Connect with us

Юридична практика

Несподіваний поворот. У справі банку «Фінанси та кредит» прокуратура визнала доцільним зняти арешт з акцій ГЗК. Що б це значило?

Дата публікації:

Юрій Котнюк,
ЮВУ

Дев’ятого грудня Генеральний прокурор Ірина Венедіктова несподівано поширила малозрозуміле повідомлення про те, що Офіс Генпрокурора передав до Національного агентства з розшуку та менеджменту активів (АРМА) арештоване майно в рамках кримінального провадження про розтрату понад 2,5 млрд грн коштів банку «Фінанси та Кредит», реальним власником якого був колишній народний депутат Костянтин Жеваго. Ця заява викликала подив тим, що з боку самого АРМА дана подія не знайшла свого підтвердження, хоча йдеться про чималий шмат у вигляді корпоративних прав, грошових коштів і 26 об’єктів нерухомості загальною площею понад 22 тисячі квадратних метрів у центральних частинах Києва, Харкова та інших міст. Та й сама пані Венедіктова не стала уточнювати, ким і коли, тобто якою саме постановою слідчого чи ухвалою суду, було прийняте таке рішення. Таку лаконічність можна пояснити тим, що насправді протягом останнього часу події навколо «спадщини Жеваго» розвивалися в зовсім протилежному напрямку. Так, за сприяння прокуратури ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 25.12.2020 р. було знято арешт з пакету в 50,3 відсотка акцій акціонерного товариства «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат», котрі представляють собою найцінніший актив, яким можна було покрити завдані державі збитки.

Жертва «банкопаду»

Характерною рисою банку «Фінанси і кредит» (далі — «ФіК») був його дуже міцний зв’язок з реальним сектором економіки. Жеваго прямо чи опосередковано контролював близько 60 підприємств, зокрема Кременчуцький автомобільний завод «АвтоКрАЗ», Білоцерківський шинний завод «Росава», Київський суднобудівний-судноремонтний завод, але найбільший прибуток приносив йому розташований у Горішніх Плавнях Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат, який займався видобуванням й обробкою залізорудної сировини з родовищ Кременчуцької магнітної аномалії.

Підписуйтесь на LexInform в Telegram. Найважливіші юридичні новини

Сам Жеваго з 1998 по 2019 рр. був народним депутатом, хоча й належав до тих категорій парламентарів, про яких кажуть, що вони за всю каденцію не подали жодного законопроекту чи депутатського запиту, жодного разу не виступали з трибуни Верховної Ради та й у залі під куполом з’являлися всього кілька разів на рік. Разом із тим, перебуваючи в різних фракціях, він зберігав життєво необхідний для його корпорації обсяг лояльності до будь-якої влади, а тому немає нічого дивного в тому, що на його банк пролився «золотий дощ» рефінансування — саме під такою назвою увійшла в історію операція з розпихування по кишенях грошей тими людьми, які неочікувано для самих себе отримали після 2014 року доступ до державної скарбниці. Вони, певно, розраховували на те, що нестачу з лихвою покриє фінансова допомога Заходу, враженого подіями української Революції Гідності, але МВФ поставив жорстку умову: всі банки, які не повернули в обумовлений термін кошти стабілізаційних кредитів, мають бути позбавлені ліцензій та ліквідовані. Тож «ФіК», власник якого не захотів повертати видані Національним банком України 1,5 мільярда гривень, разом з іще сотнею своїх «братів по нещастю» потрапив до числа жертв «банкопаду».

У даному випадку схема незаконного виведення належних державі коштів не відрізнялася своєю оригінальністю, а для її реалізації було використано дуже популярний серед фінансових махінаторів пострадянського простору австрійський банк «Майнл». На думку слідчих Державного бюро розслідування, Жеваго однією рукою клав у нього гроші, а іншою брав. Рукою, яка клала, був, звичайно, «ФіК», а тою, що брала, — теж належна йому (хоча й через десяті руки) офшорна компанія «Настерно», зареєстрована на якихось екзотичних островах. Ця фірма-пустишка брала в «Майнлі» кредит, а «ФіК» брав на себе обов’язки її гаранта, причому «плаваючими» в укладеному договорі поруки були як обсяг позичених коштів, так і строк їх повернення. Та коли запахло смаженим, тобто одразу ж після того, як у вересні 2015 року НБУ оголосив «ФіК» неплатоспроможним, іноземний банк списав з його рахунку на свою користь близько 113 мільйонів доларів США.

У зв’язку з цим було відкрито низку кримінальних і позовних проваджень, але всі вони розслідувалися, як мокре горить. Рух у цих справах значно пожвавився після того, як новообраний Президент України Володимир Зеленський став вимагати в правоохоронних органів конкретних результатів їх антикорупційної діяльності, а сам Жеваго, програвши на своєму багаторічному окрузі парламентські вибори представнику «Слуги народу», втратив депутатський мандат. Так, 27 вересня 2019 року майно в рамках названого вище кримінального провадження про розтрату 2,5 млрд грн слідчий ДБР за погодженням із прокурором Генпрокуратури склав щодо Жеваго повідомлення про підозру в заволодінні чужими коштами шляхом зловживання службовим становищем і легалізації коштів, здобутих злочинним шляхом (статті 191 і 209 Кримінального кодексу України). А 1 жовтня того ж року Шевченківський районний суд Києва, після трьох з половиною років розгляду, ухвалив про стягнення з Жеваго на користь НБУ 1,539 млрд грн — такий позов Нацбанку був обумовлений тим, що стабілізаційний кредит видавався «ФіК» під особисті гарантії його власника, який ручався за його повернення усім належним йому майном (справа № 761/709/16-ц).

«Танці» довкола акцій

Й ось тепер переходимо до найголовнішого. 11 червня цього року слідчий суддя Печерського районного суду міста Києва в рамках того самого кримінального провадження задовольнив клопотання прокурора Офісу Генерального прокурора Юрія Кожина й наклав арешт на корпоративні права підозрюваного Жеваго, серед яких були й акції АТ «Полтавський ГЗК» в розмірі 50,3% його статутного капіталу. Він полягав у тому, що, з одного боку, самому підозрюваному, його представникам та будьяким іншим особам заборонялося відчужувати, розпоряджатися чи користуватися зазначеними корпоративними правами, а з іншого — державним реєстраторам, нотаріусам й акредитованим суб’єктам заборонялося здійснення будь-яких реєстраційних дій щодо перереєстрації права власності на вказані акції. Мало того, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб—підприємців та громадських формувань (далі — ЄДР) заборонялося проводити державну реєстрацію змін до відомостей, пов’язаних зі зміною розміру статутного капіталу АТ «Полтавський ГЗК».

Дана ухвала була оскаржена в Київському апеляційному суді зареєстрованим у Швейцарській конфедерації акціонерним товариством «Феррекспо» («Ferreхpo AG»), яке стверджувало, що суд прийняв необґрунтоване рішення, оскільки арешт було накладено на майно, яке не належить підозрюваному Жеваго, а всі 100 відсотків акцій Полтавського ГЗК належать апелянту. Даний факт останній підтверджував доданим до апеляційної скарги офіційним листом Товариства з обмеженою відповідальністю «Основа-ЦП», яке на підставі ліцензії, виданої Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, здійснювало депозитарну діяльність зберігача цінних паперів АТ «Полтавський ГЗК». З його змісту й витікало, що пан Жеваго на момент відкриття кримінального провадження й постановлення оскаржуваної ухвали не був власником його акцій, а відтак, мовляв, не було підстав для накладення арешту.

Колегія суддів Київського апеляційного суду, розглянувши матеріали справи, погодилася з тим, що відповідно до витягу з ЄДР кінцевим бенефіціарним власником ПрАТ «Полтавський ГЗК» є «Феррекспо», але при цьому констатувала й інший факт: як вбачається з копії декларації самого Жеваго, він є власником сінгапурської трастової компанії «The Minco Trust», яка, в свою чергу, є власником АТ «Феррекспо». Також суд звернув увагу на ту обставину, що в ході досудового розслідування була проведена судово-економічна експертиза, за висновком якої встановлено, що діями службових осіб AT «Банк «Фінанси та Кредит» було завдано збитків цьому самому «ФіК» на загальну суму 2 517 699 717, 98 гривень, а уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації цього банку в рамках кримінального провадження заявлено цивільний позов про стягнення з винних осіб майнової шкоди на користь AT «Банк «Фінанси та Кредит» на зазначену вище суму — 2,5 млрд грн.

Виходячи з цього, Київський апеляційний суд ухвалою від 30.09.2020 р. відмовив у задоволенні скарги «Феррекспо», наголосивши на тому, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання в права та інтереси власника майна з метою відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди. Тобто дії прокурора ОГП і слідчого судді Печерського суду цілком узгоджувалися з положеннями статті 170 Кримінального процесуального кодексу України.

Відтоді минуло неповні два місяці й уже інший адвокат «Феррекспо» на ім’я Костянтин Кривенко подав до Печерського суду клопотання про скасування арешту акцій Полтавського ГЗК, мотивуючи це вже не лише його необґрунтованістю й безпідставністю, а й тим, що, мовляв, у подальшому застосуванні цього заходу забезпечення кримінального провадження минула потреба. Такий хід з боку апелянта цілком логічний і зрозумілий, оскільки відповідно до ідеології адвоката його клієнт завжди правий. Зате викликає дуже велику цікавість поведінка прокурора М. С. Гармаша, який, будучи присутнім у судовому засіданні, не заперечував проти задоволення клопотання про скасування арешту на корпоративні права ПрАТ «Полтавський ГЗК».

Звісно, що за таких обставин у слідчої судді Ірини Литвинової не було іншого виходу, як задовольнити клопотання, що й було зроблено постановленою нею ухвалою від 25.11.2020 р. Текст останньої виявився надзвичайно багатим посиланнями на рішення Європейського суду з прав людини в різних справах, але надзвичайно скупим на обставини даного конкретного спору. Написано, що заявником доведено відсутність необхідності накладення арешту на корпоративні права і все. А чому саме, в чому полягала «відпала потреба» — анічичирк. А ще зазначено, що представником «Феррекспо» надано документи про те, що пан Жеваго жодного стосунку до корпоративних прав вказаного товариства не має, що не оспорювалося в судовому засіданні прокурором. Тобто прокурор Гармаш вирішив скромно промовчати про обставини, які були встановлені слідчими ДБР і повідомлені суду його колегою, прокурором Юрієм Кожиним. Але, судячи з повідомлення Генпрокурора Ірини Венедіктової, вона ситуацією з банком «ФіК» володіє й поведінку свого підлеглого повністю схвалює. Чому б це?

Джерело: Юридичний вісник України

Юридична практика

Податок на нерухомість: кому й у скільки це обійдеться?

Опубліковано

on

Кожен «зайвий» квадратний метр вартуватиме його власнику майже 80 гривень.

Як відомо, порядок нарахування і сплати податку на нерухомість визначено в Законі «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», ухваленому Верховною Радою 28.12.2014 року. У 2021 році податок на нерухоме майно нараховується фізичним особам — власникам об’єктів нерухомості (будинків, квартир тощо) за минулий рік, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року — 4 723 гривень. Розрахунок податку здійснено на підставі відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Хто є платником податку на нерухоме майно?

Згідно з ПКУ (пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266), платниками податку на нерухоме майно є фізичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками житлової або нежитлової нерухомості. Якщо власниками нерухомості є неповнолітні діти, то податок за них сплачують батьки чи опікуни.

Підписуйтесь на LexInform в Telegram. Найважливіші юридичні новини

У разі перебування нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб, визначення платників податків відбувається наступним чином:

  • якщо об’єкт нерухомості перебуває в спільній частковій власності кількох осіб, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку;
  • якщо об’єкт нерухомості перебуває в спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений у натурі , то платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;
  • якщо об’єкт нерухомості перебуває в спільній сумісній власності кількох осіб і поділений між ними в натурі, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку.

За яку нерухомість потрібно платити?

Сплачувати податок за нерухомість доведеться, якщо:

  • площа квартири більша 60 квадратних метрів; – площа житлового будинку понад 120 кв. м;
  • площа різних типів об’єктів нерухомості більша 180 кв. м.

Сплачувати податок доведеться за кожен квадратний метр понад цю норму. Наприклад, якщо загальна площа вашої квартири 72 кв. м, то вам доведеться заплатити податок за 12 кв.м. Крім того, власникам квартири площею понад 300 квадратних метрів або будинку понад 500 квадратних метрів потрібно буде заплатити 25 тисяч гривень.

Кому не треба платити такий податок?

Платити податок на нерухомість потрібно не всім, є винятки: багатодітні сім’ї, діти-сироти, діти-інваліди, дитячі садки, школи, релігійні організації, учасники ООС і їхні сім’ї, громадські організації інвалідів.

Який розмір податку і хто його розраховує?

Розмір податку може самостійно визначати місцева влада, але він не повинен перевищувати 1,5% від мінімальної зарплати.

Нагадаємо, в 2020-му доводилося платити 62,5 грн за кожен «зайвий» квадратний метр, але у 2021 році через підвищення мінімальної зарплати податок на нерухомість зріс до 70,8 гривні.

В які строки треба сплатити податок?

У 2021 році ми сплачуємо податок за 2020 рік.

До 1 липня платникам повинні надійти повідомлення про сплату податку на нерухомість. Сплатити податок потрібно протягом 30 днів. Якщо ви не отримали повідомлення-рішення через співпадіння податкової адреси із фактичним місцем проживання, слід негайно звернутися до податкового органу за місцем реєстрації для сплати належної суми податку.

Які штрафи передбачено за невчасну сплату податку?

Затримка платежу на строк до 30 днів — розмір штрафу становить 10% суми податку. Затримка платежу в понад 30 днів — розмір штрафу становить 20% від суми боргу.

Якщо після закінчення строків оплати ви не заплатили податок, то на суму податкового боргу нараховується пеня з розрахунку 120% річних ставки НБУ. Тож спробуйте зробити все вчасно.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Юридична практика

Зміна цільового призначення землі по-новому

Опубліковано

on

Михайло ЦУРКАН,
адвокат, радник практики земельного права, нерухомості та інвестицій Olsten Partners

Із липня цього року змінити цільове призначення землі буде можливим без проекту землеустрою. Чи все так просто, або де можуть підстерігати проблеми, дізнаємося далі в цій статті. 

Отже з липня 2021 року ця процедура спрощується, як, до речі, й порядок приватизації, який також буде спрощено. Ці новели було запроваджено 17 червня 2020 року, коли Верховна Рада прийняла Закон № 2280 «Про внесення змін до Земельного кодексу України та інших законодавчих актів щодо планування використання земель».

Тож які зміни, прийняті щодо містобудівного та земельного законодавства, нас чекають? Новий вид містобудівної документації, створення комплексного плану просторового розвитку територій. Усі вже знають про децентралізацією та створення ОТГ. Наступним кроком держава бачить проведення повної інвентаризації всієї землі в Україні та внесення цих земель до публічної кадастрової карти. Далі виникає необхідність у приведенні земельного та містобудівного законодавства до реалій існування сіл, селищ, міст та їх громад.

Підписуйтесь на LexInform в Telegram. Найважливіші юридичні новини

На сьогоднішній день в Україні одночасно та паралельно одна до одної існує містобудівна та землевпорядна документація. Містобудівна документація — це генеральний план населеного пункту, детальний план територій та план зонування. Землевпорядна документація — це документація, яка регулює межі земельних ділянок, їх цільове призначення, власників та підстави виникнення права. Іншими словами, вже давно виникає необхідність об’єднати ці види документації, адже вони стосуються однотипних питань.

У першу чергу, що врегульовано згаданим вище законом — це встановлення меж громад, комплексного просторового планування територій громад, що скасовує необхідність розроблення декількох, споріднених за змістом, видів містобудівної документації та документації із землеустрою, врегулювання питань, пов’язаних із її затвердженням. Так, містобудівній документації надається статус документації із землеустрою. Ці нововведення мають усунути розбіжності між поняттям «функціонального призначення» (сфера містобудування) та поняттям «цільове призначення земельної ділянки» (сфера земельного законодавства).

Отже, комплексний план просторового розвитку території громади, який одночасно є містобудівною документацією та документацією із землеустрою на місцевому рівні, розробляється в електронному вигляді та має бути загальнодоступним. Значним спрощенням є те, що новий порядок скасовує необхідність розроблення декількох, споріднених за змістом, видів містобудівної документації та документації із землеустрою. Органи місцевого самоврядування отримують можливість здійснювати просторове планування території громади, як у межах, так і за межами населених пунктів. Унормовуються також питання, пов’язані із затвердженням документації та формуванням електронної картографічної основи для планування території. Це видається логічним, оскільки земельна ділянка завжди слідує за об’єктом нерухомості, що розміщений на ній.

Зміна цільового призначення земельної ділянки без розробки проекту землеустрою. Земельний кодекс поділяє земельні ділянки на певні категорії, а саме: сільськогосподарського призначення, житлової та громадської забудови, землі водного фонду, землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та інші. Зміна цільового призначення землі можлива в межах однієї категорії, скажімо, з індивідуальної житлової забудови на багатоповерхову, так і зі зміною самої категорії. Прикладом такої зміни є переведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення в житлове будівництво. Так, для зміни цільового призначення ділянки зі зміною категорії раніше необхідно було отримати рішення відповідного органу про розробку детального плану території, потім відповідний орган мав замовити розробку ДПТ (замовник міська/сільська рада, а оплачує власник земельної ділянки), а відповідна організація його розробити. Після чого мали бути проведені громадські слухання (оголошення в ЗМІ, збори громади, складання протоколу громадських слухань), а потім знову рішення, але вже про затвердження ДПТ.

І тільки після такого складного процесу особі, яка бажала змінити цільове призначення, необхідно було замовляти проект землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, чекати його розробки, погодження та затвердження відповідним органом. Фактично це займало дуже багато часу та не завжди призводило до швидкого досягнення результату.

Як це буде по-новому? Після набрання чинності Законом № 2280 власники земельних ділянок зможуть змінити цільове призначення на свій власний розсуд без необхідності отримання рішень відповідних органів та розробки проекту землеустрою. Головне, щоб вид цільового використання ділянки відповідав виду функціонального призначення території, передбаченого затвердженим громадою комплексним планом просторового розвитку території або генеральним планом населеного пункту.

Зміна класифікатора видів земельних ділянок

На даний час види цільового призначення земельних ділянок класифікуються на підставі наказу Держкомзему від 23.07.10 р. № 548. У ньому зазначено перелік можливих видів функціонального призначення в межах відповідної категорії земель.

Однак, Законом № 2280 Кабміну доручено затвердити в шестимісячний строк новий класифікатор видів цільового призначення земельних ділянок, видів функціонального призначення територій та співвідношення між ними, а також правила його застосування. Тому із введенням в дію вказаного закону має бути запроваджений і новий класифікатор, який би відповідав реаліям змін у законодавстві.

Зазначені класифікатор та правила будуть використовуватися для ведення Державного земельного кадастру й містобудівного кадастру.

Водночас залишається поки незрозумілим, чи потрібно буде приводити документацію у відповідність з новим класифікатором і чи виникнуть пов’язані з цим нові проблеми у власників та користувачів землі?

Зміна цільового призначення і ринок землі

При цьому зміна цільового призначення сільськогосподарських земель після відкриття ринку землі матиме свої особливості. Набуває нової форми вже не нова умова зміни цільового призначення сільгоспземельсільгосп землі — відшкодування власником земельної ділянки втрат сільськогосподарського виробництва. Так, ініціатору таких змін необхідно буде надати кадастровому реєстратору забезпечення виконання зобов’язанняз відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва, у вигляді банківської гарантії.

Розмір таких втрат становитиме 30% різниці між нормативною грошовою оцінкою земельної ділянки після переведення до іншої категорії та до зміни її цільового призначення (статтю 207 Земельного кодексу України буде доповнено частиною 6). Наприклад, нормативна грошова оцінка ділянки до переведення в іншу категорію, становить 15 тисяч гривень, а після переведення становитиме 50 тисяч гривень, то вам необхідно буде запастись коштами для компенсації в розмірі з розрахунку (50 000 — 15 000) х 30% = 10 500 гривень.

Однак, земельну ділянку сільгосппризначення не можна перевести в будь-яку іншу категорію, якщо така категорія та цільове призначення не відповідатиме виду функціонального призначення території, передбаченого затвердженим комплексним планом просторового розвитку території або генеральним планом населеного пункту.

Чи все тут так просто, або чому можуть бути проблеми?

Законом передбачено, що внесення відомостей про функціональні зони до Державного земельного кадастру сільськими, селищними та міськими радами має бути зроблено до 1 січня 2025 року. Як швидко такі органи зможуть реалізувати намічений урядом план, чи будуть кошти на таку реалізацію — покаже час. Якщо ж функціональні зони не визначені на даний час генеральним планом населеного пункту, планами зонування чи детальними планами території або визначені, але не внесені до ДЗК до набрання чинності Закону № 2280, то все одно необхідно замовляти розробку проекту землеустрою та його погоджувати.

Полегшення процедури зміни цільового призначення земельної ділянки залежить не лише від прийняття Закону №2280, а й від можливостей органів місцевого самоврядування та швидкості прийняття відповідних рішень. Однозначно, ті населені пункти, які мають розроблений та затверджений генеральний план у першу чергу зможуть скористатися новими можливостями.

Як свідчить судова практика, фактично на сьогодні найбільша кількість земельних спорів в Україні пов’язана з оскарженням незаконних рішень органів місцевого самоврядування. Серед них існує чимала кількість відмов у затвердженні проектів землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок. Цікаво, чи зміниться підхід самих органів у переоформленні земельних ділянок, чи вони, як і раніше, шукатимуть підстави для відмови?

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Юридична практика

Як переселенцям отримати державну допомогу замість аліментів?

Опубліковано

on

Лілія ВІРЬОВКІНА,
практикуюча юристка, громадська діячка

У даній статті в першу чергу ми розглянемо проблеми оформлення державної допомоги замість аліментів для внутрішньо переміщених осіб (ВПО) та колізії постанови Кабінету Міністрів України № 189 від 22.02.2006 року.

Нормативна база

Життя, як ми знаємо, бентежне, і не завжди можливо стягнути аліменти на дитину. На цей випадок з боку держави встановлена допомога, яка призначається та виплачується замість аліментів управліннями соціального захисту (надалі — УПСЗН). Пункт 2 Постанови КМУ № 189 від 22.02.2006 року встановлює 3 випадки, коли один із батьків, із яким проживає дитина, має отримувати таку допомогу:

Підписуйтесь на LexInform в Telegram. Найважливіші юридичні новини

1) відомості про одного з батьків (платника аліментів), які внесено до Єдиного реєстру боржників у зв’язку з несплатою ним аліментів;

2) стосовно одного з батьків здійснюється кримінальне провадження або він перебуває на примусовому лікуванні, в місцях позбавлення волі, якого визнано в установленому порядку недієздатним, а також перебуває на строковій військовій службі;

3) місце проживання (перебування) одного з батьків не встановлено.

Звертаю увагу, що має бути виконана лише одна з цих умов, а не всі три одночасно. Тобто тут діє принцип «або/або/або».

Варіанти дій

Розглянемо перший та третій варіанти. Перший варіант — це той, коли ви вже подавали до суду позовну заяву про стягнення аліментів, отримали позитивне рішення, після цього звернулися в Державну виконавчу службу України (надалі — ДВС), вони відкрили виконавче провадження про стягнення аліментів. При цьому той із батьків, який має сплачувати аліменти, потрапляє до Єдиного реєстру боржників за наявності заборгованості з відповідних платежів понад три місяці (наказ Міністерства юстиції України 05.08.2016 р. № 2432/5).

Із нюансів: Єдиний реєстр боржників — це сучасна частина автоматизованої системи виконавчого провадження, яка ще іменується — Система, а ось Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень — це її архівна частина, вона велася до впровадження Системи, відповідно до наказу Міністерства юстиції України № 43/5 від 20.05.2003 р. Передача даних із цієї архівної частини в Єдиний реєстр боржників здійснюється «за умови винесення виконавцем повідомлення про внесення відомостей про боржника до Єдиного реєстру боржників».

Цей варіант є складним, коли один та/або обоє із батьків дитини є внутрішньо переміщеними особами, судове рішення вступило в силу та/ або виконавче провадження було відкрите до 2014 року на окупованих територіях Донецької і Луганської областей, Криму. На жаль, у більшості із таких випадків оригінали документів залишилися на непідконтрольній території, й доступу до них немає. Також часто відсутня жодна інформація в Єдиному державному реєстрі судових рішень, архівному Єдиному державному реєстрі виконавчих проваджень і, головне, в Єдиному реєстрі боржників, про який ідеться у вимогах.

У таких ситуаціях більшість юристів та адвокатів радять відновлювати судове провадження про стягнення аліментів або подавати позов заново про стягнення аліментів, отримувати судове рішення та знову звертатися до ДВС України, чекати ще 3 місяці поки боржника внесуть в Єдиний реєстр боржників, а вже тоді звертатися до УПСЗН.

Обидва варіанти я не вважаю раціональними, бо вони не вирішують проблему системно та займають багато часу. Але якщо вже обирати із цих двох варіантів, то раджу все-таки подавати заново позов про стягнення аліментів. Цей шлях може вимагати розшуку відповідача (ст. 132 Цивільного кодексу України), який здійснюється Національною поліцією України на підставі ухвали суду. У той же час дана справа може бути розглянуте за вашою заявою в порядку спрощеного позовного провадження.

Однак категорично не раджу йти шляхом відновлення судового провадження, якщо у вас відсутні будь-які копії/скани судового рішення, що вступило в силу (там має бути ця відмітка та печатка). Й хоча дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, але «в разі недостатності зібраних матеріалів для точного відновлення втраченого судового провадження суд відмовляє у відновленні втраченого судового провадження і роз’яснює учасникам справи право на повторне звернення з такою самою заявою за наявності необхідних документів» (п.3 ст. 494 Цивільного кодексу України).

Третій варіант вказується, як «місце проживання (перебування) одного з батьків не встановлено». Це може бути як:

  • ухвала ДВС України, що містить фразу «місце проживання (перебування) одного з батьків не встановлено»;
  • повідомлення поліції про те, що місце проживання (перебування) одного з батьків дитини не встановлено;
  • рішення суду про визнання того із батьків, що не виплачує аліменти, безвісно відсутнім (окреме провадження).

Звертаю увагу, що «проживання/перебування не встановлено» та статус «безвісно відсутній» — різні процедури та мають різні юридичні наслідки.

Статус безвісно відсутнього підходить для застосування до тих батьків, які залишились на окупованих територіях та не виїжджали протягом тривалого часу, і з ними немає жодного зв’язку. А ось «місце проживання не встановлено» — це вже всі інші випадки, коли ДВС України просто не може знайти боржника та стягнути аліменти.

Судовий шлях

Звичайно, ще можна звернутися до суду, щоб визнати особу померлою (ст. 46 Цивільного кодексу України). Але пам’ятайте, що деякі із судів бояться, що реальним мотивом звернення із такою заявою є не ваше бажання виховувати дитину, а плани заволодіти спадщиною її батька. Тому не кожен суддя захоче виносити подібне рішення. Крім цього, постанова КМУ № 189 від 22.02.2006 р. не вказує смерть одного із батьків, як причину отримання державної допомоги замість аліментів. Отримання допомоги при смерті одного з батьків та/або визнання померлим, що прирівнюється до смерті, — це пенсійне законодавство, «пенсія у разі втрати годувальника» (ст. ст.3750 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та інші нормативно-правові акти).

Та повернемося до статусу «безвісно відсутньої особи». Сама ця норма звучить наступним чином (ст. 43 Цивільного кодексу України): «Фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування». Звичайно, подібна заява буде розглядатися поза зоною АТО/ООС або Криму відповідно до Розпорядження ВССУ із розгляду цивільних та кримінальних справ № 02.09.2014 р. № 2710/38-14 та інших належних нормативно-правових актів.

«У заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку» (ст. 306 Цивільного процесуального кодексу України). Подібними діями можуть бути: запити в СБУ щодо перетину даною особою блокпостів, розшук Національною поліцією України, розшук через ЗМІ тощо. При цьому в заяві треба наполягати, щоб відлік 1 року починався не з дати вашого звернення до суду, а з дати, коли особу в останній раз хтось бачив, фіксував її діяльність тощо.

При встановленні судом особи безвісно відсутньою відомості про неї видаляють із Єдиного реєстру боржників та виконавче провадження закінчують. «Система виключає відомості про боржника з Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови: про закінчення виконавчого провадження згідно зі статтею 39 ЗУ «Про виконавче провадження» (Постанова КМУ № 189 від 22.02.2006 року). «Виконавче провадження підлягає закінченню у разі: 3) …смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника» (п. 3 ч.1 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження»). «У разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв’язку із закінченням виконавчого провадження»(п.1 ст. 40, 39 ЗУ «Про виконавче провадження»).

На відміну від статусу «безвісно відсутньої особи», фраза в ухвалі ДВС України «місце проживання (перебування) одного з батьків не встановлено» не зупиняє та не закінчує виконавче провадження, боржник має залишатися в Системі, про що вам надають підтвердження.

Логічно, що після винесення судом рішення про встановлення безвісно відсутньої особи, ДВС вже не має право вносити особу в Єдиний реєстр боржників. Тому і УПСЗН не має право вимагати від вас те, щоб відомості про іншого із батьків дитини, який визнаний у суді безвісно відсутнім та який не сплачує аліменти, були в цьому реєстрі.

Якщо УПСЗН надає вам відмову з посиланням на вимогу абзаца 3 п. 4 постанови КМУ № 189 від 22.03.2006 р., а саме: «Тимчасова допомога не призначається, якщо: відсутні відомості про одного з батьків (платника аліментів) в Єдиному реєстрі боржників», то ви маєте право оскаржити цю відмову УПСЗН як таку, що не може бути виконаною та суперечить іншим нормативно-правовим актам (адміністративне провадження).

Саме в некоректному формулюванні п. 4 постанови КМУ № 189 від 22.03.2006 р. у новій редакції і полягає проблема з отриманням допомоги. Законодавці чомусь забули, що є випадки, коли Єдиний реєстр боржників не повинен містити інформацію про особу, а саме: смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника. Було б добре, щоб урядовці внесли необхідне уточнення в дану постанову, наприклад таким чином: «Тимчасова допомога не призначається, якщо: відсутні відомості про одного з батьків (платника аліментів) в Єдиному реєстрі боржників (за виключенням випадків, коли особа визнана в судовому порядку безвісно відсутньою)».

Замість висновку

Резюмуючи, зазначу, що у вас є декілька шляхів вирішення даного питання:

– перший — подача в суд заяви щодо відновлення судового провадження (найбільш складний, з моєї точки зору, не раджу);

– другий — у разі позитивного рішення суду звернення до ДВС України щодо виконання даного рішення;

– третій — спроба ДВС реалізувати рішення суду, може бути ухвала про «місце проживання (перебування) одного з батьків не встановлено» або «відстуній доступ до окупованої території» тощо, а також має бути внесення особи у Єдиний реєстр боржників після фіксації наявності заборгованості із сплати аліментів більше 3 місяців;

– четвертий — звернення до УПСЗН на підставі абзацу 2 постанови КМУ № 189 від 22.03.2006 р. (відомості про одного з батьків (платника аліментів), які внесено до Єдиного реєстру боржників у зв’язку з несплатою ним аліментів).

Із цього переліку другий шлях є дещо легшим: – подача в суд нової заяви про стягнення аліментів;

– звернення до ДВС України щодо виконання даного рішення;

– спроба ДВС реалізувати рішення суду, може бути ухвала про «місце проживання (перебування) одного з батьків не встановлено» або «відстуній доступ до окупованої території» тощо, а також має бути внесення особи в Єдиний реєстр боржників після фіксації наявності заборгованості із сплати аліментів більше 3 місяців;

– звернення до УПСЗН на підставі абзацу 2 постанови КМУ № 189 від 22.03.2006 (відомості про одного з батьків (платника аліментів), які внесено до Єдиного Реєстру боржників у зв’язку з несплатою ним аліментів).

І моя особиста правова позиція у справах щодо отримання державної допомоги замість аліментів із боржників, які залишилися на окупованих територіях та не виїжджають, інформацію про життя яких не можна знайти у вільному доступі (соціальні мережі тощо):

1) встановлення особи в судовому порядку «безвісно відсутнім» (окреме провадження);

2) звернення в УПСЗН для отримання допомоги відповідно до абзацу 4 п. 2 постанови КМУ № 189 від 22.02.2006 року («місце проживання (перебування) одного з батьків не встановлено»);

3) можлива відмова УПСЗН на підставі абзац п. 4 постанови КМУ № 189 від 22.03.2006 р. («Тимчасова допомога не призначається, якщо: відсутні відомості про одного з батьків (платника аліментів) у Єдиному реєстрі боржників»);

4) у разі необхідності оскарження в адміністративному порядку даного рішення УПСЗН, як такого, що не може бути реалізованим та суперечить іншим нормативно-правовим актам.

Я вважаю, що останній шлях найбільш морально та юридично коректний, бо:

1) цей варіант більш позитивний для долі самої дитини (багато з осіб, які залишилися на окупованих, є «невиїзними», тобто такими, що пов’язані з окупантами);

2) цей шлях покаже правозахисникам та законодавцям на практиці, які норми постанови № 189 містять неточності/колізії, а це дасть, у свою чергу, можливість впровадження подальшої адвокації щодо внесення необхідних змін (практика напрацюється за допомогою оскарження рішень УПСЗН в адміністративному порядку);

3) це юридично полегшить процедуру прийняття рішення щодо долі дитини для того із батьків, який виховує дитину самостійно, без отримання згоди іншого.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Facebook

TWITTER

Календар юриста

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2021
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Telegram