Connect with us

Юридична практика

Далі презентації діло не пішло. Суд вирішив, що державна установа неправомірно відхилила пропозицію юридичної фірми

Дата публікації:

Юрій Котнюк,
ЮВУ

Двадцятого січня Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі — Фонд) програв у Шостому апеляційному адміністративному суді справу за позовом до нього з боку юридичної фірми «Спенсерс», яка дуже хотіла продати йому свої послуги представництва в судових процесах, але була, на думку позивача, незаконно усунута від участі в конкурсі.

Фонд побачив небезпеку потенційного конфлікту інтересів

Як відомо, головним завданням ФГВФО є повернення збанкрутілим банкам, в які ним були введені тимчасові адміністрації, коштів, викрадених їхніми колишніми власниками. Зазвичай останні робили це шляхом видачі самим собі кредитів через підставні фірми, тобто, як це звучить офіційно-діловою мовою, через пов’язаних з банком осіб, з яких нині Фонд і намагається стягнути гроші. Так, станом на кінець 2019 року ним було пред’явлено 35 судових позовів щодо 34-х неплатоспроможних банків на загальну суму близько 89 мільярдів гривень, а крім того, правоохоронними органами розслідувалося 2,6 кримінальних проваджень за фактами заволодіння коштами банків (точніше їх вкладників) на суму 376 мільярдів гривень. Це сотні судових засідань щомісяця, на кожне з яких Фонду необхідно послати свою людину, тож відповідно до статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» зазначена установа має право залучати до своєї роботи інших осіб — на оплатній основі і в межах кошторису витрат, затвердженого її виконавчою дирекцією.

Оголошений в листопаді 2019 року конкурс на придбання юридичних послуг, в якому хотіло спробувати щастя ТОВ «ЮФ «Спенсерс», стосувався представництва інтересів Фонду у справах, пов’язаних із позичальниками «Дельта Банку», тимчасова адміністрація якого намагалася стягнута з них у судовому порядку 21 млрд грн. Причому майбутній фронт робіт включав у себе й стягнення за рішенням суду коштів, що перебувають на території іноземних юрисдикцій.

Перший етап конкурсу, який полягав у перевірці кваліфікаційних документів претендента, зазначене товариство пройшло успішно, так само, як і другий, котрий проходив у формі презентації плану-стратегії надання послуг. А от до третього, вирішального, етапу, діло так і не дійшло, оскільки 6 лютого 2020 року тендерний комітет Фонду прийняв рішення зняти цю юридичну фірму з подальших змагань через те, що та приховала наявність фактів, які свідчать про потенційний конфлікт інтересів.

Свої претензії Фонд виклав у трьох пунктах. Перший — один з керівників «Спенсерс» був членом наглядової ради «Дельта Банку», а відтак міг мати дружні стосунки з його колишнім власником Миколою Лагуном, з усіма наслідками, що з цього витікають. Другий — один із рядових працівників фірми-претендента фігурує в матеріалах кримінального провадження як одна з осіб, котра в складі злочинної групи скоїла заволодіння коштами «Радикал-Банку». Третій — один із партнерів «Спенсерс» був звільнений за неприйнятну поведінку. Все це разом узяте, на думку фахівців ФГВФО, свідчило наявність небезпеки того, що найняті ним адвокати будуть навмисне програвати справи. Тож за остаточними підсумками конкурсу, оголошеними рішенням Фонду від 2 березня 2020 р., переможцем став інший його учасник — Партнерство з обмеженою відповідальністю «DWF LAW» — міжнародна колекторська фірма, про яку відомо, що вона дуже тісно співпрацює з українською юридичною фірмою «Інтегрітес», очолюваною чоловіком колишньої заступниці міністра юстиції Наталії Севастьянової (Бернацької) — Русланом Бернацьким.

Не погодившись із таким поворотом подій, «Спенсерс» подало до Окружного адміністративного суду Києва позов про визнання неправомірними й скасування обох рішень Фонду — і про його недопуск до вирішального етапу конкурсу, і про визнання переможцем його конкурента — «DWF LAW». В тексті свого рішення суддя Наталія Клочкова в першу чергу обґрунтувала, чому даний спір має розглядати суд саме адміністративної, а не господарської юрисдикції. Справа в тому, що в даному випадку Фонд придбавав юридичні послуги не для власних потреб, а в інтересах держави та кредиторів і вкладників неплатоспроможних банків, тобто діяв не як суб’єкт господарської діяльності, а як суб’єкт владних повноважень, з метою реалізації покладених на нього зазначеним вище законом управлінських функцій у сфері ліквідації банків.

Аргументи Фонду по всіх трьох пунктах були відхилені

Що ж стосується суті позову, то тут головним нормативно-правовим актом, по якому слід було міряти правомірність чи, навпаки, неправомірність дій ФГВФО, був документ, який вийшов із надр самого Фонду під назвою Конкурсна документація, що був затверджений тендерним комітетом даної установи. Саме в ньому містився перелік довідок, заяв та інших паперів, що мали свідчити про виключну доброчесність претендента і повну відсутність конфлікту інтересів з потенційним замовником його послуг. Із повнотою поданого позивачем комплекту документів усе було в порядку, тож суду належало розібратися з тими фактами, про які юридична фірма скромно промовчала, але про які спецслужби Фонду дізналися за допомогою своєї агентури.

Отже, з приводу першого пункту, що один із керівників «Спенсерс» до 2010 року був членом наглядової ради «Дельта Банку» суддя зазначила, що відтоді минуло десять років, а потому цей чоловік не здійснював дій щодо представництва та захисту інтересів Миколи Лагуна, принаймні належних і допустимих доказів протилежного, як то судового рішення, довіреності, ордеру, договору про надання правової допомоги або іншого документу на представництво, суду відповідачем надано не було.

Другий пункт, нагадаємо, стосувався рядового працівника юридичної фірми, який фігурував у справі «Радикал-Банку» й на кошти якого в цьому банку в рамках кримінального провадження навіть був накладений арешт. Це, на думку ФГВФО, свідчило про відсутність бездоганної ділової репутації, що автоматично вибраковувало з числа потенційних переможців конкурсу всю фірму за принципом «ложка дьогтю псує діжку меду». Але суддя з цього приводу зазначила, що відповідно до вимог названої вище Конкурсної документації, відсутність бездоганної ділової репутації — це притягнення до кримінальної відповідальності чи наявність обвинувального вироку суду. Проте відповідач не надав суду доказів того, що даний працівник фірми має в зазначеному кримінальному провадженні статус підозрюваного чи обвинуваченого, натомість представники позивача надали суду відповіді на їх запити до НАБУ, СБУ, Офісу Генерального прокурора і Національної поліції, з яких витікало, що про підозру цей чоловік не повідомлявся й обвинувальні акти щодо нього до суду не направлялися. А отже, на думку судді Клочкової, немає жодних підстав стверджувати про відсутність бездоганної ділової репутації у даного працівника ЮФ «Спенсерс».

Третій пункт претензій з боку Фонду був пов’язаний з тим, що один із партнерів зазначеної фірми колись був звільнений за неприйнятну поведінку. В цьому випадку в позиції відповідача теж знайшлося слабке місце — дане твердження грунтувалося на інформації зі статті, розміщеній в мережі інтернет, роздруківка якої й була надана суду. Проте в цій публікації не було вказано, що зазначений чоловік заподіяв кому-небудь якусь шкоду, пропонував, надав, отримував або вимагав неправомірну вигоду, вчинив шахрайство чи фальсифікацію доказів, чи будь-які інші дії. які можна визначити як заборонену практику. На переконання ж суді, факт звільнення особи за, нібито, здійснення саме забороненої практики повинен підтверджуватись документами про звільнення, засвідченими належним чином, а не роздруківками з мережі інтернет, тим більше, що в наші часи будьхто має можливість безперешкодно розміщувати на певних ресурсах в інтернеті будь-яку, в тому числі й недостовірну інформацію.

Переможець конкурсу теж виявився не святим

Окрім переліченого, фірма «Спенсерс» кинула камінь і в город свого конкурента — підприємства «DWF LAW». Вище вказувалося, що воно, будучи міжнародною колекторською фірмою, тісно співпрацювало з українською юридичною фірмою «Інтегрітес». Саме «DWF LAW» цього факту не приховувало, а навпаки, зараховувало собі в «плюс», долучивши до поданих Фонду документів Меморандум про співпрацю з «Інтегрітес». Але позивач покопирсавшись в історії останнього, швидко перетворив цей «плюс» на «мінус», надавши суду неспростовні докази того, що ця сама «Інтегрітес» брала участь у справі за позовом колишніх власників «Банку професійного фінансування» до Національного банку України й самого Фонду ГВФО з приводу оскарження постанов про визнання його неплатоспроможним. Усе це явно свідчило про конфлікт інтересів претендента й потенційного замовника його послуг, але в цьому випадку спецслужба Фонду під час проведення конкурсу чомусь не розкопала інформацію, яку вже після його завершення розкопали адвокати конкуруючого ТОВ «ЮФ «Спенсерс».

Враховуючи все це разом узяте, ОАС Києва рішенням від 17.07.2020 р. повністю задовольнив обидві позовні вимоги. Фонд, звичайно ж, оскаржив даний вердикт у Шостому ААС, вказавши у своїй апеляційній скарзі, що суд посягає на його дискреційні повноваження і свободу вибору саме того партнера, який його більше влаштовує. У відповідь на це колегія суддів написала, що ФГВФО, звичайно, має право обирати одні пропозиції й відхиляти інші, але кожне з прийнятих рішень має бути належним чином обгрунтоване на предмет відповідності вимогам законів і підзаконних актів. У даному ж випадку, мовляв, прийняті Фондом рішення цим вимогам не відповідали, як і не були належним чином обгрунтовані. На думку суддів, ФГВФО все ж таки повинен був допустити ЮФ «Спенсерс» до третього етапу конкурсу, а вже в ході його проведення використовувати свої дискреційні повноваження й вільно обирати того з претендентів, хто йому більше підходить. Тож виходячи з цього, постановою Шостого ААС від 20.01.2021 р. рішення ОАС Києва було залишене без змін.

Джерело: Юридичний вісник України

Юридична практика

Нафтогаз проти Держаудитслужби: 75 мільярдів розтопилися як заяче сало

Опубліковано

on

Юрій Котнюк,
ЮВУ

Дев’ятого березня Окружний адміністративний суд Києва задовольнив позов Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» й скасував вимогу Державної аудиторської служби від 5.10.2020 р., якою вона зобов’язала позивача доплатити до державного бюджету 75 мільярдів гривень. П’ять місяців тому повідомлення про підсумки цієї ревізії здійняли потужний інформаційний шторм, проте люди, які його затіяли, так і не досягли своєї мети: уряд не звільнив голову правління Нафтогазу Андрія Коболєва і не розірвав контракт з членами його наглядової ради. Зрозумівши безперспективність подальшого роздмухування скандалу, його ініціатори втратили до цієї справи будь-який інтерес і припинили фінансувати її медіа-супроводження, внаслідок чого рішення суду пройшло майже непомітним в інформаційному просторі країни. Однак розповісти про цю справу треба — хоча б для того, аби платники податків дізналися, чим за їх кошти займаються в робочий час працівники Державної аудиторської служби України (далі — ДАСУ).

Аналітиків насторожила масштабність недоплати

Проведена в середині минулого року планова виїзна ревізія Нафтогазу охоплювала його фінансово-господарську діяльність за період з 1 жовтня 2018 по 31 грудня 2019 р.р. За її підсумками 2 вересня 2020 року було складено акт, наданий згодом на ознайомлення керівництву Нафтогазу. У відповідь компанія прислала свої заперечення, з якими Держаудитслужба частково погодилася, а частково ні, й після внесення відповідних коректив ухвалила згадану вище вимогу від 5.10.2020 р. Відповідно до Закону «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» цей документ передбачає лише добровільне його виконання тим підприємством, якому він був пред’явлений, й лише після того, як воно відмовиться його виконувати, ДАСУ може звернутися до суду з позовом про стягнення вказаної у вимозі суми.

Недоплата до держбюджету 75 мільярдів гривень, яка в інтерпретації ЗМІ сприймалася ледь не як розтрата, не могла не викликати глибокого обурення в широких верствах населення, й без того невдоволеного осіннім зростанням цін на газ, які так приємно знижувалися протягом теплого періоду минулого року. Разом із тим серед людей, хоч трохи знайомих із газовою галуззю та фінансовою сферою, саме грандіозність інкримінованої суми викликала не менш глибокий скепсис: 75 мільярдів — це все ж таки не голка в стозі сіна, тож невже ніхто раніше за ДАСУ не спромігся б виявити настільки велику недостачу. Тож, як одразу ж і припускали тверезі аналітики, висновки аудиторів виявилися дутими. В оскаржуваній вимозі викладено більше десятка пунктів претензій до Нафтогазу, але ми докладно зупинимося лише на чотирьох із них, де ціна питання перевищує один мільярд гривень.

Чого варті безнадійні борги?

Перший і найбільший пункт стосується нарахування резерву сумнівних боргів. За цим не дуже зрозумілим широкому загалу формулюванням криються дуже невеселі обставини. Справа в тому, що навіть здорові й успішні підприємства час від часу потрапляють у халепу, коли поставивши товар, не отримують за нього гроші. Коли ж усі спроби стягнути борг успіхом не увінчалися, і всі можливості досягнути результату були вичерпані, підприємство, відповідно до вимог міжнародних стандартів фінансової звітності має зменшити балансову вартість свого активу на суму безнадійних боргів, аби не вводити в оману потенційних інвесторів і кредиторів щодо свого реального фінансового стану.

У Нафтогаза було більше ніж в інших шансів потрапити в таку халепу, оскільки уряд у примусовому порядку, виходячи, звичайно ж, із загальносуспільних інтересів, покладав на нього обов’язок постачати газ на ті підприємства, які за нього не платили: останній такий кричущий приклад — Одеський припортовий завод. Така практика й призвела до того, що в 2018–2019 роках Нафтогаз викреслив зі своїх активів 38 мільярдів гривень боргів, які йому ніхто й ніколи не заплатить. У ході ревізії фахівці Держаудитслужби вирішили, що таке нарахування резерву сумнівних боргів було здійснено незаконно й призвело до заниження суми чистого прибутку Нафтогазу на ці самі 38 мільярдів гривень, а відтак і заниження на 35 мільярдів гривень суми дивідендів, які мали бути сплачені до державного бюджету.

Слід визнати, в частині незаконності дій Нафтогазу певний здоровий глузд у логіці аудиторів все ж таки був. Справа в тому, що урядовими нормативними актами заборонено проводити зазначене нарахування при незатвердженому фінансовому плані, а Кабміном не були затверджені фінансові плани Нафтогазу ні на 2018-й, ні на 2019-й роки. З точки зору того ж здорового глузду видається ненормальним, коли уряд раз за разом не затверджує фінансові плани підпорядкованих йому підприємств. Якщо ним керує такий недолугий керівник, то його треба змінити на іншого, котрий організує підготовку правильного плану, що потім не соромно буде затвердити. Але в наших реаліях це звична практика — настільки звична, що Кабінет Міністрів ще в 2012 році прийняв постанову № 899 «Про порядок здійснення витрат суб’єктами господарювання державного сектору економіки в разі незатвердження (непогодження) річних фінансових планів у встановленому порядку». Саме його положення й забороняли проводити нарахування резерву сумнівних боргів.

Отже, на перший погляд, порушення в діях Нафтогазу були, але слід визнати й те, що зовсім не вони потягли за собою зменшення чистого прибутку компанії на тридцять вісім і зменшення дивідендів на тридцять п’ять мільярдів гривень — для цього були інші, більш вагомі причини. Проте Нафтогаз довів у суді, що з його боку в цій ситуації взагалі не було жодних порушень. Згадані вище міжнародні стандарти фінансової звітності — це не лише літературний вислів, а й офіційний документ, виданий розташованим у Лондоні Фондом Міжнародних стандартів фінансової звітності, застосування якого відповідно до вимог Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є обов’язковим для деяких категорій підприємств, зокрема тих, які здійснюють діяльність у видобувних галузях. Нафтогаз, який підпадає під цю категорію, заявив у суді, що всі його дії відповідали вимогам закону. Суд із цим погодився, зазначивши, що в даному випадку урядова постанова, тобто Порядок № 899, суперечить закону про бухгалтерський облік, який має вищу юридичну силу.

Аудитори даремно передовірилися податківцям

Другий пункт вимоги також стосувався додаткової виплати до держбюджету 35 мільярдів гривень, але вже у зв’язку із зовсім іншими обставинами. Так, на думку ДАСУ, акціонерне товариство «Укртрансгаз» у період з 1.10.2019 по 31.12.2019 р.р. завищило свої витрати на 37 млрд грн. А оскільки, мовляв, Нафтогаз є єдиним і стовідсотковим акціонером Укртрансгазу, то зазначену вище суму слід зарахувати до його прибутків, з яких належить сплатити державі 35 млрд грн у вигляді дивідендів, сума яких відповідно до урядової постанови має становити 90 % прибутку, отриманого в 2019 році і 95 % — у 2019-му. Але з цим пунктом вийшла дуже смішна історія — суд навіть не став досліджувати обставини народження даної вимоги. Справа в тому, що висновки аудиторів ґрунтувалися на довідці, складеній Офісом великих платників податків Державної податкової служби, тобто найменш достовірному джерелі інформації, який тільки можуть продукувати органи державної влади. Всім відомо, що зазначена установа програє майже всі позови підприємців про скасування прийнятих нею податкових повідомлень-рішень, а довідка порівняно з «пепеерочкою» — то взагалі клаптик паперу, який не має жодної юридичної сили й не містить інформації про встановлений факт.

На думку суду, аудитори, образно кажучи, могли використати цю довідку як підказку, де заховано клад, але копати його мали самі. Це означає, що вони повинні були на власні очі побачити всі необхідні установчі, фінансові, бухгалтерські, первинні та інші документи й перевірити достовірність інформації, що містилася в них, — саме такий алгоритм передбачений Порядком проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 № 550. Довідка податківців у цій ситуації могла хіба що зменшити обсяг перелопачених ними паперів для досягнення бажаного результату. А оскільки висновок ДАСУ було зроблено з порушенням встановленої урядом процедури, суд зробив висновок що вимога про 35 мільярдів дивідендів є безпідставною.

Штрафи, пені, неустойки

Третя вимога полягала в тому, що Нафтогаз не включив до складу прибутку 3,1 млрд грн штрафів, пені та неустойки, присуджених до стягнення на користь компанії за рішеннями судів, а відтак не перерахував дивіденди на суму 2,9 млрд грн. В даному випадку суду довелося пояснювати аудиторам, що не можна заплатити дивіденди шкурою невбитого ведмедя, оскільки набрання законної сили судовим рішенням про стягнення з боржника коштів ще не означає автоматичного їх надходження на банківські рахунки стягувача. В цьому процесі ключову роль грають органи Міністерства юстиції з його апаратом Державної виконавчої служби й поки що нечисленний загін приватних виконавців. А іноді буває й таке, що Верховна Рада приймає закон про звільнення теплопостачальних підприємств від сплати штрафів, пені та неустойки за невчасну оплату спожитих енергоносіїв. Востаннє це було у 2016 році. А якщо говорити суто юридичною мовою, то, на думку суду, відповідно до чинного законодавства, а саме Концептуальних основ фінансової звітності, штрафи та пені не є активами і доходами.

Теплокомунальний кросворд

Четвертий пункт претензій, напевно, найскладніший для розуміння: він пов’язаний із тим, що дванадцять теплогенеруючих підприємств офіційно визнали, що мають перед Нафтогазом борг за спожитий ними газ у сумі 2,4 мільярда гривень, але той не вжив жодних заходів, аби стягнути з них ці гроші. В період, охоплений перевіркою ДАСУ, уряд щоосені ухвалював розпорядження про належне проведення опалювального сезону, якими, з одного боку, зобов’язував Нафтогаз надавати номінації на доставку газу теплогенеруючим підприємствам відповідно до укладених з ними договорів, а з іншого — зобов’язував газорозподільні організації (облгази) забезпечувати доставку їм газу незалежно від наявності в них номінацій. Проте Нафтогаз відмовлявся надавати номінації, посилаючись на те, що він не укладав договори на поставку газу з цими теплогенеруючими підприємствами.

На це в нього були вагомі підстави: відповідно до вимог постанов Кабміну про покладення спеціальних обов’язків на суб’єктів ринку природного газу Нафтогаз був зобов’язаний укладати договори про поставку газу з підприємствами, які забезпечували теплом багатоквартирні будинки, але тільки в тому випадку, коли їхня заборгованість не перевищувала десяти відсотків вартості раніше поставленого газу. А оскільки перелічені аудиторами 12 теплогенеруючих підприємств заборгували більше 10 %, Нафтогаз відмовився укладати з ними договори.

Таким чином склалася ситуація, коли Нафтогаз, користуючись своїм правом, не надавав тепловикам номінацій, а облгази, виконуючи свій обов’язок, не припиняли доставку їм газу. Постало питання: кому й за якою ціною тепловики повинні платити за спожитий ресурс — Нафтогазу за пільговою ціною, яка ще діяла в минулі роки, чи оператору газотранспортної системи за ринковою ціною, помноженою на коефіцієнти за несанкціонований відбір газу? Тепловики, звичайно ж, обрали перший із перелічених вище варіантів, офіційно визнавши свій борг перед Нафтогазом, й саме це офіційне визнання свого боргу перед компанією і ввело в оману аудиторів ДАСУ, які звинуватили НАК у тому, що той відмовився брати гроші, які тепловики йому принесли ледь не на блюдечку з блакитною облямівкою. Проте суд вирішив, що той і в цьому випадку усе зробив правильно.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Юридична практика

Відновне правосуддя — новий підхід реагування на злочин, вчинений неповнолітніми

Опубліковано

on

Нерідко один необачний вчинок — крадіжка, хуліганство тощо — може зіпсувати дитині все життя, довівши її до в’язниці. Але є альтернативний шлях — примирення неповнолітнього правопорушника з потерпілим, відновлення соціальних зв’язків із суспільством. Це і є відновне правосуддя.

Сучасна міжнародна і європейська концепція захисту прав людини тяжіють до тенденції відмови від виключно каральної реакції на злочин, яка не може належним чином забезпечити як права осіб, які його вчинили, так і потерпілих. Тому світова, зокрема європейська спільнота давно почали закріплювати новий підхід до кримінального процесу, який реалізується саме через концепцію відновного правосуддя.

За останні кількадесят років було прийнято низку міжнародних нормативно-правових документів щодо застосування відновного правосуддя. Зокрема, Рамкове рішення Ради Європейського Союзу «Про положення жертв у кримінальному судочинстві», прийняте 2001 року, зобов’язує всі держави ЄС поширювати медіацію в кримінальних справах та забезпечувати прийняття до розгляду будьякі угоди між жертвою та правопорушником, досягнуті в процесі медіації; Резолюція Ради із соціальних та економічних питань ООН, прийнята 2002 року, рекомендує всім державам розробляти та впроваджувати програми відновного правосуддя в національне кримінальне судочинство.

Слідуючи кращим європейським та світовим практикам, із 2019 року в нашій державі впроваджений пілотний проект «Програма відновлення для неповнолітніх, які є підозрюваними у вчиненні злочину». Наразі він уже поширений на всю територію України.

Ця програма застосовується за чотирьох умов:

  1. є потерпіла сторона — фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди;
  2. якщо неповнолітній вперше вчинив кримінальний проступок або нетяжкий злочин;
  3. якщо неповнолітній визнає факт вчинення ним злочину;
  4. і неповнолітній, і потерпілий дали згоду на участь у програмі.

Між неповнолітнім та потерпілим укладається медіаційна угода. Далі неповнолітній працює з психологом й обов’язково проходить призначені ресоціалізаційні заходи — це і є особливістю пілотного проекту.

Якщо неповнолітній відшкодує шкоду і примириться з потерпілим, успішно пройде етап ресоціалізації — має шанс бути звільненим від кримінальної відповідальності. Така дитина не отримає «клеймо» злочинця.

Як свідчить практика, саме успішне проходження програми відновного правосуддя для неповнолітніх є реальною підставою для звільнення їх від відповідальності. На кінець 2020 року прийнято рішення суду щодо звільнення 84 неповнолітніх від кримінальної відповідальності. Програма дає можливість підліткам не розлучатися зі своїми батьками, рідними та близькими, не потрапляти під негативний вплив осіб, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі, а продовжувати навчання у школах та інших навчальних закладах усіх рівнів, займатися спортом, працювати та прагнути стати свідомими і відповідальними громадянами України.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Юридична практика

АРМА й автосалони, або Як правильно проводити закупівлю послуг з оцінки майна?

Опубліковано

on

Юрій Котнюк,
ЮВУ

Четвертого березня Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, ухвалив постанову, якою визнав остаточною перемогу Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (далі — Нацагентство або АРМА) у справі щодо правомірності його рішень з управління об’єктами мережі автосалонів «АІС», на які було накладено арешт ще в квітні 2018 року ухвалою Голосіївського районного суду Києва. Такий фінал дворічного процесу не лише надовго зберіг статус-кво найціннішого активу Нацагентства, а й суттєво збагатив судову практику щодо вирішення спорів у сфері публічних закупівель.

Шахрайство на сто мільйонів доларів

Ця історія почалася більше десяти років тому, коли власник групи компаній, об’єднаних торговельною маркою «АІС» (скорочено від «Автоінвестстрой»), народний депутат України Дмитро Святаш позичив близько ста мільйонів доларів США в «Укрсиббанку», який тоді належав доволі впливовому бізнесмену Олександру Ярославському. Як це часто буває, гроші взяв, але не повернув, а коли позичальник спробував обернути в рахунок погашення боргу заставне майно у вигляді сотень торговельних, виробничих, складських та адміністративних приміщень, розкиданих по різних областях України, виявилося, що вони в дуже хитрий спосіб перереєстровані на якісь незрозумілі комерційні структури в статусі товариств з обмеженою відповідальністю, приватних підприємств, іноземних підприємств і підприємств з іноземними інвестиціями, які відповідно до злочинного задуму повинні були вдавати із себе добросовісних набувачів.

У зв’язку з цим за заявою потерпілої сторони ще в 2013 році було відкрите кримінальне провадження за фактом шахрайства, але оскільки Д. Святаш тоді був депутатом Верховної Ради від Партії Регіонів, розслідування просувалося дуже кволо. Забігаючи наперед зазначимо, що лише після того, як влітку 2019 року цей чоловік програв на своєму окрузі парламентські вибори молодому й нікому до цього невідомому представнику «Слуги народу», його було притягнуто до кримінальної відповідальності, а невдовзі й оголошено в розшук. Але ще до того зазначеною вище ухвалою суду в кримінальному провадженні було накладено арешт на 99 об’єктів нерухомого майна мережі автосалонів «АІС», які було передано в управління АРМА, і які АРМА, в свою чергу, передала в управління ТОВ «Житловий комплекс Воздвиженка». Зазначене товариство, будучи складовою частиною бізнес-імперії Ярославського, спеціалізується на зведенні житлових комплексів і подальшим управлінням ними, але може надавати управлінські послуги і в інших галузях економіки, тож передача автосалонів в управління саме «Воздвиженці» було найкращим варіантом для банку, який сподівався відшкодувати завдані йому шахрайськими діями збитки. Для держави це також стало доволі вдалим рішенням, оскільки, як зазначив в одному зі своїх інтерв’ю очільник Нацагентства Віталій Сигидин, автосалони «АІС» стали найбільш доходним для відомства активом.

За таких обставин укладений 6 вересня 2019 року договір між АРМА і ТОВ «ЖК Воздвиженка» став мішенню для судових атак з боку сподвижників Д. Святаша, які сподівалися зробити так, аби майно, яке вони за багато років звикли вважати своїм, через їхні ж підставні структури їм же й перейшло в управління. У зв’язку з цим у жовтні 2018 року було подано два позови: один до Господарського суду Києва — про визнання недійсним згаданого договору, другий — до Окружного адміністративного суду Києва, в якому просили визнати протиправними дії Нацагентства щодо передачі майна в управління ТОВ «ЖК Воздвиженка» й скасувати рішення про визнання зазначеного товариства переможцем процедури закупівлі послуг управителя. Як бачите, в першому випадку оскаржувалися дії АРМА як учасника господарських відносин, в другому — дії цього ж АРМА, але вже як суб’єкта владних повноважень, проте якби хоча б один із цих позовів був задоволений, у зловмисників з’явився б непоганий шанс повернути під свій контроль відібране в них майно.

Судова атака по лінії двох юрисдикцій

По лінії господарського судочинства справу було вирішено швидко й просто. Там у ролі позивача виступило ТОВ «Інтехстандарт» — орендар нерухомості на провулку Балтійському, 20 у Києві, де розташувався автосалон. У своїй позовній заяві воно вказало, що внаслідок укладення оскаржуваного договору новий управитель, тобто «Воздвиженка», чинить йому перешкоди в користуванні орендованим майном, чим порушує його права. Крім того, цей управитель збільшив орендну плату, внаслідок чого «Інтехстандарт» зазнав збитків на суму 1,47 мільйони гривень, які просить солідарно стягнути з Нацагентства і «Воздвиженки», яка в даній справі була співвідповідачем. Дані позовні вимоги були одностайно відхилені судами всіх трьох інстанцій, оскільки, на думку суддів, справжньою причиною обмеження прав позивача був не договір, укладений між АРМА і ТОВ «ЖК Воздвидженка», а ухвала Голосіївського суду, якою на орендоване позивачем майно було накладено арешт, а саме воно передане в управління Нацагентству. Позивач, окрім іншого, наголошував на тому, що при укладенні спірного договору керівництвом АРМА були допущені порушення закону, але Верховний Суд своєю постановою від 4.12.2019 р. у справі № 910/15262/18 відповів фразою, яку варто навести дослівно: «Самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці останні не доведуть, що цими діями порушуються їхні права».

В адміністративній же справі — про визнання неправомірними дій АРМА і скасування його рішення — позивачами стали 12 фірм з числа згаданих вище «добросовісних набувачів». В цьому випадку суди вирішили, що дії органу влади стосуються їх прав, а тому взялися досліджувати правову чистоту дій Нацагентства. Тут позивачі запевняли, що при передачі майна Воздвиженці ним було порушено вимоги статті 21 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів», відповідно до положень якої арештовані активи перед передачею кому-небудь в управління підлягають оцінці, яка здійснюється визначеними за результатами конкурсу суб’єктами оціночної діяльності.

У даному випадку оцінка майна була проведена залученим до цієї роботи ТОВ «Українська експертна група», але, на переконання позивачів, передбаченого законом конкурсу, в ході якого саме це товариство було визначено кращим з кращих, проведено не було. Підставою для такого твердження стала відсутність в оприлюдненому для загального огляду плані закупівель Нацагентства пункту, який би стосувався закупівлі послуг з оцінки майна мережі автосалонів «АІС», арештованого ухвалою Голосіївського суду. А раз, мовляв, дана закупівля не була включена до плану, значить її, з юридичної точки зору, й не було, оскільки не може вважатися законною закупівля, в ході здійснення якої були порушені вимоги іншого закону — «Про публічні закупівлі», котрим встановлена імперативна норма щодо обов’язковості планування процедурних публічних закупівель.

Особливості здійснення допорогових закупівель

За великим рахунком підстави для підозр у порушенні вимог законів з боку Нацагентсва у даній ситуації були. Представники АРМА визнали, що за підсумками конкурсу на визначення кращого, суб’єктами оціночної діяльності 29 січня 2018 року ним і ТОВ «Українська експертна група» було підписано договір про надання послуг з оцінки активів. А ухвалу про арешт майна було постановлено Голосіївським судом дещо пізніше — в квітні того ж року. Отже, виходить, що АРМА придбавала не ті послуги, на закупівлю яких проводився конкурс. Логіка підказує, що повинно було би бути навпаки: спочатку Голосіївсьий суд передає майно в управління Нацагенству, потім Нацагентство оголошує конкурс на придбання послуг з оцінки майна, а вже після цього це ж саме Нацагентство, маючи цифри про ринкову вартість ввіреного йому майна, проводить ще один конкурс, але вже з визначення управителя. А тут вийшло так, що спочатку обрали на конкурсі суб’єктами оціночної діяльності — ТОВ «Українська експертна група», уклали з ним договір, строк дії якого охоплює період з 29.01.2018 р. по 31.12.2018 р., а потім, коли йому підвернулася робота, замовили послуги з оцінки майна, але вже без жодного конкурсу.

Чи можна так чинити, виходячи з вимог зазначених вище законів? Виявляється можна: все діло в сумі придбаних послуг. Справа в тому, що Законом «Про публічні закупівлі» визначено такий собі поріг, з якого поширюється його дія: для послуг це становить 200 тисяч, а для товарів — півтора мільйони гривень. А в цій історії сума закупівлі послуг з боку АРМА в ТОВ «Українська експертна група» становила 194 тис грн. Такі ж операції зовсім необов’язково включати до плану закупівель, та й взагалі їх можна проводити за значно спрощеним варіантом, який регламентується уже не законом, а підзаконними актами, такими, як Порядок здійснення допорогових закупівель № 35 від 13.04.2016 р., затверджений наказом Державного підприємства «Зовнішторгвидав України» (попередник ДП «Прозорро») і наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 22.03.2016 № 490 «Про затвердження форм документів у сфері публічних закупівель». А вони саме вимагають включення таких операцій не до самого плану закупівель, а до офіційного додатку до нього, що й було виконано з боку АРМА. Виходячи з цього, адміністративні суди всіх трьох інстанцій, які розглядали цю справу (№ 826/17441/18), прийняли рішення про необхідність відмовити у задоволенні позову.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі


Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Facebook

TWITTER

Календар юриста

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2021
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Telegram