В Україні
Вища рада правосуддя — довгий шлях реформи
Юрій Котнюк,
ЮВУ
Як відомо, з 27 січня припинили свою участь у роботі Вищої ради правосуддя два її члени від адвокатської спільноти — Олексій Маловацький і Павло Гречківський — на знак протесту проти незаконної, на їх думку, участі іноземних експертів у чистці зазначеного органу. Зовні це виглядає так, що найбільші противники реформування судової влади визнали свою поразку й залишили поле бою. Тепер у ретроградів одна надія на Конституційний Суд України, куди ще в жовтні було направлено відповідно подання, але після видалення з КСУ Олександра Тупицького цей «останній бастіон» перестав справляти враження неприступної фортеці. Проте не все так просто і в арсеналі опонентів антикорупційного руху є чимало можливостей робити різні каверзи.
Фальстарт дев’ятнадцятого року
Судді не можуть бути кращими, аніж суспільство, яке вони обслуговують: «Що в котлі, те й в черпаку», — слушно колись сказав з цього приводу один із колишніх голів Верховного Суду Василь Онопенко. Думається, саме з цієї причини всі попередні судові реформи мали дуже скромний результат. Після повалення режиму Януковича нова влада зважилася на безпрецедентно радикальний крок — спеціальним законом вигнала з насиджених місць усіх членів Вищої ради юстиції та Вищої кваліфікаційної комісії суддів, проте на цьому реформаторський запал вичерпався, а зворотним боком такої рішучості стало безпрецедентно затягнуте формування нового складу зазначених органів. Унаслідок цього протягом року нікому було відсторонювати від посад спійманих на хабарях суддів, а також звільняти тих служителів Феміди з Криму й Донбасу, які перейшли на службу окупаційної влади.
Читайте також: Очищення Вищої ради правосуддя
Новообраний Президент України Володимир Зеленський, маючи підтримку переважної частини парламенту, теж зважився на щось подібне, але повторив цей подвиг лише наполовину: прийнятим 16 жовтня 2019 року законом було розпущено попередній склад ВККСУ, а при Вищій раді правосуддя передбачено було створити Комісію з питань доброчесності та етики. За задумом остання мала складатися з трьох членів ВРП і трьох осіб з числа міжнародних експертів, запропонованих міжнародними та іноземними організаціями, з якими Україна співпрацює у сфері запобігання та протидії корупції відповідно до міжнародних договорів. Саме до її повноважень і було віднесено звільнення з посад членів Вищої ради правосуддя, причому в ній, відповідно до закону, три голоси міжнародників переважували три голоси інших членів комісії.
Попервах діло пішло досить жваво і вже 27 листопада Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) та посольство Великобританії в Україні номінували до складу цієї комісії трьох експертів, але стара гвардія виявилася сильнішою в апаратних питаннях і затвердила такий регламент роботи новоствореного органу, який фактично позбавляв його можливості працювати, до того ж 11 березня 2020 року КСУ ухвалив рішення, яким визнав неконституційними низку положень закону від 16.10.2019 р, у тому числі й тих, які стосувалися створення цієї самої Комісії з питань доброчесності та етики. Слід визнати, що в цьому випадку аргументи Конституційного Суду України виглядали досить переконливо. Наприклад, зазначеним законом було передбачено скорочення суддів Верховного Суду з двохсот до ста. В принципі Верховна Рада мала право зменшити їх кількість, як у Верховному Суді США, взагалі до дев’яти суддів, але паралельно з цим необхідно було зменшити й обсяг виконуваної ними роботи та внести відповідні зміни до процесуальних кодексів, чого, звісно, зроблено не було. А так вийшло якось по-дитячому — сподобалася кругла цифра, давайте за неї й проголосуємо. Стосовно ж Комісії з питань доброчесності та етики, то КСУ було зазначено, що структуру, створену при конституційному органі (яким є ВРП), закон не може наділяти контрольною функцією щодо цього конституційного органу.
Не було би щастя — та нещастя помогло
На цьому реформаторський запал вичерпався й у команди Зеленського, якій тим часом на голову звалилися проблеми, пов’язані з епідемією грипу, прийняттям земельного й банківського законів, тож питання судової реформи, здавалося, покладено на далеку полицю. Першим, як не дивно, порушив рівновагу суддівський корпус в особі КСУ, який своїм рішенням від 27.10.2020 р. визнав неконституційними низку положень антикорупційних законів, що стосувалися відкритого декларування статків чиновників і кримінальної відповідальності за недостовірне декларування. В цьому випадку мотивувальна частина вже не витримувала жодної критики — такими аргументами міг оперувати народний депутат, який вправі нести яку завгодно беліберду, аби вона лише подобалася виборцям, а от представнику третьої влади все ж таки треба тримати свою думку у вузьких рамках правових норм.
Такий вчинок суддів КСУ викликав хвилю обурення всередині країни, а іноземні партнери не забарилися нагадати офіційному Києву, що проведення судової реформи продовжує лишатися ключовою умовою для подальшого отримання фінансової допомоги. За таких обставин 14 липня 2021 року з величезними потугами парламентом все ж таки було прийнято закон № 1635-IX, яким було передбачено створення своєрідного аналогу згаданої вище комісії під назвою Етична рада (ЕР). Вона мала складатися з шести членів, трьох з яких делегуватиме Рада суддів України, а по одному — Рада прокурорів України, Рада адвокатів і Національна академія правових наук України. Проте перший склад ЕР, який відповідно до закону має функціонувати протягом шести років, складатиметься з трьох делегатів РСУ і трьох висуванців тих самих міжнародних та іноземних організацій, про яких уже йшлося в першому законі, ще в березні 2020-го забракованому КСУ. Переважний голос, звісно, належатиме міжнародникам.
Проте повноваження, якими наділена Етична рада, суттєво відрізняються від повноважень, якими пропонувалося наділити Комісію з питань доброчесності та етики: якщо комісія мала право звільняти невгодного їй члена ВРП, то ЕР може лише тимчасово відсторонити його від посади й рекомендувати звільнити його тому органу, який обирав чи призначав таку особу. Цих органів у нас, нагадаємо, шість: Президент України, Верховна Рада, конференція прокурорів і з’їзди суддів, адвокатів та представників юридичних вищих навчальних закладів і наукових установ. Кожен із цих органів має право прийняти рішення як про звільнення даного члена, так і про відмову в його звільненні, але якщо протягом трьох місяців не буде прийняте жодне з двох рішень, такий член ВРП автоматично вважається звільненим.
Таким чином, в Етичної ради немає прямого права звільняти членів Вищої ради правосуддя, і, скажімо, Маловацькому та Гречківському нема чого переживати за свої крісла, якщо, звичайно, вони впевнені в тому, що в разі необхідності їхні колеги-адвокати оперативно зберуться на з’їзд і проголосують за відхилення рекомендації Етичної Ради. Але такої впевненості в них, судячи з усього, немає.
Скоро казка мовиться, та не скоро діло робиться
Як слідує з повідомлення Національної асоціації адвокатів України, у зв’язку зі встановленими судовою реформою дискримінаційними вимогами до членів ВРП, Рада адвокатів України ще в серпні минулого року рекомендувала Маловацькому і Гречківському подати у відставку з їхніх посад, але скористатися ними вони вирішили тільки тепер, коли не вдалися всі спроби перешкодити запуску роботи Етичної ради. Зокрема, Рада суддів України відповідно до вимог закону № 1635-IX повинна була делегувати своїх представників до ЕР ще 13 вересня 2021-го, але виконання даної місії цілком очікувано провалила й невідомо, скільки продовжувався б цей саботаж, якби глава держави в присутності голови НАЗК Олександра Новікова не роз’яснив голові РСУ Богдану Монічу, що «кожна незаконна дія, спрямована на блокування судової реформи, отримає негайну оцінку та відсіч». Врештірешт, 1 грудня Етична рада офіційно приступила до роботи, маючи в своєму складі з української сторони трьох діючих та колишніх суддів — Лева Кишакевича, Юрія Трясуна та Володимира Сіверіна, а з боку міжнародників — трьох колишніх суддів та прокурорів — американця Роберта Корді, британця Енотоні Хупера та естонку Лавлі Перлінг.
У противників реформи, очевидно, ще була слабка надія на те, що ЕР почне не з чистки ВРП, а з її комплектування. Справа в тому, що до відставки Маловацького і Гречківського у Вищій раді правосуддя з 21-ої посади було зайнято 17 при порозі кворуму в 15. Для поповнення ВРП мали, зокрема, зібратися з’їзди суддів та освітян-науковців, але перед тим, як проголосувати за когось із численних претендентів, кандидатури останніх якраз і мала перевірити по своїй лінії Етична рада, а це чималий шмат роботи. Проте ЕР вирішила все ж таки почати саме з перевірки відповідності критеріям професійної етики та доброчесності чинних членів ВРП, що викликало серед останніх неприховане невдоволення. Пройти цю перевірку явно не світило ні Маловацькому, ні Гречківському, тож цілком зрозумілим було їхнє бажання залишити стіни ВРП не з ганьбою, а з високо піднятою головою.
Як би там не було, але нині Вища рада правосуддя на межі втрати дієздатності — в березні завершується чотирирічний термін у двох її членів — Лариси Швецової і Володимира Говорухи, й Етична рада навряд чи встигне опрацювати всі необхідні матеріали та надати обґрунтований висновок. Не варто також виключати, що ЕР визнає недостойним когось із чинних кандидатів і відсторонить його — тоді про кворум ВРП можна буде забути всерйоз і надовго.
У зв’язку з цим варто нагадати ще один важливий момент, який не додасть оптимізму прихильникам реформи. Згаданим вище законом № 1635-IX запроваджено службу дисциплінарних інспекторів, які замість нині існуючих дисциплінарних палат мають розглядати дисциплінарні справи, порушені за скаргами на суддів. Штат зазначеної служби має бути сформований за результатами конкурсу, який має оголосити керівництво вже очищеної Вищої ради правосуддя. Тобто це станеться лише після того, як Етична рада проведе перевірки й надасть позитивні висновки стосовно необхідної кількості членів чи кандидатів у члени ВРП. А до того розгляд скарг поставлено на паузу на невизначений період, що, звичайно, не може стимулювати суддів до суворого дотримання дисципліни. Та попри всі ці мінуси в оптимістів є надія, що внаслідок участі міжнародників процес покращення суддівського корпусу все ж таки піде трішечки швидше, аніж без них.
Джерело: Юридичний вісник України
