Харківський шахтопроектний інститут: у спорі між Міненергетики і податковою виграла приватна фірма - LexInform: Правові та юридичні новини, юридична практика, коментарі
Connect with us

Юридична практика

Харківський шахтопроектний інститут: у спорі між Міненергетики і податковою виграла приватна фірма

Дата публікації:

Юрій Котнюк,
ЮВУ

Схема заволодіння державною нерухомістю шляхом її продажу приватним особам із метою погашення податкового боргу вважається дуже важковаговою й ризикованою, оскільки треба брати в долю різних впливових людей, кожен з яких у самий непідходящий момент може повернути аванс і дати задній хід. Але якщо оборудка вийде вдалою, то й приз дістанеться чималий — саме такий висновок напрошується після ознайомлення зі справою Державного підприємства «Проектування будівництва підприємств вугільної промисловості «Південдіпрошахт», в якій 8 червня 2021 року Верховний Суд прийняв остаточне рішення, постановивши в ньому, що «схемники» діяли згідно закону.

Кримінальна сторона справи

«Південдіпрошахт» (скорочено від первісної назви — Південний державний інститут проектування шахт) було створено у 1925 році, але до свого столітнього ювілею він, судячи з усього, не доживе. Давно лишилися в минулому його кращі часи, коли він щороку продукував 5–6 проектів будівництва й реконструкції шахт і вугільно-збагачувальних фабрик, причому не лише в межах колишнього СРСР, а й за кордоном — у Польщі (після встановлення соціалістичного режиму) і в Ірані (до перемоги Ісламської революції). Тому є цілком об’єктивні причини, адже в Україні за тридцять років незалежності була збудована лише одна шахта — «Нововолинська–10», та й то не до кінця, оскільки економісти порахували, що навіть у випадку виходу на проектну потужність вона все одно буде збитковою й поправити ситуацію зможе лише диво, яке в рази підніме на світовому ринку ціни на вугілля. Тож інститут фактично став непотрібен, і єдине, чим він міг кого-небудь зацікавити, — це його п’ятиповерхова будівля в центрі Харкова, зведена у 1925 році на вулиці Пушкінській, 5 у стилі, що поєднував модерн і конструктивізм з двома кам’яними постатями шахтарів роботи скульптора Івана Кавалерідзе. Будучи офіційно визнаною пам’яткою архітектури, вона відома місцевим жителям під назвою «ДОНУГОЛЬ» — саме такий напис виконано великими літерами на його фасаді ще під час її будівництва. Ось навколо цієї спадщини й виник доволі масштабний господарський спір між різними державними установами.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Читайте також: Міжнародна податкова реформа

Разом із тим в інформаційному просторі зазначений інститут більш відомий пов’язаною з ним кримінальною оборудкою, про яку теж варто сказати кілька слів. У листопаді 2018 року Міністерство енергетики видало наказ про початок реорганізації (а фактично — ліквідацію) «Південдіпрошахту» шляхом приєднання його до Державного підприємства «Національна вугільна компанія», і це стало для тодішнього керівника інституту Юрія Севостьянова сигналом діяти. Поки комісія з реорганізації довго й нудно готувала «похорони» закладу, він разом зі своїм заступником з юридичних питань Олександром Татаркіним швиденько сформував штучну заборгованість підприємства перед товариством з обмеженою відповідальністю «Лімітед Едішн», яку колись очолював цей самий Татаркін. Для цього зловмисники «намалювали» низку договорів про закупівлю держпідприємством у зазначеного ТОВ послуг з переведення паперового архіву в електронний формат на загальну суму близько 7 мільйонів гривень. Ці контракти, так само, як і акти приймання-передачі виконаних робіт, були датовані заднім числом, тож як тільки на рахунку ДП з’явилися гроші, йому було виставлено рахунок на оплату, нібито, виконаних робіт.

Довести задумане до кінця плутяги не змогли з незалежних від них причин, тож нині вони є підсудними по справі в замаху на заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем (частина 5 статті 191 Кримінального кодексу України), розслідування якої було завершено детективами НАБУ в червні цього року. За клопотанням САП Вищий антикорупційний суд призначив обвинувачуваним запобіжні заходи: Севостьянову — застава в сумі 568 тисяч гривень, Татаркіну — домашній арешт, які, до речі, продовжені до вересня, але ми зосередимо увагу не на цікавих деталях кримінального провадження, а на ще більш цікавому питанні про те, звідки на рахунку інституту, який, не маючи замовлень, давно не платив зарплату своїм працівникам, раптом взялися сім мільйонів?

Як далеко може завести податковий борг

Ще в середині минулого десятиліття інститут заборгував державному бюджету 3,5 млн грн недоплачених податку на додану вартість, земельного податку з юридичних осіб і податку на доходи фізичних осіб. Для їх погашення податкова служба діяла в три етапи. На першому вона отримує рішення суду про стягнення з банківських рахунків боржника на рахунки державного казначейства коштів у сумі податкового боргу. Якщо в такий спосіб взяти з нього нічого, фіскали описують його майно в податкову заставу й отримують рішення суду про дозвіл на його продаж. Третій етап — реалізація активів боржника відповідно до положень Порядку проведення цільових аукціонів з продажу майна платників податків, що перебуває в податковій заставі, який затверджений наказом Міністерства фінансів України № 518 від 22.05.2017 р.

Читайте також: Як ДПС блокує податкові накладні й позбавляє підприємців права на податкові кредити

Головне управління Державної податкової служби в Харківській області пройшло в цьому напрямку всі три етапи: 15 вересня 2015 р. Харківський окружний адміністративний суд дозволив примусове стягнення коштів з банківських рахунків інституту, 13 вересня 2018 року той же суд (справа № 820/5124/18) дозволив продаж його майна, що перебуває в податковій заставі (це рішення набрало законної сили через два місяці після його ухвалення й ми ще повернемося до питання про те, за яких обставин це сталося), а 31 жовтня 2019 року відбувся аукціон, на якому створеному за два тижні до того товариству з обмеженою відповідальністю «Пушка– 5» за 17,7 мільйонів гривень були продані приміщення проектної установи, загальна площа яких складала 3,4 тисячі квадратних метрів. При тому, що вся площа приміщень будівлі на вулиці Пушкінській, 5, становила 8 463 м2 . Оскільки виручена фіскалами сума в п’ять разів перевищувала розмір податкового боргу, то частина отриманих коштів пішла на погашення боргів інституту по заробітній платі, а сім мільйонів були переказані на банківські рахунки «Південдіпрошахту» й саме цими коштами збиралися заволодіти кмітливий керівник держпідприємства Юрій Севостьянов зі своїм метким заступником Олександром Татаркіним.

Першою вдарила на сполох прокуратура, яка зупинила виведення коштів з проектного інституту на рахунки згаданого вище ТОВ «Лімітед Едішн», а опісля, в січні 2020 року, подала до Другого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу на рішення Харківського ОАС від 13.09.2018 р. разом із клопотання про поновлення пропущеного строку апеляційного оскарження. Справа в тому, що очолюваний Севостьяновим і Татаркіним «Південдіпрошахт» уже подавав скаргу на цей вердикт, але вона не інакше як навмисно була складена настільки недолуго, що апеляційний суд повернув її без розгляду й оскаржуване рішення набрало законної сили. Ця справа поки що стоїть на довгій паузі, оскільки Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду вже другий рік ніяк не може вирішити чи варто, чи ні відкривати провадження за апеляційною скаргою прокуратури? Значно жвавіше йшов процес по лінії господарського судочинства, відкритий у грудні 2019 року за позовом Міністерства енергетики України до ГУ ДПС у Харківській області (№ 922/4133/19), в якому воно просило визнати недійсними як сам аукціон з продажу приміщень «Південдіпрошахту», так і укладений за його підсумками договір купівлі-продажу.

Відповіді трьох суддів на три пункти позову

Співвідповідачами в цьому процесі, окрім податківців, були організатор аукціону — Українська універсальна біржа, брокерська контора ТОВ «Експерт 2012», яке за дорученням ГУ ДПС було його повіреним на аукціоні, переможець-покупець ТОВ «Пушка-5» і саме ДП «Південдіпрошахт», нове керівництво якого визнало позовні вимоги й просило суд їх задовольнити. В ролі третіх осіб на боці позивача виступали Фонд державного майна України й департамент архітектури Харківської обласної державної адміністрації. Окрім них, позицію Міненерго підтримувала Харківська обласна прокуратура.

Претензії міністерства зводилися до трьох основних пунктів. Перший полягав у тому, що ГУ ДПС порушило вимоги Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна», відповідно до положень якого забороняється продавати за борги нерухоме майно та основні фонди державних підприємств без дозволу Фонду держмайна й органу управління відповідного держпідприємства, яким у даному випадку було Міністерство енергетики. Другий момент стосувався положень статті 95 Податкового кодексу України, відповідно до якої (незалежно від наявності чи відсутності мораторію) продавати з метою погашення податкового боргу цілісні майнові комплекси державних підприємств може лише Фонд держмайна за поданням контролюючого податкового органу, а в даній ситуації ГУ ДПС зробило це самостійно й самовільно. Третій же пункт замикався на Законі України «Про охорону культурної спадщини», відповідно до вимог якого продаж пам’ятки архітектури чи навіть її частини можливий лише після того, як її власник чи уповноважений ним орган управління отримає дозвіл охоронного органу, в ролі якого виступав департамент архітектури Харківської ОДА й до якого за отриманням такого дозволу ніхто не звертався.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 15.10.2020 р. в задоволенні позову було відмовлено, зате постановою Східного апеляційного господарського суду від 2.03.2021 р. були задоволені апеляційні скарги Міненерго і прокуратури, а рішення суду першої інстанції скасоване й ухвалене нове, яким позовні вимоги були задоволені. І от 8 червня Верховний Суд зробив знову реверс — постанову САГС скасував, а рішення ГСХО залишив у силі. Тож цікаво, якими аргументами керувалися судді Касаційного господарського суду Надія Багай, Тетяна Дроботов і Юрій Чумак.

Отже, по першому пункту. Як відомо, Закон «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» було прийнято у 2001 році, а вже в 2003 році Конституційний Суд України уточнив, що його дія поширюється лише на ті випадки, де продаж майна боржника здійснюються, по-перше — за рішеннями суду, виконання яких здійснює Державна виконавча служба Міністерства юстиції України, по-друге — у справах про банкрутство, провадження в яких здійснюється відповідно до вимог Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». З цього судді ВС зробили висновок, що в разі виконання судового рішення не виконавчою, а податковою службою, для неї цей закон не писаний і вона мала повне право продавати з молотка державну нерухомість.

У питанні цілісного майнового комплексу, продаж якого має здійснювати лише орган приватизації в особі Фонду держмайна, судді прихильних до приватної фірми інстанцій зосередилися на питанні, чи можна вважати будівлю інституту цілісним майновим комплексом. Тут вони керувалися Положенням про порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, затвердженим наказом Фонду державного майна України від 29.12.2010 р. № 1954. Як ГСХО, так і КГС ВС вирішили, що Міністерство енергетики не надало переконливих доказів тому, що воно провело всі передбачені ним процедури, які б свідчили про те, що нерухомість інституту має статус ЦМК. Позивач у зв’язку з ним надав розпорядження Кабінету Міністрів України від 15.11.2019 р. № 1084-р, яким, зокрема, був затверджений перелік цілісних майнових комплексів державних підприємств, що перебувають у сфері управління Міністерства енергетики, але судді ВС не визнали його належним доказом, оскільки даний нормативно-правовий акт був прийнятий уже після проведення спірного аукціону. Натомість вони віддали в цьому питанню перевагу непрямим доказам, наприклад, інформаційній довідці Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (держателем якого є Мін’юст), а також Аудиторському звіту про результати діяльності ДП «Південдіпрошахт» від 31.05.2019 р., складеному Північно-східним офісом Державної аудиторської служби України, в якому не містилося даних про те, що його нерухоме майно віднесено до категорії ЦМК.

Третій пункт, щодо правил поводження з пам’ятками архітектури, був, непевне найбільш неприємним для суддів Верховного Суду. Відповідно до Закону «Про охорону культурної спадщини» в разі продажу приміщень будинку за дозволом на це повинні були звернутися до департаменту архітектури Харківської ОДА або саме держпідприємство, або Міністерство енергетики. Якщо податкова служба щиросердно вважала себе особою, правомочною здійснювати продаж спірної нерухомості, значить вона автоматично перебирала на себе й усі обов’язки власника майна, в тому числі й обов’язок отримувати дозвіл в охоронного органу. Проте Верховний Суд ухилився від дослідження цього питання, навівши натомість цитату з рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», в якому було написано, що «потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. В перекладі на доступну мову це означає, що навіть у тому випадку, коли податківці й напартачили із законом, це ще не привід відбирати у приватної фірми придбане нею на аукціоні майно.

Джерело: Юридичний вісник України

Юридична практика

Якщо поліцейський не роз’яснив водієві його права, штраф незаконний

Опубліковано

on

От

Поліцейський оштрафував водія за порушення Правил дорожнього руху. Що було далі?

Читайте також: У справах про порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту водіями автотехнічна експертиза не є обов’язковою

Той оскаржив штраф у суді. У позові водій зазначив, що інспектор не провів у встановленому порядку розгляд справи та не роз’яснив йому його права як особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Розглядаючи даний аргумент, судді наголосили, що дотримання передбаченої законом процедури має важливу роль для встановлення об’єктивної істини при розгляді справи. Суд констатував, що відповідно до передбаченої процедури розгляд справи розпочинається з представлення поліцейського, який розглядає цю справу. Поліцейський оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до відповідальності, роз’яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права та обов’язки. Порушення інспектором цієї процедури зводить нанівець саму суть і завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності. Це ускладнює встановлення об’єктивної сторони вчиненого порушення та вини особи в його вчиненні.

Читайте також: Правила для тих, хто потрапив у ДТП

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Суд встановив, що на місці зупинки інспектор не роз’яснив водію його права, як особи, яка притягається до відповідальності, відтак визнав такі дії грубим порушенням процедури накладення стягнення і скасував штраф поліції (справа № 760/402/21). Таким чином, не роз’яснення під час розгляду справи водієві його прав є грубим порушення процедури накладення стягнення і, як наслідок, є підставою для скасування штрафу.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Юридична практика

Зигзаг газової справи

Опубліковано

on

От

Юрій Котнюк,
ЮВУ

Минулого місяця сталася чергова знакова подія в багаторічному процесі за позовом Юлії Тимошенко до Кабінету Міністрів України про визнання протиправною та нечинною постанови уряду № 315 від 27.04.2016 р., якою було збільшено ціни на газ для житлово-комунального сектора. Вердикти судів перших двох інстанцій були позитивними для позивачки, проте Верховний Суд їх скасував і направив матеріали провадження на новий розгляд. Й ось 13 вересня Окружний адміністративний суд Києва ухвалив рішення про відмову в задоволенні позову. Проте до фіналу цієї досить простої за своєю сутністю справи ще дуже далеко, оскільки служителі Феміди, судячи з усього, зробили з неї непогану для себе годівничку, тож для того, аби її розгляд тривав якомога довше, навмисне залишають у текстах судових рішень максимальну кількість помилкових висновків і нез’ясованих моментів.

Читайте також: Заборгованість перед Нафтогазом реструктуруватимуть за новим законом

Два способи цінового регулювання

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Якщо уважно розібратися, то позовні вимоги були дуже смішними: якби рішення про їх задоволення було виконане вчасно, тобто до того, як спірна урядова постанова втратила чинність з волі самого ж уряду, це призвело б не до здешевлення, а, навпаки, до здорожчання газу для населення. Як відомо, раніше цей вид палива належав до категорії тих товарів, ціни на які підлягають державному регулюванню, і займалася цим Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Процес регулювання був, так би мовити, безперервним: ціни на газ затверджувалися постановою НКРЕКП, і якщо виникала потреба їх змінити (як правило, в сторону підвищення), Нацкомісія ухвалювала нову постанову з новими ціновими показниками, а останнім пунктом скасовувала дію попередньої постанови. Якби трапилося так, що нова постанова рішенням суду була б визнана нечинною, то нечинним визнався б і її останній пункт, а відтак автоматично відновилася б дія попередньої постанови.

Читайте також: Тарифи до кінця опалювального сезону не зростатимуть

Такий порядок було змінено після прийняття у 2015 році Закону України «Про ринок природного газу» й відтоді ціни на нього мали встановлюватися не якимось-небудь державним органом, а шляхом вільної домовленості між продавцем і покупцем. Разом із тим у статті 11 згаданого закону було написано, що «З метою забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу на суб’єктів ринку природного газу у виключних випадках та на визначений строк можуть покладатися спеціальні обов’язки в обсязі та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України після консультацій із Секретаріатом Енергетичного Співтовариства». Фактично це означало, що уряд мав право наказати Національній акціонерній компанії «Нафтогаз України» (для якої він — єдиний акціонер) постачати газ для потреб житлово-комунального сектора не за ринковою ціною, а за такою, якою він скаже. Разом із тим витрати на виконання цих обов’язків мали бути компенсовані. Ще один важливий момент — дія урядової постанови про покладення спеціальних обов’язків була обмеженою в часі, тож у її тексті обов’язково мало бути зазначено, до якої дати вона діє. Ну а найцікавішим для нашої ситуації було те, що визнання в судовому порядку постанови КМУ нечинною автоматично знімало б з НАК «Нафтогаз України» обов’язок постачати газ для потреб населення за визначеними урядом, тобто зниженими цінами.

Спірна постанова не порушила прав позивачки

Зазначена постанова КМУ встановлювала, що протягом наступних 11 місяців — з 1.05.2016 по 31.03.2017 рр. пільгова ціна блакитного палива «нафтогазівського» походження для потреб житлово-комунального сектора складатиме 6,879 грн за 1 кубометр, в той час як раніше вона становила 7,2 грн в літній і 3,6 грн в зимовий період року. Юлія Тимошенко подала позов у червні 2016-го, а задоволений він був колегією суддів ОАС Києва у складі суддів Євгена Аблова, Альони Мазур й Олесі Чудак аж 4 березня 2019 року, тобто якраз напередодні президентських виборів, де позивачка була одним з основних претендентів на головну посаду країни. Протягом цих трьох років Кабмін прийняв ще дві постанови про ПСО й оскаржуваний урядовий акт уже давно втратив чинність. Його скасування в судовому порядку не тягло жодних наслідків ні для суб’єктів ринку природного газу, яким він був адресований, ні, тим більше, для населення, проте передвиборчий штаб кандидатки зумів сформувати в її виборців впевненість у тому, що в разі виконання зазначеного рішення суду буде проведено перерахунок та компенсацію зайво сплачених сум.

Ще більший резонанс у засобах масової інформації справило повідомлення про те, що 8 липня того ж року колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі Ярослава Собківа, Наталії Безименної та Олени Ганечко відмовила в задоволенні апеляційної скарги уряду й залишила в силі вердикт ОАС Києва, а це, нагадаємо, було якраз напередодні парламентських виборів. Цікаво, що після того дана справа зникла з інформаційного поля країни, тож ухвалення постанови Верховного Суду від 25 червня 2020 р. пройшло в обстановці повної байдужості з боку представників ЗМІ, хоча раніше вона для них була ніби медом намазана. Один з головних моментів, що став причиною бракування рішень попередніх судів, був пов’язаний із правом даного конкретного позивача на оскарження саме цього урядового акта. Взагалі-то в статті 55 Конституції України написано, що «кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб», але це ще не означає, що суд зобов’язаний розглядати, а тим більше задовольняти такий позов, оскільки офіційне тлумачення наведеного вище положення, здійснене рішенням Конституційного Суду, уточнює, що право на судовий захист має лише та особа, стосовно якої суб’єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність.

Отже, в даній ситуації ключовим було питання про те, чи порушила постанова КМУ права, свободи та законні інтереси позивачки? Остання позиціонувала себе звичайним побутовим споживачем, котрому, як і мільйонам іншим їй подібним, довелося дорожче платити за газ. Це, на її думку, було настільки очевидним, що не потребувало зайвих доказів, і судді ОАС Києва та Шостого ОАС цілком із цим погодилися. Інакше вирішила колегія суддів Касаційного адміністративного суду, яка вказала, що попередніми судами не були належним чином перевірені доводи Кабміну про відсутність порушеного права або інтересу, а тому справу треба відправити на повторний розгляд, в ході якого це питання слід ретельно дослідити й дати йому всебічну оцінку.

У ході повторного розгляду справи новий склад колегії суддів вирішив, що правою все ж таки була сторона відповідача. Справа в тому, що оскаржуваною постановою спеціальні обов’язки покладалися лише на обмежене коло газовидобувних, газопостачальних і газорозподільних підприємств, а от що стосується споживачів, то на них ще Цивільним кодексом України покладено загальний (а на спеціальний) обов’язок своєчасно і в повному обсязі оплачувати поставлені товари й надані послуги. Тим більше, що постанова КМУ № 315 жодним чином не перешкоджала споживачам природного газу скористатися гарантованим законом правом купувати його на вільному ринку в тих газопостачальних підприємств, на які, на відміну від Нафтогазу, спеціальні обов’язки не покладалися (якщо, звичайно, пощастить знайти на цьому вільному ринку ціни, дешевші за ті, що встановив уряд). Таким чином, оскаржувати цей урядовий акт могли тільки ті, кого він безпосередньо стосувався, зокрема, Нафтогаз або акціонерне товариство «Укргазвидобування». Вони, до речі, судилися з Кабміном, тільки не через покладання на них спеціальних обов’язків, а через відмову уряду здійснити передбачену законом компенсацію витрат на їх виконання, але це вже зовсім інша історія.

Нове рішення залишило нерозмінованою стару «міну»

Встановлена вище обставина була цілком достатньою підставою для відмови в задоволенні позову, що власне й було зроблено рішенням ОАС Києва від 13.09.2021 р., та попри це необхідно висвітлити ще один важливий момент, який так і лишився недослідженим судом, що може стати причиною скасування зазначеного вердикту в судах наступних інстанцій. Головний аргумент позивачки полягав у тому, що під час прийняття спірної постанови урядом не були виконані вимоги, передбачені законом «Про ціни і ціноутворення», а відтак встановлені ціни на газ вийшли економічно необґрунтованими. Цей довід легко спростовувався тим фактом, що газ є тим товаром, на операції з яким не поширюється дія зазначеного закону — в цих правовідносинах застосовується лише Закон «Про ринок природного газу», і для того, щоб встановити цей факт, зовсім необов’язково мати вищу юридичну освіту.

Ціни, встановлені Кабміном в рамках покладання передбачених зазначеним законом спеціальних обов’язків, могли бути, грубо кажучи, хоч взятими зі стелі, хоч висмоктаними з пальця, аби лише потім Нафтогазу та іншим суб’єктам ринку були компенсовані витрати на їх виконання. Позивачка в такий спосіб (можливо навмисно, а, можливо, й добросовісно помиляючись) заплутувала суд, але судді прийняли цю гру й вирішили, так би мовити, пошукати в темній кімнаті чорну кішку, якої в ній не було. Для того, щоб встановити, чи є передбачені спірною постановою ціни економічно обґрунтованими, перший склад суддів ОАС Києва призначив судово-економічну експертизу, проведення якої було доручене аж трьом науково-дослідним інститутам судових експертиз системи Міністерства юстиції України — Донецькому, Харківському й Київському. Думки експертів розділилися: донеччани написали, що ні, кияни — що так, а харків’яни від відповіді ухилилися, написавши, що не вбачається можливим дати відповідь у межах наданих для дослідження документів. При цьому жоден із них не набрався сміливості заявити про те, що було поставлене некоректне питання, на яке не може бути дана правильна відповідь.

Під час першого розгляду справи судді першої інстанції вирішили покластися на донецький висновок, який стверджував, що встановлені спірною постановою ціни були економічно необґрунтованими, і з ними в цьому повністю погодилися судді апеляційної інстанції. Верховний Суд, скасовуючи їхні вердикти, саме цьому моментові уваги не приділив і вказівок, обов’язкових для виконання суддям нижчих інстанцій у ході нового розгляду справи не дав. Нова ж колегія суддів ОАС Києва у складі Тетяни Шейко, Ірини Васильченко та Володимира Донця проігнорувати цей один з основних доводів позивачки, звичайно не могла, але вона при цьому не придумала нічого кращого, як спираючись на результати експертизи цього разу вже не Донецького, а Київського НДІСЕ, написати, що встановлені спірною постановою ціни на газ були економічно обґрунтованими. Саме цей некоректний висновок і може стати непоганою зачіпкою, якою невдоволена рішенням суду сторона може скористатися для того, аби домогтися його скасування в апеляційній інстанції.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Юридична практика

База правових позицій Верховного Суду: візія креаторів

Опубліковано

on

От

Процесуальне законодавство, яке набрало чинності в грудні 2017 року, впровадило дуже логічну та всеохопну схему забезпечення єдності судової практики, в якій вирішальну роль відіграють висновки Верховного Суду щодо застосування правових норм, котрі мають враховуватися як самим Верховним Судом, так і судами першої та апеляційної інстанцій. Крім того, це саме законодавство визначило механізми подолання неоднакової судової практики в розгляді справ палатами, об’єднаними палатами, Великою Палатою Верховного Суду.

Олег Смотров
директор компанії «Jusnote», кандидат юридичних наук


Расім Бабанли
керівник департаменту аналітичної та правової роботи Верховного Суду, доктор юридичних наук

Максим Селіванов
директор компанії «Дім юриста», кандидат юридичних наук, доцент, член НКР Верховного Суду

 

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

«Ілюзія абсолютного знання»

Ця концепція досить вдало спрацювала, і вже за три роки можна спостерігати вирішення численних правових проблем, які десятиліттями обговорювалися, викликали дискусію, але не більше — правозастосовувачі міцно стояли на своїх позиціях. Водночас саме це процесуальне законодавство фактично створило «ілюзію абсолютного знання» практики ВС самим Верховним Судом і судами першої та апеляційної інстанцій. Чому ілюзію? Бо щотижня на розгляд Верховного Суду надходить близько 1,5–2 тисячі касаційних скарг, приблизно така сама кількість справ розглядається ВС за тиждень.

Читайте також: Пошукова База правових позицій Верховного Суду поки не працює

Вочевидь перетворення цієї ілюзії на реальність можливе винятково за допомогою цифрових технологій, оскільки потенціалу людських умінь і навіть суперздібностей явно недостатньо для обробки такого величезного обсягу матеріалів. Із цих міркувань керівництвом Верховного Суду було поставлено завдання щодо пошуку й реалізації тих технологій, які б допомогли в питанні забезпечення єдності судової практики.

Рушієм для створення бази стало усвідомлення того, що єдність судової практики в Україні досить складно забезпечити без використання потенціалу сучасних цифрових технологій. Саме тут і саме зараз вважаємо за доцільне сказати, що база на сьогодні не використовує штучний інтелект. На етапі її розробки була спроба протестувати алгоритм штучного інтелекту, проте він не дав бажаних результатів. Натомість бажані результати було отримано внаслідок використання інших, більш простих алгоритмів пошуку.

Ключовою метою розробки бази було забезпечення повнотекстового добору релевантної практики. Тобто, щоб будь-який її користувач міг завантажити для цілей пошуку повнотекстовий документ (проект судового рішення, позовної заяви, апеляційної чи касаційної скарги) і база б автоматично підібрала під цей текст релевантну практику Верховного Суду.

Ми вважали, що такий інструмент може значно спростити пошук судової практики й підвищити якість роботи представників усіх юридичних професій. Безумовно, ключовим бенефіціаром бази ми бачили суддю, однак її загальний позитивний ефект у геометричній прогресії збільшиться за умови використання програми всією юридичною спільнотою, та, зрештою, громадськістю. Саме тому концепцією передбачалося створення пошукової бази з відкритим доступом.

Особливості новації

Однак сучасні цифрові технології мали йти в ногу з якісним контентним її наповненням. База правових позицій Верховного Суду не дорівнює базі судових рішень ВС. Наприклад, Верховний Суд розглянув тисячі спадкових або сімейних справ, однак якщо систематизувати відповідні справи чи правові позиції в них, то виявиться, що в цих справах було сформульовано не тисячі, а десятки «унікальних» правових позицій, які просто дублюються в десятках або сотнях рішень. Отже, метою контентного наповнення бази було вносити в неї лише ці «унікальні» позиції та не допустити їх дублювання. Це, на наш погляд, також спростило б пошук релевантної практики порівняно з Єдиним реєстром судових рішень — наявним на сьогодні загальнодоступним ресурсом, який використовуються для пошуку практики Верховного Суду.

Реалізація відповідної концепції втілилася в появі певних інструментів пошуку. Так, база здійснює пошук за великими фрагментами текстів, за текстовими документами, а також за посиланням на Єдиний державний реєстр судових рішень. Інакше кажучи, якщо ви переглядаєте в цьому реєстрі будь-яке судове рішення й маєте намір знайти релевантну йому практику Верховного Суду, то можете просто скопіювати посилання в реєстрі, вставити його в рядок пошуку в базі, і вона підбере практику під відповідне рішення. Крім того, існує можливість пошуку за ключовими словами та за правовим тематичним класифікатором (див. детальніше Інструкцію з використання інструментів пошуку в Базі правових позицій Верховного Суду).

Нині здійснюється робота з пошуку напрямів її вдосконалення: як щодо подолання ймовірних, виявлених під час тестової експлуатації недоліків, так і щодо покращення бази як інструменту пошуку. Маємо намір реалізувати ідею досягнення напівавтоматичного самооновлення бази та не полишаємо надії на використання штучного інтелекту.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2021
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Вже йдете? Перш ніж Ви підете ...

Запрошуємо до нашого каналу Telegram

Не варто пропускати жодної актуальної новини ;)
close-link