Не змогли, або Топ-10 провалів Мін’юсту - LexInform: Правові та юридичні новини, юридична практика, коментарі
Connect with us

Юридична практика

Не змогли, або Топ-10 провалів Мін’юсту

Дата публікації:

Ярослав ЖУКРОВСЬКИЙ, юрист,
начальник Головного територіального
управління юстиції
у Львівській області (2015-2018 рр.)

Чи змінилася система органів юстиції в Україні за останні роки? Чому й досі Міністерство юстиції не позбулося невластивих повноважень? Чи варто вважати хайп міністра юстиції із «продажем» в’язниць, стояння на руках вниз головою у власному кабінеті чи сидіння на робочому столі у позі лотоса значним досягненням або перемогою? Близько двох років тому новим очільником Мін’юсту було призначено Дениса Малюську — людину не із системи, без достатнього професійного та управлінського досвіду. Попри чималу кількість позитивних ініціатив, команда чинного міністра юстиції так і не змогла системно реформувати відомство, стати справжнім локомотивом змін у формуванні державної правової політики. Підсумовуючи діяльність міністерства, хочеться звернути увагу на найбільші провали та фіаско.

Читайте також: Міністерство невластивих повноважень

Безсистемна державна правова політика

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Міністерство юстиції не виробило й не представило суспільству нової візії та якісної стратегії розвитку державної правової політики. Не зрозумілим було: куди і яким чином повинна рухатися така правова політика, які основні завдання і пріоритети, очікувані результати реалізації такої політики?

Одним із найбільших провалів Мін’юсту було так зване «реформування» структури директоратів, які мали б відповідали за формування державної правової політики. Теза про те, що міністр не буде терпіти «таких ротів», і непріоритетність напрямку прав людини і, як наслідок, скорочення директоратів, була ознакою низької управлінської компетенції міністра й елементарного нерозуміння сутності роботи на відповідній посаді. Замість збільшення й покращення змістовності роботи директоратів було прийнято найбезглуздіше рішення — реорганізувати йі скоротити, тобто об’єднати директорати, створивши в них окремі експертні групи.

Основним завданням міністерства є саме системне формування державної політики та її реалізація. Підготовкою документів (policy) щодо вироблення цієї політики мали б займатися виключно директорати.

Ще однією фатальною помилкою було збільшення кількості заступників міністра до 9 осіб, а також відсутність логічного розподілу та делегування повноважень між ними. Більшість із цих заступників, не маючи жодного досвіду роботи в сфері державної служби, так і не змогли показати та реалізувати себе в міністерстві. Із регулярних дописів міністра Малюськи в соціальних мережах складалось враження, що основним пріоритетом Мін’юсту є виключно пенітенціарна система — ремонт окремих камер і розпродаж в’язниць, продаж сертифікатів на платні камери в СІЗО, але аж ніяк не система виконання судових рішень, протидії рейдерству чи державної реєстрації. Окрім того, дуже швидко була модифікована система «смотрящих» на тих, з ким обов’язково потрібно було погоджувати ті чи інші рішення.

Неефективна кадрова політика

Черговим провалом керівництва міністерства стала так звана ліквідація територіальних управлінь юстиції та утворення міжрегіональних управлінь. Завданням такої оптимізації, тобто скорочення кількості управлінь з 27 до 8, було посилення контролю за роботою цих органів та економія бюджетних коштів на оплату праці апарату. Насправді ж, замість ліквідації відбулася реорганізація, про що однозначно вказав Верховний Суд у справі № 440/395/20 зазначивши, що фактично відбулося не припинення державою виконання функцій ліквідованого органу, а покладання виконання його функцій на інший новостворений орган. Як наслідок, було звільнено 27 керівників територіальних органів, більшість із них абсолютно незаконно, а на їх місце призначено або чинних лояльних чиновників, або одіозних осіб, які були в «темах» і успішно кришували ті чи інші напрямки роботи.

На жаль, оголошені конкурси на посади керівників міжрегіональних управлінь виявилися суто формальними й номінальними, адже нові кадри, яких помпезно призначили на відповідні посади, дуже швидко стали частиною системи й схематозів, і їх було скандально звільнено. Прикладом подвійних стандартів був конкурс на посаду одного з керівників міжрегіонального управління.

У першому конкурсі потрібний кандидат, за рішенням комісії, не набирає мінімальної кількості балів, яка б підтверджувала його достатню професійну компетентність. А через декілька тижнів та ж комісія, приймає рішення, про найвищу оцінку компетенції цього «потрібного» кандидата. Класика жанру… Або ж практика призначення на керівні посади без конкурсів шляхом укладення контрактів на період дії карантину колишніх працівників житлово-комунальних господарств. Така реорганізація також полягала в скороченні структур правової роботи та систематизації, які не завжди були ефективними, фасадній зміні самих назв та найменувань структурних підрозділів, переміщенні державних службовців із одних відділів в інші. А саме скорочення чисельності апарату стосувалося заледве 1–2% чиновників.

То для чого потрібна була така реформа чи така оптимізація? В результаті, замість ефективної роботи на місцях, чиновники змагаються в підписанні нічим не передбачених і нікому не потрібних меморандумів із громадськими організаціями, комунальними підприємствами чи іншими органами публічної влади.

Коли настане кінець епохи рейдерства?

Формальна зміна назви колегіального та дорадчого органу, який розглядав скарги у сфері державної реєстрації з Комісії з розгляду скарг у сфері державної реєстрації на Колегію з розгляду скарг у сфері державної реєстрації, а також запровадження Офісу протидії рейдерству, по своїй суті не змінило «старі» підходи до «вирішення питань під ключ» і не стало ефективним інструментом захисту прав законних власників. Будь-які рішення колегії повинні затверджуватися наказами міністра чи керівника регіонального управління. По своїй суті такі рішення мають рекомендаційний характер і відповідний керівник може не погодитися і не підписати розпорядчого акту. Надмірна дискреція породжувала сумніви в об’єктивності і своєчасності розгляду скарг в сфері державної реєстрації.

Колегіальні та дорадчі органи самі по собі є елементом колективної безвідповідальності і зазвичай прикриттям просування «потрібних» рішень.

Зрештою, а які рішення може приймати така колегія, якщо до її складу входять виключно державні службовці структурних підрозділів міністерства чи його управлінь? Такі рішення, які потрібні керівництву.

Окрім цього, є достатньо прикладів зміни суті та змісту рішень з одних і тих самих питань — спершу дорадчий орган пропонує скасувати реєстраційну дію, а згодом визнає свою позицію помилковою, а реєстраційну дію законною, чи навпаки.

Напевно, найбільшим досягненням Офісу протидії рейдерству є кейс із повернення захопленого майна кінорежисеру Юрію Ляшенку, про який особисто розповідав Президент Зеленський. Отже, механізм позасудового (адміністративного) оскарження виявився малоефективним інструментом захисту права власності.

Невластиві повноваження у сфері ДРАЦС

Після реформи децентралізації зареєструвати народження, шлюб, смерть стало складніше. Часто траплялося, коли для того, аби отримати свідоцтво про смерть чи подати заяву для реєстрації шлюбу, потрібно було їхати 20–30 кілометрів в одну сторону.

А підписаний не так давно Президентом Закон «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення права громадян на доступ до державної реєстрації актів цивільного стану у зв’язку з укрупненням територіальних громад» (№ 1427-ІХ), який Верховна Рада ухвалила 29 квітня 2021 року, повністю не вирішує цю проблему.

Замість того, щоб остаточно позбутися невластивих повноважень у сфері державної реєстрації актів цивільного стану й передати їх органам місцевого самоврядування, міністерство «об’єднує» відділи ДРАЦС і залишає їх у своїй структурі. Адже орендовані приміщення цих відділів і відомчі інтереси — понад усе!

«Кохання поза часом»

Інше питання — церемонії реєстрації актів цивільного стану. Чи повинні державні службовці та цілі управління організовувати загальнодержавні акції «Кохання поза часом»? Чи повинен державний службовець юстиції виконувати церемоніальні функції, здійснюючи державну реєстрацію шлюбу і бути тамадою на весіллях? Питання, безумовно, відкрите й риторичне.

Міністерство юстиції не скасувало й не припинило започатковані попередниками юридично-сумнівні пілотні проекти, які морально себе вичерпали, — насамперед щодо державної реєстрації шлюбу за добу. Суть будь-якого пілотного проекту — спростити, вдосконалити, апробувати. А далі — або ж внесення змін до законодавства й запровадження новацій, або відмова від такої ініціативи.

Можливість отримання свідоцтва про народження дитини безпосередньо в пологовому будинку — це зручно і просто. Але фактична реалізація — бігання державних службовців відділів ДРАЦС від роботи до пологового будинку — це не зовсім раціонально й обґрунтовано з точки зору оптимізації управлінських процесів. Можливо, варто розглянути варіант щодо вдосконалення процедури такої видачі або ж навіть передати функції з державної реєстрації народжень самим пологовим будинкам?

Інше питання. Сьогодні на багатьох сайтах можна зустріти оголошення на кшталт — швидке оформлення апостилю. І всі розуміють, що така «співпраця» є доброю можливістю для заробляння своїх кровних. І такі комерційні послуги не з дешевих.

Досить незвичним в умовах діджиталізації є, наприклад, взаємодія та функціонування реєстру актів цивільного стану й державного реєстру виборців — обмін даними між цими реєстрами й досі відбувається не в електронній формі, а шляхом подання паперових відомостей для внесення їх у реєстр.

Чому в Україні не виконуються судові рішення?

Ключовим провалом міністерства стала неефективна система виконання судових рішень. За останні два роки держава жодним чином не змінила умови роботи, стимулювання та виплату винагород державним виконавцям. Із запровадженням інституту приватних виконавців відділи Державної виконавчої служби (ДВС) здебільшого займаються виконанням рішень про стягнення аліментів і заробітних плат, відібранням дітей чи безперспективними стягненнями з державних органів. Разом із тим запровадження змішаної системи виконання судових рішень частково покращило катастрофічний стан із невиконанням судових рішень. Водночас стан виконання цих судових рішень за останні роки — орієнтовно від 5 до 15 % — ставить під сумнів ефективність кінцевої стадії судового процесу й судочинства загалом.

З іншого боку, при заробітній платі звичайного державного виконавця у розмірі 5–7 тис. гривень і заробітній платі керівника обласного відділу контролю в 40–50 тисяч, великій кількості виконавчих проваджень і збільшення «планів» по стягненню аліментів, штучне наганяння «статистичних показників» — відсутня будь-яка мотивація для якісної роботи, не кажучи про сам матеріально-технічний стан районних відділів ДВС. Отже, система виконання судових рішень потребує не фасадних, а системних змін — від посилення статусу державних та приватних виконавців, удосконалення системи відповідальності за невиконання рішення суду до усунення всіх можливостей для потенційних зловживань.

Розпорядження конфіскованим майном та утилізація

Чому не знищено корумповану систему розпорядження конфіскованим майном та утилізації? Косметичні зміни підзаконних нормативно-правових актів у сфері розпорядження конфіскованим майном та утилізації не перетворили, наприклад, бездумне знищення 14 тонн алкогольних напоїв у виробництво обіцяних антисептиків. Достатньо один раз у два роки особисто міністру знищити сумнівний алкоголь, а з іншими знищеннями — все відбувається в звичному і зашкварному порядку.

Іншими словами, й досі утилізація конфіскованих товарів відбувається в закритому режимі.

Громадськість не має інформації про те, коли, скільки і як було утилізовано ті чи інші товари — алкогольні напої, тютюнові вироби, побутову техніку, продукти харчування. Чи навіть утилізації транспортних засобів шляхом розукомплектування. Це — окрема тіньова тема та індустрія для отримання значних доходів.

Розпорядження та передача конфіскованого майна в дохід держави й далі працює за звичними схемами — свої зберігачі, свої члени комісії, свої заклади охорони здоров’я чи освіти, свої благодійні фонди та будинки дитячого типу.

Не змінено й самого підходу до розпорядженням конфіскованим майном, адже рішення й надалі приймає комісія, яка створюється керівником органу ДВС і складається з митників та податківців. Тепер замість районних відділів ДВС такі функції за «вказівкою» з департаменту ДВС цілком незаконно виконує централізовано обласний відділ, з метою «координації» всіх процесів і потоків.

Тож і не дивно, що й досі, жодне з міжрегіональних управлінь не оприлюднює інформації про обсяги продукції, що була знищена, дату, місце та способи їх знищення, найменування підприємства, на якому здійснювалося знищення такого майна.

Однозначно необхідне створення відкритого реєстру майна, яке конфісковано в дохід держави (автомобілі, побутова техніка, будівельні матеріали, продукти харчування, одяг тощо), а також майна, яке підлягає утилізації. Перелік такого майна має бути у відкритому доступі, а процедура передачі — публічною та прозорою.

Чому не працюють державні реєстри?

Функціонування та постійне «вдосконалення» роботи державних реєстрів — найболючіше питання. За останній час вони не стали працювати краще, адже регулярне підвисання чи помилки в роботі реєстрів — це буденне явище як для реєстраторів, так і для нотаріусів чи виконавців. При тому, що досить значні кошти державного бюджету ідуть на такі покращення державних реєстрів, а віз і далі там. Найгірше працює автоматизована система виконавчих проваджень. Хоча чиновники міністерства вважають, що система «не має недоліків». Виконавці навіть ініціювали флешмоб, під час якого публікували скріни неробочих реєстрів.

Реєстри регулярно не здійснюють деталізованих пошуків, видають помилки на кшталт «Сторінка не відповідає», «Помилка зчитування ключа», або ж взагалі припиняють працювати.

Ще одна проблема — несанкціонований доступ до реєстрів. Звідки ж банківські установи можуть знати, що вчора була зареєстрована нова юридична особа чи ФОП, щоб масово телефонувати відповідним керівникам і пропонувати банківські послуги. Окремої уваги потребують можливості доступу до держреєстрів службовців територіальних управлінь. Схема аналізу та незаконного моніторингу дій у держреєстрах з метою потенційного отримання неправомірної вигоди — це те, чим часто полюбляють займатись на місцях. А чи пробували ви зареєструвати громадську організацію онлайн? Маса непотрібних форм і граф у них, необхідність сканування статутів, протоколів і відомостей. Невже це та діджиталізація, яка потрібна громадянам?

Безсистемна пенітенціарна реформа й порушення прав людини

Накінець, юридичним нонсенсом можна вважати ініціативу з легалізації утримання ув’язнених у платних камерах із поліпшеними умовами. Пропозиція за гроші купити «комфортне утримання», які б держава мала б сама забезпечити без жодних додаткових умов, — це очевидна дискримінація за ознакою майнового стану та порушення конституційних прав. Із цього приводу Омбудсман навіть звернулася до Конституційного Суду України, бо неконституційність відповідних ініціатив більш ніж очевидна.

Загалом же можна сказати, що міністерство не спромоглося розпочати системну реформу пенітенціарної системи, яка б в останню чергу мала б полягати в «розпродажі» тюрм, будівництві за кошт державного бюджету нових СІЗО чи дегустуванні міністром їжі із цих закладів. Відбування покарань у нашій державі — це не весела пригода чи розвага, це система, покрита мрякою і порушенням прав людини. І для вирішення цих проблем хайпові ініціативи є абсолютно недоречними.

А що з люстрацією та очищенням влади?

Як зазначено в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Полях та інші проти України», закон про очищення влади застосовувався до дуже широкого кола осіб і призвів до звільнення заявників лише на тій підставі, що вони обіймали посади на державній службі упродовж більш ніж року за часів президентства Януковича або на підставі зайняття посад у Комуністичній партії до 1991 року. Суд у цій справі встановив порушення статті 6 § 1 (право на справедливий суд) Конвенції із прав людини у зв’язку з занадто тривалим розглядом справ заявників на національному рівні та порушення статті 8 (право на повагу до приватного життя).

У відповідь міністерство юстиції на виконання рішення Європейського суду з прав людини мало б розробити зміни до Закону «Про очищення влади» і здійснити виплати особам, які виграли відповідну справу в ЄСПЛ. Зауважу, що нині в Єдиному державному реєстрі осіб, щодо яких застосовано положення закону України «Про очищення влади», перебувають близько 900 осіб. Зрештою, чи можна вважати бездіяльність міністерства у сфері люстрації неправомірною? І яка подальша доля люстрованих чиновників?

Чому і досі не відбулося перезавантаження у системі очищення влади (люстрації)?

Неефективне функціонування інституту судових експертиз

Стан та ефективність роботи науково-дослідних установ судових експертиз не піддається жодній критиці. Низка кадрових призначень у цій сфері свідчать про професійну непридатність нових керівників науково-дослідних установ. Що змінилося в сфері за останній час? Може зменшилися можливості для зловживань чи покращилася швидкість і якість судових експертиз? Питання, мабуть, більш ніж риторичне.

Разом із тим досить поширеною є практика написання рецензій поза процедурою, передбаченою відповідним порядком, що є очевидним нонсенсом, або ж відсутність відповідальності судових експертів за написання завідомо неправдивих та замовних висновків, які, наприклад, сприяють незаконному виведенню з-під опіки держави стратегічних об’єктів.

Проведення судових експертиз у нашій країні перетворилося в довголітній і примарний фантом, який потребує не звичайного реформування, а шокової хірургічної терапії.

У підсумку можна констатувати, що за останніх два роки система органів юстиції в Україні перетворилась в безсистемну й хаотичну траекторію — ніхто не розуміє, куди ми рухаємось, ніхто не знає що нас чекає далі.

Системі української юстиції справді, потрібні зміни. І не просто зміни, а реальне та фахове перезавантаження. Й основне в цьому перевантаженні — людина, яка має відчувати захист і бути максимально захищеною!

Джерело: Юридичний вісник України

Юридична практика

Акціонери дерибану, або Як АМКУ програв справу іноземному дилеру

Опубліковано

on

От

Юрій Котнюк,
ЮВУ

Минулого місяця у Верховному Суді завершився процес за позовом британської компанії «Мостон Пропертіс Лімітед» до Антимонопольного комітету, рішенням якого на неї було накладено штраф у 340 тисяч гривень за антиконкурентні дії під час продажу обладнання на суму 6 мільйонів доларів США акціонерному товариству «Укргазвидобування». Попри те, що справа пройшла два кола розгляду, юристам державних структур так і не вдалося переконати суддів у тому, що за, нібито, іноземним позивачем стоять вітчизняні казнокради.

Сумнівний контракт

«Укргазвидобування» є таким собі філіалом Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», який спочатку функціонував у формі дочірнього підприємства, потім у статусі акціонерного товариства, 100 відсотків акцій якого належать Нафтогазу. Як відомо, з 2010 року в «Укргазвидобуванні» хазяйнували ставленики Дмитра Фірташа, які не зникли навіть після того, як у 2014 році було знято з посади голову правління Юрія Борисова, а самого Фірташа ув’язнено у Відні. Ситуація почала більш-менш мінятися лише з приходом у червні 2015 року ставленика, умовно кажучи, американської команди Олега Прохоренка, який виявив у ввіреному йому господарстві чимало неподобств і, зокрема, звернув увагу на те, що зовсім недавно — в травні того ж 2015 року — попереднім керівництвом товариства було придбано за явно завищеними цінами блочно-модульний комплекс колтюбінгової установки, яку використовують для підвищення ефективності видобування газу з уже наполовину висмоктаних родовищ. Її виробником була відома китайська компанія, а от продавцем — нікому невідома офшорна фірма «Мостон Пропертіс Лімітед». За придбане обладнання було заплачено 5,849 мільйонів доларів США, що за результатами спеціально проведеного дослідження було як мінімум на 616 тисяч доларів дорожче, аніж найдорожча установка аналогічного типу, яку в той час можна було знайти на світовому ринку, а взагалі, якщо добре пошукати, то можна було купити те ж саме й за 2,984 млн доларів.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Читайте також: В основу рішення АМКУ не може бути покладено висновки з інших справ, у яких сторона спору не брала участі

Після того, як установка прибула в Полтаву, керівництво «Укргазвидобування» дало команду не перераховувати другу половину коштів за неї, ініціювавши, натомість, відкриття кримінального провадження за фактом зловживання службовим становищем, а також позов до господарського суду про визнання недійсним договору купівлі-продажу, але обидва ці процеси не були результативними для їх ініціатора. Компанія «Мостон» теж не сиділа склавши руки й подала позов до Лондонського міжнародного арбітражного суду про стягнення другої половини обумовлених контрактом коштів. Їй пощастило більше і 22 вересня 2017 року арбітр з нехарактерним для Англії прізвищем Дмитро Євсєєв задовольнив позовні вимоги, присудивши, що «Укргазвидобування» має заплатити позивачеві 2,436 мільйона доларів основного боргу, три відсотки річних за період з 1 жовтня 2015 року й до моменту повного виконання вердикту, а крім того 97 тисяч фунтів стерлінгів арбітражно-процесуальних витрат. Дане рішення було пред’явлене до виконання відповідним органам Міністерства юстиції України. «Укргазвидобування» спробувало зупинити процес стягнення, але суддя Шевченківського районного суду Києва Ірина Макаренко, посилаючись на вимоги Законів України «Про міжнародне приватне право» та «Про міжнародний комерційний арбітраж», своєю ухвалою від 5.04.2018 р. (залишеною без змін судами всіх наступних інстанцій) надала дозвіл на примусове виконання на території України арбітражного рішення Лондонського МАС.

Читайте також: Законодавство не обмежує осіб, які беруть участь у справі, у наданні до суду доказів, які раніше не були подані ними в процесі розгляду справи АМКУ

Не добившись у такий спосіб матеріальної компенсації завданих збитків, «Укргазвидобування» спробувало добитися хоча би моральної сатисфакції й подало до Антимонопольного комітету України заяву про порушення компанією «Мостон» положень Закону «Про захист економічної конкуренції», яке виразилося в узгодженій антиконкурентній змові з іншою офшорною компанією під назвою «Норт Шале Ентерпрайзіс», в якої вона виграла конкурс. Прийнявши до розгляду цю заяву, АМКУ почав розслідування, за підсумками якого своїм рішенням від 30.08.2018 р. наклав на компанію «Мостон» штраф у сумі 340 тисяч гривень. Саме це рішення й стало предметом господарської справи, яка протягом трьох років двічі розглядалася судами всіх трьох інстанцій.

Процедура понад усе

Окрім позивача — компанії «Мостон» і відповідача — АМКУ, участь у процесі брали «Укргазвидобування» як третя особа на стороні відповідача і тодішній заступник Генпрокурора — керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Назар Холодницький. Попервах справа йшла успішно для української сторони: рішенням Господарського суду Києва від 15.03.2019 р., залишеним без змін постановою Північного апеляційного госпсуду від 16.10.2019 року в задоволенні позову було відмовлено. Адвокати позивача наполягали на тому, що відповідно до чинного законодавства, акціонерне товариство «Укргазвидобування» має право купувати що завгодно, в кого завгодно й за якою йому заманеться ціною, оскільки на нього не поширювалися вимоги чинних тоді законів «Про здійснення державних закупівель», «Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності», а також прийнятого пізніше на заміну їм Закону «Про публічні закупівлі». Суди погодилися з тим, що придбання «Укргазвидобуванням» колтюбінгової установки не підпадало під категорію державних закупівель, але зазначили, що в даному випадку розглядається зовсім інше питання, яке пов’язане з тим, чи були в діях компанії «Мостон» порушення законодавства про захист економічної конкуренції, відповідальність за яке настає незалежно від того, спричинили ці порушення, чи ні які-небудь негативні наслідки у вигляді завдання збитків для кого-небудь. Варто зазначити, що правильність такого висновку не ставилася під сумнів і Верховним Судом, а от з іншими моментами виявилося значно складніше.

Читайте також: Проти непритаманних повноважень виступив і сам АМКУ

Попереднє керівництво «Укргазвидобування» опублікувало оголошення про конкурс на закупівлю колтюбінгової установки 7 травня 2015 року і вже через п’ять днів на неї відгукнулися дві фірми: «Мостон Пропертіс Лімітед» з пропозицією 5,849 млн доларів і «Норт Шале Ентерпрайзіс», яка запросила ціну 6,009 млн доларів. Вибрали, звичайно, ту котра дешевша, але нове керівництво надало Антимонопольному комітету два вагових докази, що ці дві компанії були у змові. Перший полягав у тому, що їх уповноважені представники Олександр Забіяка і Борис Діхтяр в період проведення конкурсу вели між собою доволі жваві телефонні переговори, про що свідчила інформація, отримана в рамках кримінального провадження від оператора мобільного зв’язку ПрАТ «Водафон Україна». Другий доказ був отриманий у процесі Лондонського арбітражу — відповідно до матеріалів його справи обидві названі вище фірми — учасниці конкурсу опосередковано через низку офшорних компаній контролювала одна й та ж людина — іноземець на прізвище Франц Бронте, який, швидше за все, був номінальним засновником, за спиною якого стояли люди Фірташа.

Ці докази виявилися переконливими для суддів ГС Києва та Північного АГС, але колегія суддів Верховного Суду у складі Тетяни Малашенкової, Богдана Львова і Володимира Селіваненка знайшла причину для того, щоб скасувати їх вердикти й відправити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Вони знайшли недолік, який полягав у тому, що переклад на українську мову отриманих із Лондону матеріалів не був нотаріально засвідчений. Це, на їх думку, було достатньої причиною для того, аби визнати доказ недопустимим, оскільки відповідно до чинних процесуальних норм документи, складені нерезидентами, мають прийматися судами лише після їх легалізації у встановленому законодавством України порядку. В принципі таку позицію зрозуміти можна, оскільки існує ймовірність, що переклад може спотворювати зміст документу, викладеного мовою оригіналу. Правда, в даному випадку позивач — фірма «Мостон» — не заперечувала достовірність викладеної в лондонських паперах інформації та судді Верховного Суду все одно вирішили, що процедура понад усе.

Другий раунд виявився провальним

На другому колі даного процесу ГС Києва рішенням від 6.08.2020 р. вдруге задовольнив позов з огляду на те, що «Укргазвидобування», як того й вимагав Верховний Суд, надало нотаріально засвідчений переклад отриманих з Лондона документів, але 17 березня поточного року колегія суддів Північного АГС, всупереч очікуванням, скасувала цей вердикт і ухвалила новий, яким задовольнила позов компанії «Мостон» і скасувала рішення АМКУ про накладення на неї штрафу в сумі 340 тисяч грн. Судді вирішили, що факт пов’язаності учасників конкурсу через їхнього спільного власника ще не свідчить про те, що вони вчиняли узгоджені антиконкурентні дії, тож факт телефонних переговорів між їхніми уповноваженими представниками під час проведення тендерних процедур не є доказом порушення українського законодавства про захист економічної конкуренції — мало про ще можуть балакати по телефону люди, які працюють в одній корпорації.

Ще більш цікавими виявилися аргументи суддів, які спростовували закиди «Укргазвидобування» з приводу штучно завищеної ціни на придбане обладнання. Тут служителі вітчизняної Феміди послалися на роздуми їхнього лондонського колеги Дмитра Євсєєва, який у мотивувальній частині свого рішення зазначив, що така розбіжність цін на одну й ту ж колтюбінгову установку пояснюється терміном поставки: так, за п’ять мільйонів доларів, мовляв, можна купити вже готове до відвантаження обладнання, а от за три мільйони — неіснуюче, яке ще треба буде виготовити, на що може піти від шести до восьми місяців. Загалом же висновок ПАГС полягав у тому, що «Укргазвидобування» саме винувате, що придбало обладнання за ціною, яку вважає завищеною й нема чого в даній ситуації кивати на узгоджені антиконкурентні дії двох офшорних фірм. Менеджерам зазначеного акціонерного товариства треба було вести більш активний пошук ймовірних постачальників обладнання, або вести більш жорсткі переговори з тими фірмами, які відгукнулися на його оголошення. Про те, що станом на травень 2015 року ці менеджери працювали на інтереси бізнес-імперії Фірташа, а не держави, як єдиного акціонера «Укргазвидобування», судді, звичайно, згадувати не стали — не їхнє це діло. Ну а наступна колегія суддів Верховного Суду у складі Ірини Булгакової та вже знайомих нам по першому колу справи Богдана Львова і Володимира Селіваненка своєю постановою від 17.08.2021 р. відмовили в задоволенні касаційних скарг АМКУ і «Укргазвидобування» й залишили постанову ПАГС без змін.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Юридична практика

Два роки міфів і результати: чим живе ВАКС?

Опубліковано

on

От

Олена ТАНАСЕВИЧ,
голова Вищого антикорупційного суду

У міжнародних правових актах корупцію ідентифікують як реальну загрозу інститутам демократії, а переважна більшість українців визнає її найбільшою загрозою для національної безпеки нашої держави.

Читайте також: ВАКС vs місцеві загальні суди: критерії розмежування юрисдикції

Вартові суспільних настроїв

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Дійсно, наслідки корупції є більш руйнівними, ніж здається на перший погляд. Йдеться не лише про спотворення суспільно-політичного життя, а й про приниження людської гідності. Адже корупція неминуче формує в громадян відчуття власної вразливості та неспроможності захистити себе. Враховуючи масштабність цього негативного явища в Україні та суспільний запит на його подолання, цілком логічними є підвищені очікування від діяльності Вищого антикорупційного суду.

За два роки суддям Вищого антикорупційного суду довелося почути чимало зауважень до своєї професійної діяльності: від тверджень про обвинувальний ухил та правосуддя нашвидкуруч, без об’єктивного аналізу доказів, до діаметрально протилежних доводів щодо надмірно поблажливого ставлення до обвинувачених та надто повільного розгляду справ.

Читайте також: ВАКС вимагає гарантій незалежності

Крім того, періодично лунають і нічим не підтверджені дорікання щодо іноземного впливу або «зовнішнього керування» судом, а в медіа-просторі з’являються дописи або сюжети про суддів, де навмисно перекручуються реальні події через штучне надання їм негативного забарвлення.

Звертає увагу також той збіг обставин, що після ухвалення перших вироків з реальним покаранням у виді позбавлення волі 49 народних депутатів України звернулися з поданням щодо конституційності закону про Вищий антикорупційний суд при тому, що у 2018 році п’ятеро з них особисто голосували «за» прийняття цього закону. Звичайно, наведене не впливає на незалежність і неупередженість суддів. Але оскільки правосуддя має не лише здійснюватися — повинно бути видно, що воно здійснюється, то для досягнення цієї мети публічні закиди вимагають публічного спростування. Кращим спростуванням є реальні результати діяльності суду, а такими широкий загал вважає кількість розглянутих кримінальних проваджень та ухвалених вироків.

Усупереч усім міфам невідворотність справедливого
покарання за корупцію стає нормою

На сьогодні шість колегій суддів Вищого антикорупційного суду ухвалили 45 вироків (щодо 50 осіб), з яких, всупереч думці прибічників «обвинувального ухилу» суду, 7 є виправдувальними: у шістьох кримінальних провадженнях обвинувачених повністю виправдали, ще в одному — особу виправдали щодо частини пред’явленого їй обвинувачення.

Читайте також: Прапор ВАКС на Хан-Тенгрі

А загалом за два роки діяльності Вищого антикорупційного суду частка виправданих осіб від кількості всіх осіб, щодо яких ухвалено вироки, склала 14 відсотків. При цьому варто зазначити, що за відомостями, наведеними в Аналізі стану здійснення судочинства судами кримінальної юрисдикції у 2017— 2020 роках, здійсненому Верховним Судом, частка виправданих осіб від кількості всіх осіб, щодо яких ухвалено вироки, становила лише 1% у 2020 році та 1,2 % у 2019 році.

Із 39 обвинувальних вироків (щодо 44 осіб) 14 ухвалені із затвердженням угод про визнання винуватості, а 25 — за результатами судового розгляду. Реальне покарання у виді позбавлення волі строком від 2 до 9 років призначено 27 особам. Поміж них народні депутати України та депутати місцевих рад, керівники державних підприємств, судді, прокурори й адвокати. Зараз у провадженні першої інстанції Вищого антикорупційного суду перебувають 184 кримінальних провадження за обвинуваченням 440 осіб, тобто в середньому на розгляді кожної колегії суддів одночасно перебуває 30—35 кримінальних справ здебільшого щодо тяжких та особливо тяжких злочинів.

За усіма класифікаторами справи Вищого антикорупційного суду мають найвищу категорію складності. Обсяг письмових матеріалів більшості кримінальних проваджень сягає кількох десятків, а в окремих випадках і сотень томів, тоді як розмір завданих збитків інколи обраховується сотнями мільйонів гривень. Зазвичай привласнення державного майна та заволодіння бюджетни – ми коштами відбувається із застосуванням складних схем, зокрема, з використанням іноземних суб’єктів господарювання, за допомогою яких злочинній за своїм змістом діяльності намагаються надати рис законності.

Наші судді щодня аналізують величезний обсяг інформації, тому в таких справах об’єктивно потрібен значний час для ухвалення вироків.

На запит суспільства щодо вироків саме в кримінальних провадженнях із найбільшим розміром завданих державі збитків, необхідно роз’яснити, що законодавець не передбачив можливості пріоритезаці ї розгляду таких справ. Кримінальний процесуальний кодекс України не дозволяє судді пришвидшувати або, навпаки, пригальмову – вати розгляд кримінальних проваджень на власний розсуд. Тому на виконання вимог закону суд прагне бути максимально ефективним одночасно в усіх кримінальних провадженнях.

Разом із тим, як свідчить практика, для продуктивної діяльності доцільно призначати до розгляду не більше двох—трьох справ на день, а це лише 10—15 судових засідань на тиждень в одній колегії суддів. Об’єктивно виходить так, що судове засідання в кожній справі відбувається щонайбільше двічі на місяць.

Погляд у майбутнє

Корупційні «традиції» у нашій державі формувалися десятиліттями, тому цілком логічно, що зміна світогляду багатьох людей відбувається повільно, потребує певного часу та зусиль всіх і кожного. Проте усвідомлення проблеми, системні правові кроки та поступові, але однозначно позитивні зміни в суспільно-політичному житті свідчать про дієвість запровадженого антикорупційного законодавства. Після двох років щоденної та, без перебільшення, самовідданої роботи суддів у режимі 24/7 опонувати скептикам та тим, хто свідомо прагне дискредитувати суд, стає щораз простіше. Вищий антикорупційний суд і надалі здійснюватиме правосуддя з тим, щоб забезпечити дотримання права на справедливий суд та зробити свій вагомий внесок у розбудову правової держави.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Юридична практика

Три мільярди Укрнафти: Верховний Суд поставив у цій справі крапку, але не остаточну

Опубліковано

on

От

Юрій Котнюк,
ЮВУ

Двадцять сьомого серпня Касаційний господарський суд залишив без змін ухвалу Північного апеляційного господарського суду, якою було відмовлено в задоволенні заяв АТ «Укрнафта» і ТОВ «Котлас» про перегляд за виключними обставинами рішення суду про визнання недійсним укладений між ними 71 договір купівлі-продажу нафтопродуктів на загальну суму 3 мільярди 485 мільйонів гривень.

Читайте також: Загадки справи «Укрнафти»

На думку детективів Національного антикорупційного бюро України шляхом підписання фіктивних контрактів ці гроші фактично було викрадено з каси акціонерного товариства, більша половина акцій якого належить державі. Заявники намагалися довести, що всі раніше ухвалені з цього приводу судові рішення мають бути скасовані у зв’язку з тим, що 5 червня 2019 року Конституційний Суд України позбавив НАБУ права звертатися до суду з подібними позовами, проте судді визнали такий аргумент непереконливим.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Витоки спору заховані в 2006-му році

Щоб зрозуміти суть цієї справи необхідно нагадати історію «Укрнафти», відмінна риса якої полягає в тому, що її контрольний пакет належить Національній акціонерній компанії «Нафтогаз України», але фактично зазначеним підприємством керують ставленики фінансово-промислової групи «Приват», яким через офшорні фірми належить лише 42 відсотки. Так уже вийшло, що головний «приватівець» країни протягом двох десятиліть примудрявся поставити президентів і прем’єр-міністрів країни в такі умови, що вони змушені були дивитися крізь пальці на те, що він фактично одноосібно заправляє справами напівдержавного підприємства.

Зерна спору, що триває й досі, були кинуті наприкінці 2006 року урядом Януковича, який дуже хотів забезпечити населення дешевим газом і з цією метою поклав на Нафтогаз та низку інших підприємств обов’язок продавати блакитне паливо для потреб населення за тарифами, встановленими Національною комісією з питань регулювання енергетики (НКРЕ), навіть якщо це собі в збиток. Потрапила до цього переліку й Укрнафта, яка щороку видобувала зі своїх свердловин близько трьох мільйонів тонн нафти і двох мільярдів кубометрів природного газу. На вимогу уряду вона в примусовому порядку мала продавати цей газ Нафтогазу, а вже той через облгази повинен був продавати його для потреб житлово-комунального сектора. Тодішній Президент України Віктор Ющенко категорично заперечував проти цієї новації, запевняючи, що Укрнафта – не пенсійний фонд: вона створювалася для того, аби заробляти якомога більше грошей у вільних конкурентних ринкових умовах, а потім більшу частину заробленого віддавати державі у вигляді дивідендів, а уряд, мовляв, якщо він так воліє дбати про населення, нехай робить це за рахунок отриманих від неї коштів, а не за рахунок відібраного в компанії за штучно заниженими цінами газу. Проте Ющенка не послухалися й у подальшому протягом десятиліття всі наступні уряди зберегли започатковану Януковичем і його першим заступником Азаровим практику.

Реакцію керованої Коломойським «Укрнафти» одночасно можна розцінити і так, що вона виконала вимоги уряду, і так, що не виконала. З одного боку компанія категорично відмовилася продавати газ Нафтогазу, а відтак і підписувати з ним договори купівлі-продажу, а з іншого не припиняла видобувати газ зі своїх свердловин і не перешкоджала «Укртрансгазу» як оператору газотранспортної системи забирати його, хоча й не підписувала акти прийому-передачі. Внаслідок цього відібраний у неї ресурс обліковувався Нафтогазом як «газ невідомого виробника» й реалізовувався для потреб населення за цінами НКРЕ. Але й «Укрнафта» придумала, в який спосіб сформулювати «нашу відповідь Чемберлену» й компенсувати свої витрати на видобування газу: вона просто перестала платити державі дивіденди з прибутків, одержаних від операцій з видобування, переробки та продажу нафти, а крім того, не доплачувала податки. Як не дивно, але очільників уряду цілком влаштовував такий-от дивний статус-кво. Різні правоохоронні органи та інші компетентні відомства розходяться в оцінках щодо того, хто кому й скільки винен, але більшість експертів сходяться на тому, що станом на початок 2015 року держава була винна «Укрнафті» 15 мільярдів гривень, і стільки ж «Укрнафта» була винна державі.

Як було виведено (викрадено) 15 мільярдів

У 2015 році такій системі було покладено край – Верховна Рада прийняла Закон «Про ринок природного газу» й «Укрнафту» було звільнено від обов’язку продавати його за соціальною ціною. Разом із тим керівництво країни поставило питання руба про повернення боргу «Укрнафти» перед державою, але не поспішало обіцяти, що будуть повернуті борги держави перед «Укрнафтою». Забігаючи наперед, зазначимо, що друге питання було вирішене аж у 2021 році, коли Нафтогаз, отримавши з держбюджету компенсацію за виконання ним спеціальних обов’язків, заплатив «Укрнафті» 15 мільярдів гривень. А от перше питання не вирішено й досі, оскільки у 2015 році Коломойський ще більше його заплутав. Нагадаємо, що в березні того ж року парламент вніс поправки до Закону «Про акціонерні товариства», якими кворум загальних зборів було знижено з 60 до 50 відсотків, внаслідок чого став реальним сценарій, коли Нафтогаз обере нове керівництво «Укрнафти», яке заплатить йому всі борги за дивіденди, а заодно й розрахується з держбюджетом за недоплачені податки – в касі акціонерного товариства на той момент якраз вистачало коштів на ці виплати.

Аби цього не сталося Коломойським та його партнерами була проведена операція, яку одні називають виведенням з «Укрнафти» 15 мільярдів гривень, а інші крадіжкою її коштів на ту ж суму. Це було зроблено шляхом укладення з підконтрольними «Привату» підприємствами договорів про продаж нафти, причому нафта «Укрнафтою» постачалася, а от гроші за неї не платилися. В цій грі на долю ТОВ «Котлас» припав найбільший шмат – з ним у першій половині липня 2015 року «Укрнафта» уклала 71 договір про поставку нафти на загальну суму 3,485 млрд грн, тобто на кожен із договорів припадала сума в розмірі від 48 до 50 мільйонів. Це було зроблено у зв’язку з тим, що згідно статуту даного акціонерного товариства на укладення договорів «вагою» більше 50 млн грн була потрібна згода наглядової ради, в якій більшість складали прихильники Нафтогазу, а не Коломойського, які могли не дати добро. А так, штучно розбивши один великий договір на сім десятків малих правління «Укрнафти» обійшло статутні вимоги.

Нововиявлені й виключні обставини

Нині за фактом незаконного заволодіння майном «Укрнафти» НАБУ розслідує кримінальне провадження, але протягом шести років обвинувачення в ньому так нікому пред’явлене й не було, не говорячи вже про обвинувальний вирок. Більш успішним був господарський процес за позовом того ж НАБУ до «Укрнафти» і «Котласу» про визнання договорів недійсними, адже встановлення такого юридичного факту потенційно давало реальну можливість стягнення заподіяних державі збитків за рахунок майна членів правління акціонерного товариства. Правда, рішенням Господарського суду Києва від 11.09.2017 р. в задоволенні позову було відмовлено, зате постановою Київського апеляційного господарського суду від 6.03.2018 р., залишеного без змін Верховним Судом, його було задоволено.

Не змирившись із поразкою, ТОВ «Котлас» у січні 2019 р. подало до Північного апеляційного господарського суду заяву про перегляд рішень за нововиявленими обставинами. Головним аргументом судів при їх ухваленні була та обставина, що спірні договори, всупереч статутних вимог товариства, не були схвалені наглядовою радою. Так ось тепер, мовляв, знайшлися докази їх схвалення членами цієї самої наглядової ради. Про цікаві обставини розгляду цієї заяви докладно йшлося в нашій газеті (ЮВУ, 2020 р. № 42–43, «Загадки справи «Укрнафти»), проте її остаточна доля досі не вирішена.

Але окрім цієї заяви, були ще дві – від того ж таки «Котласу» і «Укрнафти» – й стосувалися вони також перегляду зазначених судових рішень, але вже не за нововиявленими, а за виключними обставинами, пов’язаними з тим, що згаданим вище рішенням КСУ були визнані неконституційними ті положення закону про НАБУ, які давали йому право звертатися до суду з позовами про визнання недійсними неправильних договорів, укладених належними чи наполовину належними державі суб’єктами господарювання.

Аргументи заявників полягали в тому, що раз надані НАБУ повноваження суперечили положенням Основного Закону, то тепер, мовляв, слід помножити на нуль усі результати роботи цього відомства, які були досягнуті з використанням цих повноважень. В обґрунтування правильності своєї точки зору «Укрнафта» надала науково-правові висновки Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, Інституту держави і права імені В. М. Корецького та науково-консультативний висновок у галузі права професора Олександра Дзери, які підтверджували правову позицію заявника щодо тлумачення та застосування норм матеріального та процесуального права.

Проте Північний АГС своєю постановою від 8.06.2021 р. відмовив у задоволенні даних заяв, посилаючись на те, що відповідно до пункту 2 резолютивної частини згаданого рішення Конституційного Суду України положення пункту 13 частини першої статті 17 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, тобто з 05.06.2019 р. і зворотної сили не має. А оскільки на момент звернення НАБУ з позовом до «Котласу» і «Укрнафти» та його задоволення судом ці положення були чинними, то немає й підстав для перегляду спірного рішення.

Що ж стосується науковоконсультативних висновків у галузі права, то судді Північного АГС написали, що згідно статті 109 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов’язковим для суду. Суд може посилатися в рішенні на висновок експерта у галузі права як на джерело відомостей, які в ньому містяться, але попри це має зробити самостійні висновки щодо порушених у справі питань. Суд касаційної інстанції повністю погодився з таким вердиктом і своєю постановою від 27.08.2021 р. залишив його без змін.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2021
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Вже йдете? Перш ніж Ви підете ...

Запрошуємо до нашого каналу Telegram

Не варто пропускати жодної актуальної новини ;)
close-link