Connect with us

Юридична практика

Довіра до адвоката

Олекса ЯКИМЕНКО, адвокат, м. Вінниця

Довірчі відносини між адвокатом і клієнтом можуть виникнути лише в разі відсутності в останнього сумнівів щодо порядності, чесності та добросовісності адвоката. (Загальний кодекс правил для адвокатів країн європейського співтовариства).

Довіра, а не видіння веде людину до адвоката. Довіру не можна осягнути доступними для людини способами, можна лише відчути її присутність або відсутність, її посилення або послаблення. Це основа, на якій тримається уся багатогранна будівля взаємовідносин.

І хоча носій довіри — клієнт, джерелом довіри є саме адвокат. Тому довіра це не суто психологічне або комунікаційне явище. Це явище духовного виміру, яке вподібнилося в початок обопільного рішення, що відтепер адвокат і клієнт тимчасово стали родиною, де найбільше цінується відвертість, підтримка, допомога; де навіть у найменшій частці не можуть бути допущені обман, недовіра, зрада. І те, що початково це стосунки по розрахунку, вони не втрачають своєї стійкості, навпаки, цим окреслюються більша відповідальність за їх збереження.

В подальшому, що часто відбувається, від розрахунків не залишається нічого, все переростає в особисті теплі відносини, в яких розуміння, співчуття та співпереживання, милосердя та жалість — є первісними. А тимчасовість стає тривалою, навіть на все життя. Адвокат завжди для клієнта стає чимось більше, аніж виконавцем за договором про надання правничої допомоги. Він, коли виконує свої професійні обов’язки, знає тільки одну людину в світі, і ця людина — його клієнт. І, навпаки, клієнт для адвоката ніколи не може залишатися в окреслених рамках зобов’язань. Його стосунки з адвокатом є більш інтимнішими, аніж із лікарем, перед яким пацієнт оголяє своє тіло; зі священником при сповіді, коли знімаються тягарі з душі. Ці стосунки можуть навіть торкатися, за висловом Ф. М. Достоєвського, — тієї глибини, тієї своєї таємниці, яку боїться сказати і ні за що не скаже людям, не тільки те, що він боїться сказати своїм кращим друзям, але навіть і те, в чому боїться часом зізнатися самому собі.

Тому коли не має довіри до адвоката — не може бути й ніякої співпраці. В довірі відбивається правова і моральна природа відносин адвоката з клієнтом. Це — компетентність, добросовісність, чесність, збереження таємниці відносин, тобто те, що становить професійні обов’язки адвоката, які є нормами закону або етичних правил.

Коли є довіра, то в клієнта не може бути навіть найменших сумнівів щодо компетентності та добросовісності адвоката. Це передбачає, що адвокат, з урахуванням всіх обставин, що стосуються доручення клієнта і можливих правових наслідків його виконання, має всі передумови до належного виконання доручення, а саме відповідний рівень професійної підготовки, фундаментальні знання чинного законодавства, практику його застосування та вміння тактики, методів і прийомів адвокатської діяльності.

Клієнт розраховує на абсолютну чесність та повну відвертість адвоката, правдивість повідомлюваної інформації. У чесності весь адвокат. Проте чесності, в загальноприйнятому значенні, адвокату мало: він повинен доводити її до педантичності… Неприпустимими з боку правозахисника є недомовки, ухильні відповіді, неправдива інформація. Він не має права приховувати ті обставини, про які клієнт не запитує, але які мають пряме або опосередковане відношення до справи, з приводу якої людина звернулася до адвоката. Дотримання вказаних принципів для адвоката — це абсолютний імператив. Клієнт же має бути спокійним щодо збереження таємниці усіх відомостей, які повідомляє адвокату, і про які останній дізнається самостійно при виконанні доручення. Забезпечення адвокатом дотримання адвокатської таємниці — це основа з основ адвокатської діяльності.

Разом із тим, життя показує, що клієнти вкладають у зміст довіри інколи такі очікування, які виходять за рамки професійної діяльності адвоката, хоча, можливо, видаються такими, що притаманні йому. Наприклад, обіцянки у стовідсотковий результат; посередництво у вирішенні проблем за допомогою майнових або інших вигод; знайомства та зв’язки з суддями, прокурорами, слідчими; зайняття в минулому високих суддівських, прокурорських або інших посад тощо. Це – лжедовіра, або не виправдана довіра. Людина, яка шукає захисту, як правило, знаходиться в стані постійного стресу. І насамперед чує саме те, що в цю важку для нею хвилину хотіла б почути. Це може бути вирішальним, щоб лжедовіритися. Довіряти стрімголов у жодному разі не можна. Адвокат не може гарантувати виграш справи. Максимум, на що можна розраховувати — на більш-менш високу ймовірність позитивного результату. Крім суб’єктивних, існують тут й об’єктивні пояснення: «виграти справу» — це відносне поняття, оскільки у правосудді беруть участь люди, вони ж і здійснюють саме правосуддя. А люди, що часто буває, ведуть себе непередбачувано.

Адвокат може обіцяти клієнту рівно те, що залежить виключно від нього, а саме — кваліфікований і сумлінний захист. І для такого адвоката немає ніякої потреби перебільшувати свої можливості, посилаючись на те, що «в мене все схвачено, я все вирішу!», «у мене 100 % виграних справ!». Буває, люди думають, що «домовлятися» зі слідчими, прокурорами та суддями, в тому числі передавати їм гроші, — це мало не професійний обов’язок адвоката. Моторошна омана… Сумлінний адвокат ніколи не запропонує вирішити проблему за допомогою такого посередництва, оскільки — це явна ознака непрофесіоналізму. А колишні посадові «заслуги-діаманти» на адвокатській ниві, як правило, перетворюються в розсип розбитого скла, яке іскриться на сонці, а візьмеш в руки — поранишся.

Коли ж довіра включає ірраціональні мотиви — вона стає вірою. Проте адвокат не маг і не екстрасенс. І знає та вміє стільки, скільки йому дозволяють його професійні знання та навики. Ніяких надзвичайних здібностей. Така віра — це як навіювання, пелена, яка рано чи пізно сходить у глибоке розчарування.

Зовні довіра до адвоката виражається в об’ємі повноважень, які надає клієнт. Загалом, повноваження адвоката прирівнюються до прав клієнта. В цьому випадку адвокат повністю заміщає клієнта. Проте можуть бути й винятки. Наприклад, клієнт обмежує адвоката у визнанні позову, відмови від позову, визнанні фактів, в укладенні мирової угоди тощо. Натомість процесуальні кодекси структуровані таким чином, що повноваження адвоката визначаються на підставі ордеру, який виписує сам адвокат. У зв’язку з цим великий кредит довіри до адвокатів, закріплений у процесуальних кодексах, збалансовує можливість притягнення за «порушення такої «довіри» до кримінальної відповідальності, зокрема, адвокат несе кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення суду про повноваження представляти іншу особу в суді, а так само умисне невнесення до ордера відомостей щодо обмежень повноважень, встановлених договором про надання правничої допомоги (ст. 400-1 КК України).

Загалом, довіру підриває формальне виконання адвокатом своїх функцій, створення видимості активності, та імітація правозахисної діяльності.

Джерело: Юридичний вісник України

Юридична практика

Жінка в пологовому: права

Станіслав КУЦЕНКО, начальник Головного територіального управління юстиції в м. Києві

Стати батьками — омріяне щастя більшості молодих людей. Проте перед народженням дитини варто пройти чимало установ: спочатку для повної діагностики стану здоров’я, а потім — пологовий будинок.

Це дуже стресовий період для обох батьків. На жаль, у жінок часто виникають проблеми, пов’язані з незнанням своїх прав у пологових будинках. Для того, аби вміти захистити себе, необхідно завчасно дізнатися про свої права.

Так, згідно зі статтею 8 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», кожний громадянин України має право на безоплатне отримання медичної допомоги в державних та комунальних закладах охорони здоров’я. Вказане положення, зокрема, поширюється на отримання медичної допомоги жінкою під час вагітності та пологів.

Ольга народжувала первістка в одному з пологових будинків столиці. Коли швидка привезла її сюди опівночі, на зміні була бригада лікарів. Акушерка замість того, щоб заспокоїти жінку, котра вперше народжувала, накричала на неї та залишила саму в родильному залі. А на рецепції з чоловіка взяли тисячу гривень благодійного внеску на «непередбачувані моменти». Чоловік без вагань заплатив, гадаючи, що саме від цього залежить життя та здоров’я первістка. Тож стресові ситуації досить часто змушують нас робити необдумані вчинки. Проте для того, щоб подібного не сталося, треба знати свої права.

Відповідно, якщо у вас вимагають необґрунтовані платежі, благодійні внески тощо, звертайтеся до правоохоронних органів (прокуратура, МВС) з відповідними заявами. Давайте розглянемо найпоширеніші права вагітних жінок. Згідно із Законом України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», пацієнт має наступні права.

Право самостійно обирати собі лікаря

Або вимагати його заміни, якщо «спрацюватися» не вдалося. Не можна вважати це примхами вагітної — від гарного настрою, оптимістичного погляду в майбутнє в цьому особливому «положенні» залежить дуже багато. Не обов’язково ставати на облік в жіночу консультацію за місцем прописки — Законом визначено, що пацієнт має право бути прийнятим у будь-якій державній лікувальній установі на свій вибір, якщо ця медична установа має можливість забезпечити відповідне лікування. Крім того, лікар зобов’язаний у доступній формі пояснити мету запропонованих досліджень і лікувальних заходів та прогноз на майбутнє, в тому числі ризики для здоров’я жінки та її дитини (ст. 39).

Право на психологічну підготовку до пологів

Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 15.07.2011 р. № 417 визначено, що в поліклініках та жіночих консультаціях вагітну та членів її родини готують до майбутнього батьківства у «Школі відповідального батьківства». Робота проводиться з використанням демонстраційних матеріалів, технічних засобів і предметів догляду за дитиною. Досить важливо кожному подружжю пройти цю школу. Саме там їх поінформують, як себе поводити під час вагітності, пологів і які вони мають права.

Право вибору пологового будинку й лікаря

Право на свободу вибору в охороні здоров’я закріплено в Європейській хартії прав пацієнтів, у статті 5 якої йдеться, що «кожен має право на свободу вибору між різними медичними процедурами та закладами (фахівцями) на підставі адекватної інформації». Також це право прописане в Основах законодавства України про охорону здоров’я (ст. 6 (п. «д»), 34 (ч. 2), 36, 38), у Цивільному кодексі України (ст. 284 (ч. 2), 633), Законі «Про захист прав споживачів» (ст. 21). Порядок вибору лікаря, який надає первинну медичну допомогу, та форми декларації про вибір лікаря затверджені наказом МОЗ України від 19.03.2018 р. № 503. Право на згоду на медичне втручання та право на відмову від медичного втручання закріплене в Європейській хартії прав пацієнтів (ст. 4). Також це право закріплене в Конституції України (ст. 28 (ч. 3), 29 (ч. 1), Основах законодавства України про охорону здоров’я (ст. 42, 43, 44), Цивільному кодексі України (ст.284 (ч. 3, 4, 5), 286 (ч. 4), 289).

Право на інформацію

Медперсонал зобов’язаний інформувати жінку про стан здоров’я її та майбутньої дитини, результати аналізів, будь-які маніпуляції, які робитимуть, тощо. Всю подібну інформацію жінка має право отримати не лише в усній, але й у письмовій формі. Це означає, що їй не можуть відмовити в бажанні ознайомитися із записами в історії пологів.

У пологовому будинку під час пологів жінка має право на комфортне перебування, повагу до особи й створення відповідної психологічної атмосфери. Згідно з наказами Міністерства охорони здоров’я, породілля має право на психологічну підтримку членів родини, що означає перебування їх поруч під час пологів. Також забезпечується конфіденційність та інтимність пологів. Для максимального комфорту породіллі їй дається право на власний розсуд вибирати положення під час пологів. Із перших хвилин перебування в пологовому будинку у майбутніх мам є право на високу культуру медичного обслуговування. Всі працівники акушерського стаціонару повинні володіти сучасними методами психологічної підтримки вагітних і породіль.

Право на сімейні (партнерські) пологи

Майбутні батьки мають завчасно звернутися до адміністрації пологового будинку (головного лікаря, заввідділення) й повідомити про своє бажання партнерських пологів. Присутніми під час пологів можуть бути не більше 2 осіб.

Пологи мають відбуватися лише в індивідуальному пологовому залі. Відповідно, величезні пологові зали з двома ліжками не відповідають вимогам законодавства.

Принципи проведення нормальних пологів:

— визначення плану ведення пологів та обов’язкове узгодження його з жінкою/сім’єю;

— заохочення емоційної підтримки породіллі під час пологів (організація партнерських пологів);

— моніторинг стану матері, плода та прогресування пологів;

— використання партограми для прийняття рішення щодо перебігу пологів, а також необхідності та об’єму втручань;

— широке використання немедикаментозних засобів для знеболення пологів;

— заохочення жінки до вільного пересування під час пологів та забезпечення можливості вільного вибору положення для народження дитини;

— оцінка стану дитини при народженні, забезпечення контакту «шкіра до шкіри» між матір’ю та новонародженим, прикладання до грудей матері за появи пошукового та смоктального рефлексу;

— профілактика післяпологової кровотечі, що зумовлена атонією матки, шляхом використання методики активного ведення третього періоду пологів.

Новонароджена дитина може бути виписана з пологового стаціонару на третю добу життя, якщо загальний стан дитини, рівень підготовки та інформування матері з питань догляду та контролю за станом дитини відповідають нормі.

Також нагадуємо, якщо ви завчасно визначилися з іменем малюка, просто в пологовому будинку можна зареєструвати дитину та отримати Свідоцтво про народження.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Юридична практика

Постанова ЄСПЛ по справі «Полях та інші проти України»: рекомендації щодо проведення люстрації

Наталія КАРПОВА, кандидат юридичних наук

Сімнадцятого жовтня 2019 р. було опубліковано постанову Європейського суду з прав людини (далі також ЄСПЛ, Суд) по справі «Полях та інші проти України». У цій постанові Суд встановив, що звільнення п’яти державних службовців на підставі Закону «Про очищення влади» № 1682-VII від 16.09.2014 р. призвело до порушення п. 1 ст. 6 (право на справедливий суд) Конвенції з прав людини і основоположних свобод (далі також Конвенція) у зв’язку з надмірною тривалістю судового розгляду справ щодо трьох перших заявників, та до порушення ст. 8 (право на повагу до приватного життя) Конвенції щодо усіх п’яти заявників і присудив в якості компенсації моральної шкоди 5 000 євро кожному заявнику та 1 500 євро першому заявникові і по 300 євро кожному з інших заявників як компенсацію витрат. Ідеться про скарги звільнених у 2014 році заступника начальника кадрового управління Генпрокуратури В’ячеслава Поляха; першого заступника начальника відділу фінансових розслідувань управління Міндоходів в Миколаївській області Дмитра Басалаєва; заступника прокурора Чернігівської області Олександра Яся; начальника податкової інспекції міста Яремча ГУ Міндоходів в Івано-Франківській області Романа Якубовського та заступника начальника управління АПК Олександрівської райдержадміністрації Донецької області Сергія Бондаренка. Дана постанова викликала великий інтерес в українському суспільстві, бо в ній ЄСПЛ надав оцінку процесу люстрації в Україні та висловив свої рекомендації стосовно вдосконалення такого важливого процесу.

Загальноприйнятий в ЄС стандарт люстрації

По-перше, слід наголосити на тому, що Україна не є єдиною країною в Європі, яка на своєму шляху до перетворення в демократичну державу зіткнулася з проблемами, вирішення яких вимагало звернення до інструменту люстрації. Бурхливе двадцяте століття залишило східноєвропейським країнам важку спадщину комуністичних тоталітарних систем, і призначення люстрації — бути одним з інструментів для її демонтажу. Двадцять сьомого липня 1996 р. Парламентська асамблея Ради Європи прийняла резолюцію 1096 про заходи щодо демонтажу спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем (далі також Резолюція ПАРЄ), яка встановила загальноприйнятий в ЄС стандарт люстрації. Пункти 11, 12 Резолюції ПАРЄ встановлюють що «люстраційні заходи можуть бути сумісні з демократичною державою, заснованою на верховенстві права, якщо вони відповідають критеріям доведеності індивідуальної вини, гарантованих прав на захист та оскарження до суду, презумпції невинуватості, не мають на меті помсту. Мета люстрації — не покарання ймовірно винних (це є завданням кримінального законодавства), а захист молодої демократії». На підставі Резолюції ПАРЄ були розроблені Керівні принципи щодо забезпечення відповідності законів про люстрацію й аналогічних адміністративних заходів вимогам держави, заснованої на верховенстві права (далі також Керівні принципи), якими необхідно керуватися при проведенні люстрації. Зокрема, п. «с» Керівних принципів зазначає, що люстрація не може використовуватися для покарання, оскільки покарання може бути призначено лише на підставі Кримінального кодексу, п. «d» обмежує люстрацію позиціями, на яких люстрований суб’єкт буде становити значну загрозу для прав людини або демократії, п. «h» вимагає доведення особистої участі люстрованого суб’єкта в порушенні прав людини, п. «i» забороняє люстрацію виключно через зв’язок з будь-якою організацією чи діяльність для будь-якої організації, яка була законною на момент такого зв’язку чи діяльності (за винятком випадків, коли організація винна в серйозному порушенні прав людини й доведено особисту участь у них люстрованого суб’єкта), або за особистими думками чи переконаннями, п. «m» встановлює, що особа не може бути люстрована, не отримавши повний належний процесуальний захист.

За останні двадцять років ЄСПЛ неодноразово виявляв у східноєвропейських законах про люстрацію відхилення від європейського стандарту люстрації та закликав уряди відповідних країн до їх усунення. В 2007 р. Суд виявив, що польський закон про люстрацію придав люстраційному процесу характер кримінального провадження, що призвело до порушення п.п. 1, 3 ст. 6 Конвенції (§§ 60—33 постанови ЄСПЛ по справі «Матиек проти Польщі»).

По-друге, звичайно Венеціанська комісія аналізує відповідність люстраційних законів європейському стандарту люстрації в своїх висновках, так були перевірені люстраційні закони Албанії і Колишньої Югославської Республіки Македонія. В 2014—2015 роках Венеціанська комісія за запитом голови Комітету з моніторингу ПАРЄ проаналізувала Закон України «Про очищення влади» і прийняла два висновки щодо нього, обидва за № 788/2014: 12-13 грудня 2014 р. було ухвалено попередній висновок, а 19—20 червня 2015 р. — заключний висновок. У п. 28 заключного висновку режим Януковича визнається недемократичним та корумпованим. У пп. 23, 24, 25 заключного висновку зазначається, що український закон про люстрацію відрізняється від інших східноєвропейських законів про люстрацію тим, що він має більш широку сферу застосування. Він переслідує дві різні мети — люстрацію та боротьбу проти корупції, обидві мети є законними, та Україна має вагомі причини для тимчасового виключення з суспільного життя осіб, які займали високі пости при колишньому недемократичному режимі або які здійснювали серйозні порушення прав людини.

Схвалюючи ідею люстрації в цілому, Венеціанська комісія в п. «с» § 104 попереднього висновку визначає недоліки закону та шляхи їх усунення: люстрація повинна стосуватися тільки тих позицій, які дійсно представляють серйозну загрозу для прав людини або демократії, тому список посад, що підлягають розгляду, повинен бути переглянутий; вина повинна бути доведена в кожному окремому випадку і не може бути припущена на підставі просто приналежності до категорії державних посад, тому критерії люстрації повинні бути переглянуті; закон про люстрацію повинен спеціально передбачати гарантії справедливого судового розгляду при процедурі люстрації; судовий розгляд має призупинити адміністративне рішення про люстрацію до винесення остаточного рішення; інформація про люстрованих осіб повинна оприлюднюватися тільки після остаточного рішення суду. У заключному висновку рекомендації усунути вище перелічені недоліки були повторені, український уряд погодився з ними, але проект поправок до Закону України «Про очищення влади», який було узгоджено з Венеціанською комісією, не був прийнят.

Конкретні обставини справи «Полях та інші проти України» і їх оцінка ЄСПЛ

У жовтні 2014 р. панів Поляха, Басалаєва, Яся було звільнено відповідно до Закону України «Про очищення влади». Пан Якубовський не встиг подати заяву відповідно до ст. 4 Закону України «Про очищення влади» під час службової перевірки, яка проводилася з 12.03.2015 по 22.03.2015 рр., оскільки перебував на лікарняному з 10.03.2015 по 25.03.2015 рр. А 26.03.2015 р. пан Якубовський подав свою заяву та 25.03.2015 р. його вже було звільнено відповідно до Закону України «Про очищення влади», що спричинило порушення п. 3 ст. 40 КЗпП. Сімнадцятого липня у рамках службової перевірки пан Бондаренко подав заяву відповідно до ст.4 Закону «Про очищення влади» про те, що в 1990–1991 рр. він обіймав посаду другого секретаря райкому Комуністичної партії УРСР, що призвело до його звільнення 21.07.2015 р.

Далі протягом 2014—2015 років усі заявники подали позови до адміністративних судів з проханням про відновлення на роботі. В 2014 р. Київський окружний адміністративний суд передав справи панів Поляха і Басалаєва до Верховного Суду з проханням розглянути питання про передачу запиту про конституційність Закону «Про очищення влади» в Конституційний Суд України (далі, КСУ) і припинив провадження по цих справах, Чернігівський окружний адміністративний суд аналогічно вчинив зі справою пана Яся.

Сімнадцятого липня 2014 р. Верховний Суд подав до КСУ конституційне подання щодо відповідності Конституції України п. 6 ч. 1, п. 2 ч. 2, п. 13 ч. 2, ч. 3 ст. 3 Закону України «Про очищення влади», а 20.01.2015 р. 47 депутатів ВР подали конституційне подання щодо відповідності Конституції України частин 3, 6 ст. 1, частин 1, 2, 3, 4, 8 ст. 3, п. 2 ч. 5 ст. 5, п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади». Раніше, а саме 16.03.2015 р. Верховний Суд подав друге конституційне подання щодо відповідності Конституції України ч. 3 ст. 1, п.п. 7, 8, 9 ч. 1 і п. 4 ч. 2 ст. 3, п. 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про очищення влади», а 25.12.2015 р. ВСУ подав трете конституційне подання щодо відповідності Конституції України ч. 3 ст. 4 Закону України «Про очищення влади».

Колегії КСУ відкрили конституційні провадження по цих поданнях 12.02.2015 р., 18.03.2015 р., 31.03.2015 р., 10.02.2016 р. А 6.07.2017 р. ухвалою КСУ об’єднано усі ці конституційні провадження в одну справу. Станом на 17.10.2019 р. розгляд у КСУ триває. Стаття 56 Закону України «Про Конституційний Суд» від 1996 р. обмежує строк розгляду конституційних подань трьома місяцями з моменту прийняття ухвали про відкриття конституційного провадження. Пізніше ст. 75 Закону України «Про Конституційний Суд» від 13.07.2017 р. збільшено цей строк до шести місяців з моменту прийняття ухвали про відкриття конституційного провадження. Пункт 5 ст. 156 КАСУ дозволяє відновлення провадження тільки в тому випадку, якщо обставини, що призвели до призупинення, припинили своє існування, а оскільки справи перебували на розгляді КСУ, провадження у справах панів Поляха, Басалаєва, Яся не було відновлено. Шістнадцятого березня 2015 р. пленарне засідання Верховного Суду постановило, що провадження по справах, що порушували питання про конституційність Закону України «Про очищення влади», вимагає постанови КСУ. ЄСПЛ, посилаючись на § 45 постанови по справі «Фридлендер проти Франції», в якому встановлено, що трудові спори за своєю природою вимагають якнайшвидшого вирішення з урахуванням того, що поставлено на карту зацікавленої особи, яка внаслідок звільнення втрачає засоби до існування, визнає порушення п. 1 ст. 6 Конвенції щодо панів Поляха, Басалаєва, Яся (§ 196 постанови по справі «Полях та інші проти України»).

У параграфах 285, 286 постанови по справі «Полях та інші проти України» Суд вважає, що період правління Януковича характеризувався авторитарними тенденціями і корупцією, в таких обставинах заходи проти державних службовців, особисто пов’язаних з вищезгаданими негативними подіями, в принципі були виправданими. У § 290 даної постанови ЄСПЛ, проте, зазначає, що в справах про люстрацію він ніколи не стикався з обмежувальними заходами такого широкого характеру, що застосовуються до державних службовців. В § 210 даної постанови Суд звертає увагу на те, що заявники були піддані заходам відповідно до Закону «Про очищення влади», які були оприлюднені з негайним вступом в силу ще до того, як їх скарги були розглянуті, що викликало професійну й соціальну стигматизацію заявників. ЄСПЛ посилається на параграфи 75–77 постанови ЄСПЛ по справі «Караджанов проти Колишньої Югославської Республіки Македонія», де він постановив, що публікація рішення Люстраційної комісії Північної Македонії про те, що заявник співпрацював зі службами державної безпеки в 1960-х роках, порушила п. 2 ст. 8 Конвенції, позаяк рішення було опубліковано до того, як скарга заявника була розглянута судами. В § 275 постанови по справі «Полях та інші проти України» Суд встановив, що звільнення заявників було засновано на колективній відповідальності осіб, які працювали в державних установах під час правління президента Януковича, незалежно від конкретних функцій, які вони виконували, і їх зв’язку з антидемократичними тенденціями та подіями, які відбулися в цей період.

У § 291 даної постанови ЄСПЛ нагадує, що він встановив порушення Конвенції у випадках, коли люстраційні заходи були застосовані без достатньої індивідуалізації й посилається на § 115 постанови Суду по справі «Адамсон проти Латвії», згідно з яким, якщо національне законодавство передбачає обмеження прав, гарантованих Конвенцією, воно повинно бути досить точним, щоб можна було індивідуалізувати відповідальність кожної із зацікавлених осіб і містити адекватні процесуальні гарантії. У § 294 постанови ЄСПЛ по справі «Полях та інші проти України» Суд встановив, що застосування заходів відповідно до Закону України «Про очищення влади» до заявників не передбачало будь-якої індивідуальної оцінки їх поведінки. Фактично ніколи не стверджувалося, що заявники самі робили якісь конкретні дії, що підривають демократичний контроль над верховенством закону, національну безпеку, оборону чи права людини. Вони були звільнені в силу закону тільки за те, що займали певні відносно високі пости на державній службі, в той час як Янукович був президентом України.

Що стосується пана Бондаренко, то в параграфах 317, 320 даної постанови ЄСПЛ зазначає, що пан Бондаренко був підданий люстрації за своє комуністичне минуле через 23 роки після краху комуністичного режиму й посилається на § 129 постанови ЄСПЛ по справі «Адамсон проти Латвії», де Суд встановив порушення ст. 3 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв’язку із застосуванням законодавства про люстрацію до заявника після його десятирічної кар’єри в незалежній Латвії.

Ключовим у позиції ЄСПЛ у постанові по справі «Полях та інші проти України» є § 156 цієї постанови, де Суд зазначив, що «у цій справі поведінка заявників, щодо якої до них було застосовано заходи відповідно до Закону України «Про очищення влади», не була класифікована як «кримінальна» в національному законодавстві і не була схожа на якусь злочинну поведінку: вона полягала в тому, щоб залишатися на своїх постах, поки при владі перебував президент Янукович». Тому не було доведено, що втручання у відношенні будь-якого із заявників було необхідним у демократичному суспільстві і ЄСПЛ у § 324 даної постанови визнав порушення ст. 8 Конвенції щодо всіх заявників.

Отже, ЄСПЛ, схвалюючи ідею люстрації в цілому, доброзичливо допомагає України провести люстрацію відповідно до європейського стандарту проведення люстрації. Таким же чином свого часу Суд допоміг провести люстрацію в Польщі, Словаччині та Латвії.

Джерело: Юридичний вісник України

 

Читати далі

Юридична практика

У яких випадках учасник сімейних правовідносин має право на безпосереднє звернення за захистом свого права або інтересу до суду?

Відповідно до ст. 18 СК України кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу.

Таке право встановлене ч. 1 ст. 55 Конституції, де зазначено, що права та свободи людини і громадянина захищаються судом, та ч. 2 ст. 124 Конституції, де зазначено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Особливістю цього захисту є те, що захист правовідносин, пов’язаних із реалізацією таких принципів сімейного права, як рівноправність чоловіка і жінки, а також забезпечення інтересів матері й неповнолітніх дітей, здійснюється як за ініціативою учасників сімейних правовідносин, так і за ініціативою органів опіки і піклування, прокурора та ін. незалежно від бажання суб’єктів сімейних правовідносин.

В деяких випадках захист сімейних прав здійснюється судом і в порядку окремого провадження (ст. 293 ЦПК України) — у разі:

  • обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи;
  • надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;
  • усиновлення;
  • встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Також у порядку окремого провадження розглядаються справи про надання права на шлюб, про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, за заявою будь-кого з подружжя, якщо один з нього засуджений до позбавлення волі, про встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя та інші справи у випадках, встановлених законом.

До фактів, що мають юридичне значення в сімейних правовідносинах (ст. 315 ЦПК), які можуть бути встановлені в порядку окремого провадження, слід віднести факти:

  • родинних відносин між фізичними особами;
  • перебування фізичної особи на утриманні;
  • реєстрації або розірвання шлюбу, народження або смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження;
  • усиновлення;
  • проживання однією сім’єю чоловіка і жінки без шлюбу;
  • визнання батьківства тощо.

Такі заяви подаються особою за місцем її проживання (ст. 316 ЦПК).

Чинне законодавство визначає особливості провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України (ст. 317 ЦПК).

По-перше, заява такого змісту може бути подана батьками, родичами, їхніми представниками, або іншими законними представниками дитини до будь-якого суду за межами такої території України незалежно від місця проживання заявника, або ж родичами померлого чи їхніми представниками – до суду на підконтрольній території.

По-друге, такі заяви розглядаються невідкладно, а рішення по них приймаються негайно.

По-третє, копія судового рішення видається учасникам справи негайно після проголошення такого рішення або невідкладно надсилається судом до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для державної реєстрації народження або смерті особи.

Способами захисту сімейних прав та інтересів (ч. 2 ст.18 СК) є:

  • встановлення правовідношення;
  • примусове виконання добровільно не виконаного обов’язку;
  • припинення правовідношення, а також його анулювання;
  • припинення дій, які порушують сімейні права;
  • відновлення правовідношення, яке існувало до порушення права;
  • відшкодування матеріальної та моральної шкоди;
  • зміна правовідношення;
  • визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.

Читати далі

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.