Василь Кремень: «Освіта — це наріжний камінь цивілізації і культури нації» - LexInform: Правові та юридичні новини, юридична практика, коментарі
Connect with us

В Україні

Василь Кремень: «Освіта — це наріжний камінь цивілізації і культури нації»

Дата публікації:

Василь Кремень із тих людей, які особливого представлення не потребують. Бо Кремень є Кремень. Його впертості та вмінню протистояти контрвпливам не можна не позаздрити. Скільки таких ситуацій було в житті Василя Григоровича — не перерахувати. Та корабель з командою Національної академії педагогічних наук України на чолі з Василем Кременем тримається на плаву, незважаючи на будь-які політичні або фінансові шторми.

Напередодні Нового року ми вчергове завітали в гості до Василя Григоровича, а заодно і «розкрутили» його на інтерв’ю, бо до всього мали ще й суттєву причину, про яку розповість сам В. Кремень — модератор одного науково-навчального процесу, який тривав майже два роки. І перше наше питання стосується саме фіналу цього процесу. Утім, про все по черзі.

Читайте також: Вища освіта має бути безкоштовною – наполягає профспілка освітян

— Василю Григоровичу, нещодавно побачила світ оновлена Енциклопедія освіти, в якій Ви є Головним редактором. Без перебільшення скажу, навколо видання відбувається справжній фурор, що нечасто буває стосовно фундаментальних творів. Скажіть, будь ласка, пане академіку, об’єднання наукових та науково-практичних термінів в єдиній Енциклопедії освіти — це своєрідний етап чи нормальний стан педагогічної науки? Розкажіть про процес її творення й про саме видання.

— Мені, як філософу за освітою і як менеджеру педагогічної освіти в житті, відповісти на це питання досить просто. Якщо коротко, то це і певний етап нашої наукової діяльності, і водночас своєрідне відображення стану педагогічної науки та практики. Як на мою думку, межа між ними досить тонка. Нам, тобто авторському колективу цього видання, що нараховує не один десяток провідних вчених і притому не лише педагогів, а й психологів, соціологів, навіть економістів і юристів. Так ось, авторам довелося провести багато зустрічей, обговорень, почути наукові та аналітичні аргументи задля того, щоб вибудувати єдиний підхід до термінологічного апарату, розвернути декілька кіл понять. Посудіть самі: в енциклопедії вміщено понад півтори тисячі сучасних понять, до того ж вони охоплюють різний ступінь узагальнень і конкретизації, аналітичні й критичні підходи, логічні та історичні погляди щодо їх сутнісних ознак. Тут потрібно, мабуть, зазначити, що це друге, суттєво оновлене видання. Перше, як усім відомо, було видане ще в 2008 році. Аналогічної праці за всі часи української педагогічної науки і практики не було. Випуск такого видання — це значуща подія для всієї сфери освіти.

Традиційно, як кажуть вчені, перш ніж дискутувати, потрібно визначити теорію питань, науковий контент понять. Нині Україна живе в умовах динамічних цивілізаційних змін і зміни в системі освіти мають надзвичайне значення. Ми інтегруємося до Європи, адаптуємо наш категоріальний апарат до європейських норм та вимог. І водночас маємо забезпечити рівень педагогічної науки і практики сучасними освітніми підходами, сучасною методологією освітянського процесу. Хто, як не Академія педагогічних наук мала б зробити це видання? Хочу сказати, що над Енциклопедією освіти працювали дуже відповідальні люди, зокрема, нині покійна академік Олександра Яківна Савченко, яка долучилася до випуску ще першого видання. Серед складу авторів майже чотириста осіб, які здійснили суттєвий внесок у загальний результат.

Читайте також: Дошкільна освіта – за новим Законом

Варто також відзначити й те, що дана робота зроблена не за державні кошти, а за кошти видавництва «Юрінком Інтер». Це не комерційне, а соціальне видання. І воно корисне не лише вченим, але й практикам, вчителям, вихователям, керівникам закладів освіти. Так, ми не стали включати відомості про наші освітні заклади або роботи конкретних персоналій. Ми виключили довідкову або, так би мовити, рекламну інформацію, а зосередилися на сучасному контенті, на розвитку категоріального апарату. І в тому, вважаю, є наша сила і поштовх до подальшого розвитку педагогіки в цілому.

— У цьому виданні є терміни, які вирізняють не лише зміст понять, але й відображають певні проблемні ситуації. Наприклад, дуже актуальною є тема академічної доброчесності та академічного плагіату. Нещодавно, як Вам, безумовно, відомо, Жовківський районний суд повністю виправдав доцента Львівського національного аграрного університету Олега Соколовського, який у 2016 році написав дипломну роботу замість студента і взяв за це 400 доларів. Соколовський був затриманий за підозрою у хабарництві. Через п’ять років він домігся перегляду карної справи і 6 грудня 2021 року Жовківський райсуд повністю його виправдав, погодившись із аргументами, що це був не хабар, а «оплата наукової творчої роботи». Як це може позначитися на педагогічній практиці, на Вашу думку?

— У цьому факті перетнулася низка негативних явищ. Перше, це те, що студент звернувся до викладача і той погодився зробити за нього роботу. По-друге, викладач вирішив, так би мовити, «допомогти» студентові. По-третє, юридичний бік справи, тобто виправдання судом дій викладача, а саме, незалежно від юридичних аргументів і питань кваліфікації злочину. Це — ганебний випадок в усіх його проявах. Принцип «дозволено все те, що не заборонено законом», тут не проходить. Це неприйнятний педагогічний звичай. Цей приклад демонструє нам те, що можна все. Якщо виникне тенденція виправдовувати подібні факти, то це буде шкідливо для всієї системи освіти.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Згадується один випадок, свідком якого була моя дружина. Свого часу в неї на стажуванні був студент із Австрії. І під час одного із занять він прийшов до викладача та із здивуванням сказав, що у вас тут студенти списують. А як же вони будуть працювати, коли закінчать навчання. Плагіат і недоброчесність ніколи не дозволять студенту бути професійною людиною. Не можна не лише красти велосипед чи авто, а не можна красти й твір також. Я дивуюсь вироку тамтешнього районного суду. Адже це приклад відмови від культури доброчесності, від поваги до інтелектуальної праці. У нашій академії запроваджено певні заходи щодо дотримання академічної доброчесності, зокрема щодо захисту дисертацій, підготовки публікацій та проведення наукових освітніх заходів. Приємно, що за останній час жодних випадків недоброчесності не було. Бо ми за цим ретельно слідкуємо.

Читайте також: Вища освіта в Україні за роки незалежності: очікувані результати та наслідки

Що ж до цього конкретного прикладу. Є люди, які документували цей випадок. Є люди, які потім займалися виправдовуванням цього викладача. А є суддя, який приймав це ганебне рішення. Тож в усьому треба належним чином розібратися. Бо навіщо проводити судову реформу, якщо мають місце такі випадки. І потім, а який це випадок з точки зору недотримання моральних норм. Це ж треба так переорієнтуватися, якщо за п’ять років радикальним чином все змінити й виправдати цю людину. Моральні норми працюють для людей, якщо в суспільстві стверджена певна система цінностей.

— Тепер про гроші. Прийнятий бюджет на 2022 рік іменують бюджетом розвитку освіти. Так вважає, зокрема, Голова Верховної Ради України Руслан Стефанчук. Наскільки виправданою є його позиція, адже на освіту практично завжди гроші виділялися за остаточним принципом і їх часто-густо просто не вистачало?

— Ми аналізували фінансове забезпечення освіти й тут не варто вдаватися в цифрову конкретику, треба просто розставити певні акценти. Так, за фінансуванням освіти, не дивуйтесь, наша держава є однією з перших у світі. У нас 6—7% від ВВП йде саме на освіту. Це дуже високий показник. І він тримається практично кожен фінансовий рік. Натомість на науку в нас один із найменших у світі показників (0,5 % ВВП — Ред.), але на освіту, повторю, один із найбільших. Це — парадокс. Продовжу аналізувати цей парадокс, а саме: як витрачаються ці кошти в самій системі освіти? А витрачаються вони неефективно. На сьогодні в нашій країні є близько трьох сотень закладів вищої освіти (ЗВО). Значна частина з них нараховує до півтори тисячі або й меншу кількість студентів. Такий освітній заклад має десятки об’єднаних кафедр, в яких викладач змушений викладати декілька занять на день. Кожен ЗВО має чисельний адміністративно-господарський апарат, який іноді складає до 15—20% загальної чисельності працюючих, маючи, наприклад, по 5—6 проректорів. Я не відкрию великої таємниці, якщо скажу, що в багатьох ЗВО відсутні наукові школи, а фаховий рівень наукового та викладацького складу, м’яко кажучи, бажає кращого. Про це відомо всім. І тим не менше, наші ЗВО і далі продукують не конкурентного і не спроможного випускника. Є з десяток регіонів, в яких на декілька ЗВО припадає загальна чисельність студентів 7—8 близько тисяч. Ці освітні заклади не мають належного викладацького складу.

Що варто зробити? На мою думку, слід провести зміни в структурі вищої школи, тобто створити регіональні університети, і зробити це без втрат для тих же регіонів, ЗВО, студентів. Вкрай потрібно провести укрупнення університетів у Житомирі, Чернігові, на Сумщині, у Вінниці, на Волині, в Закарпатті, на Буковині, Хмельниччині, Черкащині, в Кропивницькому. І має бути один державний національний навчальний заклад практично скрізь, за винятком Києва, Харкова, Львова, Одеси, Дніпра та Запоріжжя. Скажу більше. Коли ми підготували національну доповідь до 30-річчя України, то дійшли висновку, що в наших середніх школах на одного вчителя припадає вдвічі менше учнів, аніж у середньому в Європі. Якби ми досягли співвідношення між учителями й учнями до середньоєвропейського, то автоматично була б підвищена заробітна плата того ж вчителя.

По ЗВО така ж картина у співвідношенні професорсько-викладацького складу та студентів. Тобто ми небагата країна, але дуже вже марнотратно використовуємо освітянські кошти. Те ж саме коїться і в системі професійної освіти, в якій існує близько семисот закладів, але в значній кількості з них навчається по 150—200 учнів. Потрібно їх укрупнювати не втрачаючи професійного профілю, викладацького складу й різко скорочуючи адміністративно-господарський апарат.

— Чи не здається Вам, що МОН України порушує принцип академічної свободи? Так відомство постійно контролює прийняття статутів ЗВО, виділення коштів на річні навчальні програми, проведення виборів посадовців у навчальних закладах тощо?

— Питання складне, тому давайте говорити конкретно. Щодо статутів, то МОН, безумовно, контролює цей процес, і воно має робити це ретельно. Держава через міністерство фінансує ці заклади, а тому й контролює. Щодо виборів ректорів. Як на мене, вони відбуваються в досить демократичний спосіб. Навіть були внесені ще ліберальніші зміни в порядок їх проведення, зважаючи на екстремальні або на якісь складні ситуації, пов’язані з явкою виборців. Наприклад, Володимир Бугров у Київському національному університеті імені тараса Шевченка змушений був двічі обиратася, тим самим підтвердивши довіру колективу й право бути ректором. А НАУКМА й досі не має ректора.

Можу сказати, що дії нинішнього керівництва МОНу є достатньо послідовні та виважені, фахові, на відміну від деяких попередніх керівників. Загалом система освіти є дуже інерційною й різко ламати її небезпечно. Я пам’ятаю свої п’ять років роботи на посаді міністра освіти й точно знаю як це непросто утримати систему в нормальному працюючому стані.

— Василю Григоровичу, скажіть відверто, чи дуже допомагає розвитку соціальних наук обов’язковість наукових публікацій пошукачам та викладацькому складу ЗВО в базах даних SСOPUS, WEB of Science? Адже науковці та викладачі змушені переплачувати за свої публікації спритним «ділкам» за доступ до наукових баз даних.

— Ви порушили дуже важливе питання. Для соціальних, гуманітарних дисциплін це не є таким обов’язковим, як на мене. Дійсно публікація в таких журналах надає більшої відомості про авторів, створює певну ілюзію фаховості. Але не більше. От, скажімо, вчені-педагоги почнуть меншою мірою працювати над практичними розробками для вчителів, вихователів, для роботи з батьками. Нормальний вчитель потребує досконалих знань із технології педагогічної або виховної роботи, своєрідних соціальних відкриттів, так би мовити. При тому англійської мови він, як правило, не знає, або знає, але не настільки, щоб працювати фахово. Тоді він що зробить — перейде на російські джерела, на російську методику і технологію педагогічної роботи. Ми таким чином підводимо нашого вчителя під російський вплив. Бо методика або технологія педагогічної роботи пов’язана з ідеологією виховання. Я хочу підкреслити, що соціальні дисципліни мають у першу чергу бути орієнтовані на колективи, інституції, на людей, що живуть і працюють всередині нашої держави. Гуманітарні науки й дисципліни суттєво відрізняються від точних або природничих наук і дисциплін. Ми повинні створювати інтелектуальний базис у нашій країні, а не підживлювати його в інших країнах. Скажімо, юридичні видання й видавництва мають працювати над правовою просвітою, педагогічні — над поширенням педагогічної культури. Не розумію, що нам надає публікація англійською мовою, зроблена десь у Бразилії, Китаї, або навіть у Молдові чи Румунії. Абсолютизація публікацій в SСOPUS, Web of Science не потрібна, більше того, вона нічого не дає самим авторам, крім суттєвих витрат. Хоча наші вчені в цьому році написали набагато більше статей у зазначених базах даних, аніж у попередньому. Особисто мені нещодавно надійшла пропозиція надрукуватися в Швейцарії за 1 600 євро. Я категорично проти таких пропозицій і принципово нікому не пораджу такі речі робити.

— Уже декілька разів керована Вами установа відбиває напади влади щодо скорочення або загалом скасування Академії педагогічних наук під різними приводами. Чи, може, вже припинилися ці наскоки?

— Скажу, що це досить слушне питання. Такі намагання були й відбувалися вони неодноразово. Так, у 2015 році Мінфін пропонував скоротити фінансування НАПН України на 80%. Тобто зарплата є на два місяці, а далі — всі по домівках. Хочу зазначити, що справа не в самій академії, а в інститутах, у колективах людей. Інституту педагогіки вже 95 років. Він був заснований у важкі часи й увесь цей час займався важливими справами, зокрема забезпеченням методики навчального процесу, виданням підручників, яких завжди не вистачає. Бо вони швидко «старішають». А візьмемо інститут психології. Це науковий заклад, який був заснований у 1946 році після закінчення найбільш руйнівної війни за всі періоди. А от у наш час ми змушені були майже на 40% скоротити науковий склад, і це заважає нам виконувати належні функції, які ніхто з нас не знімав. До речі, майже 70% підручників створено в системі закладів Академії, а не в структурах МОНу. Освітяни традиційно віддають нашій продукції перевагу. Освітня програма для початкової школи була розроблена закладами МОНу й НАПН. І наша програма виявилася прийнятнішою. Треба сказати, що й по інших рівнях освіти наші програми та підручники є набагато продуктивніші, ніж створені в структурах МОНу. Так в інститутах, які працюють з програмами та дітьми, котрі мають специфічні потреби, їх ніхто не замінить, бо вони створюють ексклюзивні продукти. І колективи в них там невеличкі. Але довелося і їх скорочувати.

На мою думку, скорочення або ліквідація НАПН може відбутися лише з однієї причини: від невігластва тих, хто ухвалює такі рішення. Наразі ми прийняли рішення створити інститут раннього розвитку дитини в дошкільному віці. Нас підтримали у Верховній Раді, в МОНі, Мінфіні, заперечив лише науковий комітет Національної ради України з питань розвитку науки і технологій. Це саме той заклад, який і покликаний сприяти розвиткові науки. У країні є два мільйони дітей-дошкільнят. І є лише дві лабораторії, які займаються питаннями розвитку дітей цього віку. Тож проблем у нас «море», і в більшості випадків вирішуються вони на рівні аматорів. А в тій же Франції, у Фінляндії, інших державах ці питання є на порядку денному в урядовців. Загалом за кордоном фінанси на науку йдуть у спеціальні наукові заклади, наукові лабораторії, а не тільки в заклади освіти. У нас чомусь є інше розуміння.

— Й останнє запитання. 30-річчя Української державності педагогічна громадськість зустріла певними, скажемо так, успіхами. Які з них Ви вважаєте найсуттєвішими?

— Щодо наших результатів, проблем, успіхів, то їх ми втілили в згаданій уже мною Національній доповіді про стан і перспективи розвитку освіти в Україні. До речі, вона викладена в е-форматі і надіслана в усі державні заклади. Це — великий фоліант і в нас не вистачило б цілої газети, аби про все це розповісти. Разом із тим ми завжди невдоволені своєю роботою, хоча й голову попелом теж не варто посипати. Якщо коротко, то можна згадати впровадження проекту «Нова українська школа». Підручники і технологія навчання в такій школі — це розробка інститутів НАПН. Зараз ми готуємо серію підручників з для 5—9 класів. Наразі завершуємо опрацювання державних стандартів профільної школи. Ці стандарти будуть затверджені Кабміном України їх визначення суттєво змінює всю освіту. Бо 12 класів освіти не означає, що дитина має провчитися в одній школі, в одному класі, ні, це різні школи, різні програми, завдяки яким дитина проходить соціалізацію, тобто набуває відповідного статусу, знань, навичок, професійного профілю. Необхідно також зменшити кількість обов’язкових предметів. На сьогодні в старших класах діти вивчають понад 20 предметів, а має бути обов’язкових не більше восьми. І навчання повинно відбуватися за відповідним профілем закладу освіти.

Питання укрупнення закладів профтехосвіти теж на порядку денному. Не може бути два—три заклади профтехосвіти в одному невеличкому місті. Їх кількість має бути зменшена й укрупнена. Наприклад, слюсарі можуть бути сусідами зі швачками, а медсестри цілком можуть навчатися у своєму профілі, відповідно, з ІТ-спеціальностями або з електриками. Загалом же, якщо підсумувати, всі питання розвитку освіти й освітянського процесу постійно перебувають під нашою увагою. І це не перебільшення.

— Дякую за змістовні та фахові відповіді.

Спілкувався
Віктор КОВАЛЬСЬКИЙ

Джерело: Юридичний вісник України

В Україні

Про роботу учасників проєкту «Волонтер БПД» в умовах воєнного часу

Опубліковано

on

От

В умовах воєнного стану волонтерська діяльність набуває особливого значення. Десятки тисяч людей в Україні стали волонтерами та роблять те, що потрібно саме зараз — сортують гуманітарку, допомагають тим, хто залишився без житла, їжі та ліків. Не залишаються осторонь від подій у державі і волонтери системи безоплатної правової допомоги.

Проєкт «Волонтер БПД» був запущений за рік до війни — на початку 2021 року. Його метою було залучити людей до співпраці з центрами надання БВПД: допомагати у правопросвітницькій роботі, налагоджувати взаємодію центрів з надання БВПД з партнерськими організаціями, розміщувати інформацію, здійснювати перенаправлення, комунікувати з об’єднаними територіальними громадами, органами місцевого самоврядування тощо.

Зараз ці волонтери разом з фахівцями регіональних, місцевих центрів з надання БВПД в усіх куточках України також працюють, щоб наблизити нашу перемогу.

«До війни з системою БПД співпрацювали понад 350 волонтерів. Війна внесла свої корективи у волонтерський рух системи БПД. Дехто став допомагати Збройним Силам України, дехто — вимушеним переселенцям, дехто пішов у територіальну оборону… Ми дуже вдячні людям, які у цей складний час залишаються разом з системою БПД», — говорить в.о. начальника управління правопросвітництва та вивчення правових потреб громадян Координаційного центру з надання правової допомоги Дар’я Шинкаренко.

Львівщина: вимушений переїзд та досвід волонтерства

Тетяна виїхала з Харкова у Львів у середині березня і вирішила стати волонтеркою, щоб хоч якось допомагати людям. До повномасштабного вторгнення росії вона працювала помічницею адвоката, тож з тонкощами юриспруденції була знайома. Вона знала про систему безоплатної правової допомоги, ще коли жила у Харкові, тож вирішила знайти центр з надання БВПД у Львові.

«В чому я сильна? В правових консультаціях. Де я можу охопити велику кількість людей? Там, куди вони підуть, коли їм потрібна юридична допомога. Підуть, скоріш за все, в центр безоплатної правової допомоги. Тож потрібно дізнатись, чи потрібні їм волонтери. Так я і стала волонтеркою БПД», — ділиться Тетяна Лузгарева.

Консультування громадян, відповіді на дзвінки та допомога юристам системи БПД — це далеко не весь перелік того, що робить Тетяна. Та розповідає, що для неї ця робота трохи стресова, адже запити дуже різні, а часто і складні. Але що складніша ситуація, то більше бажання розібратись в ній самій та допомогти людині.

«Нещодавно в місцевий центр зверталась 80-річна жінка. На жаль, вона не мала права на безоплатну вторинну правову допомогу. У неї була проблема з документами, на одному з них було вказано не таке прізвище, як в паспорті. Тому потрібно було звертатися до суду, щоб вирішити це питання. Я на волонтерських засадах вирішила їй допомогти. Допомогла зібрати необхідні документи, подати позов до суду через окреме провадження. І от вона прийшла в місцевий центр, щоб подякувати. Мене, на жаль, в той момент там не було, але коли мені розповіли — то я відчула, що все-таки я тут недарма», — розповідає волонтерка.

Тетяні подобається бути волонтеркою БПД, для неї це новий, цікавий та корисний досвід, але хоче якнайшвидше повернутись в рідний дім. Вона планує продовжити свою волонтерську діяльність в системі БПД вже на Харківщині.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Рівненщина: інформаційні буклети в гуманітарних наборах

Волонтерка, яка співпрацює з Сарненським місцевим центром з надання БВПД, Юлія Мулявко займається волонтерством і поза системою БПД. Вона вигадала оригінальний спосіб розповсюдження друкованої продукції серед переселенців. Зокрема, у кожен продуктовий пакунок, призначений для допомоги переселенцям, вона вкладає буклети та інформаційні матеріали із контактами Сарненського МЦ.

Ще одна волонтерка цього місцевого центру Руслана Третяк працює директоркою комунальної установи «Центр професійного розвитку педагогічних працівників». Вона долучається до онлайн-уроків місцевих шкіл та розповідає учням про те, як можна отримати безоплатну правову допомогу.

Волонтери Рівненського місцевого центру на початку повномасштабного вторгнення рф були залучені до участі у круглому столі «Від міфів до реальності», спрямованого на інформування жителів громади про способи та засоби запобігання та протидії проявам домашнього насильства.

Також у травні за участю волонтерського штабу був проведений семінар для громадян, які у зв’язку з військовою агресією російської федерації були змушені залишити свої домівки та тимчасово проживають на території Острозької територіальної громади.

А от волонтерка БПД Іванна Голуб, яка співпрацює з Регіональним центром з надання БВПД у Рівненській області, організувала практичний семінар «Самодопомога та взаємодопомога для збереження здоров’я у воєнний час. Психологічні аспекти» для працівників центру. Фахівці центру в перші дні війни, як і більшість українців, перебували в стані шоку, не розуміли, що чекає на країну завтра. Вийти з цього стану допоміг семінар.

«Я безмежно пишаюсь нашими волонтерами. Пул волонтерів БПД Рівненщини об’єднав адвокатів, психологів, науковців, студентів, працівників різних установ та організацій, громадських активістів та ін. Це напрочуд активні люди. Вони не лише допомагають фахівцям БПД в правопросвітницькій роботі, а й самі постійно виходять до нас з своїми ініціативами. Як, до прикладу, адвокатка та практична психологиня Іванна Голуб», — говорить директор Регіонального центру з надання БВПД у Рівненській області Василь Овдіюк.

Харківщина: обмін досвідом з майбутніми юристами

За ініціативи Харківського місцевого центру з надання БВПД та волонтера системи БПД, доцента Харківського національного аерокосмічного університету ім. М.Є. Жуковського Артема Голубова проведено низку заходів для студентів. Молоді розповіли про те, як знайти найближчий центр БПД, як отримати консультацію у єдиному контактному центрі БПД за номером 0 800 213 103, а також як отримати безоплатну правову допомогу в умовах воєнного стану.

Неабияку зацікавленість у студентів викликала інформація заступниці директора Харківського місцевого центру з надання БВПД Лілії Йолкіної, яка на численних прикладах з практики роботи місцевих центрів та «гарячої лінії» системи БПД, до якої фахівчиня зараз доєдналася, розповіла про особливості роботи з клієнтами саме в системі безоплатної правової допомоги. Учасники заходу дізналися, яка робота ведеться під час надання правової допомоги, особливості її організації. Досвідчені юристи поділилися лайфхаками успішної комунікації з клієнтами. Захід відбувся задля набуття майбутніми юристами практичних вмінь і навичок здійснення юридичної діяльності.

«Клієнтоорієнтований підхід — основний принцип у підході до роботи юристів системи БПД, адже першоосновою нашої діяльності є повага до людини та прагнення створити умови, за яких люди мають рівний доступ до права й правосуддя, незалежно від матеріальних статків чи ступеня соціальної вразливості. Ми сповідуємо рівне ставлення до всіх та допомагаємо їм вирішувати життєві проблеми у правовий спосіб. А зараз, у такий складний для країни час, громадяни потребують не лише правової допомоги, а й простого доброго слова, тому ми намагаємося надати не лише правову допомогу, а й підтримку», — констатує Лілія Йолкіна.

Полтавщина: робота зі школярами та проходження виробничої практики

Волонтерка Діана Дворовенко, яка співпрацює з Машівським бюро правової допомоги, стала ініціаторкою онлайн-просвітницьких заходів для учнів Машівського ліцею. Фахівець бюро правової допомоги розповідає школярам про те, як захистити себе в інформаційному просторі під час війни, особливості юридичної відповідальності неповнолітніх, нюанси професії юриста.

«Така робота з молодим поколінням в умовах воєнного стану є необхідною не лише для підвищення рівня їх правової обізнаності. Це також можливість спілкуватися з дітьми, їх підтримка. Проведення інтерактивних занять дозволяє дітям проявити творчу уяву та дещо відволіктися від суворих реалій», — переконана Діана Дворовенко.

Волонтери БПД Полтавщини стежать за актуальними правовими питаннями сьогодення, щоб донести потрібну правову інформацію до різних цільових аудиторій. Так, за сприяння волонтерки системи БПД Юлії Колісніченко для відвідувачів служби у справах дітей виконавчого комітету Козельщинської селищної ради фахівчині бюро правової допомоги Аліна Юрченко та Ілона Свистун провели семінар «Протидія сексуальному та гендерному насильству в умовах конфлікту в Україні». Адже в умовах війни такі злочини є поширеними, і ця тема потребує широкого висвітлення, щоб суспільство знало, як на них реагувати та що робити, щоб отримати шанс притягнути до відповідальності винних.

Волонтери системи БПД використовують волонтерство для набуття практичного досвіду. Так, студентки-волонтерки юридичного відділення Фахового коледжу управління, економіки і права Полтавського державного аграрного університету Жанна Лазірська та Тетяна Козина проходять виробничу практику у Полтавському місцевому центрі з надання БВПД.

«Волонтерство — це можливість не лише отримати море позитивних емоцій, нові знайомства і цікаві завдання. Це ще щоденна копітка діяльність, мета якої допомагати людям. І для нас це головне — приносити користь людям», — відзначає Жанна Лазірська.

Волонтерська діяльність в умовах воєнного стану — це взаємовигідна діяльність для двох сторін. Адже волонтери намагаються робити добрі справи для людей, які потребують допомоги та опинилися у скрутному становищі. Волонтерський рух дозволяє волонтерові реалізувати потребу в спілкуванні, знайти нові зв’язки, відчути свою корисність. Це надає впевненості в собі і в тому, що ми як країна та як суспільство, зможемо все.

«Волонтерство — це можливість займатися цікавою справою і отримувати досвід, це можливість реалізуватися. І найголовніше —  бути багатим. Адже багатий не той, хто має багато грошей, а той, хто може чимось поділитися», — переконана начальниця відділу комунікацій та правопросвітництва Регіонального центру з надання БВПД у Полтавській області Юлія Козаченко.

Читати далі

В Україні

Тимчасові режимні обмеження у прикордонних районах трьох областей

Опубліковано

on

От

У межах прикордонних районів Київської, Житомирської та Рівненської областей запроваджено додаткові тимчасові режимні обмеження, а саме заборонено:

1) пересування осіб та транспортних засобів, проведення всіх видів робіт з 22.00 вечора до 05.00 ранку;

2) перебування осіб у лісових масивах;

3) перевезення зброї та будь-яких засобів активної оборони без відповідних дозволів;

Читайте також: Воєнний стан і загальну мобілізацію продовжено на 90 діб

4) фото-, відеознімання доріг, об’єктів інфраструктури, розташування чи переміщення військових підрозділів;

5) використання будь-яких літальних апаратів та випуск плавзасобів на річках;

6) носіння військової форми одягу;

7) проведення різного роду відпочинку, плавання, полювання тощо.

Обмеження діятимуть до закінчення воєнного стану та не поширюються на представників військових формувань.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram
Читати далі

В Україні

Терористична війна — це поєднання агресії, геноциду та насильства над мирним населенням

Опубліковано

on

От

Сьогодні ніхто не стане заперечувати того факту, що російське вторгнення — це терористична війна, і аж ніяк не спецоперація чи міждержавний конфлікт, як це стверджує російська пропаганда. Це мають зрозуміти в усьому світі, як це розуміють парламентарі Литовської Республіки, які одностайно ухвалили резолюцію, яка визнає російське вторгнення в Україну геноцидом, а саму росію — державою, яка підтримує тероризм. Далі Сейм Латвії слідом за парламентом Естонії також визнав війну Росії проти України геноцидом, про що повідомляється на сайті цієї республіки.

Читайте також: Нормативно-правові акти окупаційної влади є недійсними

На сьогодні багато держав вже визнали факти поєднання агресії, геноциду та масового насильства в Україні з боку російської воєнщини. Влада росії намагається виправдатися за геноцид українців, називаючи війну «запобіжною відсіччю агресії» або «вимушеним превентивним заходом». То яка ця війна? Так, вона агресивна, віроломна, безпричинна… Але соціально-психологічні ознаки не розкривають її основного юридичного змісту. Адже це — терористична дія (ст. 258 КК України), що поєднана з геноцидом (ст. 442), агресивним характером війни (ст. 437), помноженим на насильство над мирним населенням (ст. 433). Можливо, всі разом узяті ознаки цих злочинів охоплять це поняття в юридичному сенсі. Влада швидко переступила психологічний бар’єр, включивши одразу воєнний стан та кваліфікувала «спецоперацію» як війну й зорганізувала протистояння агресії рф, що намагається за визначенням «демілітаризації та денацифікації» влаштувати табірний геноцид українського народу. Так звані «ЛНР» та «ДНР», їхні організовані збройні формування, також втягнуті в бойові дії. Відмінностей агресивної та терористичної війни в умовах російського вторгнення є чимало. Їх можна порівняти як «дорогу життя» і «дорогу смерті». Перша йшла до холодного Ленінграда під час війни з фашизмом, друга — до нашого розбомбленого Маріуполя у війні з рашизмом. Скільки надій, мрій та бажань їх наповнювали та ще наповнюватимуть. Тільки от до Ленінграда можна було проїхати, довезти людей, боєприпаси, їжу, а до Маріуполя пробитися неможливо. Місто в оточенні рашистів. Жорстокість фашистів увійшла в історію, жорстокість рашистів її повторює. Безумовно, Україна ніколи не пробачить окупантам їхні злочини. Тому замість спогадів про «дорогу життя» нам завжди буде боліти «дорога смерті», що йде до героїчного міста, названого на честь Марії. А численні факти масового насильства, фільтраційні табори, знищення житла та відбирання майна без будь-яких приводів у мирного населення стали додатковим доказом тероризму, тотального залякування людей. Терористична війна й агресивна війна мають багато спільного, зокрема, у воєнній брутальності подій. Хоча перша є предметом міжнародного кримінального права, а друга скоріше відноситься до предмету національного кримінального права.

Загалом війна, яка відбувається на нашій землі, є продовженням зовнішньої агресивної політики кремля, а не окремо взяті терористичні акти чи войовничі дії. І те, що російські військові формування підтримують окремі громадяни України, не змінює її міжнародного статусу, а міжнародні правові акти, ратифіковані Україною, приміром, Женевські конвенції від 12 серпня 1949 року, допускають визнання воєнного характеру будь-якого конфлікту, навіть якщо стан війни не визнаний однією зі сторін. росія, як відомо, не визнає того, що вона веде війну, бо це їм наразі невигідно. Але це війна, терористична війна, навіть попри те, що агресор офіційно її не оголошував.

Важливо розуміти, що юридичне підтвердження факту не створює самого факту, а лише його засвідчує. В Резолюції «Про агресію» Генеральної Асамблеї ООН відповідно до пунктів «а», «g» її третьої статті агресивними, незалежно від оголошення війни, кваліфікуються такі дії: будь-яка анексія території іншої держави із застосуванням сили; заслання державою або від імені держави озброєних банд, груп і регулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави або значна участь держави в таких діях. Переважна більшість громадян це бачить і розуміє. Але всіх нас і міжнародне товариство російське керівництво переконує не вірити своїм очам. Добре те, що введення воєнного стану створило необхідні правові умови, зокрема для надання військовому командуванню цивільних повноважень; наявності юридичних підстав для визнання причин та вимушеності переселення цивільного населення в інші регіони; допомогло утворити військові комендатури та сили територіальної оборони. Перелом у цій війні вже наступив, незважаючи на надзвичайну агресивність та терористичний характер дій рф. І це зобов’язує нас перемогти ворога, аби назавжди позбавитися його погроз та викликів.

Віктор КОВАЛЬСЬКИЙ

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2022
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.