Юридична практика

Деякі питання оскарження недотримання розумних строків на досудовому розслідуванні. Частина 1

Опубліковано

27.08.2021

Віра МИХАЙЛЕНКО, суддя Вищого антикорупційного суду,
кандидат юридичних наук

Строки на досудовому розслідуванні мають важливе значення як у питанні раціональності та ефективності кримінального провадження на досудовій стадії, так і в контексті гарантій прав і свобод людини. Їх дотримання у кримінальному провадженні обумовлює законність вчинення процесуальних дій та зумовлює саму можливість представникам сторони обвинувачення здійснювати досудове розслідування. На відміну від судового розгляду, де визначених законом строків небагато, досудова стадія пронизана встановленими термінами, в межах яких мають бути здійснені ті чи інші процесуальні дії або постановлені процесуальні рішення. Більше того, досудове розслідування в цілому має присічний строк.

Читайте також: «Реформи» як основна причина руйнації системи органів досудового розслідування

Крім, власне, процесуальних строків, передбачених для проведення процесуальних дій чи постановлення процесуальних рішень, закон оперує поняттям «розумні строки». Розумність строків визначено однією із засад кримінального провадження. Під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, об’єктивно необхідні для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.

Питання розумного строку торкався Конституційний Суд України ще в далекому 2003 році. Так, у своєму рішенні від 30.01.2003 року КСУ зазначив, що поняття «розумний строк досудового слідства» є оціночним, тобто таким, що визначається в кожному конкретному випадку з огляду на сукупність усіх обставин вчинення й розслідування злочину/злочинів. Визначення розумного строку досудового слідства залежить від багатьох факторів, включаючи обсяг і складність справи, кількість слідчих дій, число потерпілих та свідків, необхідності проведення експертиз та отримання висновків тощо. Але за будь-яких обставин строк досудового слідства не повинен перевищувати меж необхідності. Досудове слідство повинно бути закінчено у кожній справі без порушення права на справедливий судовий розгляд і права на ефективний засіб захисту, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

Читайте також: Прокурорський нагляд за досудовим розслідуванням

Основна ідея розумних строків полягає в тому, що період провадження у кримінальній справі не може бути невизначеним та свавільним. Тому встановлені законом процесуальні строки апріорі вважаються розумними. В іншому випадку під загрозою опиняються права учасників кримінального провадження — в першу чергу, право підозрюваного на захист та інтерес потерпілого у швидкому розслідуванні і судовому розгляді вчиненого щодо нього правопорушення з відшкодуванням завданої шкоди. В цій парадигмі дотримання розумного строку в кримінальному провадженні можна розглядати як немайновий інтересів учасників, перелік яких визначений законом.

Законодавець виділяє спеціальну процедуру розгляду скарги на недотримання розумних строків. Вона передбачена ст. 308 КПК України, відповідно до якої підозрюваний, потерпілий та інші особи, права чи законні інтереси яких обмежуються під час досудового розслідування, мають право оскаржити прокурору вищого рівня недотримання розумних строків слідчим, дізнавачем, прокурором. Прокурор вищого рівня зобов’язаний розглянути скаргу протягом трьох днів після її подання і в разі наявності підстав для її задоволення надати відповідному прокурору обов’язкові для виконання вказівки щодо строків вчинення певних процесуальних дій або прийняття процесуальних рішень. Особа, яка подала скаргу, невідкладно письмово повідомляється про результати її розгляду.

Таке нормативне регулювання покладає на прокурора вищого рівня в разі оскарження йому недотримання розумних строків особами, які здійснюють досудове слідство, дізнання або процесуальне керівництво, такі обов’язки:

розглянути скаргу протягом трьох днів після її подання;
перевірити викладені у скарзі обставини на предмет зволікання при вчиненні процесуальних дій, прийнятті процесуальних рішень або навпаки, належне (ретельне) здійснення досудового розслідування;
у випадку встановлення невиправданого зволікання надати відповідному прокурору обов’язкові для виконання вказівки щодо строків вчинення певних процесуальних дій або прийняття процесуальних рішень;
невідкладно письмово повідомити особу, яка подала скаргу про результати її розгляду (причому процесуальна форма письмового повідомлення залишена поза межами правового регулювання).

Ця локальна перевірочна процедура може бути предметом судового контролю. КПК України передбачає можливість оскаржити бездіяльність щодо розгляду скарги на недотримання розумних строків (п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України) та рішення прокурора про відмову в задоволенні скарги на недотримання розумних строків слідчим, дізнавачем, прокурором під час досудового розслідування (п. 9-1 ч. 1 ст. 303 КПК України).

Читайте також: Нові підстави для спеціального досудового розслідування

Слід одразу акцентувати увагу на тому, що в першому випадку фактичні обставини справи не мають значення, адже слідчим суддею досліджується лише факт виконання/невиконання прокурором вищого рівня обов’язку розглянути подане клопотання протягом трьох днів після її подання та повідомити скаржника про результат цього розгляду. Тому при оскарженні бездіяльності цього виду не слід захаращувати скаргу надмірною кількістю фактичних обставин або деталей, які не мають відношення до процедурних питань направлення адвокатом скарги та її нерозгляду прокурором вищого рівня.

У другому випадку (коли оскаржується відмова у задоволенні скарги на недотримання розумних строків) необхідно показати історію кримінального провадження та представити наявний фактаж на підтвердження недотримання розумних строків. Судовий контроль за дотриманням розумних строків під час досудового розслідування має перелік проблем, які потребують вирішення на законодавчому рівні або шляхом вироблення єдиних підходів у судовій практиці (що за відсутності перегляду постановлених слідчими суддями рішень Верховним Судом вбачається недосяжним).

Вищий, старший, спеціалізований

Перша проблема полягає у співвідношенні понять «прокурор вищого рівня» і «старший групи прокурорів». У статті 308 КПК України повноваження розглядати скаргу на недотримання слідчим, дізнавачем, прокурором розумних строків передбачені у прокурора вищого рівня. Відповідна ієрархія прокурорів визначена у ч. 3 ст. 17 (щодо окружних і обласних прокуратур, першого заступника і заступника Генерального прокурора) та ч. 5 ст. 8-1 (для прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури) Закону України «Про прокуратуру».

Разом із тим, відповідно до ст. 37 КПК України прокурор, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, визначається керівником відповідного органу прокуратури після початку досудового розслідування. У разі необхідності керівник органу прокуратури може визначити групу прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, а також старшого прокурора такої групи, який керуватиме діями інших прокурорів. Процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у переважній більшості здійснюється групою прокурорів, до якої включаються також керівники структурних підрозділів відповідних прокуратур. Тобто у випадку, коли Генеральний прокурор, його заступник, заступник керівника САП, керівник чи заступник керівника підрозділу прокуратури включений до групи прокурорів, не будучи при цьому старшим групи прокурорів, він відповідно до вимог Закону України «Про прокуратуру» є прокурором вищого рівня, однак у процесуальному сенсі підпорядкований іншому прокурору (старшому групи). В умовах процесуального підпорядкування прокурора вищого рівня нелогічним вбачається надання ним вказівок, спрямованих на дотримання розумних строків старшому групи, прокурором якої він є.

Слідчий суддя в кожному конкретному випадку може дійти висновку про те, що прокурором вищого рівня є прокурор, який не входить до групи прокурорів, що здійснюють досудове розслідування.

… На думку слідчого судді, М. О. Грищук не мав повноважень прокурора вищого рівня на момент розгляду скарги щодо недотримання розумних строків під час досудового розслідування у кримінальному провадженні, оскільки він є прокурором у цьому кримінальному провадженні, здійснює нагляд за кримінальним провадженням у формі процесуального керівництва. Тобто він позбавлений можливості приймати неупереджене та об’єктивне рішення щодо дотримання розумних строків у кримінальному провадженні, а його процесуальний статус прокурора виключає можливість прийняття рішень щодо даного питання в якості прокурора вищого рівня.

У п. 6.2 Положення про Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру Офісу Генерального прокурора, затвердженого наказом Генерального прокурора № 125 від 05.03.2020 р., зазначено, що перший заступник та заступник керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури організовують розгляд і вирішення скарг підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого на недотримання розумних строків детективом, прокурором під час досудового розслідування. Враховуючи передбачений у законі перелік прокурорів вищого рівня для прокурорів САП (керівник САП, його перший заступник та заступник) та можливість здійснення розгляду цієї категорії скарг першим заступником та заступниками керівника САП, слідчий суддя дійшов висновку, що розгляд скарг, поданих в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2, повинен бути здійснений одним із заступників керівника САП, який не входить до групи прокурорів у кримінальному провадженні (ухвала слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 16.02.2021 р. у справі № 991/862/21; URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/94929649).

Інше проблемне питання знаходиться в площині проваджень, процесуальне керівництво досудовим розслідуванням в яких здійснюється прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Адже в ст. 308 КПК України йдеться про повноваження прокурора вищого рівня надати відповідному прокурору обов’язкові для виконання вказівки щодо строків вчинення певних процесуальних дій або прийняття процесуальних рішень. Відповідно до ч. 5 ст. 8-1 Закону України «Про прокуратуру» прокурорами вищого рівня для керівників управлінь, відділів та їх заступників, прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури є керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, його перший заступник та заступник; для заступника та першого заступника керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури — керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури підпорядковується безпосередньо Генеральному прокурору. Причому Генеральний прокурор, його перший заступник та заступники не мають права давати вказівки прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури та здійснювати інші дії, які прямо стосуються реалізації прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури їхніх повноважень. Це означає, що положення ст. 308 КПК України є «мертвими» при оскарженні недотримання розумних строків керівником (виконувачем обов’язків керівника) Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

Чи потрібна постанова?

До проблемних питань оскарження недотримання розумних строків слід віднести нормативну невизначеність щодо необхідності оформлення рішення прокурора вищого рівня, прийнятого за результатами розгляду скарги, постановою. Так, стаття 308 КПК України визначає повноваження прокурора при визнанні обґрунтованою скарги на недотримання розумних строків — надати відповідному прокурору обов’язкові для виконання вказівки щодо строків вчинення певних процесуальних дій або прийняття процесуальних рішень. Разом із тим, поза межами правового регулювання перебуває необхідність винесення окремого процесуального документа у випадку незадоволення такої скарги. КПК України не встановлює жодних критеріїв, за якими має оцінюватися рішення прокурора про відмову в задоволенні скарги на недотримання розумних строків, а слідчому судді належить оцінити таке рішення на предмет його обґрунтованості та вмотивованості.

Враховуючи «процесуальність» будь-якого рішення прокурора, яке приймається у формі постанови, логічним вбачається винесення постанови про відмову в задоволенні скарги на недотримання розумних строків. Проте постанова виноситься у випадках, передбачених КПК України, а також коли слідчий, дізнавач, прокурор визнає це за необхідне (ч. 3 ст. 110 КПК України).

У судовій практиці відсутня єдність з приводу обов’язкового оформлення відмови постановою. Деякі слідчі судді при розгляді скарг на відмову прокурора вищого рівня в задоволенні скарги на недотримання слідчим, прокурором розумного строку визнають необхідність постанови: … із системного аналізу ст. 308 КПК України та ст. 110 КПК України вбачається, що постанова за результатами розгляду скарги на недотримання розумних строків у кримінальному провадженні в мотивувальній частині повинна містити висновок про дотримання, або ж недотримання слідчими, прокурорами розумних строків під час досудового розслідування із вказанням на мотиви та обґрунтування вказаного висновку.

Разом із тим, за зверненням заявника постанова не виносилася, а лише надана відповідь, яка не містить жодного посилання на дотримання або ж недотримання слідчими, прокурорами розумних строків під час досудового розслідування кримінального провадження, а отже, і не містить підстав для відмови в задоволенні відповідної скарги. Прокурором не надана оцінка причинам тривалого проведення досудового розслідування, не зроблено висновку про розумність строків виконання слідчими та прокурорами слідчих (розшукових) дій із метою встановлення осіб, винних у вчиненні кримінальних правопорушень.

Зазначене вище свідчить про порушення порядку розгляду скарги про недотримання розумних строків, неправильне оформлення прийнятого рішення, необґрунтованість наданої заявникові відповіді, тобто невідповідність її вимогам кримінального процесуального закону. Враховуючи викладені обставини, слідчий суддя вважає за необхідне задовольнити в частині визнання неправомірним рішення заступника керівника місцевої прокуратури Дніпропетровської області у вигляді листа про відмову в задоволенні скарги на недотримання розумних строків слідчим, прокурором під час досудового розслідування кримінального провадження та зобов’язати його чи іншого уповноваженого прокурора повторно розглянути скаргу потерпілої ОСОБА_1 від 05.09.2019 року на недотримання розумних строків у кримінальному провадженні та винести вмотивовану постанову відповідно до вимог ст. 110 КПК України (ухвала слідчого судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 22 лист. 2019 року у справі № 173/2621/19; URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/85812828).

В інших випадках приймається теза про те, що винесення постанови в контексті ст. 308 КПК України не є обов’язковим.

… Слідчий суддя вважає, що виконувачем обов’язків керівника Кременчуцької місцевої прокуратури було розглянуто скаргу, але будь-якого рішення по суті, а саме встановлення конкретних строків вчинення певних процесуальних дій або прийняття процесуальних рішень винесено не було, що слід вважати відмовою в задоволенні скарги на недотримання розумних строків (ухвала слідчого судді Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 3 січня 2019 року у справі № 537/38/18; URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/79069918). …

Мотивуючи скаргу, скаржник посилається на ст. 110 КПК України та вважає, що за результатами розгляду скарги прокурор повинен був прийняти процесуальне рішення у формі постанови. Однак, відповідно до ч. 3 ст. 110 КПК України рішення слідчого, прокурора приймається у формі постанови. Постанова виноситься у випадках, передбачених цим кодексом, а також коли слідчий, прокурор визнає це за необхідне. Статтею 308 КПК України, яка регламентує оскарження недотримання розумних строків до прокурора, не передбачено обов’язку прокурора виносити постанову.

Так, при розгляді скарги прокурором у межах строків, передбачених КПК України, було розглянуто таку та надано відповідь скаржнику, тобто виконано вимоги статті 308 КПК України щодо невідкладного письмового повідомлення особи, яка звернулася зі скаргою, про результати її розгляду. Відповідно до ч. 1 ст. 36 КПК України прокурор, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється.

Враховуючи викладене, слідчий суддя дійшов висновку, що в частині вимог скарги про зобов’язання прокурора прийняти процесуальне рішення згідно зі ст. 110 КПК України, в якому надати прокурору обов’язкові для виконання вказівки слід відмовити за безпідставністю (ухвала слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 01 лист. 2019 року у справі № 463/9151/19; https://reyestr.court.gov.ua/Review/85340222).

Також зустрічається позиція, при якій … незалежно від того, як прокурор оформив своє рішення, таке рішення повинне відповідати загальним вимогам ч. 5 ст. 110 КПК України щодо зазначення в ньому змісту обставин, які є підставами для його прийняття, та наведення і обґрунтування мотивів прийняття певного рішення, що вимагає від прокурора оцінки кожного із суттєвих, значущих доводів, які особа вказала у своїй скарзі щодо недотримання розумних строків прокурором у кримінальному провадженні (ухвала слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 12 березня 2021 року у справі № 991/1642/21; URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/95633046).

Межі повноважень слідчого судді

Прогалина наявна і в питанні повноважень слідчого судді встановлювати конкретні строки для виконання процесуальних дій чи прийняття процесуальних рішень у випадку, якщо рішення прокурора про відмову в задоволенні скарги на недотримання розумних строків буде визнано необґрунтованим. Особливо це стосується конкретних строків для завершення досудового розслідування. Судова практика також не виробила однозначного підходу до цього питання. Так, в ухвалі Приморського районного суду м. Одеси від 23.01.2019 р., задовольняючи відповідну скаргу, слідчий суддя зобов’язав уповноважених осіб — слідчого Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області — здійснити досудове розслідування у кримінальному провадженні та прокурора Одеської місцевої прокуратури № 3, який здійснює процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, здійснювати досудове слідство й окремі процесуальні та слідчі дії у розумні строки (ухвала слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 23 січня 2019 року у справі № 522/22802/18. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/79487386). В інших випадках встановлені конкретні строки для закінчення досудового розслідування (наприклад, ухвала слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 січня 2021 р. у справі № 607/22389/20, де слідчий суддя, розглядаючи скаргу на бездіяльність розгляду прокурором вищого рівня скарги на недотримання розумних строків, встановив строк для закінчення досудового розслідування кримінального провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, в 1 (один) місяць з моменту отримання копії даної ухвали. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/94717336). Але більшість слідчих суддів при розгляді скарг на рішення прокурора про відмову в задоволенні скарги на недотримання розумних строків стоять на позиції про дискреційні повноваження слідчого і прокурора (наприклад, ухвала слідчого судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2019 р. у справі № 638/19604/19: в рамках розгляду скарги на рішення прокурора, поданої в порядку ст. 303 КПК України, слідчий суддя не наділений відповідними процесуальними повноваженнями щодо визнання таким, що не дотримується розумного строку досудового розслідування. До повноважень слідчого судді за наслідками розгляду скарги на постанову прокурора про відмову в задоволенні скарги на недотримання розумних строків слідчим, прокурором під час досудового розслідування належить виключно постановлення ухвали про скасування рішення слідчого чи прокурора, або про відмову в задоволенні скарги (частина 1 та 2 ст. 307 КПК України). URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/86597886).

З одного боку, це вбачається цілком логічним, адже згідно з положеннями КПК України прокурор, слідчий і дізнавач, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог КПК України, є самостійними у своїй процесуальній діяльності. В постанові Касаційного кримінального суду від 16 травня 2019 року у справі № 761/20985/18 Друга судова палата зазначила, що слідчий суддя, задовольняючи частково клопотання адвоката про встановлення слідчому процесуального строку для закінчення досудового розслідування у кримінальному провадженні керувався ст. ст.1-35, 113, 114, 116, 219, 303–309, 369–371 КПК України. Проте жодною з норм кримінального процесуального закону, в тому числі і наведених слідчим суддею в ухвалі, не передбачене його повноваження про встановлення слідчому процесуального строку для закінчення досудового розслідування. Беззаперечно, ухваливши вказане рішення, слідчий суддя вийшов за межі КПК, адже таке рішення кримінальним процесуальним законом не передбачено (URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/81953091).

З іншого боку, якщо бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора призводить до необґрунтованого розтягнення в часі досудового розслідування, зволікання і невиправданих затримок при проведенні процесуальних дій, що в підсумку спричиняє порушення розумних строків, то чи не має слідчий суддя реагувати більш конкретно, ніж зобов’язувати розглянути скаргу про недотримання розумних строків чи скасовувати постанову про відмову в задоволенні скарги про недотримання розумних строків? В практиці зустрічаються непоодинокі випадки, коли рішення про відмову в задоволенні скарги на недотримання розумних строків скасовувалося слідчим суддею декілька разів з аналогічних підстав, а прокурор за результатами чергового розгляду скарги (на виконання судового рішення) виносив аналогічну постанову, виклавши таке саме обґрунтування іншими словами. Такі випадки ілюструють, що за відсутності конкретних повноважень слідчого судді впливати на ситуацію зі зволіканням уповноважених суб’єктів при здійсненні досудового розслідування, про ефективність судового контролю стверджувати неможливо.

(Далі буде…)

Джерело: Юридичний вісник України