В Україні
Від декларацій — до реального економічного зростання
Днями чинний український уряд відзначив свою першу річницю. Звітуючи про зроблене за цей час, Прем’єр-міністр України Денис Шмигаль відмітив знаковість затвердження Національної економічної стратегії — 2030, додавши при тому, що наразі «нереалізований потенціал нашої країни складає 1 трлн доларів США». Це сміливе твердження й стало лейтмотивом визначення завдання влади — реалізувати цей потенціал.
Головна ідея цього документа полягає в амбітній візії — привести Україну до клубу розвинених та успішних держав. Редакція ЮВУ спробувала проаналізувати важливий документ, що матиме велике значення для всієї держави, зокрема, і для юристів. Адже документ визначає стратегічні кроки розвитку промисловості, агросектору, видобутку корисних копалин, інфраструктури, транспорту, енергетичного сектору, інформаційно-комунікаційних технологій, креативних індустрій, а також вносить певні новації щодо правового регулювання, зокрема впровадження принципу верховенства права в системи правотворення та правозастосування.
Чи потрібен такий документ Україні? Думаю, так, потрібен.
Сьогоднішній економічний розвиток нашої держави відбувається під впливом різновекторних факторів. З одного боку військова агресія Російської Федерації, яка призвела до численних економічних втрат. Зокрема, РФ анексіювала Крим, окупована частина територій Донбасу. У цьому ж ряду втрата контролю над великими об’єктами промисловості, руйнація інфраструктури, збільшення бюджетних видатків на оборону та соціальну підтримку біженців. З іншого боку, існують й біди української економіки, що полягають у численних непрямих економічних втратах, олігархізації економіки, поєднанні всього цього з високим рівнем корупції та несприятливим бізнес-кліматом, «втечею» капіталів, значною девальвацією національної валюти та мізерним рівнем інвестицій.
За останні шість років Україні вдалося лише відновити макроекономічну стабільність, певною мірою локалізувати основні негативні фактори. Хоча рівень загальнодержавних видатків (а це власне головний чинник витрат у вигляді стабільно високої платні чиновникам), за останні роки скоротився з майже 50% від ВВП 2014-го до приблизно 40% 2019 року. Чесно кажучи, це ще вкрай далеко від оптимальних для України показників. Вони мають бути на рівні третини від ВВП, принаймні так нам рекомендують міжнародні експерти. Адже закон економічного зростання вказує на те, що має бути пряма залежність між рівнем перерозподілу ВВП через публічні фінанси та віддачею окремих секторів економічного зростання. Іншими словами, правоохоронні та антикорупційні органи, на утримання яких щороку держава спрямовує не менше 5 відсотків держбюджету, мають відпрацьовувати свій «хліб» або зникнути, бути заміненими на нові, більш ефективні. Або та ж судова система, яка «споживає» не менший обсяг коштів і при цьому особливо не стимулює своєю діяльністю розвиток економіки та захист інвестицій, також вимагає чергових реформ. І ця проблема стоїть перед нами протягом всіх років української незалежності.
Повертаючись власне до документа, зазначу, що проект Стратегії містить фактичний опис схеми ухилення від оподаткування та розмивання бази оподаткування через низькоподаткові юрисдикції, а монополізація цілих секторів української економіки є суттєвою загрозою для безпеки та розвитку. Тому в проекті Стратегії згадується про монополії, які потрібно більш детально описати, як і пов’язані з ними загрози та шляхи їх нівелювання. Зокрема, завданнями державної політики в цьому напрямку мають бути: проведення незалежної оцінки діяльності монополій та їх вплив на економічну безпеку країни, посилення інституційної спроможності та незалежності АМКУ; суттєве та швидке зменшення частки державних банків у банківському секторі, які наразі займають у ньому домінуюче становище із часткою понад 50% тощо. Вкрай важливим є забезпечити зменшення залежності від російського ринку, зокрема, треба забезпечити контроль над експортом критичних для РФ товарів та послуг та обмежувати їх. Варто також більш комплексно оцінювати економічні загрози, передбачити реальні кроки, які дозволять пришвидшити розвиток економіки та забезпечити макроекономічну стійкість і гнучкість відповідей при фінансовоекономічних шоках.
Як було заявлено, найближчим часом розробники проекту Стратегії мають передати його на погодження Радою національної безпеки і оборони та введення у дію Указом Президента. Тоді країна нарешті отримає стратегічний документ, який визначатиме економічні загрози, надасть можливість здійснювати постійний їх моніторинг та надасть рекомендації щодо нівелювання загроз, кризових ситуацій. Адже краще маленькими кроками йти до успіху, аніж власними руками створювати нову революційну ситуацію.
Віктор КОВАЛЬСЬКИЙ
Джерело: Юридичний вісник України
