В Україні
Вояж Меркель: чого чекати від київського візиту канцлерки ФРН?
Віктор САВІНОК,
аспірант факультету політології та журналістики Університету Марії Кюрі-Склодовської в Любліні (Польща)
Двадцять другого серпня Україну відвідає канцлерка Німеччини Ангела Меркель. За даними ЗМІ, ініціатива глави уряду ФРН виявилася не зовсім очікуваною для українських партнерів, адже канцлерка вже зустрічалася з Володимиром Зеленським у середині липня. Більше того, глава німецького уряду відвідуватиме Україну на тлі не зовсім простих особистих відносин з чинним українським президентом. Відтак одразу розгорнулися дискусії щодо того, з чим Меркель їде до Києва і чи залишиться вона в українській столиці на наступний день, коли має розпочатися саміт Кримської платформи (офіційно Німеччину на ньому має представляти міністр закордонних справ Гайко Маас). Інтриги ситуації додає й те, що перед тим, 20 серпня, Меркель має намір відвідати Москву, де проведе переговори з тамтешнім президентом. Цей візит буде першим після тривалої перерви, спричиненої коронакризою та отруєнням російського опозиціонера Алєксєя Навального. Тож бекґраунд для цього візиту незвично складний для обох сторін. Відповідно, спробуємо виділити основні напрямки, за якими може відбуватися дискусія.
Донбаський дороговказ для наступника
Навряд чи можна помилитися, вказуючи, що цей візит Меркель до Києва буде прощальним. Двадцять шостого вересня в Німеччині відбудуться парламентські вибори, на яких, як і було оголошено ще в 2018-му, Меркель не виставлятиме свою кандидатуру. З огляду на це, їй важливо «підвести риску» під власною каденцією, в тому числі, й із точки зору зовнішньої політики.
Читайте також: Особливий порядок місцевого самоврядування на Донбасі подовжено ще на рік
До речі, останньою вона займалася доволі активно в порівнянні з її попередниками. Це стосується й «українського питання», увага до якого суттєво зросла на тлі Революції Гідності та наступної ескалації російської агресії проти України. Тож у цьому контексті їй слід говорити про дві речі. По-перше, той факт, що врегулювання на сході України належить до важливих тем, які перебувають на порядку денному канцлерки й котрими вона займатиметься до кінця каденції. Більше того, в цьому випадку Меркель, вочевидь, прагне показати своєму наступникові чи своїй наступниці важливість цієї проблематики з тим, щоб її курс був продовжений і після зміни уряду.
По-друге, напередодні завершення власної каденції Меркель воліла б показати результати, котрі принесла її участь у процесі мирного врегулювання на сході України. Вочевидь, через це під час липневої зустрічі із Зеленським вона згадала про необхідність імплементації «формули Штайнмайєра» до українського законодавства. В українському медійному дискурсі ця теза викликала неоднозначну реакцію. А низка учасників української переговорної групи в Тристоронній контактній групі ОБСЄ звернула увагу на те, що питання, які зачіпає формула, вже частково врегульовані в законі про «особливий статус» ОРДЛО.
Отже, на українську сторону абсолютно точно чекатиме черговий раунд дискусій стосовно перебігу врегулювання збройного конфлікту на сході країни. При цьому вони, вочевидь, не будуть легкими, адже, по-перше, на Донбасі російські бойовики вкотре вдалися до ескалації напруженості, а, по-друге, Меркель прибуде в Україну після консультацій із французьким президентом та візиту до Москви. Тож цілком можливо, що офіційному Києву доведеться зіштовхнутися з тиском в плані імплементації «формули Штайнмайєра».
Проте наразі складно уявити, за рахунок чого можна перейти до виконання цієї формули — без принципових поступок з боку України. Як і раніше, ключ від врегулювання на сході лишається в Москві, й вона навряд чи волітиме йти на поступки. Путіну потрібні успіхи на тлі парламентської кампанії, котра в умовах «оновленої» російської конституції має забезпечити його уряду стабільну більшість. При цьому в Москві навряд чи йтимуть на черговий «нормандський саміт» найближчим часом, враховуючи як парламентську кампанію у ФРН, так і вибори президента Франції наступного року. Тож зусилля Меркель у цьому процесі на останніх витках її каденції навряд чи призведуть до якогось помітного прориву. Швидше за все це буде ще одна позначка в «перехідній книзі» для наступника чи наступниці.
«Північний потік-2» та його слабке місце
Іншим вагомим аспектом, який точно не вдасться оминути під час українсько-німецьких перемовин, є запланований на кінець серпня візит президента України до Сполучених Штатів та проблематика газопроводу «Північний потік-2». Нагадаємо, у спільній декларації від 21 липня США і ФРН підтвердили свою підтримку «територіальної цілісності, незалежності та європейського шляху» України, а також «енергетичної безпеки України та Центрально-Східної Європи». Окрім того, сторони погодилися з необхідністю запровадження нових санкцій проти РФ, якщо та вдасться до «агресивних чи підривних дій». При цьому Німеччина зобов’язалася докласти зусиль до продовження чинного контракту на транзит природного газу через територію України на строк до 10 років, створити «Зелений фонд» для України на загальну суму в $1 млрд та вкласти до нього перший внесок у $175 млн, а також призначити спецуповноваженого з розвитку енергоефективності та «зелених технологій» в Україні, виділивши йому $70 млн.
Водночас в Україні ця домовленість була сприйнята дуже неоднозначно. Зокрема, важливим закидом на її адресу став той факт, що компроміс між Берліном та Вашингтоном був досягнутий без участі Києва чи центральноєвропейських держав-транзитерів. Більше того, він фактично означав розворот США від попереднього курсу на впровадження санкцій проти «Північного потоку 2». Для української сторони очевидним є й факт, що в умовах, коли обидві сторони дали «зелене світло» російському газогону, будь-які подальші санкції матимуть обмежений вплив, а «транзитне питання» цілком буде віддане на волю Кремля.
Ще один важливий аспект
Реагуючи на спільну декларацію, українська сторона направила до Єврокомісії запит про консультації згідно зі статтею 274 Угоди про асоціацію. Цей запит вкладається в логіку рішення Суду ЄС у справі газогону OPAL, який сполучає «Північний потік-1» з континентальною мережею газопроводів. У ньому, розглядаючи позов Польщі, Суд ЄС констатував, що розширення пропускної здатності OPAL у 2016 році за рішенням німецької влади суперечило принципу «енергетичної солідарності» на ринку євроспільноти. Офіційний Київ, своєю чергою, перебуваючи в процесі інтеграції до енергетичного ринку ЄС, теж звертає увагу на порушення цього принципу, а також положень «газової директиви» про диверсифікацію.
Виходячи з цього, існує дуже висока ймовірність того, що під час візиту Меркель до Києва обговорюватиметься не лише широка тематика питань, пов’язана з «Північним потоком-2» чи енергетичною співпрацею, але й вищезгаданий запит офіційного Києва до Комісії ЄС, адже він недвозначно підкреслює односторонність дій офіційного Берліна в «газопровідному питанні».
Чи залишиться Меркель на саміт?
Звісно, поки що можна лише будувати припущення. Швидше за все, як й у випадку візиту канцлерки до РФ, деталі з’являться лише протягом найближчого тижня. Водночас, попри те, що Німеччина буде представлена на саміті «Кримської платформи» главою МЗС, можна сказати, що в даному випадку це деякою мірою пониження рівня представництва. Адже, зважаючи на особисту роль Меркель у запровадженні «кримського» і «донбаського» пакетів санкцій проти РФ та в процесі врегулювання на сході України, було б логічним, щоб вона особисто представляла свою країну на полях «Кримської платформи».
Джерело: Юридичний вісник України
