Юридична практика
Підозріле відмивання
Денис ОСМОЛОВСЬКИЙ, адвокат
Двадцять восьмого квітня набув чинності новий закон про запобігання відмиванню коштів. Й одразу по тому з’явилося чимало фейків.
Так, деякі ЗМІ розповсюдили інформацію, що при перерахуванні понад 5000 грн банки вимагатимуть вказати джерело походження цих коштів. Ні, не будуть, стаття 14 нового закону вимагає від банків здійснити лише ідентифікацію клієнта, походження коштів не перевіряється. Простими словами, до 5000 гривень готівки можна перерахувати в банківському терміналі без картки, більше — тільки з карткою. Картка — це вже ідентифікатор. Безготівкові перерахування з картки на картку в Приват24 робіть на здоров’я без обмежень, ми і так усі вже в ПриватБанку ідентифіковані краще, ніж в СБУ. Порогові операції, за якими слідує око обов’язкового фінансового моніторингу — 400 тисяч грн (ст. 20) — наприклад, з готівкою (внесення, переказ, отримання коштів). Але…
Цікавою є стаття 21 — підозрілі фінансові операції (діяльність) — це фінансові операції або спроба їх проведення (увага!) незалежно від суми, на яку вони проводяться. Операції вважаються підозрілими, якщо суб’єкт первинного фінансового моніторингу підозрюється або має достатні підстави для підозри, що ці гроші є результатом злочинної діяльності.
Визначення «підозри» є і в законі. Це припущення, що ґрунтується на результатах аналізу наявної інформації та може свідчити про те, що фінансова операція або її учасники, їх діяльність чи походження активів пов’язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом… (п. 46, ч. 1, ст. 1). Згідно зі статтею 15 закону банк має право відмовитися від проведення підозрілої фінансової операції.
Варто звернути увагу на право та обов’язок зупинення фінансової (фінансових) операції (операцій) — стаття 23 нового закону (стаття 17 старого).
Та спочатку наведемо редакцію минулого закону. Згідно з нею суб’єкт первинного фінансового моніторингу має право зупинити здійснення фінансової операції, яка містить ознаки, передбачені статтями 15 та/або 16 цього закону (тобто ті, що підлягають обов’язковому та внутрішньому фінансовому моніторингу), та/або фінансові операції із зарахування чи списання коштів, що відбувається в результаті дій, які містять ознаки вчинення злочину, визначеного Кримінальним кодексом України. Та зобов’язаний зупинити здійснення фінансової операції, якщо її учасником є особа, котру включено до переліку осіб, пов’язаних із провадженням терористичної діяльності або щодо яких застосовано міжнародні санкції.
Тепер — нова редакція: суб’єкт первинного фінансового моніторингу має право зупинити здійснення таких операцій, якщо вони є підозрілими, та зобов’язаний зупинити такі фінансові операції в разі виникнення підозри, що вони містять ознаки вчинення кримінального правопорушення, визначеного Кримінальним кодексом України. Отже, якщо раніше це було право зупинити в разі виявлення дій, які містять ознаки вчинення кримінального правопорушення, то тепер зобов’язаний зупинити в разі виникнення підозри, що фінансова операція містить ознаки кримінального правопорушення.
Оскільки ознаки кримінального правопорушення (злочину) в нас містять лише дії осіб (суб’єктів злочину), а не фінансові операції, можна припустити, що денна норма буде просто формально непрацюючою навіть по дійсно кримінальних грошах. Хоча може бути й навпаки — банки будуть підозрювати, що фінансові операції мають ознаки кримінального правопорушення, наприклад, … з листів слідчих. Зупинення передбачає заборону видаткових операцій. Спершу на 2 робочі дні, а потім цю заборону може бути продовжено Держфінмоніторингом на 7, а потім до 30 робочих днів. Продовження можна буде оскаржити в судовому порядку.
Та найголовніше! Повністю змінено поняття кримінального діяння за статтею 209 ККУ: було «Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом», стало «Легалізація (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом».
Раніше стаття передбачала, що це дії з майном (коштами), отриманими внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, — так званий предикатний злочин (його зміст було розкрито в примітці до статті), за який ККУ передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (відсікало дрібні предикатні злочини, наприклад, 205-1 ККУ). То тепер кримінальним діянням за ст. 209 є набуття, володіння, використання, розпорядження майном, щодо якого (увага!) фактичні обставини свідчать про його одержання злочинним шляхом. Тобто в слідчих вже немає необхідності доведення складу предикатного злочину, адже злочинність походження майна може бути доведеною за інших умов, наприклад, на власний «творчий» розсуд слідчого при визначенні ним «фактичних обставин» (ще один цвях в презумпцію невинуватості).
Не біда, що стаття 5 нового закону визначає, що до легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, належать будь-які дії, пов’язані із вчиненням фінансової операції чи правочину з доходами, одержаними злочинним шляхом (раніше було з активами). В ст. 209 ККУ зробили майно, тут залишили доходи, дійсно, яка різниця?! А в підсумку виходить ось що: або відмивання легалізували, або легалізацію відмили. Як би сказав класик мовного жанру «текст по @ебільному написаний».
Тож як буде працювати/зупинятися боротьба з легалізацією, побачимо… Прогнозую безліч проваджень за ст. 209 КК у правоохоронців всіх спеціалізацій та спроб зупинень операцій на підприємствах, які, наприклад, по ланцюгу спрацювали з якоюсь 205-1 ККУ, і … жодного реального вироку, бо що таке — «фактичні обставини свідчать про його одержання злочинним шляхом», мабуть, не знає й автор нового закону. Після такого «відпрацювання» Україна ризикує знову потрапити до якогось із міжнародних «чорних» списків.
Пам’ятайте! Перерахування до і понад п’ять тисяч гривень не потребує вказування джерел походження цих грошей, але завжди ризикує стати підозрілим…
P. S. Принципи правової визначеності, ясності й недвозначності правової норми є визначальними елементами верховенства права, оскільки інше дає підстави для довільних тлумачень законодавчих норм та створює підґрунтя для порушення прав учасників правовідносин.
Джерело: Юридичний вісник України
