В Україні
Україні потрібні реформовані доброчесні суди
Минулий, 2022 рік, приніс нам певні позитивні надії щодо судової системи. Кажу це тому, що в кінці року вперше за чималий період часу практично все політичне керівництво держави зібралося у Верховному Суді на пленумі ВС, присвяченому 5-й річниці від дня початку його роботи. А виступ на пленумі Президента України Володимира Зеленського фактично засвідчив початок нових відносин між владними гілками. Будемо сподіватися, що цим розпочався відхід від державного популізму в напрямі прагматичних відносин між судом, суддями та іншими гілками влади.
Читайте також: Венеційка змінила думку щодо реформи КСУ, однак…
Не мирний час, так війна обумовила покращення роботи вітчизняної судової системи, її адаптацію до воєнного стану. Як відзначає низка ЗМІ, голови судів у Василькові, Борисполі, Макарові, десятках інших районних й обласних центрах та в столиці проявили винахідливість в умовах загальносуспільної розгубленості перших днів і тижнів війни. Водночас сказати, що судова гілка влади цілком зберегла свій потенціал й працює належним чином, — зарано. Так, знадобився фактично цілий рік, аби розпочали роботу ВРП, Етична Рада, конкурсна комісія у ВККСУ. І практично до всіх кандидатів на посади в судових органах є вмотивовані претензії щодо доброчесності. Здається, втрачено те єдине джерело, яке надає стабільності роботі судової системи, а саме охочих у ній працювати. Більшість із кандидатів не позбавлені певних меркантильних інтересів.
Відтак постає головне питання: чи вирішить у довгостроковому вимірі проблему якості правосуддя значне підвищення суддівської винагороди (на що сподівався законодавець під час пропонованих реформ)? Численні моніторинги і звіти не надають на це відповіді. В Європі така винагорода за статистичними даними складає на початку кар’єри в 2020 р. еквівалент у 30 619 євро, а в найвищій інстанції — 97 838 євро. Безумовно, й навантаження на кожного суддю також високі, особливо враховуючи тривалу незаповненість штатних місць суддів у судах.
Читайте також: Чергова «реформа» прокуратури
Статистика потреб у суддівських кадрах вираховується за відповідним коефіцієнтом для кожної країни окремо. У середньому, це 22 судді на 100 тисяч населення. При цьому, як зазначає відомий авторитет у цій сфері Сергій Козяков, кількість судів в Європі зменшується, а водночас триває розвиток їхньої спеціалізації. Думається, ми також підемо цим шляхом. Тим більше, що сьогодення поставило у центр системи правосуддя саме користувачів цих послуг, створивши нові способи комунікації та надання судових послуг і, як уже зазначалося, прискорення цифровізації всього правосуддя. Йдеться не лише про користувачів суддівських послуг, а також і систему управління в судах, легітимності судової системи. З останнього треба уважно передивитися рішення влади про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва. Це рішення є прикладом виклику європейським принципам незалежного функціонування гілок влади, принципу стримування і противаг, Конституції України і законів України. У цьому випадку, як зазначав авторитетний експерт у цих питаннях Олексій Баганець, «навіть благими намірами не можна виправдати таке беззаконня». Органи державної влади та їх посадові особи, в тому числі й Президент, і народні депутати України, повинні діяти на підставі, в межах повноважень та в спосіб, які передбачені Конституцією та законами нашої держави.
Щодо підстав такого кроку, то варто нагадати, що про протиправні витівки голови цього суду нам усім стало відомо з кримінального провадження, яке розслідувалося Національним антикорупційним бюро. Юристи наслухалися й надивилися аудіо-, відеоматеріалів, зібраних детективами НАБУ, які були оприлюднені в мережі. Йшлося про зміст перемовин голови ОАСКу з іншими особами в його службовому кабінеті, які носили явно компроментуючий характер. Впевнений, що в державі ЄС у такій ситуації забезпечило б проведення ефективного досудового розслідування у встановлені законом терміни, з дотриманням прав і свобод людини і громадянина, особливо враховуючи, що в якості підозрюваних у цьому провадженні виступають спеціальні суб’єкти — судді, тобто представники іншої незалежної від нього гілки влади. Проте звинувачувати керівника ОАСК у блокування роботи ВРП та ВККСУ, впливі на КСУ — це вже занадто. Адже розвал роботи цих державних органів спричинила сама влада, яка протягом кількох років не забезпечувала обрання й функціонування Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України фактично блокуючи пропоновану нею ж реформу судової системи. Лише ліквідація Верховного Суду України — конституційного органу, чого варта. Про доброчесність та довіру до судової влади за таких умов, гадаю, краще помовчати, адже сама влада і законодавча, і виконавча, мають показати в цьому приклад. І, можливо, війна нас усіх навчить, як зберегти те, що маємо, й наблизити те, що повинно бути.
Віктор Ковальський
Джерело: Юридичний вісник України
