Юридична практика
Остаточність постанови прокурора про закриття кримінального провадження
Володимир ТРОФИМЕНКО,
доктор юридичних наук, професор кафедри кримінального процесу національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого
Дар’я КЛЕПКА,
кандидат юридичних наук, науковий співробітник відділу дослідження проблем кримінального процесу та судоустрою НДІ вивчення проблем злочинності імені академіка В. В. Сташиса НАПрН України
Наталія ГЛИНСЬКА,
доктор юридичних наук, старший науковий співробітник, завідувач відділом дослідження проблем кримінального процесу та судоустрою НДІ вивчення проблем злочинності імені академіка В. В. Сташиса НАПрН України
Постанова слідчого, прокурора про закриття кримінального провадження є одним із можливих підсумкових процесуальних рішень, що приймаються компетентною особою за результатом проведеного досудового розслідування. Відповідно до чинного кримінального процесуального законодавства України, закриття кримінального провадження, в якому особі повідомлено про підозру, належить до виключної компетенції прокурора. В ситуації закриття кримінального провадження, в якому особі повідомлено про підозру, прийняття такого рішення є не лише однією з можливих форм закінчення досудового розслідування, а й одним із допустимих правових засобів забезпечення права особи на вирішення по суті висунутого проти неї обвинувачення.
Постанова прокурора як засіб встановлення правової визначеності
Так, відповідно до ч. 1 ст. 283 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) особа має право на розгляд обвинувачення проти неї в суді в найкоротший строк або на його припинення шляхом закриття провадження. Відповідно, постанова прокурора про закриття кримінального провадження є засобом встановлення правової визначеності щодо статусу особи, щодо якої здійснювалося кримінальне переслідування, а відтак остаточність висновку сторони обвинувачення про відмову здійснювати подальше переслідування такої особи має бути гарантована в необхідних межах. У цьому аспекті важливим є з’ясування правових стандартів, що мають бути дотримані для забезпечення остаточності вирішення питання щодо висунутого проти особи обвинувачення у вказаному процесуальному рішенні прокурора.
Щодо остаточності рішення про закриття кримінального провадження
Остаточність вирішення питань обвинувачення в рішенні прокурора про закриття кримінального провадження хоча й не підпадає під дію принципу res judicata (остаточності судового рішення), втім є предметом охорони в контексті заборони проведення повторного розслідування з одних тих самих підстав. Адже неодноразове закриття (або зупинення) кримінального провадження та його відновлення негативно впливає на права та законні інтереси особи, оскільки вона (особа) перебуває в стані невизначеності щодо долі кримінального провадження проти неї (див. рішення «Меріт проти України»).
Відповідно до низки міжнародно-правових актів однією з важливих гарантій прав людини та неодмінною складовою принципу верховенства права є неприпустимість подвійної загрози (подвійного покарання за одне і те саме діяння) (ne bis inidem) (ст. 4 Протоколу 7 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі – КЗПЛ). Аналогічна гарантія передбачена статтями 50 Хартії основних прав Європейського Союзу, прийнятої 12 грудня 2007 р., та ст. 54 Конвенції про виконання Шенгенської угоди (від 14 червня 1985 р.). Гарантія, передбачена статтею 4 Протоколу № 7, займає чільне місце в системі захисту конвенції. Захист від дублювання кримінальних проваджень є однією зі специфічних гарантій, пов’язаних із загальною гарантією справедливого слухання у кримінальному провадженні. Стаття 4 Протоколу № 7 до Конвенції закріплює основоположне право, яке гарантує, що ніхто не може бути притягнутий до суду чи покараний у кримінальному провадженні за злочин, за який він або вона вже були остаточно засуджені чи виправдані (див. Маргуш проти Хорватії; Сергій Золотухін проти Росії; Нікітин проти Росії, та Кадушич проти Швейцарії).
Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував на тому, що метою статті 4 Протоколу № 7 є заборона повторення кримінального провадження, яке було завершено остаточним рішенням (рішення у справі «Сергій Золотухін проти Росії», п. 107). При цьому той факт, що рішення не приймає форми судового рішення, на думку ЄСПЛ, не може ставити під сумнів виправдання чи засудження особи, оскільки такий процесуальний та формальний аспект не може впливати на наслідки рішення. Щоб визначити, чи певне рішення є «виправдувальним», чи «обвинувальним»? Суд розглядає фактичний зміст рішення та надає оцінку його впливу на ситуацію заявника. Посилаючись на текст статті 4 Протоколу № 7, він вважає, що навмисний вибір слів «виправданий чи засуджений» означає, що «кримінальна» відповідальність обвинуваченого була встановлена після оцінки обставин справи, іншими словами, було визначено суть справи. Для того, аби здійснити таку оцінку, важливо, щоб орган, який прий- має рішення за національним законодавством, був наділений такими повноваженнями щодо прийняття рішень, що дозволяють йому перевіряти суть справи. Орган повинен також вивчати або оцінювати докази в матеріалах справи та оцінювати причетність заявника до однієї чи всіх подій, що спонукали втручання слідчих органів, з метою визначення, чи «кримінальна» відповідальність була встановлена (рішення у справі «Aлен проти Сполученого Королівства»).
Заборона повторного розслідування як механізм забезпечення правила non bis in idem унормована національним законодавцем, зокрема, у спосіб закріплення в якості обставин, що унеможливлюють проведення досудового розслідування: існування вироку по тому самому обвинуваченню, що набрав законної сили, або постановлена ухвала суду про закриття кримінального провадження по тому самому обвинуваченню; існування не скасованої постанови слідчого, прокурора про закриття кримінального провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 9 ч. 1 ст. 284 КПК, у кримінальному провадженні щодо того самого діяння, що розслідувалося з дотриманням вимог щодо підслідності (п. 6, 9-1 ч.1 ст. 284 КПК).
Сказане ще раз підтверджує той факт, що рішення про закриття кримінального провадження визнається таким, що остаточно вирішує питання кримінального переслідування, не лише доктринально, а й на законодавчому рівні.
З огляду на сутність та підсумковий характер рішення про закриття кримінального провадження в загальній динаміці кримінального процесу, особливе значення набуває забезпечення його своєчасності, законності та обґрунтованості. Адже передчасне прийняття такого рішення стороною обвинувачення не відповідає вимозі проведення ефективного розслідування та завданню поновлення прав особи, що постраждала від злочину. Так, ЄСПЛ у своїх рішеннях наголошує, що ст. 3 КЗПЛ вимагає від органів влади проведення ефективного офіційного розслідування, а неодноразове закриття кримінального провадження і його поновлення стосовно заявника слід розглядати як неефективність розслідування та затягування провадження справи (див. рішення у справі «Никоненко О. проти України», «Сорокоходов Д. проти України» тощо). Згідно з мінімальними критеріями ефективності, які ЄСПЛ визначив у своїй практиці, таке розслідування має бути незалежним, безстороннім і підлягати громадському контролю, а компетентні органи повинні діяти зі зразковою ретельністю та оперативністю (див. «Мута проти Украї- ни»). Ретельність розслідування означає, що органи влади завжди повинні намагатися добросовісно з’ясувати, що трапилося й не покладатися на поспішні та необґрунтовані висновки для закриття кримінальної справи або використовувати такі висновки як підставу для своїх рішень. Під час досудового слідства національні органи влади не повинні прий- мати безпідставні рішення про закриття справи або зупинення досудового слідства, оскільки це може призвести, в тому числі, до закінчення строку давності, без вжиття необхідних заходів та зробити неможливим подальше продовження.
Інші негативні наслідки настають при навмисному затягуванні провадження стороною обвинувачення із його закриттям у разі наявності для цього підстав, передбачених законом. Адже прийняття правильного та своєчасного рішення про закриття кримінального провадження за умови відсутності підстав чи недоцільності здійснення подальшого кримінального переслідування конкретної особи є важливим з точки зору забезпечення права такої особи на ефективний захист та своєчасне вирішення обвинувачення проти неї в контексті загального права на справедливий судовий розгляд, передбаченого статтею 6 КЗПЛ: завершення досудового розслідування в цей спосіб вносить правову визначеність щодо стану особи, стосовно якої здійснювалось переслідування, та є необхідною умовою відшкодування шкоди, завданої правам такої особи проведеним розслідуванням.
Законність закриття кримінального провадження
Щодо нормативного механізму контролю за законністю та обґрунтованістю закриття кримінального провадження під час досудового розслідування. У чинному кримінальному процесуальному законодавстві закріплено наступні механізми контролю за законністю та обґрунтованістю закриття кримінального провадження слідчим, прокурором:
– перевірка прокурором (процесуальним керівником) законності та обґрунтованості постанови слідчого про закриття кримінального провадження та скасування її прокурором у разі встановлення незаконності чи необґрунтованості даного рішення слідчого (ч. 6
ст. 284 КПК);
– оскарження постанови слідчого, прокурора про закриття кримінального провадження слідчому судді та скасування слідчим суддею рішення слідчого чи прокурора.
Тож тлумачення норм кримінального процесуального законодавства України, які регулюють порядок закриття кримінального провадження та повноваження суб’єктів сторони обвинувачення, в їх системному зв’язку дозволяє стверджувати, що процесуальний порядок скасування незаконної та необґрунтованої постанови про закриття кримінального провадження є різним в залежності від суб’єкта її прийняття:
1. Постанова слідчого про закриття кримінального провадження може бути скасована:
а) прокурором в перебігу здійснення прокурорського нагляду чи за скаргою заявника, потерпілого (ч. 6 ст. 284 КПК). Для забезпечення реалізації цього положення законодавець передбачає обов’язок слідчого надіслати копію постанови про закриття кримінального провадження заявнику, потерпілому, прокурору. Прокурор протягом двадцяти днів з моменту отримання копії постанови має право її скасувати у зв’язку з незаконністю чи необґрунтованістю;
б) слідчим суддею за результатом розгляду скарги заявника, потерпілого, його представника чи законного представника, що передбачено п. 3 ч. 1 ст. 303 КПК.
При цьому скасування постанови про закриття кримінального провадження відбувається в перебігу різних за рівнем складності правових процедур: скасування такого рішення слідчим суддею реалізується під час судового засідання із додержанням вимог змагальної процедури (за правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 КПК з урахуванням положень Глави 26 КПК); прийняття ж й однойменного рішення прокурором за логікою побудови досудового розслідування відбувається уповноваженим суб’єктом самостійно (без участі інших осіб), шляхом аналізу наявної фактичної інформації з подальшим обранням необхідної правової норми, варіанту правової поведінки та ухваленням прийнятого рішення. В КПК лише встановлено певні вказівки щодо суб’єктів, умов, підстав, строків та специфіки реалізації прокурором своїх повноважень щодо скасування здійснення регламентації прокурорського нагляду. З огляду на це процедуру скасування рішення про закриття кримінального провадження прокурором за рівнем складності в цілому можна назвати простою та для з’ясування дотримання законності при реалізації прокурором відповідних повноважень доречно вести мову про процесуальний порядок чи нормативні вимоги до прийняття цього рішення.
2. Постанова прокурора про закриття кримінального провадження та/або провадження щодо юридичної особи може бути скасована слідчим суддею за результатом розгляду скарги заявника, потерпілого, його представника чи законного представника, підозрюваного, його захисника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, що передбачено п. 4 ч. 1 ст. 303 КПК. З метою забезпечення реалізації цими учасниками кримінального провадження процесуального механізму контролю за законністю та обґрунтованістю постанови прокурора про закриття кримінального провадження, абзац 2 ч. 6 ст. 284 КПК передбачає обов’язок прокурора надіслати вказаним особам копію цієї постанови. Контекстно слід звернути увагу на те, що в наведеному правоположенні не передбачено надіслання копії цієї постанови прокурору вищого рівня. Іншого порядку здійснення контролю або нагляду за законністю та обґрунтованістю постанови прокурора про закриття кримінального провадження чинний КПК не передбачає.
Неформальні практики правозастосування
Між тим, на практиці непоодинокими є випадки скасування постанови прокурора про закриття кримінального провадження вищим за рангом прокурором в порядку реалізації повноважень, передбаченим ч. 6 ст. 36 КПК. Втім поширення дії частини 6 ст. 36 КПК на цю процесуальну ситуацію видається неможливим з огляду на наступне. Відповідно до ч. 6 ст. 36 КПК, Генеральний прокурор, керівник регіональної прокуратури, керівник місцевої прокуратури, їх перші заступники та заступники при здійсненні нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування мають право скасовувати незаконні та необґрунтовані постанови слідчих та прокурорів нижчого рівня у межах строків досудового розслідування, передбачених ст. 219 КПК. Про скасування таких постанов повідомляється прокурор, який здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення відповідного досудового розслідування. Скасування незаконних та необґрунтованих постанов детективів Національного антикорупційного бюро України та прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури може бути здійснено Генеральним прокурором або особою, яка виконує його обов’язки, чи керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.
Буквальне тлумачення наведеного законодавчого положення дозволяє дійти висновку про те, що повноваження прокурорів вищого рівня щодо скасування постанови слідчого чи прокурора можуть бути реалізовані лише у чітко визначених часових межах, а саме – в межах строків досудового розслідування, передбачених ст. 219 КПК.
Згідно з ч. 1 ст. 219 КПК строк досудового розслідування обчислюється з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань до дня звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності або до дня ухвалення рішення про закриття кримінального провадження.
Строк досудового розслідування з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань до дня повідомлення особі про підозру становить:
1) шість місяців – у кримінальному провадженні щодо кримінального проступку;
2) дванадцять місяців – у кримінальному провадженні щодо злочину невеликої або середньої тяжкості;
3) вісімнадцять місяців – у кримінальному провадженні щодо тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Досудове розслідування повинно бути закінчено:
1) протягом одного місяця з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку;
2) протягом двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину.
Строк досудового розслідування може бути продовжений у порядку, передбаченому параграфом 4 глави 24 КПК. При цьому загальний строк досудового розслідування не може перевищувати:
1) двох місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку;
2) шести місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину невеликої або середньої тяжкості;
3) дванадцяти місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину (ч. 2 ст. 219 КПК).
Наведені нормативні правила, що визначають максимальні строки досудового розслідування, мають загальний характер. Їх конкретизація щодо кожного окремого кримінального провадження здійснюється з урахуванням правила, передбаченого ч. 1 ст. 219 КПК, яке стосується визначення граничних меж строку досудового розслідування. Таким чином, в кожному конкретному кримінальному провадженні, яке закінчується постановою прокурора про його закриття, строк досудового розслідування, який починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР і закінчується днем ухвалення рішення про закриття кримінального провадження, може бути різним, проте в межах передбачених ст. 219 КПК максимальних строків.
Реалізація повноважень прокурора вищого рівня щодо скасування незаконної та необґрунтованої постанови прокурора про закриття кримінального провадження, яка відповідно до ч. 6 ст. 36 КПК має бути здійснена в межах строків досудового розслідування, є неможливою з огляду на те, що ці строки закінчуються в день ухвалення рішення про закриття кримінального провадження. Саме тому, як видається, законодавець не передбачив у ст. 284 КПК обов’язку прокурора направити копію своєї постанови про закриття кримінального провадження прокурору вищого рівня (на відміну від слідчого, який, як зазначалося вище, має направити копію своєї постанови прокурору), а лише зобов’язав його надіслати копію цієї постанови заявнику, потерпілому, його представнику, підозрюваному, захиснику, представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження (абзац другий ч. 6 ст. 284 КПК).
Разом із тим слід звернути увагу на регулювання цих правових відносин у підзаконному нормативному акті, а саме – Порядку організації діяльності прокурорів і слідчих органів прокуратури у кримінальному провадженні, затвердженому наказом Генерального прокурора України 28.03.2019 р. (далі – Порядок).
Відповідно до п. 6 Розділу 4 вказаного Порядку керівник прокуратури відповідного рівня після надходження матеріалів кримінального провадження, закритого щодо підозрюваного, в межах компетенції та строків, визначених чинним законодавством, вивчає законність й обґрунтованість постанови прокурора та реалізує свої повноваження, передбачені ч. 6 ст. 36 КПК, або погоджується з прийнятим рішенням. У разі згоди з постановою про закриття кримінального провадження щодо підозрюваного, такий керівник протягом 3 діб забезпечує направлення до прокуратури вищого рівня матеріалів цього провадження разом зі своїм висновком.
(Далі буде…)
Джерело: Юридичний вісник України
