В Україні
Українські газові схеми з американським акцентом
Юрій Котнюк,
ЮВУ
Цієї осені газовидобувна галузь України несподівано й небажано для себе опинилася в центрі уваги світових засобів масової інформації. Причина цьому зовсім не в її успіхах чи провалах, а в скандалі, пов’язаному з нинішнім президентом США Дональдом Трампом і колишнім віце-президентом цієї країни Джозефом Байденом. Конфлікт між цими претендентами на майбутніх виборах витягнув на світ Божий, начебто, давно вже закрите питання: чому вдалося утриматися на плаву двом газовидобувним структурам, створеним під себе двома колишніми міністрами епохи Януковича — Едуардом Ставицьким і Миколою Злочевським?
Вдало вийшли з піке
Як відомо, недержавні компанії щороку видобувають близько п’яти мільярдів кубометрів газу, що становить четверту частину вітчизняного газовидобутку. Найбільша з них «Нафтогазвидобування», на рахунку якої два мільярди, порівняно щасливо уникла політично-корупційних скандалів, що пояснюється дуже просто: її власник Рінат Ахметов ніколи серйозно не вірив у довговічність президентства ні Ющенка, ні Януковича, ні Порошенка, а тому не поспішав за їх протекції придбавати за символічною ціною права на розробку надр.
Друге місце — близько 1 млрд м3 на рік займає в цьому переліку низка підприємств ,об’єднаних у так звану групу Бурісма, створену Миколою Злочевським, який у 2010–2012 роках очолював Міністерство екології і природних ресурсів та сприяв отриманню ними спеціальних дозволів на розробку газових родовищ.
Що ж стосується товариства з обмеженою відповідальністю «Голден Деррік», яке було створене з тією ж метою наступним очільником згаданого відомства Едуардом Ставицьким, то про нього можна сказати, що воно нахапало ліцензій з перспективою на майбутнє і в загальному обсязі приватного газовидобування поки що займає дуже скромне місце. Сам Ставицький після втечі Януковича теж утік (тільки не в Росію, а в Ізраїль), оскільки в Україні щодо нього почалося кримінальне переслідування, а компетентний орган в особі Державної служби геології і надр України анулював спецдозволи, видані «Голден Деррік» на експлуатацію 19 газоносних площ. Але потім стався несподіваний поворот — дану фірму придбав наближений до оточення колишнього президента Порошенка харківський бізнесмен Павло Фукс, який одразу ж змінив його назву на «Іст Юроуп Петроліум». А в 2016 році, як повідомляли ЗМІ, в Тель-Авіві Ставицького з таємною місією відвідали два заступники тодішнього Генерального прокурора України Юрія Луценка, після чого згадане ТОВ у судовому порядку й за дуже сумнівних підстав добилося відновлення відібраних у нього ліцензій.
Впливові весільні генерали
А тепер повернімося до Бурісми, через яку розгорівся такий міжнароджний сир-бор. Засновуючи фірми, яким потім щедро роздавав спецдозволи, Злочевський далекоглядно реєст рував їх у США: можливо, теж не вірив у довговічність режиму Януковича, а можливо, припус кав, що рано чи пізно той почне відбирати в нього нахапане, щоб роздавати членам своєї сім’ї. Звичайно, зареєструвати й утримувати фірму в Сполучених Штатах обійдеться набагато дорожче, аніж десь на Кіпрі чи в іншому офшорі, але разом з тим це давало можливість встановити ділові стосунки з тамтешніми бізнесменами.
Після перемоги Революції Гідності Злочевський (на той момент уже не міністр, а заступник секретаря РНБО) накивав п’ятами з України, але теж не в Росію, а спочатку в Лондон, звідки потім перебрався в Монако. Неприємності ж не забарилися: в січні 2015 р. Генеральна прокуратура України, очолювана в той період Віталієм Яремою, розпочала кримінальне переслідування Злочевського за обвинуваченням у незаконному збагаченні (стаття 3682 ККУ). Екс-міністра було оголошено в розшук, а на його банківських рахунках у Великобританії правоохоронними органами цієї країни було заарештовано 23 мільйони доларів США. У червні того ж року (теж органами прокуратури) було відкрите кримінальне провадження за статтею 364 ККУ (Зловживання владою), а в липні наступного, 2016 р., Печерський райсуд Києва наклав арешт на 64 свердловини, які експлуатували компанії, що входили до групи Бурісма.
Проте Злочевський не став чекати, коли створений ним холдинг розберуть по частинах нові «господарі життя», а задіявши закордонні зв’язки, включив до складу ради його директорів дуже впливових весільних генералів. Першим із них був Джозеф Копер Блек, який три десятиліття працював у ЦРУ й завершив свою кар’єру там у 2002 року на посаді керівника Антитерористичну центру, після чого працював у найбільшій у США приватній охоронній фірмі, де займався консульта цією провідних світових компаній щодо розвитку бізнесу та оцінки ризиків. Другим був колишній президент Польщі Олександр Кваснєвський, який мав дуже високий авторитет в Україні, ну а третім Хантер Байден — син тодішнього віце-президента США Джозефа Байдена.
Після цього згадані вище кримінальні провадження почали розсипатися. Обвинувачення в незаконному збагаченні було перекваліфіковане на ухилення від сплати податків (ст. 212 ККУ), причому не з боку самого Злочевського, а з боку абстрактних посадових осіб тих компаній, які входили до очолюваної ним корпорації. У жовтні 2016 р. головного фігуранта було знято з розшуку, так само як і знято арешт з його лондонських мільйонів та українських свердловин. А в січні 2017 р. сайт Бурісми з великою помпою повідомив про те, що внаслідок тісної співпраці з ГПУ їй вдалося добитися припинення кримінального переслідування як самого Злочевського, так і Бурісми, причому все це обійшлося останній у 180 мільйонів гривень.
Що ж стосується справи по зловживанню владою, то в рамках її розслідування слідчі прокуратури допитали двадцятьох працівників міністерства, причетних до процедури видачі ліцензій, і шістьох керівників компаній, яким вони були видані, але за наслідками слідчих дій обвинувачення нікому пред’явлено не було, арешт на жодне майно не накладався. В подальшому матеріали даного провадження були передані до новоствореного Національного антикорупційного бюро України, де й припадали пилом аж до 1 серпня 2017 року, коли один із прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури на ім’я Іван Федоренко своєю постановою закрив його через те, що в ході досудового розслідування, буцімто, не було встановлено складу злочину й були вичерпані процесуальні можливості отримання доказів його вчинення.
До цього лишається додати, що незвичну прихильність до компаній Злочевського стали демонструвати не лише органи прокуратури, а й органи судової влади. Так, 15 листопада 2017 року Окружний адміністративний суд Києва задовольнив позов одної з фірм, що входила до групи Бурісма — ТОВ «Парі», і своїм рішенням зобов’язав Держгеонадра видати їй без аукціону право на 20-річну експлуатацію надр Чемигівської площі, розташованої в Івано-Франківській області. В подальшому постановами судів апеляційної та касаційної інстанцій цей вердикт було залишено без змін.
«Ніхто не вміє тримати язик за зубами»
Отже, по тому Злочевський разом зі своєю Бурісмою міг насолоджуватися тишею, яку так люблять гроші. До того, як розгорівся усім відомий скандал, увага до нього з боку громадськості була привернута лише двічі, та й то не гучно.
Першим приводом стала конференція у Вашингтоні, організована в січні 2018 року приватною американською організацією «Рада з міжнародних відносин», на якій Джозеф Байден розповів, як він змусив керівництво Украї ни відправити у відставку одного з її Генпрокурорів, погрожуючи у випадку відмови затримати надання їй фінансової допомоги в сумі один мільярд доларів. Байден у запалі навіть обізвав цього чоловіка «сучим сином», хоча його ім’я називати не став, але шляхом співставлення фактів усі здогадалися, що він мав на увазі Віктора Шокіна, звільненого в березні 2016 року. Аналітики швидко пов’язали цей факт із «доходним місцем» Хантера Бай дена в Бурісмі: Шокін, мовляв, хотів розслідувати діяльність її засновника до кінця, а Байден, нібито турбуючись про добробут свого сина, вимагав від нього закрити справу. Однак на тому все швидко стихло.
Наступний сплеск інтересу стався в квітні того ж року, коли депутат Олександр Оніщенко, який переховувався від українського правосуддя в Іспанії, опублікував диктофонні записи, зроблені в кабінеті Петра Порошенка. Прослухавши їх, можна було дізнатися про те, що Злочевський, в обмін на припинення його кримінального переслідування з боку правоохоронних органів України, постачав на дуже пільгових умовах природний газ на Пісківський завод скловиробів, що на Київщині, який належить самому Порошенку і його бізнес-партнеру Ігорю Кононенку. Саме під час цієї розмови, що відбулася у 2016 році, тодішній Президент України сказав про Злочевському свою знамениту фразу «Коля — хороший хлопець». Однак і цей випадок не спричинив значного резонансу — поговорили й забули.
Але справжні події розгорнулися після того, як 25 квітня вже нинішнього року Джозеф Байден оголосив, що збирається брати участь участь у президентських виборах 2020 року. Те, що сталося потім, підтверджує правильність слів одного американського розвідника про те, що в Вашингтоні «теорія змови» не діє, оскільки там «ніхто не вміє тримати язика за зубами». За даними ЗМІ, яким злив інформацію хтось із учасників цих подій, тодішній Генпрокурор України Юрій Луценко через посередників, буцімто запропонував особистому адвокату президента Трампа Рудольфо Джуліані компромат на Байдена, пов’язаний з участю в діяльності Бурісми його сина. Що було далі — відомо всім: 25 липня Трамп у телефонній розмові попросив новообраного Президента України Володимира Зеленського більш ретельно розслідувати пов’язані з Бурісмою справи, а 24 вересня стенограма цієї розмови була оприлюднена і в той же день спікер Палати представників Конгресу США Ненсі Пелосі оголосила про початок процедури імпічменту.
Під враженням бурі, яку спричинила на американському Олімпі ця доволі другорядна корупційна справа, керівництво України, судячи з усього, настільки перелякалося, що нині боїться зайве слово сказати. Зокрема, свіжоспечений Генпрокурор Руслан Рябошапка, коли журналісти задали йому конкретне питання, утримався навіть від того, аби назвати прізвище Миколи Злочевського, — сказав, що мовляв, переглядаються 15 кримінальних проваджень, в яких фігурує колишній міністр екології часів Януковича. Це при тому, що окрім самого Злочевського і вже згаданого Ставицького у 2010–2014 роках цю посаду обіймали ще двоє чоловіків, кожен з яких теж, до речі, фігурує у кримінальних провадженнях.
Із цих подій, на жаль, слід зробити невтішний висновок: антикорупційну активність українських правоохоронних органів, як і раніше, визначатиме політична доцільність, причому з урахуванням закордонних факторів.
Джерело: Юридичний вісник України
