Юридична практика
Диспропорція юрисдикцій: Одна інстанція — різні реальності забезпечення
Oльга Прима-Березовська, суддя Оболонського районного суду міста Києва
Натрапила на ось такий цікавий документ, оприлюднений ДСА. Багато років обговорюється питання про кричущий стан оплати праці працівників апарату судів.
Але навіть мене це «приємно» здивувало. Ви можете самі оцінити рівень несправедливості, який відбувається у нашій країні. Без логіки. Без пояснень. Без виправдань. Просто, їжте і не вдавіться від люті. Отже, з цієї чудової таблички Excel ми розуміємо, що помічники суддів першої інстанції загальних судів отримують у середньому на 10 тисяч грн (увага!) менше, ніж їхні колеги з адміністративної та господарської юрисдикцій. Секретарі судових засідань — на 6–7 тисяч менше, ніж ті ж колеги у спеціалізованих судах. Про ВАКС навіть не говоритиму. Там окрема реальність. Вони є самостійні розпорядники коштів, які на пряму виділяє бюджет. І так, вигідніше піти працювати туди керівником структурного підрозділу, ніж суддею в район. Щобільше, бути місцевим суддею в районі часто менш вигідно фінансово, ніж, наприклад, керівником територіального управління ДСА. А працювати рядовим клерком у ТУ ДСА — приємніше, ніж помічником судді. Тільки вдумайтесь! Органи, які мають забезпечувати функціонування судів, оцінюються державою вище, ніж працівники, які щодня: ходять у засідання, готують протоколи, викликають сторони, пишуть проєкти рішень і головне, мають повний доступ до всієї інформації у ваших справах!
Про розрив зарплат у межах однієї інстанції, але різних юрисдикцій — навіть не починаю. Ви й так усе бачите. А хочете просту різницю між помічником судді у загальному суді та господарському? Легко.
Навантаження відрізняється у 10 разів. Тобто, ті хто працює в 10 разів быльше, отримують на 10 тисяч менше. Це абсурд! Сюр! Скажете ви… Ні, це наші реалії, та алогічні підходи держави до оплати праці й забезпечення правосуддя. І саме так у нас виконується стаття 130 Конституції України, яка нагадаю, починається так:«Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів». До речі, саме загальні суди щодня розглядають ті справи, які ми так любимо обговорювати у новинах: вбивства, ДТП у стані сп’яніння, захист честі та гідності, поділ майна… тощо. Саме тут — найбільше навантаження. І саме тут — найменша оплата. Висновки робіть самі. На мою думку, такі підходи прямо порушують принцип рівності. Це не про європейські стандарти. І точно не про повагу до професії. Така диспропорція обурює і ганьбить! Це не відповідає поняттю єдиного статусу та тим міжнародним орієнтирам, на які ми любимо опиратися, тільки коли нам це зручно. Колег «на землі» закликаю не мовчати, треба об’єднуватися та захищати свою незалежність. І боротися за гідні умови праці для апарату судів, саме загальних.
Нас найбільше у системі, то чому ж ми мовчимо? Чому маємо миритися із постійним пошуком секретаря через низьку з / п? Чому наші помічники отримують найнижчу винагороду за таку тяжку роботу, ніж колеги зі спеціалізованих судів? Не розумію…
На мою думку, те що відбувається зараз — це відверте знецінення і зневага нашої юрисдикції та й загалом професії. Який сенс від такого знецінення? Які наслідки для держави? Тут можна полемічно вдатися у ліричну риторику … Але не сьогодні.
Джерело: Юридичний вісник України
