Юридична практика
Мільярди «Платинум Банку». Зигзаги судово-господарської справи
Юрій Котнюк, ЮВУ
Вісімнадцятого березня Верховний Суд вирішив залишити без змін постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2023 р., якою було задоволено позовні вимоги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про солідарне стягнення 1,478 мільярда гривень з десяти колишніх високопоставлених співробітників Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк», до числа яких потрапила й Катерина Рожкова, нинішня заступниця голови правління Національного банку України. На думку позивача, ці люди винні в тому, що навмисно роздавали гроші тим позичальникам, які не збиралися їх повертати, чим довели до банкрутства банк, за борги якого довелося розплачуватися коштами платників податків.
Активи і пасиви збанкрутілого банку
Колишнім власником ліквідованого на початку 2017 року «Платинум Банку» офіційно було визнано відомого одеського бізнесмена Бориса Кауфмана, який волів не афішувати цей факт, у зв’язку з чим володів ним через низку підставних офшорних компаній. Нині цей чоловік перебуває під слідством у справі про заволодіння майном Одеського аеропорту, але в минулому він був дуже наближеною до сім’ї Януковича особою, а після втечі останнього перебував на короткій нозі з Борисом Ложкіним – колишнім главою Адміністрації Президента України Петра Порошенка. Такі стосунки з можновладцями забезпечили зазначеній фінансовій установі низку великокаліберних вкладників із числа державних підприємств, що перебували в сфері управління Міністерства інфраструктури.
Читайте також: Загадки вироку Онищенку, або Чому НАБУ зупинилося на пів дорозі?
Одразу після того, як рішенням НБУ від 11.01.2017 р. «Платинум Банк» було оголошено неплатоспроможним, туди зайшла тимчасова адміністрація Фонду ГВФО, яка виявила приблизно таку картину. Пасив банку, тобто його борги перед вкладниками й кредиторами, складали 7,0 млрд грн, в тому числі 5 мільярдів становили вклади двохсот тисяч фізичних осіб у межах 200 тисяч, і ці гроші були виплачені одразу ж. Активи ж банку, тобто борги позичальників перед ним за раніше виданими кредитами, складали 8,4 млрд грн. На перший погляд, цілком достатньо, щоб стягнути гроші з одних і розрахуватися ними з іншими, але в реальності протягом трьох наступних років стягнути вдалося лише п’яту частину раніше позичених банком грошей, тож відповідно до звіту Фонду про виконання ліквідаційної процедури незадоволеними лишилися вимоги кредиторів і вкладників на суму 5,4 млрд грн. Левову частку в ній становили втрати держави, які складалися з тих коштів, за рахунок яких були компенсовані втрати вкладників, а ще близько півмільярда гривень – вклади згаданих вище державних підприємств.
Практика банківської діяльності знає три найпоширеніші причини неповернення кредитів. Перша – через форс-мажорні обставини, які не можна було передбачити і яким неможливо було запобігти, наприклад, коли прибутковий бізнес позичальника разом із цілком пристойним заставним майном залишилися на окупованій території. Друга – через недобросовісні дії з боку позичальника й добросовісну помилку з боку працівників банку, які за кіпами підроблених документів не змогли розгледіти в клієнтові шахрая. Третя – через недобросовісні дії самих банківських працівників, які могли й повинні були передбачити, що позичальник не поверне взяті гроші, але все одно їх позичили. Саме такий випадок і було виявлено фахівцями Фонду в діяльності «Платинум банку», що й стало причиною позову, поданого в серпні 2020 року до Господарського суду Києва.
Півтора мільярда продали за 13 мільйонів
Історія цієї справи почалася ще в грудні 2013-го, коли «Платинум Банк» відкрив шістьом товариствам з обмеженою відповідальністю кредитні лінії на загальну суму 80 мільйонів доларів США під 10 процентів річних, в забезпечення повернення яких були передані в заставу права вимоги за договорами постачання. Тобто фірма-позичальник спочатку укладає договір про закупівлю якого-небудь товару, а потім бере кредит на його оплату, домовляючись при цьому, що в разі неповернення позичених коштів в обумовлений строк, банк отримає право на поставлену контрагентом партію товару. Банківське законодавство дозволяє таку форму забезпечення позики, але порядні банкіри застосовують її лише у відносинах з надійними й перевіреними багаторічною практикою клієнтами, а от непорядні прикривають ними різні сумнівні махінації, аби лише вважалися формально виконаними вимоги закону щодо забезпечення виданого кредиту.
Читайте також: Чому довіра до податкових органів в Україні гірша, аніж до судів? Про базові «стовпи» державних доходів і ще дещо
Відповідно до умов кредитних договорів гроші видавалися терміном на один рік, але протягом 2014–2016 років між банком і кожним із цих шістьох товариств неодноразово укладалися додаткові угоди про збільшення строку повернення позики, зменшення процентів, конвертацію частини боргу в національну валюту й зміну забезпечення, після чого замість майнових прав у заставу були передані акції чотирьох акціонерних товариств, які фактично існували тільки на папері. Коли ж у країні почався «банкопад» і НБУ, виконуючи функції галузевого регулятора, зробив жорсткішими вимоги щодо забезпечення кредитів, «Платинум Банк», уклав із зазначеними позичальниками ще низку додаткових угод, за якими за всіх шістьох поручилося таке собі ТОВ «Таргар», яке передало в заставу належні йому на праві приватної власності два об’єкти нерухомості загальною вартістю 385 мільйонів гривень, а саме дробильно-сортувальний завод і перевантажувальний комплекс залізничних перевезень.
Станом на день оголошення банку неплатоспроможним їхній загальний борг перед ним складав 50 мільйонів доларів і 522 мільйони гривень, з яких вони в подальшому не повернули кредиторові ні копійки. Права вимоги до цих шістьох товариств у грудні 2019-го були виставлені на електронний аукціон зі стартовою ціною 343 млн грн і шляхом покрокового її зниження продані аж за 13 мільйонів. Що стосується неповернутої частини кредиту, яка за підрахунками Фонду складала 1,478 млрд грн, то вона стала предметом позовних вимог до десяти високопосадових клерків, які тим чи іншим чином були причетні до прийняття рішень про видачу кредитів, на думку позивача, завідомо приречених до неповернення. Серед них були, зокрема й голова спостережної ради Григорій Гуртовий, голова правління Костянтин Смольський, а ще Катерина Рожкова, яка в листопаді 2013-го прийшла в «Платинум Банк» на посаду члена правління й пішла звідти в червні 2015-го з посади тимчасово виконуючої обов’язки голови правління.
Куди зникли кредитні справи?
Обґрунтовуючи свої претензії з приводу видачі спірних кредитів, Фонд перш за все зазначив, що всі шестеро позичальників були пов’язаними з «Платинум банком» особами, тобто фактично в них був один і той же власник в особі Бориса Кауфмана, який, судячи з усього, під виглядом отримання позики вирішив заволодіти коштами своїх вкладників. Відповідачі, незалежно від того, знали вони про це чи ні, повинні були, відповідно до своїх посадових обов’язків, перевірити надійність позичальників і їх спроможність повернути банку отримані гроші. В даному ж випадку згадані товариства були зареєстровані за однією адресою, мали мізерний статутний фонд, мінімальну кількість персоналу (один працівник, та й той на посаді директора), але не мали підтверджених історій прибуткових операцій із купівлі-продажу. Що стосується переданого в заставу забезпечення, то акції належали до категорії «сміттєвих цінних паперів», ціна яким нуль гривень, а задекларована вартість двох об’єктів нерухомості була вчетверо нижче суми виданого кредиту. Керівники банку знали або повинні були знати про ці обставини, а відтак зобов’язанні були прийняти рішення про відмову у видачі кредитів таким ризикованим позичальникам, а раз видали, то мають покривати збитки своїм майном – саме так прописано в Цивільному кодексі України, а також Законах «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та «Про банки і банківську діяльність».
Читайте також: НАБУ проти Коломойського: суд визнав справу простроченою й «непридатною для використання»
Проте рішенням Господарського суду Києва від 18.01.2023 р. в задоволенні позовних вимог Фонду було відмовлено – суддя Сергій Турчин вирішив що позивач не надав переконливих доказів того, що банку було заподіяно збиток саме на суму 1,478 млрд грн. З цими доказами пов’язаний доволі кумедний момент: відповідачі дорікали позивачеві тим, що той на підтвердження правильності наведеної цифри надав суду складені ним же довідки довільної форми, зміст яких не відповідає реальним фактам, оскільки позичальники, за їхніми словами, іноді все ж таки щось платили за процентами й потроху погашали тіло боргу, тож для того, аби порахувати справжню суму збитку, необхідно дослідити матеріали кредитних справ, які велися «Платинум банком» і за якими, буцімто, можна відстежити рух кожної копієчки. Суддя погодився з ними й постановив ухвалу про витребування цих документів у позивача, але Фонд відповів, що виконати її не може, оскільки, відповідно до вимог закону, передав усі папери до НБУ, на підтвердження чого надав акти приймання-передачі. В свою чергу Нацбанк, який брав участь у справі як третя особа на стороні позивача, відповів, що в нього на зберіганні цих матеріалів немає. Саме відсутність зазначених доказів і дала судді підстави для відмови в задоволенні позову.
Погодьтеся, цікава вимальовується ситуація: з одного боку пані Рожкова, як відповідач по справі, вимагає надати суду деякі документи, що мають зберігатися в Національному банку України, а з іншого вона ж, як заступник голови НБУ, має можливість приховати їх чи взагалі знищити. Проте суд апеляційної інстанції зумів знайти вихід із ситуації й скасувати рішення ГС Києва, ухваливши натомість інше – про задоволення позову. Як не дивно, але відповідну підказку їм надали самі ж відповідачі, які в своїх запереченнях на позовну заяву і відзивах на апеляційну скаргу написали, що шість товариств-позичальників – це зовсім не підставні «фірми-пустушки», а юридичні особи, що здійснювали й продовжують здійснювати господарську діяльність, а відтак цілком спроможні будуть рано чи пізно виконати свої зобов’язання й повернути позичені гроші з процентами. На цьому їх і спіймали судді Північного АГС: раз, мовляв, неможливо встановити місцезнаходження матеріалів кредитних справ, а позичальники продовжують вести діяльність, значить відповідачі могли офіційно через адвокатів отримати в них відомості про те, скільки вони коштів отримали в кредит від «Платинум Банку» й скільки з них йому повернули. А раз вони цього не зробили й не надали суду альтернативних розрахунків суми збитку, значить їхні твердження про неправдивість довідок Фонду слід віднести до категорії нічим не підтверджених припущень.
Джерело: Юридичний вісник України
