Юридична практика
Підробка реєстраційних документів. Коли бізнес починається з правопорушення
Як заявлялося, підтримка бізнесу стане одним із пріоритетів роботи нового уряду України. Допомога підприємцям у подоланні наслідків повномасштабної війни, стимулювання участі бізнесу у відбудові країни, створення можливостей для росту повоєнної економіки, запровадження дієвих програм підтримки, подолання формалізму в реєструванні нових юридичних осіб та ФОПів стають основними завданнями урядових структур. Така діяльність також повинна передбачати й наявність дієвої системи, в тому числі і кримінально-правової, щодо протидії порушенню правил функціонування економічного механізму, вчинення кримінальних правопорушень проти бізнесу. Свої міркування щодо кримінальних правопорушень, які вчиняються на первісних етапах розвитку бізнесу, аналізує молодший юрист юридичної фірми «АНК» Євгеній Заркуа.
Порушення адреси реєстрації юридичних осіб
У цій статті аналізуватимуться теоретичні та практичні аспекти підстав притягнення до кримінальної відповідальності за підробку документів, що подаються для проведення державної реєстрації юридичних осіб і ФОП. Будуть розглянуті окремі, найпоширеніші в практиці, форми цього кримінального правопорушення, такі, як використання фіктивної юридичної адреси, зокрема адреси масової реєстрації юридичних осіб.
Ситуація на сьогодні (переважно статистичні відомості)
Відповідно до відкритих й опублікованих на сайті Державної служби статистики даних станом на 1 січня цього року в Україні зареєстровано близько 1 525 085 юридичних осіб різних організаційно-правових форм. Чимало з них не зареєстровано за фактичним місцем знаходження. Їхні засновники обирають для цього так звані «адреси масової реєстрації» (Стаття Опендатабот «2 363 компаній зареєстровано за однією адресою». Згідно із пунктом 5.1 Положення про здійснення установами фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління НБУ від 28.07.2020 р. № 107, «адреса масової реєстрації – адреса, за якою зареєстровано понад 50 юридичних осіб, трастів або інших правових утворень». Наявність реєстрації за такою адресою створює можливість для певних зловживань, в тому числі й для «заховання» протиправної діяльності. Така діяльність може відбуватися в тих випадках, коли фактична та юридична концентрація великої кількості компаній (бізнес-центри, торгівельно- розважальні центри, ринки тощо).
Згаданий комплаєнс-проект «Опендатабот», який надає відкритий доступ до даних із державних реєстрів України, зокрема з ЄДРПОУ, повідомляє, що станом на 6 травня 2024 року в Україні за адресами масової реєстрації було зареєстровано понад 140 тисяч юридичних осіб. (у Києві – 101 135, у Харківській області – 8 894, в Одеській – 5 778). Серед адрес масової реєстрації виділяються і відомі торгівельно-розважальні або бізнес-центри, житлові будинки і навіть технічні приміщення вуличних трансформаторів. І якщо з першими трьома локаціями в цьому сенсі можливо вважати – все має свої пояснення, то будівлі, не призначені для проживання чи ведення господарської діяльності, зокрема приміщення вуличних трансформаторів, викликають певні сумніви щодо фактичного розташування за їх адресами компаній.
Використання такої адреси при державній реєстрації відомостей про юридичну особу може свідчити про відсутність в засновника реальних намірів здійснювати господарську діяльність.
Як свідчить практика, представники бізнесу можуть використовувати фіктивні юридичні адреси з багатьох причин, і зовсім необов’язково із кримінально-протиправними намірами. При цьому, серед найпоширеніших можна виділити: небажання засновника/учасника реєструвати юридичну особу за власною адресою та відсутність альтернативних законних варіантів для такої реєстрації, намір власників компанії уникнути фінансової відповідальності перед відкриттям справи про банкрутство, ведення фіктивної підприємницької діяльності з метою легалізації майна, в тому числі доходів, отриманих кримінально-протиправним шляхом,.
Потрібно відмітити, що при поданні заяви щодо державної реєстрації юридичної особи не вимагається обов’язкового надання заявником документів, які б підтвердили факт перебування приміщення або будівлі, адреса якої зазначена в заяві, у власності/користуванні засновників/учасників юридичної особи, щодо якої вчиняються реєстраційні дії, що певною мірою не роблять такі умови обов’язковими. Але, водночас, при проведенні комплаєнс-перевірок контрагентів досвідчені юристи обов’язково зважають, можна сказати, навіть починають таку перевірку зі встановлення адреси реєстрації компанії та можливе відношення такої реєстрації до адрес масової реєстрації юридичних осіб, адже така реєстрація є одним із факторів ризику, який може викликати певні сумніви щодо добросовісності потенційного контрагента. Тому перевірка юридичної адреси та оцінка достовірності відомостей про неї є одним із ключових аспектів виявлення фіктивних компаній, і це слід обов’язково враховувати.
Відповідальність за використання фіктивної юрадреси
У зв’язку з масовістю такої фіктивної реєстрації варто проаналізувати види відповідальності, які можуть бути застосовані до осіб, які вчиняють подібні дії. За наявності усіх необхідних ознак, вони містять склад кримінального правопорушення, передбаченого статтею 205-1 Кримінального кодексу України (далі – КК), а саме – підроблення документів, які подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи та фізичних осіб – підприємців, що карається штрафом від п’яти до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або пробаційним наглядом на строк до п’яти років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого, у залежності від кваліфікуючих ознак цього кримінально-протиправного посягання.
Щодо кваліфікації складу злочину
Відповідно до чинного КК, об’єктивна сторона цього кримінального правопорушення полягає у «внесенні в документи, які відповідно до закону подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи або фізичної особи – підприємця, завідомо неправдивих відомостей, а також умисному поданні для проведення такої реєстрації документів, які містять завідомо неправдиві відомості». Аналіз цього визначення дозволяє відразу поставити наступне питання: чи становить саме по собі внесення завідомо неправдивих відомостей до реєстраційних документів ознаку об’єктивної сторони складу такого кримінального правопорушення, чи таке діяння слід кваліфікувати як одну зі стадій його вчинення (наприклад, готування)? І, відповідно, чи вважається злочин завершеним з моменту умисного подання таких документів для державної реєстрації юридичної особи? З цього приводу існують різні підходи. На мою думку, особливо якщо йдеться про притягнення саме до кримінальної відповідальності, правову оцінку слід починати з початкових дій, спрямованих на реєстрацію, тобто з моменту, коли намір конкретної особи вже набуває первинної зовнішньої форми реалізації. Водночас це питання залишається відкритим і потребує подальшої дискусії.
На практиці до вчинення реєстраційних дій та підготовки до них можуть бути залучені не лише представники різних органів юридичної особи, а й інші особи, уповноважені на відповідні дії за довіреністю.
Відтак, можливих моделей, умовно кажучи, «причетності» (співучасті) існує чимало. Зокрема, в процесі реєстрації фіктивної компанії часто залучаються підставні особи, які за грошову винагороду формально виступають засновниками чи керівниками підприємства. Така практика, як правило, має на меті приховати справжніх «бенефіціарів» злочинної діяльності. Детальніше це питання буде розглянуто далі.
Про об’єкт кримінального правопорушення
Щодо суспільних відносин, котрі охороняються у цій статті кримінальним правом. Об’єктом цього кримінального правопорушення в загальному розумінні є встановлений порядок здійснення господарської діяльності, який порушується під час державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців. Саме тому статтю 205-1 Кримінального кодексу України віднесено до Розділу VII – «Кримінальні правопорушення у сфері господарської діяльності».
Водночас, як відомо, не кожна юридична особа є суб’єктом господарської діяльності, який підлягає державній реєстрації. На мою думку, ця стаття за своїм змістом, умовно кажучи, виходить «за межі відповідальності» зазначеного розділу, та фактично охоплює державну реєстрацію юридичних осіб у цілому (Кримінальний кодекс України, редакція від 07.06.2025 р., підстава – 4426-IX).
Як уже було зазначено, доволі часто представники «білокомірцевої» злочинності з метою легалізації майна, здобутого злочинним шляхом, а також для прикриття іншої кримінально-протиправної діяльності, створюють фіктивні юридичні особи – так звані «фірми-прокладки». Від їх імені укладаються договори, проводяться фінансові операції та інші транзакції. До набуття чинності Законом № 101-IX від 18.09.2019 р. у КК існувала стаття 205 «Фіктивне підприємництво», яка передбачала кримінальну відповідальність за створення або придбання суб’єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) із метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона. Сфера її застосування була вужчою порівняно зі статтею 205-1, оскільки вже з диспозиції випливало, що вона стосувалася саме суб’єктів підприємницької діяльності. Натомість на практиці для легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, можуть використовуватися й благодійні фонди та громадські організації, які відповідно до чинного законодавства не є суб’єктами господарювання.
Із запровадженням статті 205-1 законодавець, ймовірно, мав на меті створити превентивний механізм для запобігання будь-яким злочинам у сфері господарювання, що вчиняються із використанням так званих «фірм-прокладок», незалежно від їх організаційно-правових форм та інших відомостей, зазначених у ЄДР, оскільки будь-які завідомо неправдиві відомості про юридичну особу, внесені до реєстру, можуть свідчити про наявність ризику її належності до фіктивних. Зокрема, це стосується й відомостей про її юридичну адресу.
Крім того, стаття 205-1 розширила коло суб’єктів кримінального правопорушення, включивши до нього фізичних осіб-підприємців. Найважливішим, на мою думку, є те, що законодавець фактично змінив характер цього складу злочину, перекваліфікувавши його з матеріального на формальний, чітко визначивши його предмет посягання – реєстраційні документи (Є. Л. Стрельцов. Раціональний дискурс про кримінальне право: монографія. Київ, Юрінком Прес, 2024. – 468 с).
Пріоритетність та правозастосовна практика
Підроблення документів, що подаються до державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за об’єктивною стороною є самостійним кримінальним правопорушенням, на відміну від, зокрема, ст. 209 («Легалізація (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом»), інкримінування якої потребує вчинення суб’єктом предикатного діяння (іншого попередньо вчиненого кримінального правопорушення). Однак правозастосовна практика демонструє, що суди та правоохоронні органи найчастіше застосовують статтю 205-1 «у зв’язці» з іншими статтями КК, але на відміну від діянь, передбачених, наприклад, у ст. 209, підроблення реєстраційних документів має місце до вчинення інших кримінально-протиправних діянь та створює для них так зване «підґрунтя». Тому так складається практика, що ст. 205-1, без факту вчинення особою іншого кримінального правопорушення, інкримінують лише в окремих випадках. Водночас, на мою думку, такі дії становлять окреме кримінально-протиправне посягання, яке має всі необхідні ознаки складу злочину.
Слід зазначити, що участь підставної особи в реєстрації фіктивної компанії становить виняток. Зазначена модель кваліфікації була застосована, зокрема, у вироку Приморського районного суду м. Одеса від 17 січня 2025 року в справі № 522/12892/24. Згідно з установленими обставинами справи, підставна особа, крім інших неправдивих відомостей, вносила до реєстраційних документів неправдиву інформацію про юридичні адреси фіктивних підприємств. Також вона формально виступала засновником і директором значної кількості фіктивних компаній. Аналіз судової практики свідчить про поширеність моделі кримінального правопорушення, коли організатори пропонують особам, які перебувають у скрутних матеріальних обставинах, за грошову винагороду стати номінальними засновниками та керівниками фіктивних юридичних осіб, вносячи при цьому завідомо неправдиві відомості до реєстраційних документів.
Причини такої «вибірковості»
На мою думку, така «вибірковість», а подекуди й відсутність системності у притягненні до кримінальної відповідальності за цією статтею, зумовлена, зокрема, великою кількістю випадків внесення до реєстраційних документів неправдивих відомостей. Часто це відбувається не з метою вчинення подальших кримінальних правопорушень, а через низький рівень правової культури та небажання засновників розкривати достовірну інформацію про юридичну особу. До того ж, в Україні надзвичайно поширена практика внесення завідомо неправдивих відомостей до ЄДР. Зокрема, як уже зазначалося вище, лише за адресами масової реєстрації на території України зареєстровано близько 140 тисяч юридичних осіб, значна частина з яких фактично за цими адресами не перебуває. І це – без урахування тих суб’єктів, які зареєстровані за іншими фіктивними юридичними адресами. Варто зауважити, що це стосується лише недостовірної інформації щодо юридичної адреси. Водночас важко уявити, скільки юридичних осіб у ЄДР містять недостовірні відомості іншого характеру.
Тож притягнення кожного такого суб’єкта до кримінальної відповідальності створило б непомірне навантаження на суди та правоохоронні органи. Саме тому, вірогідно, пріоритетом правозастосовувачів є випадки, коли суб’єкти, поряд із порушенням, передбаченим ст. 205-1 КК, вчиняють також інші економічні кримінальні правопорушення.
Щодо запобігання цьому кримінальному правопорушенню
Звісно, визнаючи внесення будь-яких неправдивих відомостей про юридичну особу до ЄДР об’єктивною стороною складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 205-1 КК, законодавець, у певному сенсі, запровадив превентивні заходи для протидії кримінальним правопорушенням, які вчиняються через фіктивні компанії. Однак, на мою думку, для повноцінної профілактики та ефективного запобігання таким правопорушенням цього недостатньо.
Істотного скорочення випадків вчинення таких діянь, а також відображення цього в статистичних показниках, можна було б досягти, зокрема, шляхом запровадження положень спеціалізованого законодавства в сфері державної реєстрації юридичних осіб щодо надання суб’єктам державної реєстрації доказів на підтвердження окремих відомостей про юридичну особу, що підлягають державній реєстрації. Наприклад, на підтвердження відомостей про юридичну адресу доцільно було б запровадити на законодавчому рівні вимогу про обов’язкове подання документів, які засвідчують право власності засновника на об’єкт нерухомості, місцезнаходження якого виступає в ролі адреси юридичної особи, або наявність чинного договору оренди щодо такого майна, – протягом певного строку з моменту проведення державної реєстрації юридичної особи. Саме таке посилення контролю за достовірністю відомостей в документах, що подаються для державної реєстрації юридичних осіб, створило б ефективніший превентивний механізм для запобігання подібного роду кримінальним правопорушенням.
Джерело: Юридичний вісник України
