Юридична практика
Арбітражний керуючий. Процедура банкрутства
Христина Римець, юрист, група компаній «ADVICE»
У даній статті мова піде про арбітражних керуючих, оскільки саме цей інститут є одним із ключових у реалізації процедур банкрутства.
Віталій КУЛАКОВ, керуючий партнер АО «Адвокатська фірма« ADVICE », адвокат
Т е р м і н «арбітражний к е р у ю ч и й » введений у законодавчий простір близько 20 років тому. Протягом тривалого часу законодавець змінював «правила гри» для даних суб’єктів: на початку це були суб’єкти підприємницької діяльності, сьогодні — суб’єкти незалежної професійної діяльності.
Варто зазначити, що первинний підхід був не зовсім правильним, оскільки основною метою підприємницької діяльності є отримання прибутку, в той час як арбітражний керуючий зобов’язаний діяти на користь третьої особи (кредитора). Надалі законодавець здійснював спроби зробити арбітражного керуючого незалежним від кредиторів і «підпорядкувати» його виключно вимогам закону. Однак при цьому той же законодавець встановив винагороду арбітражного керуючого в розмірі, як правило, двох мінімальних заробітних плат.
Невже цього достатньо? Адже арбітражний керуючий зобов’язаний, як головний менеджер, забезпечити збереження активів, розрахуватися з кредиторами й вивести підприємство з кризи. За схожий функціонал у розвинених країнах платять чималі гроші, оскільки такі можливості мають далеко не багато фахівців. З другого боку, можливо, саме через низький рівень оплати праці в Україні арбітражні керуючі успішно вивели з банкрутства лише одиниці підприємств, решта ж — банкрути й розкрадені.
Важливо вказати, що в арбітражного керуючого на сьогодні залишається спокуса для «дружніх» відносин або з власником банкрута, або з великим кредитором. Адже великі гравці завжди можуть запропонувати більші гонорари. Така політика й обстановка фактично звели до мінімуму можливість арбітражних керуючих бути незалежними, від чого і страждає в нашій країні процедура банкрутства.
Вважаємо за необхідне в повному обсязі змінити підхід до інституту арбітражного керуючого, аби в майбутньому це був інститут, якому довіряють і який здатний реально провести процедуру банкрутства, метою якої буде відновлення платоспроможності боржника, а не повна його ліквідація та «прощення» боргів.
Не зайвим буде змінити назву інституту, оскільки термін «арбітражний» уже давно не використовується в лексиконі українських правознавців, після ліквідації арбітражних судів. При цьому необхідно далі вдосконалювати роботу арбітражних керуючих, підвищуючи їм рівень оплати праці та створивши реальну можливість отримання додаткової винагороди — не в п’яту чергу, а, як мінімум, у першу. Варто сказати, що в новому Кодексі України про процедури банкрутства прийнятий й інший підхід до призначення арбітражних керуючих. Відтепер їх обиратиме автоматизована система в складі 3 осіб. Якщо хтось із них відмовляється, то пропонується друга кандидатура, і так далі. Водночас комітет кредиторів також отримує повноваження звертатися до суду з вимогою відсторонення арбітражного керуючого без пояснення причин такого рішення.
У даному випадку законодавець надає комітету кредиторів можливість реально впливати на процедуру банкрутства, а з іншого боку — стимулює арбітражного керуючого виконувати свої зобов’язання належним чином і в інтересах виключно всіх кредиторів. Новим кроком є також формування так званої саморегулівної організації арбітражних керуючих, яка повинна стати своєрідним органом місцевого самоврядування. Це дасть їм можливість створити потужну платформу для вдосконалення діяльності арбітражних керуючих, підвищивши рівень професіоналізму й можливості впливати на процеси законотворення.
Із ухваленням нового законодавчого акта, що регулює процедуру банкрутства, арбітражні керуючі повинні на якісно новий рівень підвищити свою роботу. Надії тут додає введений раніше інститут банкрутства фізичних осіб. Потрібно відзначити, що в розвинених країнах банкрутство фізичних осіб у рази перевищує банкрутство підприємств. Виходячи з такої тенденції, роботи в арбітражних керуючих буде більше. Фактично відтепер все залежатиме більшою мірою від роботи цих людей, їх самовіддачі та бажання вдосконалюватися.
Джерело: Юридичний вісник України
