформи, зокрема щодо децентралізації владних повноважень, діджиталізація, реформа охорони здоров’я, судова тощо. Наразі всі нормативно-правові акти проходять антикорупційну експертизу. Більше того, практично всі антикорупційні ініціативи держави проходять міжнародний аудит та отримують міжнародну експертну оцінку. Та попри все це корупція в Україні існує і навіть процвітає.
Незважаючи на перелічені вище потуги, щось робиться не так, щось виявляється сильнішим за активність держави та міжнародних партнерів, щось зводить до нуля практично всі зусилля з подолання корупції в Україні. Якщо поправді, то протягом тридцяти минулих років боротьба з корупцією в державі ефективно не здійснювалася, при цьому вона ще й заохочувалася шляхом відсутності покарання, просування корупціонерів службовими сходами, можливості «купувати» будь-які посади як у державних органах, місцевому самоврядуванні, так і в правоохоронній системі, судах, державних компаніях.
Політична корупція
Окремою темою є політична корупція. Така система вигідна владі і чим вище чиновник піднімається ієрархічними сходами, тим більше бонусів він отримує. Нижчі чиновники його не здадуть, бо самі отримують певні дивіденди, щоправда в менших розмірах і начальник не здасть підлеглих, бо вони роблять для нього чорнову роботу, а по-друге, можуть дати свідчення слідству проти нього. У цій ситуації порятунок може прийти виключно з боку найважливішої рушійної сили капіталізму – конкуренції, коли в боротьбі за корупційні преференції до бою вступає сильніший, більш зухвалий претендент. Щоправда, існує ризик того, що в разі його перемоги корупційна складова, за відсутності інших конкурентів, може посилитися.
Аналізуючі вищезазначене, напрошується єдиний висновок – усі наші зусилля мають виключно демонстративний характер. Неможливо не вирішити проблему, якщо про неї все відомо – хто, як, чому, скільки, кому, за що, завдяки чому досі на волі тощо. Один із варіантів відповіді на оте «чому», тому, що влада – це корупція, а корупція – це влада. Починаючи від маленького чиновника в місцевому самоврядуванні й закінчуючи найвищими державними посадами, влада не буде активно вирішувати дану проблему, бо вона не може й не хоче боротися сама із собою. У зв’язку з цим для досягнення мети – подолання корупції в країні, необхідно змінювати методи та способи боротьби з нею. А перед цим треба усвідомити, що сама ж ситуація, закони, написані, до речі, тими ж корупціонерами, та правоохоронна система, в якій, знову ж таки, сидять корупціонери, не сприяють ліквідації корупції. І найголовніше, необхідно докорінно змінювати методи та способи формування влади, зокрема законодавство про вибори. Гібридний режим, що існує в Україні протягом десятиліть, вкрай важливий і корисний правлячим елітам, є глобальною причиною, що перешкоджає побудові в державі громадянського суспільства, суспільства, здатного ефективно контролювати владу, впливати на неї.
Щодо поняття «корупція»
Що таке корупція? Відповідно до ст. 1 Міжамериканської конвенції проти корупції під нею розуміють:
– спробу отримання чи отримання, а також пропозицію або надання прямо чи опосередковано урядовцем або особою, яка здійснює публічні функції, будь-яких предметів, що мають грошову вартість, а також іншу цінність, наприклад подарунок, послуга, обіцянка чи перевага для себе, іншої особи/організації, в обмін на будь-яку дію чи бездіяльність при здійсненні ним публічних функцій;
– будь-яка дія чи бездіяльність при виконанні своїх обов’язків урядовцем або особою, яка здійснює публічні функції, з метою незаконного отримання прибутку для себе чи третьої сторони;
– шахрайське використання або приховування майна, отриманого внаслідок вчинення однієї з дій, на яку було вказано в цій статті;
– участь в якості основного виконавця, співучасника, підбурювача, пособника або співучасника після скоєння, або будь-яким іншим способом, у скоєнні чи замаху на скоєння, а також у пособництві чи змові з метою вчинення однієї з дій, на яку було посилання в цій статті.
Міжамериканська конвенція проти корупції (прийнята на третій пленарній сесії 29 березня 1996 р.). Громадянська конвенція щодо боротьби з корупцією, а точніше її ст. 1 визначає корупцію як прямі чи опосередковані вимагання, пропозиції, дачі чи отримання хабара або будь-якої іншої неправомірної вигоди чи можливості її отримання, що порушують належне виконання будь-яких обов’язків особою, яка отримує хабарі, неправомірну вигоду, можливість мати таку вигоду чи поведінку такої особи. Громадянська конвенція про боротьбу з корупцією, ратифікована Законом № 2476-IV ( 2476-15 ) від 16.03.2005 р., ВВР, 2005, № 16, ст. 266. Дата підписання: 4.11.1999 р., дата набрання чинності: 1 січня 2006 р.).
Найбільш поширене та доступне визначення корупції – це зловживання посадовим становищем чи владою з метою власної вигоди. Згідно із ширшим визначенням, це зловживання довірою. До визначення корупції може бути два підходи: в світлі закону чи громадської думки. Визначення, що спирається на закон, виходить із того, що вважається корупцією в законах, тоді як засноване на громадській думці визначення виходить із ширшої громадської думки. (Corrosive corruption A correlation між corruption and development Dec 2nd 2011. The Economist, Dec 2nd 2011, 16:59 by the Economist online).
У зв’язку з цим ст. 6 Закону України «Про запобігання корупції» визначає корупцію як «використання особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, наданих їй службових повноважень або пов’язаних з ними можливостей з метою отримання неправомірної вигоди, або прийняття такої вигоди, або прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе або інших осіб, або, відповідно, обіцянка/пропозиція, або надання неправомірної вигоди вищезазначеній особі, або на її вимогу іншим фізичним або юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень або пов’язаних з ними можливостей» (Закон України Про запобігання корупції. Відомості Верховної Ради, 2014, № 49, ст. 2056).
Під категорію осіб, на яких поширюється дія Закону «Про запобігання корупції», підпадають Президент України, Голова Верховної Ради України, Прем’єр-міністр України, члени Кабінету Міністрів України, Генеральний прокурор, народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати місцевих рад, сільські, селищні, міські голови; судді, судді Конституційного Суду України, голова, заступник голови, члени, інспектори Вищої ради правосуддя, посадові особи секретаріату Вищої ради правосуддя, голова, заступник голови, члени, інспектори Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, державні адміністрації України, присяжні (у виконанні ними обов’язків у суді) та ін.
Абсолютно аналогічна категорія осіб є присутньою і в Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти корупції (Конвенція ООН проти корупції (Відомості Верховної Ради України, 2007, № 49, ратифікована із заявами Законом № 251-V ( 251-0.00) , ВВР, 2006, № ст. 496). Дата підписання: 31.10.2003 р., дата ратифікації по Україні: 18.10.2006 р., дата набуття чинності для України: 01.01.2010 р.).
Кримінальна конвенція щодо боротьби з корупцією, на відміну від вищевказаних документів, у дефініцію «суддя», включає також прокурорів та осіб, які обіймають посаду судді (Кримінальна конвенція щодо боротьби з корупцією (ETS 173), Відомості Верховної Ради України, 2007, № 47-48); додатково див. Додатковий протокол (994172) від 15.05.2003 р., Конвенція ратифікована Законом № 252-V (252-16) від 18.10.2006 р., ВВР, 2006, № 50, ст. 497, дата підписання: 27.01.1999 р., дата ратифікації в Україні: 18.10.2006 р.).
Звідки «ноги ростуть»…
У радянському кримінальному кодексі, як відомо, поняття «корупція» не було. Існувала думка, що в соціалістичному суспільстві такий пережиток минулого просто неможливий. Максимум із чим могли погодитися вожді революції – це з хабарництвом. До того ж, виходячи виключно з ідеологічних мотивів, згідно з якими вороги пролетаріату підкуповували державних службовців з метою зниження авторитету та довіри до державного апарату й заподіяння шкоди робітничо-селянській державі. При цьому хабарниками могли вважатися особи, які перебували на державній службі або займалися громадською роботою, в урядових установах, будинкових, кооперативних, фабричних, заводських комітетах, професійних спілках, а також інших, прирівняних до них організаціях, підприємствах та установах (Декрет рнк ррфср від 08.05.1918 р. «Про хабарництво»). Неможливо не звернути увагу на напускний оптимізм пролетарських вождів, які впевнено заявляли, що радянський державний апарат найближчим часом позбудеться відповідного рудименту буржуазного суспільства.
Читайте також: Головний лікар міської поліклініки є посадовцем юридичної особи публічного права в сенсі антикорупційного законодавства
Реальна ситуація говорить про те, що сама радянська влада була джерелом корупційних правопорушень, основними з яких були хабарництво, розкрадання, шахрайство, здирство, зловживання, непотизм (кумівство), патерналізм. Ключові ознаки корупційних дій полягали в заподіянні шкоди інтересам держави, шкоди суспільству, використанні посади всупереч інтересам держави, жадібності до наживи чи іншої зацікавленості особистості, незаконному збагаченні.
Прояви корупції почалися з перших днів після жовтневого перевороту в 1917 р. Саме тому для забезпечення революційного порядку було створено всеросійську надзвичайну комісію по боротьбі із саботажем та посадовими злочинами на чолі з Ф. Е. Дзержинським. А також прийнято низку декретів: Декрет рнк від 14 листопада 1917 р. «Про робочий контроль», Декрет рнк ррфср від 8 травня 1918 р. «Про хабарництво» та циркулярів від 1922 р. № 97 «Про обсяг поняття хабара» (циркуляр нарком’юсту ррфср від 9 жовтня 1922 р. № 97 «Про обсяг поняття хабара». URL: http://www. libussr.ru/index.htm).
На думку відомої експертки Л. М. Щанкіної, корупція є економічною, політичною та культурною проблемою, тобто це багатолике та багатовимірне явище, що суттєво ускладнює вироблення заходів протидії та створює живильне середовище для злочинів. Як самостійний феномен корумпованість державної служби радянською владою не визнавалася, а відповідні випадки замовчувалися. Власне, саме поняття корупція в радянській державі не вживалося. За наявними даними, цей термін почали використовувати тільки з середини 1980-х років. Дефініція «корупція» замінювався такими поняттями, як «зловживання службовим становищем», «посадовий злочин» тощо. (Л. М. Щанкіна. Антикорупційне законодавство у роки радянської влади. Економіка. Право. Суспільство. № 4. 2019 С. 72 – 81.).
Однією з причин корупції в СРСР була перекручена кадрова політика. Вимовлена в 1935 р. й. сталіним фраза «Кадри вирішують усе» моментально стала крилатою, набула досить широкого значення й водночас мала трагічні наслідки для радянського суспільства. До речі, як і фраза, що приписується сталіну «Є людина – є проблема, немає людини – немає проблеми».
Необхідно звернути увагу на те, як досить точно ситуацію, що склалася, описана російським письменником М. Горьким: «І я особливо підозріло, особливо недовірливо ставлюся до російської людини при владі, — недавній раб, він стає найбільш розбещеним деспотом, як тільки набуває можливості бути володарем ближнього свого». (м. горький. Революція та культура (1918 р.). djvu/70 С.66).
До того ж, із метою здійснення контролю за перетвореннями, що відбувалися, радянська держава була змушена мобілізувати цілу армію чиновників, які наглядали за цими перетвореннями, а також ще одну армію, що спостерігала вже за наглядачами. Проте це не врятувало від того, що наділені надзвичайними повноваженнями держслужбовці досить часто їх перевищували, отримуючи з цього чималу особисту вигоду, яку змушені були ділити з наглядачами, спостерігачами та контролюючими. До болю знайома ситуація, яка практично один до одного повторюється в сучасній Україні.
Відкат у минуле
Жовтневий переворот – фактично виявився не зміною політичного та економічного устрою росії, не кроком на шляху демократичних перетворень від царизму до буржуазного суспільства, а навпаки, відкатом у минуле внаслідок приходу у владу малограмотних, кровожерливих злодіїв, позбавлених найменших морально-етичних норм, патріотизму та інше. Події, що відбуваються в даний час в Україні, мають виняткову ідентичність і схожість з описаною ситуацією.
Масштабність злочинів досягла такого рівня, що незважаючи на глибоко негативне ставлення більшовиків до покарання собі подібних, як уже зазначалося раніше, в травні 1918 року Раді народних комісарів все ж таки довелося видати декрет про хабарництво (Декрет рнк ррфср від 08.05.1918 р.). Але, як з’ясувалося згодом, цих заходів виявилося замало для задоволення всіх зростаючих потреб партійних керівників. У зв’язку з цим сталін реалізував для номенклатури ще одну, цього разу зовсім нелегальну виплату – так званий «конверт». Крім зарплати, касир приносив до кабінету номенклатурному чину пачку грошей у конверті, що реєструвалася в спецвідомості (М. Восленський. Номенклатура. Панівний клас радянського союзу (Видання друге, виправлене та доповнене, 671 С. Overseas Publications Interchange Ltd London, 1990. С. 295).
Із цієї причини було встановлено відповідні норми для чиновників різних рангів. Зокрема, член колегії союзного міністерства та прирівняний до нього завідувач сектору ЦК ВКП (б) отримували конверт із 5 000 руб. Заступник міністра та заступник завідувача відділу ЦК отримували вже 10 000 руб., а перші заступники – 15 000 руб. Міністр та заввідділом отримували конверти з 20 000 руб. при офіційній зарплаті 5 000 руб. Варто зазначити, що ні податки, ні партійні внески із цих сум не стягувалися. Документи, які підтверджують, які суми в конвертах отримували чиновники вищого рангу, відсутні, але можна припустити, що вони значно перевищували вказані суми (А. Б. Коновалов Модернізація системи номенклатурних пільг та привілеїв: досвід хрущовських реформ (1953–1964 роки). Актуальні проблеми сучасних історичних досліджень. 2007 р. С. 8; стор.6 – 20.).
От уже справді все нове – це добре забуте старе. Знову ж таки знайома картинка. Але варто додати, що навіть злодійська думка не стоїть на місці. Аналізуючи ситуацію, що склалася в сучасній Україні, складається враження, що для певних представників правлячої еліти встановлено й відповідні квоти, норми, ліміти, в межах яких вони можуть реалізовувати свої корупційні домагання, природно відповідно до «табеля про ранги», і при цьому залишатися безкарними. Крім того, членам сімей перших секретарів обкомів, крайкомів і цк компартій союзних республік, завідувачів та заступників завідувачів відділів цк кпрс видавалися пільгові санаторні путівки, які оплачувалися ними лише наполовину.
(Далі буде…)
Джерело: Юридичний вісник України
