Олексій НОСОВ,
адвокат, керівник кримінальної практики в юридичній компанії «Міллер»

Якщо ви задавалися питанням, як потрапити в НАБУ, то знаєте, що конкурс на детектива не набагато простіший за конкурс до ФБР у США. І це не дивно, бо саме Сполучені Штати допомагали зі створенням та матеріально-технічним забезпеченням Національного антикорупційного бюро. Відповідні наліпки досі можна побачити на персональних комп’ютерах детективів.

І такий підхід апріорі повинен означати підвищений рівень відповідальності та якості робити, в порівнянні з органами поліції, наприклад. Як керівник кримінальної практики юридичної компанії з досвідом, а ще прокурорської та адвокатської роботи, можу стверджувати — найважливіше в будь-якій справі — це стратегія. Стратегія ж досудового слідства будується нескладно. Є кінцева мета у вигляді обвинувального вироку, який напряму залежить від якості доказів у справі. Вирок, своєю чергою, виноситься в рамках конкретного злочину, що передбачений конкретною статтею Кримінального кодексу України.

Читайте також: На членів правління ще трьох Фондів поширено антикорупційні обмеження

Кожен злочин має однакові складові, які слідство повинно довести. Це так званий «склад злочину», мотив, мета, предмет, суб’єкт, об’єкт — це не виключний перелік таких складових. Стратегія ж повинна полягати в тому, щоб планомірно доводити всі елементи складу злочину належними та допустимими доказами. Це — в ідеалі. А що насправді? Насправді все майже в балансі. Є хороші й погані приклади.

Як позитив

Дійсно, є справи, в яких детективи НАБУ на перший погляд працюють саме в рамках стратегії, планомірно та якісно збираючи докази. За приклад візьмемо «справу ОГХК» — кримінальне провадження за фактом завдання збитків публічному акціонерному товариству «Об’єднана гірничо-хімічна компанія». Через корупційну схему держава зазнала 12,87 млн доларів США збитків, заподіяних внаслідок недоотримання доходів.

Керівники ДП «Об’єднана гірничо-хімічна компанія» постачали за кордон сировину, видобуту держпідприємством, за заниженими цінами через підконтрольні їм компанії-«прокладки». Потім цю сировину перепродавали за ринковою ціною в різних регіонах світу, а різниця осідала в кишенях ділків. Це — досить складна схема злочину, де завдяки експертизі встановлено рух коштів у більше ніж 1 500 операціях по всьому світу, що обумовило активну співпрацю детективів у рамках міжнародного співробітництва.

Читайте також: Нова Типова антикорупційна програма юридичної особи

Це про те, як якісно збирати докази, крок за кроком вибудовуючи ефективну стратегію обвинувачення.

Протилежні підходи

А є справи, де архаїчні методи слідства діляться на хаотичне волевиявлення одного детектива й множать усю суть розслідування на нуль. За приклад візьмемо справу, що стосується забезпечення інфраструктурою аеропорту «Бориспіль», фігурантами якої є колишній очільник аеропорту Євгеній Дихне та начальниця служби орендних відносин.

Ця справа про менеджмент, управлінські рішення, системний підхід та реальне керівництво державним підприємством. І це точно не про корупцію чи будь-яку шкоду. Фабулу цієї справи знайти неважко, тож на цьому зупинятися не буду. Замість того наведу кілька прикладів дійсно кричущих юридичних «факапів», які не можна допускати. Законодавство України прямо забороняє притягувати до відповідальності людину, якщо провадження за аналогічними обставинами вже було закрито постановою слідчого/прокурора або ухвалою суду.

Читайте також: Клептократія і незаконні фінансові потоки. Міжнародний антикорупційний форум напрацював нові стратегії для глобальних викликів

За 3 роки до реєстрації детективом НАБУ кримінального провадження органи поліції вже розслідували справу за повністю аналогічними обставинами. Й вона була закрита у зв’язку зі відсутністю складу кримінального правопорушення. Але замість постанови про закриття, детектив направив до суду обвинувальний акт. При цьому в матеріалах справи є підтвердження, що він знав про наявність закритого кримінального провадження. Хоча в даному разі правильно було би або не направляти такі матеріали до суду взагалі, або скасувати постанову про закриття старого провадження, перед направленням обвинувального акту до суду.

Фейкові потерпілі

Потерпілими від цього «злочину», на думку НАБУ, є юридичні особи — Фонд державного майна та власне сам «Міжнародний аеропорт «Бориспіль». Проте потерпілою, згідно з нормами КПК України, юридична особа може бути виключно в разі завдання їй майнової шкоди. Шкода діями екс-керівника «Борисполя» не тільки не завдана, але й відвернена: приміщення аеропорту не пустували, платежі до державного бюджету надходили, господарські витрати на утримання площ компенсувалися. Окремої уваги потребує спосіб, в який аеропорт визнали потерпілої стороною. Детектив за два дні до закінчення досудового розслідування зателефонував колишньому тимчасово виконуючому обов’язки генерального директора аеропорту з вимогою направити до нього представника «для ознайомлення з матеріалами». Таким представником стала юрист аеропорту з господарських та цивільних питань, яка в НАБУ написала заяву про визнання аеропорту «Бориспіль» потерпілим. Зроблено це було від руки.

Це важливо, оскільки в цьому державному підприємстві, ще за багато років до описаних подій функціонувала система електронного документообігу, тобто кожен вхідний та вихідний документ обов’язково реєструвався в системі та візувався начальниками й працівниками відповідних відділів. І тільки після цього направлявся адресату — в друкованому вигляді, а не від руки.

Водночас інший юрист — представник аеропорту — під час підготовчого судового засідання у Вищому антикорупційному суді надав письмове пояснення (надруковане) про те, що згідно з проведеною підприємством експертизою, збитків їм не завдано. Було встановлено лише прибутки та відвернення можливих витрат.

Як треба було б у даному випадку зробити?

Не визнавати потерпілою жодну особу, адже збитків немає. У зв’язку з цим можливо було б розглянути варіант перекваліфікації на ст. 356 КК України (Самоправство). Але тут проблема — це не підслідність НАБУ і показників на цьому не зробиш.

НАБУ рахує збитки державі в цій справі наступним чином. Залучений детективом спеціаліст ТОВ «Гільдія оцінювачів України» спробував пофантазувати, якою могла би бути вартість оренди в разі проведення конкурсу оренди майна Фондом державного майна у 2016 році, спираючись на ціни вже 2018 р. Зокрема, цей умовний спеціаліст отримав для дослідження від детектива договори оренди аеропорту Львів за 2017— 2019 роки, порахував середню вартість майна (у Львові) та помножив його на «середній коефіцієнт» на який, думає він, збільшується ціна під час проведення аналогічних конкурсів.

Читайте також: Антикорупційна експертиза: чи є сенс у її проведенні?

Збиток державі він порахував як різницю між ціною попереднього договору аеропорту «Бориспіль» і своєю теорією. А зараз уважно. Припустимо, що на конкурс оренди приміщення в 2016 році подалися би 10 юридичних осіб. То ціна оренди була б значно вищою за зазначену спеціалістом, але якщо б на конкурсі був лише один кандидат — ціна була б аналогічна попередньому договору. Тобто без збитків, навіть у фантазії «Гільдії оцінювачів України».

Але це не відомо, адже в 2016 році ці факти не досліджувалися й не оскаржувалися. Іншими словами, ця справа про те, як державне підприємство намагалося ефективно працювати, всупереч бездіяльності Фонду державного майна, працювати в рамках діючого на той момент закону і судової практики. При цьому вартість оренди розраховувалася повністю аналогічно до методики ФДМ (цифри також співпадали) і поки тривав конкурс оренди ФДМ — 70% оплачених орендарями коштів розподілялися Фонду, а 30% залишалися на підприємстві, як того й вимагав закон. Тобто, якби слідство виявило й довело, що хоч гривню зі сплачених грошей за попередніми договорами Дихне або хтось ще привласнив, або отримав якийсь ще бенефіт, чи, наприклад, була б хоч комусь завдана шкода, жодних питань — треба розслідувати, йти в суд і там доводити вину. Але цього немає в обвинувальному акті. Взагалі!

Риторичне запитання: навіщо ж тоді так ганьбитися? Наразі справа НАБУ проти керівництва аеропорту Бориспіль більше лякає керівників державних компаній. Їм у такий спосіб подають сигнал: діяти ефективно — небезпечно! І за вами можуть завжди прийти, незважаючи на законність вашої діяльності. Бо що? Бо можуть…

Як висновок

Дійсно хочеться побачити ефективну роботу наших антикорупційних органів. Ефективну не в класичному поліцейсько-лікарському стилі «тиснути, поки не заболить», а ефективну за результатами й реальними показниками, що вимірюються не цифрами на сайті НАБУ, а відчуттям незворотності покарання для злочинців та повної безпеки від переслідування для тих, хто злочину не вчиняв. Поки, на жаль, немає ні того, ні іншого.

Джерело: Юридичний вісник України

LexInform рекомендує

Правнича допомога та захист у кримінальному процесі

Купити

Концептуальні основи правового регулювання кадрового забезпечення державної служби в Україні

Купити

Праксеологія парламентського контролю: порівняльно-аналітичне дослідження

Купити

Адміністративно-правовий статус органів та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів

Купити

Поділитися

Твітнути

Юрій Котнюк,
ЮВУ

На початку цього року сталися дві важливі події, пов’язані із Запорізьким титано-магнієвим комбінатом, половину статутного фонду якого рішеннями місцевого й апеляційного господарських судів вирішено забрати в кіпрської компанії Дмитра Фірташа й повернути до сфери управління Фонду державного майна України. Так, постановою Верховного Суду від 12.01.2022 р. відкрито касаційне провадження, але при цьому відмовлено в задоволенні клопотання про зупинення виконання зазначених вердиктів, а за тиждень до того Господарським судом Запорізької області видано відповідний судовий наказ. З огляду на це та сукупність інших факторів можна сміливо стверджувати, що процес повернення підприємства в державну власність фактично став невідворотним, однак ложкою дьогтю в діжці меду є те, що це могло початися ще три роки тому, якби судді Касаційного господарського суду Ганна Вронська, Людмила Стратієнко й Володимир Студенець своєю постановою від 22.03.2019 р. не скасували аналогічні за змістом резолютивних частин рішення тих самих судів і не відправили справу на новий розгляд.

Читайте також: Запорізький титано-магнієвий комбінат: держава зберегла контроль над підприємством

Вони не назвали їх висновки неправомірними, а вжили більш м’який термін передчасно, тож тепер цікаво розібратися, чому ці люди вчинили саме так: бо мотивувальні частини були настільки непереконливими, чи просто хотіли зробити приємне Фірташу?

Арешт за наводкою «Боїнг»

Запорізький ТМК у період незалежності України перебував у статусі спочатку казенного, потім державного підприємства, а в 2010 році потрапив під контроль Фірташа, оскільки тодішнє керівництво країни погодилося призначити директором комбінату одного з менеджерів олігарха на прізвище Володимир Сивак. Під його «чуйним» керівництвом ЗТМК дуже швидко опинився на межі банкрутства, оскільки сировина закуповувалася за завищеними цінами, а готова продукція продавалася за заниженими. Вихід було знайдено в створенні на базі державного підприємства однойменного товариства з обмеженою відповідальністю, в якому державі належав 51% статутного капіталу, а решта 49% — кіпрській компанії Фірташа під назвою «Толексіс Трейдінг Лімітед». Відповідно до укладеного в 2013 році договору вкладом Фонду ДМУ в новостворене ТОВ «ЗТМК» був цілісний майновий комплекс комбінату, а приватний партнер вносив на його рахунок 110 мільйонів доларів США, а крім того, брав на себе зобов’язання погасити всю прострочену заборгованість юридичного попередника товариства — ДП «ЗТМК», яке після сплати всіх своїх боргів мало бути ліквідоване.

У той момент Фірташ був сповнений райдужних надій створити транснаціональну титанову бізнес-імперію світового рівня, але всі ці плани перекреслив 2014 рік, коли з України втік його політичний покровитель Віктор Янукович, а сам олігарх потрапив під каток Міністерства юстиції США, внаслідок чого надовго застряг у Відні. Однією з причин кримінального переслідування стало те, що він чимсь не догодив американській авіабудівній корпорації «Боїнг» — одному з найбільших споживачів титанової продукції в світі.

Читайте також: Справа скандального трубопроводу: думки суддів з приводу долі експертки розділилися

До Запорізького ТМК ця хвиля докотилася в січні 2017 року, коли заступник Генпрокурора і керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Назар Холодницький подав до господарського суду позов, в якому вимагав розірвати згаданий вище договір про створення на паях ТОВ «ЗТМК» і повернути державі майно комбінату. Претензії зводилися до двох істотних порушень умов контракту. Перший — невиконана інвестиційна програма модернізації виробництва, в якій ледь не до кожного центу було розписано на придбання і встановлення якого обладнання треба витратити згадані 110 мільйонів доларів і ледь не до кожного кілограма прораховано збільшення випуску продукції. За даними ж аудиту з цієї суми на виконання програми було витрачено всього лише 20 мільйонів гривень. Другий пункт стосувався простроченої заборгованості, яка була погашена не компанією «Толексіс», а самим комбінатом за рахунок інвестиційних коштів.

Формально позов було подано в інтересах держави в особі ФДМУ, але фактично керівництво Фонду не дуже зраділо такій допомозі і в ході судового процесу попервах займало позицію, лояльну до відповідачів, в ролі яких виступили «Толексіс» і ТОВ «ЗТМК». Попри цим рішенням ГС Запорізької області від 9.07.2018 р., залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 12.12.2018 р., справа була вирішена на користь САП. Саме ці вердикти й були скасовані постановою Верховного Суду від 22.03.2019 р. Мотивуючи такий крок, згадані вище судді зазначили, що в мотивувальних частинах по першому пункту не було чітко сказано, які саме дії міг зробити відповідач для реалізації інвестиційної програми, але не зробив, по другому — не була названа конкретна сума простроченої заборгованості комбінату, яку «Толексіс» повинен був погасити, але не погасив.

Із точки зору скептично налаштованого стороннього спостерігача, цей судовий процес був таким собі змаганням двох таборів олігархів, в одному з яких були Дмитро Фірташ і його ситуативний союзник Петро Порошенко, якому випало щастя в той момент бути Президентом України й мати можливість суттєво впливати на позицію керівництва Фонду держмайна, а в іншому — фінансові магнати Уолл-стріт, яким були небайдужі успішність проекту створення тандему НАБУ і САП. Якщо це дійсно так, то судді Верховного Суду до певної міри вчинили навіть патріотично, взявши сторону яких не яких, а все ж таки вітчизняних олігархів. Однак темою нашого дослідження є не конспірологічні припущення, а прискіпливий аналіз доказової бази сторін.

Інвестор прикинувся шлангом

Претензії прокурора по першому пункту «Толексіс» крила тим, що 110 мільйонів доларів вона внесла на рахунок ТОВ «ЗТМК» ще до 1.07.2014 року і цим її обов’язок, мовляв, й обмежується, оскільки придбання обладнання й запуск його в експлуатацію — то вже зона відповідальності керівництва комбінату, в оперативну діяльність якого вона не має права втручатися. Що ж стосується пункту про погашення простроченої заборгованості, то компанія офіційним листом просила директора товариства В. Сивака повідомити про її розмір і таким же офіційним листом від 13.02.2014 р. отримала від нього відповідь, що прострочена заборгованість відсутня. Ось таке виходило алібі, яке суди низових інстанцій розцінили це як спробу замилити очі, а колегія суддів Верховного Суду вирішила прийняти за чисту монету.

Читайте також: Миколаївський глиноземний завод: спроба стягнути дев’ять мільярдів за «екологію» виявилася невдалою

Перед тим, як розкрити суть, пояснимо, що компанія «Толексіс» — чистісінької води офшорка, яка має лише закордонну адресу, рахунок у банку й номінального директора, який за скромну платню, не читаючи, підписує всі папери, які йому подадуть. Реально ж від його імені діями компанії керують люди, які сидять у бізнес-центрі «Парус» у Києві на вулиці Мечникова, де розташована штаб-квартира корпорації Фірташа. Ці ж люди й спрямовують діяльність пана Сивака, який протягом десятиліття керував Запорізьким ТМК. Вони ж і розробили комбінацію, яка дозволила легально зекономити кошти на оплаті простроченої заборгованості. Суть її полягала в тому, що станом на кінець 2013 року з комбінату за рішеннями суду мало бути стягнуто на користь Акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» 260 мільйонів гривень простроченої заборгованості за спожиту електроенергію. З цим стягувачем швиденько були укладені договори розстрочення виконання боргових зобов’язань, які за спільною згодою були затверджені ухвалами суду, після чого прострочена заборгованість вмить перестала офіційно вважатися простроченою й ніби за помахом чарівної палички набула статусу поточної. А гасити поточну заборгованість кіпрська офшорка не підписувалася.

Ось такий вийшов фокус: раз прострочена заборгованість відсутня, значить «Толексіс» не зобов’язаний платити за свій кошт ці 260 мільйонів, тож у реальності цю, нібито, поточну заборгованість погасило ТОВ «ЗТМК» і якраз із тих грошей, які б мали піти на закупівлю нового обладнання. Можна, звичайно, припускати, що тоді, в лютому 2014-го, це був малозначний тактичний маневр, а на перспективу корпорація дійсно мала наміри провести модернізацію, збільшити виробництво експортоорієнтованої продукції, а відтак і валютні надходження. Але в березні того ж року ситуація змінилася і Фірташу критично забракло грошей — навіть аби вийти з віденської в’язниці, йому довелося звертатися за допомогою до наближеного до Путіна російського бізнесмена Василя Анісімова, який вніс за нього заставу 125 мільйонів євро.

Таким чином, як ти не крути, а умови договору з боку «Толексіс» лишилися невиконаними: інвестиційна програма не виконана, прострочена заборгованість не погашена, просто Спеціалізована антикорупційна прокуратура (напевне, з огляду на юний вік свого керівника) не змогла зрозумілими словами викласти це в наданих суду матеріалах, а колегія суддів Верховного Суду зробила вигляд, ніби не володіє здатністю розуміти без слів. Проте з тексту вердиктів, ухвалених у ході другого кола розгляду справи, а саме рішення ГСЗО від 4.08.2021 р. і постанови ЦАГС від 30.11.2021 р., вже чітко і ясно зрозуміло, що «Толексіс» унаслідок маніпуляцій ухилився від сплати як мінімум 260 млн грн простроченої заборгованості комбінату, що, без сумніву, слід вважати істотним порушенням умов договору, а також достатньою підставою для розірвання договору в порядку, передбаченому статтею 651 Цивільного кодексу України.

Читайте також: Одеський припортовий завод: уроки стокгольмської епопеї

Що ж стосується питання про те, що могла зробити компанія «Толексіс», аби примусити менеджерів ТОВ «ЗТМК» виконувати інвестиційну програму, то цього разу САП нагадала про деякі пункти договору про створення товариства та його статут, відповідно до яких всі його учасники мають право брати учать в управлінні підприємством, одержувати інформацію про його діяльність, стан майна, розміри прибутків чи збитків та інше, що дає можливість ставити питання про скликання позачергових загальних зборів, заслуховування звітів про виконання інвестиційної програми, а відтак ініціювати зміну керівника, який неналежним чином розпоряджається наданими йому ста десятьма мільйонами доларів. Виходячи з цього, компанія «Толексіс» могла й повинна була знати, що обумовлений договором графік модернізації виробництва провалено, як і повинна була порушити це питання перед іншим учасником товариства — Фондом держмайна. А оскільки нічого цього нею зроблено не було, то у невиконанні інвестиційної програми є і її вина.

Тут необхідно нагадати, що невдовзі після ухвалення Верховним Судом його сумнівної постанови від 22.03.2019 р. Петро Порошенко перестав бути президентом країни, а в нової владної команди виявилася політична воля для повернення підприємства державі. Так, новопризначений керівник Фонду держмайна підтримав позов САП і, користуючись своїм правом переважного голосу, змістив з посади директора ТОВ «ЗТМК» Володимира Сивака. У зв’язку з його усуненням нині триває спір по лінії господарського судочинства, а за фактом розтрати ним інвестиційних коштів іде кримінальний судовий процес, але то вже теми для окремої розмови.

Джерело: Юридичний вісник України

LexInform рекомендує

Адміністративне право України. Навчальний посібник для здобувачів ступеня вищої освіти бакалавра спеціальності "Право" освітньо-професійної програми "Правознавство"

Купити

Адміністративно-правове забезпечення інформаційної безпеки неповнолітніх в Україні: сучасний стан і тенденції реалізації

Купити

Дисциплінарні правовідносини в органах внутрішніх справ України: історичні аспекти формування

Купити

Адміністративно-правове забезпечення протидії тінізації економіки. Навчальний посібник

Купити

Поділитися

Твітнути

Юрій Котнюк,
ЮВУ

Наприкінці минулого року читаючій публіці знову нагадала про себе справа української ділянки нафтопродуктопроводу «Самара — Західний напрямок»: 22 грудня колегія Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду ухвалила направити обвинувальний акт стосовно єдиної обвинуваченої — експертки Ольги Конопліної з ВАКС до Баглійського районного суду Дніпродзержинська (м. Кам’янське) Дніпропетровської області, де зловмисниця, звичайно, матиме набагато більше шансів отримати виправдувальний вирок. Таке рішення було не одностайним — двоє суддів палати Микола Глотов і Олег Павлишин офіційно виклали з цього приводу свої окремі думки.

Світло пролили «плівки Медведчука»

Збудований у другій половині минулого століття трубопровід «Самара — Західний напрямок» попервах перебував у віданні Державного комітету СРСР по забезпеченню нафтопродуктами, який було ліквідовано у 1987 році, після чого на його базі створили три республіканські комітети з такими самими назвами: в Росії, Казахстані й Узбекистані. Російський Держкомнафтопродукт обслуговував не лише територію РСФСР, зокрема експлуатацією української ділянки зазначеного трубопроводу займалося підприємство «Прикарпатзахідтранс» зі штаб-квартирою в Рівному. Після розвалу Радянського Союзу постало питання, кому він має належати. Відповідно до прийнятих незалежною Україною законів усе загальносоюзне майно мало перейти в її державну власність, а ось доля майна інших союзних республік мала вирішуватися відповідно до міждержавних договорів.

Читайте також: Одеський припортовий завод: уроки стокгольмської епопеї

Дискусії з цього приводу тривали двадцять років — у червні 2005-го в тодішнього Прем’єр-міністра Юлії Тимошенко луснуло терпіння й заступник Генерального прокурора України в інтересах Фонду держмайна подав до Господарського суду Рівненської області позов до «Прикарпатзахідтрансу» щодо повернення трубопроводу, але її наступник Юрій Єхануров домовився домовлятися і в жовтні того ж року провадження у справі було зупинене. Вже при Януковичу рішенням від 22.03.2011 р. зазначений позов було задоволено — суд вирішив, що шляхом переговорів має вирішуватися доля того майна, яке належать до соціальної сфери, тобто санаторії, будинки відпочинку й дитячі табори, а такі виробничі об’єкти як трубопроводи мають перейти у власність української держави. Даний вердикт, хоча й не з першого разу, але все ж було залишено без змін постановами Рівненського апеляційного господарського суду від 25.11.2014 р. і Вищого господарського суду України від 17.03.2015 р.

Необхідно зазначити, що позовні вимоги були сформульовані не дуже коректно. Так, прокурор вимагав у позивача віддати українські ділянки не одного, а двох нафтопродуктопроводів, один з яких уже відомий нам «Самара — Західний напрямок», а другий — «Грозний — Армавір — Трудова», загальна протяжність яких складала 1433 км. Але другий з названих вище трубопроводів ніколи не перебував у віданні «Прикарпатзахідтрансу» — його експлуатацією займалося підприємство «Північно-Кавказький транснафтопродукт», яке теж спочатку входило до структури Держкомнафтопродукт РСФСР, а потім разом з іншими влилося до складу російської корпорації «Транснафта». Мало того, у зв’язку з війною в Чечні ця «труба» була виведена з експлуатації, демонтована й на момент подання позову взагалі перестала існувати як об’єкт матеріального світу. Саме ця промашка й стала формальною зачіпкою для того, щоб 21 квітня 2015 р. рішенням судді ГСРО Ярослави Гудзенко попередній вердикт цього ж суду був скасований у зв’язку з переглядом справи за нововиявленими обставинами. Прокурор переконливо доводив, що ця обставина зовсім не була нововиявленою — про неї під час багаторічного розгляду справи неодноразово згадували обидві сторони, але все марно — рішення було прийняте й залишене без змін постановою РАГС від 24.06.2015 р.

Читайте також: Миколаївський глиноземний завод: спроба стягнути дев’ять мільярдів за «екологію» виявилася невдалою

Такий розворот ошелешив аналітиків. Попервах прихильність судів до росіян пояснювали мотивами економічної доцільності: коли в них відібрали трубопровід, вони перестали качати через нього нафтопродукти, внаслідок чого на ринку дизельного пального України виник неабиякий дефіцит, а от коли повернули, то нові-старі власники дуже швидко відновили його наповнення. Однак після того, як спецслужби злили в засоби масової інформації записи телефонних розмов Віктора Медведчука з російським віце-прем’єром Дмитром Козаком і президентом «Транснафти» Миколою Токарєвим, в яких прозвучала фраза «міняємо завод на трубу», сформувалося інше, більш правдоподібне припущення, яке полягало в тому, що тодішній Президент України Петро Порошенко погодився повернути продуктопровід, з прибутків якого йому особисто капатиме компенсація за конфіскацію Севастопольського морського заводу. Проте, як відомо, обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Експертний висновок з арифметичними помилками

На новому етапі справи естафету її розгляду було передано від Ярослави Гудзенко іншій судді ГСРО — Наталії Політиці, яка призначила інженерно-технічну судову експертизу, проведення якої було доручене Державному підприємству «Український державний науково-дослідний і проектний інститут азотної промисловості і продуктів органічного синтезу» (ДП «УкрДІАП»). На висновку від 20.03.2017 р., складеному заступником директора цього інституту Ольгою Конопліною, й ґрунтувалося рішення ГСРО від 30.08.2017 р. про відмову в задоволенні позову прокурора, яке в подальшому було залишене без змін постановами РАГС від 18.12.2017 р. та новоствореного Верховного Суду від 30.05.2018 р.

Результат експертного дослідження полягав у тому, що відібраний у відповідача трубопровід — це якісно інший об’єкт, аніж той, що був при Радянському Союзі. Протягом двадцяти років експлуатації «Прикарпатзахідтранс» перманентно виводив з експлуатації, демонтував і списував старі елементи обладнання, натомість купуючи та встановлюючи нові. Так, у 1992 році балансова вартість української ділянки протяжністю 1245 км складала 3 мільярди російських рублів або 8 мільйонів доларів США, а з того часу по 2013 рік підприємство інвестувало в його реконструкцію та модернізацію 43 мільйони доларів, тобто вкладено було у понад 18 разів більше (за підрахунками Ольги Конопліної), аніж те, що дісталося. Таким чином, фактично було створено нову річ, право власності на яку, відповідно до положень статті 332 Цивільного кодексу України та статті 7 Закону України «Про трубопровідний транспорт», належить тому, хто цю нову річ створив.

Читайте також: Запорізький титано-магнієвий комбінат: держава зберегла контроль над підприємством

Прочитавши це, представник Фонду держмайна категорично поставив питання про необхідність призначення повторної експертизи, оскільки наявного висновку недостатньо для правильного вирішення спору, проте суддя йому відмовила. Недовіру сторони позивача до результатів експертизи «УкрДІАП» зрозуміти можна — чого вартий лише той факт, що в експерта Конопліної 43 поділити на 8 вийшло 18. Цей епізод, звичайно, можна списати на банальну арифметичну помилку, але ж ця помилка потім автоматично перекочувала до вердиктів судів усіх трьох інстанцій, з чого належить зробити висновок про те, що судді Верховного Суду Інна Берднік, Іван Міщенко та Валерій Суховий (й нині працюючі на своїх посадах) не писали й не читали того, під чим підписувалися.

Лабіринти підслідності й підсудності

У зв’язку з наведеними подіями Національне антикорупційне бюро України в листопаді 2017 року відкрило два кримінальних провадження, згодом об’єднаних в одне: перше за фактом заволодіння службовими особами «Прикарпатзахідтранс» державним майном (стаття 191), друге — за фактом отримання неправомірної вигоди суддею ГС Рівненської області. Протягом трьох років нічого цікавого, окрім збирання макулатури, в ході цього розслідування не спостерігалося, колесо закрутилося в лютому 2021 року, коли Указом Президента України Володимира Зеленського було введено в дію рішення РНБО, яким Офісу Генпрокурора й НАБУ рекомендовано було «забезпечувати захист інтересів держави стосовно прав власності на частини нафтопродуктопроводів», після чого ухвалою ВАКС було накладено арешт на українську ділянку трубопроводу «Самара — Західний напрямок», управління якою було доручене структурам НАК «Нафтогаз України».

Тоді ж сталося й перше повідомлення про підозру в зазначеному вище кримінальному провадженні — цим фігурантом стала Ольга Конопліна, якій було інкриміноване зловживання повноваженнями (ст. 365-2 ККУ) та завідомо неправдивий висновок експерта (ст. 384 ККУ). Запобіжним заходом їй обрали заставу в сумі 272 тис. грн. Як ви вже зрозуміли, нікому зі співробітників «Прикарпатзахідтранс» чи судів до кримінальної відповідальності притягнуто не було й навряд чи колись буде, а от матеріали в частині експертки в квітні 2021 року були виділені в окреме провадження і в листопаді того ж року разом з обвинувальним актом направлені до ВАКС, Апеляційна Палата якого й вирішувала питання про підсудність справи.

Відповідно до положень статті 216 Кримінального процесуального кодексу України («Підслідність») усі злочини, підслідні НАБУ (а значить, і підсудні ВАКС) можна, образно кажучи, поділити на три категорії. Перша — коли корупційний злочин скоїла велика «шишка», посада якої міститься в розлогому, але вичерпному переліку. Друга — коли злочин вчинила невелика «шишка», якщо вона хотіла вкрасти в держави дуже велику суму коштів, причому зловмисник має бути службовою особою якої-небудь державної установи, організації, підприємства чи принаймні господарського товариства, в якому частка державної власності перевищує 50 відсотків. Третя категорія — коли підозрюваним є звичайна людина, якщо вона намагалася дати хабар великій «шишці». Але є в кодексі окремий абзац, який дозволяє детективам НАБУ розслідувати злочини, що не входять у жодну з трьох перелічених вище категорій, якщо це дуже необхідно для попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень, віднесених до підслідності даного відомства, однак робити це можна лише за рішенням директора НАБУ та за погодженням із прокурором САП.

Справа Конопліної якраз і підпадала під положення цього абзацу, оскільки її посади немає в переліку великих «шишок», а обвинувачення в заволодінні майном їй не пред’являлося. Якби вона пішла під суд з усіма разом, жодних питань би не виникло, але оскільки спільників у неї формально немає, значить і справа не є підслідною НАБУ, а відтак і підсудною ВАКС, тож її слід направити за місцем скоєння злочину в Кам’янське, де розташований «УкрДІАП» і де писався цей висновок. З іншого боку, інкриміновані зловмисниці дії стосувалися одних і тих самих епізодів та пов’язані одним умислом з тими злочинами, які продовжують розслідуватися НАБУ, тож логічно було би судити її у ВАКС.

Слід зазначити, що КПК України не містить норми, яка регулює зміну предметної підсудності на територіальну у зв’язку з виділенням кримінального провадження стосовно одного з обвинувачених, тож судді мали самі для себе зробити вибір. Даниїла Чорненька, Інна Калугіна та Андрій Никифоров зробили його на користь Кам’янського. У Миколи Глотова та Олега Павлишина виявилась окрема думка.

Джерело: Юридичний вісник України

LexInform рекомендує

Адміністративно-правові гарантії нотаріальної діяльності в Україні

Купити

Основи застосування адміністративної відповідальності до іноземців та осіб без громадянства в Україні

Купити

Адміністративно-правові засади здійснення контролю за діяльністю судів (суддів) в Україні

Купити

Адміністративне право України. Навчальний посібник для здобувачів ступеня вищої освіти бакалавра спеціальності "Право" освітньо-професійної програми "Правознавство"

Купити

Поділитися

Твітнути