Connect with us

Юридична практика

Податок на нерухомість: кому й у скільки це обійдеться?

Дата публікації:

Кожен «зайвий» квадратний метр вартуватиме його власнику майже 80 гривень.

Як відомо, порядок нарахування і сплати податку на нерухомість визначено в Законі «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», ухваленому Верховною Радою 28.12.2014 року. У 2021 році податок на нерухоме майно нараховується фізичним особам — власникам об’єктів нерухомості (будинків, квартир тощо) за минулий рік, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року — 4 723 гривень. Розрахунок податку здійснено на підставі відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Хто є платником податку на нерухоме майно?

Згідно з ПКУ (пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266), платниками податку на нерухоме майно є фізичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками житлової або нежитлової нерухомості. Якщо власниками нерухомості є неповнолітні діти, то податок за них сплачують батьки чи опікуни.

Підписуйтесь на LexInform в Telegram. Найважливіші юридичні новини

У разі перебування нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб, визначення платників податків відбувається наступним чином:

  • якщо об’єкт нерухомості перебуває в спільній частковій власності кількох осіб, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку;
  • якщо об’єкт нерухомості перебуває в спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений у натурі , то платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;
  • якщо об’єкт нерухомості перебуває в спільній сумісній власності кількох осіб і поділений між ними в натурі, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку.

За яку нерухомість потрібно платити?

Сплачувати податок за нерухомість доведеться, якщо:

  • площа квартири більша 60 квадратних метрів; – площа житлового будинку понад 120 кв. м;
  • площа різних типів об’єктів нерухомості більша 180 кв. м.

Сплачувати податок доведеться за кожен квадратний метр понад цю норму. Наприклад, якщо загальна площа вашої квартири 72 кв. м, то вам доведеться заплатити податок за 12 кв.м. Крім того, власникам квартири площею понад 300 квадратних метрів або будинку понад 500 квадратних метрів потрібно буде заплатити 25 тисяч гривень.

Кому не треба платити такий податок?

Платити податок на нерухомість потрібно не всім, є винятки: багатодітні сім’ї, діти-сироти, діти-інваліди, дитячі садки, школи, релігійні організації, учасники ООС і їхні сім’ї, громадські організації інвалідів.

Який розмір податку і хто його розраховує?

Розмір податку може самостійно визначати місцева влада, але він не повинен перевищувати 1,5% від мінімальної зарплати.

Нагадаємо, в 2020-му доводилося платити 62,5 грн за кожен «зайвий» квадратний метр, але у 2021 році через підвищення мінімальної зарплати податок на нерухомість зріс до 70,8 гривні.

В які строки треба сплатити податок?

У 2021 році ми сплачуємо податок за 2020 рік.

До 1 липня платникам повинні надійти повідомлення про сплату податку на нерухомість. Сплатити податок потрібно протягом 30 днів. Якщо ви не отримали повідомлення-рішення через співпадіння податкової адреси із фактичним місцем проживання, слід негайно звернутися до податкового органу за місцем реєстрації для сплати належної суми податку.

Які штрафи передбачено за невчасну сплату податку?

Затримка платежу на строк до 30 днів — розмір штрафу становить 10% суми податку. Затримка платежу в понад 30 днів — розмір штрафу становить 20% від суми боргу.

Якщо після закінчення строків оплати ви не заплатили податок, то на суму податкового боргу нараховується пеня з розрахунку 120% річних ставки НБУ. Тож спробуйте зробити все вчасно.

Джерело: Юридичний вісник України

Юридична практика

Зміна цільового призначення землі по-новому

Опубліковано

on

Михайло ЦУРКАН,
адвокат, радник практики земельного права, нерухомості та інвестицій Olsten Partners

Із липня цього року змінити цільове призначення землі буде можливим без проекту землеустрою. Чи все так просто, або де можуть підстерігати проблеми, дізнаємося далі в цій статті. 

Отже з липня 2021 року ця процедура спрощується, як, до речі, й порядок приватизації, який також буде спрощено. Ці новели було запроваджено 17 червня 2020 року, коли Верховна Рада прийняла Закон № 2280 «Про внесення змін до Земельного кодексу України та інших законодавчих актів щодо планування використання земель».

Тож які зміни, прийняті щодо містобудівного та земельного законодавства, нас чекають? Новий вид містобудівної документації, створення комплексного плану просторового розвитку територій. Усі вже знають про децентралізацією та створення ОТГ. Наступним кроком держава бачить проведення повної інвентаризації всієї землі в Україні та внесення цих земель до публічної кадастрової карти. Далі виникає необхідність у приведенні земельного та містобудівного законодавства до реалій існування сіл, селищ, міст та їх громад.

Підписуйтесь на LexInform в Telegram. Найважливіші юридичні новини

На сьогоднішній день в Україні одночасно та паралельно одна до одної існує містобудівна та землевпорядна документація. Містобудівна документація — це генеральний план населеного пункту, детальний план територій та план зонування. Землевпорядна документація — це документація, яка регулює межі земельних ділянок, їх цільове призначення, власників та підстави виникнення права. Іншими словами, вже давно виникає необхідність об’єднати ці види документації, адже вони стосуються однотипних питань.

У першу чергу, що врегульовано згаданим вище законом — це встановлення меж громад, комплексного просторового планування територій громад, що скасовує необхідність розроблення декількох, споріднених за змістом, видів містобудівної документації та документації із землеустрою, врегулювання питань, пов’язаних із її затвердженням. Так, містобудівній документації надається статус документації із землеустрою. Ці нововведення мають усунути розбіжності між поняттям «функціонального призначення» (сфера містобудування) та поняттям «цільове призначення земельної ділянки» (сфера земельного законодавства).

Отже, комплексний план просторового розвитку території громади, який одночасно є містобудівною документацією та документацією із землеустрою на місцевому рівні, розробляється в електронному вигляді та має бути загальнодоступним. Значним спрощенням є те, що новий порядок скасовує необхідність розроблення декількох, споріднених за змістом, видів містобудівної документації та документації із землеустрою. Органи місцевого самоврядування отримують можливість здійснювати просторове планування території громади, як у межах, так і за межами населених пунктів. Унормовуються також питання, пов’язані із затвердженням документації та формуванням електронної картографічної основи для планування території. Це видається логічним, оскільки земельна ділянка завжди слідує за об’єктом нерухомості, що розміщений на ній.

Зміна цільового призначення земельної ділянки без розробки проекту землеустрою. Земельний кодекс поділяє земельні ділянки на певні категорії, а саме: сільськогосподарського призначення, житлової та громадської забудови, землі водного фонду, землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та інші. Зміна цільового призначення землі можлива в межах однієї категорії, скажімо, з індивідуальної житлової забудови на багатоповерхову, так і зі зміною самої категорії. Прикладом такої зміни є переведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення в житлове будівництво. Так, для зміни цільового призначення ділянки зі зміною категорії раніше необхідно було отримати рішення відповідного органу про розробку детального плану території, потім відповідний орган мав замовити розробку ДПТ (замовник міська/сільська рада, а оплачує власник земельної ділянки), а відповідна організація його розробити. Після чого мали бути проведені громадські слухання (оголошення в ЗМІ, збори громади, складання протоколу громадських слухань), а потім знову рішення, але вже про затвердження ДПТ.

І тільки після такого складного процесу особі, яка бажала змінити цільове призначення, необхідно було замовляти проект землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, чекати його розробки, погодження та затвердження відповідним органом. Фактично це займало дуже багато часу та не завжди призводило до швидкого досягнення результату.

Як це буде по-новому? Після набрання чинності Законом № 2280 власники земельних ділянок зможуть змінити цільове призначення на свій власний розсуд без необхідності отримання рішень відповідних органів та розробки проекту землеустрою. Головне, щоб вид цільового використання ділянки відповідав виду функціонального призначення території, передбаченого затвердженим громадою комплексним планом просторового розвитку території або генеральним планом населеного пункту.

Зміна класифікатора видів земельних ділянок

На даний час види цільового призначення земельних ділянок класифікуються на підставі наказу Держкомзему від 23.07.10 р. № 548. У ньому зазначено перелік можливих видів функціонального призначення в межах відповідної категорії земель.

Однак, Законом № 2280 Кабміну доручено затвердити в шестимісячний строк новий класифікатор видів цільового призначення земельних ділянок, видів функціонального призначення територій та співвідношення між ними, а також правила його застосування. Тому із введенням в дію вказаного закону має бути запроваджений і новий класифікатор, який би відповідав реаліям змін у законодавстві.

Зазначені класифікатор та правила будуть використовуватися для ведення Державного земельного кадастру й містобудівного кадастру.

Водночас залишається поки незрозумілим, чи потрібно буде приводити документацію у відповідність з новим класифікатором і чи виникнуть пов’язані з цим нові проблеми у власників та користувачів землі?

Зміна цільового призначення і ринок землі

При цьому зміна цільового призначення сільськогосподарських земель після відкриття ринку землі матиме свої особливості. Набуває нової форми вже не нова умова зміни цільового призначення сільгоспземельсільгосп землі — відшкодування власником земельної ділянки втрат сільськогосподарського виробництва. Так, ініціатору таких змін необхідно буде надати кадастровому реєстратору забезпечення виконання зобов’язанняз відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва, у вигляді банківської гарантії.

Розмір таких втрат становитиме 30% різниці між нормативною грошовою оцінкою земельної ділянки після переведення до іншої категорії та до зміни її цільового призначення (статтю 207 Земельного кодексу України буде доповнено частиною 6). Наприклад, нормативна грошова оцінка ділянки до переведення в іншу категорію, становить 15 тисяч гривень, а після переведення становитиме 50 тисяч гривень, то вам необхідно буде запастись коштами для компенсації в розмірі з розрахунку (50 000 — 15 000) х 30% = 10 500 гривень.

Однак, земельну ділянку сільгосппризначення не можна перевести в будь-яку іншу категорію, якщо така категорія та цільове призначення не відповідатиме виду функціонального призначення території, передбаченого затвердженим комплексним планом просторового розвитку території або генеральним планом населеного пункту.

Чи все тут так просто, або чому можуть бути проблеми?

Законом передбачено, що внесення відомостей про функціональні зони до Державного земельного кадастру сільськими, селищними та міськими радами має бути зроблено до 1 січня 2025 року. Як швидко такі органи зможуть реалізувати намічений урядом план, чи будуть кошти на таку реалізацію — покаже час. Якщо ж функціональні зони не визначені на даний час генеральним планом населеного пункту, планами зонування чи детальними планами території або визначені, але не внесені до ДЗК до набрання чинності Закону № 2280, то все одно необхідно замовляти розробку проекту землеустрою та його погоджувати.

Полегшення процедури зміни цільового призначення земельної ділянки залежить не лише від прийняття Закону №2280, а й від можливостей органів місцевого самоврядування та швидкості прийняття відповідних рішень. Однозначно, ті населені пункти, які мають розроблений та затверджений генеральний план у першу чергу зможуть скористатися новими можливостями.

Як свідчить судова практика, фактично на сьогодні найбільша кількість земельних спорів в Україні пов’язана з оскарженням незаконних рішень органів місцевого самоврядування. Серед них існує чимала кількість відмов у затвердженні проектів землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок. Цікаво, чи зміниться підхід самих органів у переоформленні земельних ділянок, чи вони, як і раніше, шукатимуть підстави для відмови?

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Юридична практика

Як переселенцям отримати державну допомогу замість аліментів?

Опубліковано

on

Лілія ВІРЬОВКІНА,
практикуюча юристка, громадська діячка

У даній статті в першу чергу ми розглянемо проблеми оформлення державної допомоги замість аліментів для внутрішньо переміщених осіб (ВПО) та колізії постанови Кабінету Міністрів України № 189 від 22.02.2006 року.

Нормативна база

Життя, як ми знаємо, бентежне, і не завжди можливо стягнути аліменти на дитину. На цей випадок з боку держави встановлена допомога, яка призначається та виплачується замість аліментів управліннями соціального захисту (надалі — УПСЗН). Пункт 2 Постанови КМУ № 189 від 22.02.2006 року встановлює 3 випадки, коли один із батьків, із яким проживає дитина, має отримувати таку допомогу:

Підписуйтесь на LexInform в Telegram. Найважливіші юридичні новини

1) відомості про одного з батьків (платника аліментів), які внесено до Єдиного реєстру боржників у зв’язку з несплатою ним аліментів;

2) стосовно одного з батьків здійснюється кримінальне провадження або він перебуває на примусовому лікуванні, в місцях позбавлення волі, якого визнано в установленому порядку недієздатним, а також перебуває на строковій військовій службі;

3) місце проживання (перебування) одного з батьків не встановлено.

Звертаю увагу, що має бути виконана лише одна з цих умов, а не всі три одночасно. Тобто тут діє принцип «або/або/або».

Варіанти дій

Розглянемо перший та третій варіанти. Перший варіант — це той, коли ви вже подавали до суду позовну заяву про стягнення аліментів, отримали позитивне рішення, після цього звернулися в Державну виконавчу службу України (надалі — ДВС), вони відкрили виконавче провадження про стягнення аліментів. При цьому той із батьків, який має сплачувати аліменти, потрапляє до Єдиного реєстру боржників за наявності заборгованості з відповідних платежів понад три місяці (наказ Міністерства юстиції України 05.08.2016 р. № 2432/5).

Із нюансів: Єдиний реєстр боржників — це сучасна частина автоматизованої системи виконавчого провадження, яка ще іменується — Система, а ось Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень — це її архівна частина, вона велася до впровадження Системи, відповідно до наказу Міністерства юстиції України № 43/5 від 20.05.2003 р. Передача даних із цієї архівної частини в Єдиний реєстр боржників здійснюється «за умови винесення виконавцем повідомлення про внесення відомостей про боржника до Єдиного реєстру боржників».

Цей варіант є складним, коли один та/або обоє із батьків дитини є внутрішньо переміщеними особами, судове рішення вступило в силу та/ або виконавче провадження було відкрите до 2014 року на окупованих територіях Донецької і Луганської областей, Криму. На жаль, у більшості із таких випадків оригінали документів залишилися на непідконтрольній території, й доступу до них немає. Також часто відсутня жодна інформація в Єдиному державному реєстрі судових рішень, архівному Єдиному державному реєстрі виконавчих проваджень і, головне, в Єдиному реєстрі боржників, про який ідеться у вимогах.

У таких ситуаціях більшість юристів та адвокатів радять відновлювати судове провадження про стягнення аліментів або подавати позов заново про стягнення аліментів, отримувати судове рішення та знову звертатися до ДВС України, чекати ще 3 місяці поки боржника внесуть в Єдиний реєстр боржників, а вже тоді звертатися до УПСЗН.

Обидва варіанти я не вважаю раціональними, бо вони не вирішують проблему системно та займають багато часу. Але якщо вже обирати із цих двох варіантів, то раджу все-таки подавати заново позов про стягнення аліментів. Цей шлях може вимагати розшуку відповідача (ст. 132 Цивільного кодексу України), який здійснюється Національною поліцією України на підставі ухвали суду. У той же час дана справа може бути розглянуте за вашою заявою в порядку спрощеного позовного провадження.

Однак категорично не раджу йти шляхом відновлення судового провадження, якщо у вас відсутні будь-які копії/скани судового рішення, що вступило в силу (там має бути ця відмітка та печатка). Й хоча дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, але «в разі недостатності зібраних матеріалів для точного відновлення втраченого судового провадження суд відмовляє у відновленні втраченого судового провадження і роз’яснює учасникам справи право на повторне звернення з такою самою заявою за наявності необхідних документів» (п.3 ст. 494 Цивільного кодексу України).

Третій варіант вказується, як «місце проживання (перебування) одного з батьків не встановлено». Це може бути як:

  • ухвала ДВС України, що містить фразу «місце проживання (перебування) одного з батьків не встановлено»;
  • повідомлення поліції про те, що місце проживання (перебування) одного з батьків дитини не встановлено;
  • рішення суду про визнання того із батьків, що не виплачує аліменти, безвісно відсутнім (окреме провадження).

Звертаю увагу, що «проживання/перебування не встановлено» та статус «безвісно відсутній» — різні процедури та мають різні юридичні наслідки.

Статус безвісно відсутнього підходить для застосування до тих батьків, які залишились на окупованих територіях та не виїжджали протягом тривалого часу, і з ними немає жодного зв’язку. А ось «місце проживання не встановлено» — це вже всі інші випадки, коли ДВС України просто не може знайти боржника та стягнути аліменти.

Судовий шлях

Звичайно, ще можна звернутися до суду, щоб визнати особу померлою (ст. 46 Цивільного кодексу України). Але пам’ятайте, що деякі із судів бояться, що реальним мотивом звернення із такою заявою є не ваше бажання виховувати дитину, а плани заволодіти спадщиною її батька. Тому не кожен суддя захоче виносити подібне рішення. Крім цього, постанова КМУ № 189 від 22.02.2006 р. не вказує смерть одного із батьків, як причину отримання державної допомоги замість аліментів. Отримання допомоги при смерті одного з батьків та/або визнання померлим, що прирівнюється до смерті, — це пенсійне законодавство, «пенсія у разі втрати годувальника» (ст. ст.3750 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та інші нормативно-правові акти).

Та повернемося до статусу «безвісно відсутньої особи». Сама ця норма звучить наступним чином (ст. 43 Цивільного кодексу України): «Фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування». Звичайно, подібна заява буде розглядатися поза зоною АТО/ООС або Криму відповідно до Розпорядження ВССУ із розгляду цивільних та кримінальних справ № 02.09.2014 р. № 2710/38-14 та інших належних нормативно-правових актів.

«У заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку» (ст. 306 Цивільного процесуального кодексу України). Подібними діями можуть бути: запити в СБУ щодо перетину даною особою блокпостів, розшук Національною поліцією України, розшук через ЗМІ тощо. При цьому в заяві треба наполягати, щоб відлік 1 року починався не з дати вашого звернення до суду, а з дати, коли особу в останній раз хтось бачив, фіксував її діяльність тощо.

При встановленні судом особи безвісно відсутньою відомості про неї видаляють із Єдиного реєстру боржників та виконавче провадження закінчують. «Система виключає відомості про боржника з Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови: про закінчення виконавчого провадження згідно зі статтею 39 ЗУ «Про виконавче провадження» (Постанова КМУ № 189 від 22.02.2006 року). «Виконавче провадження підлягає закінченню у разі: 3) …смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника» (п. 3 ч.1 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження»). «У разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв’язку із закінченням виконавчого провадження»(п.1 ст. 40, 39 ЗУ «Про виконавче провадження»).

На відміну від статусу «безвісно відсутньої особи», фраза в ухвалі ДВС України «місце проживання (перебування) одного з батьків не встановлено» не зупиняє та не закінчує виконавче провадження, боржник має залишатися в Системі, про що вам надають підтвердження.

Логічно, що після винесення судом рішення про встановлення безвісно відсутньої особи, ДВС вже не має право вносити особу в Єдиний реєстр боржників. Тому і УПСЗН не має право вимагати від вас те, щоб відомості про іншого із батьків дитини, який визнаний у суді безвісно відсутнім та який не сплачує аліменти, були в цьому реєстрі.

Якщо УПСЗН надає вам відмову з посиланням на вимогу абзаца 3 п. 4 постанови КМУ № 189 від 22.03.2006 р., а саме: «Тимчасова допомога не призначається, якщо: відсутні відомості про одного з батьків (платника аліментів) в Єдиному реєстрі боржників», то ви маєте право оскаржити цю відмову УПСЗН як таку, що не може бути виконаною та суперечить іншим нормативно-правовим актам (адміністративне провадження).

Саме в некоректному формулюванні п. 4 постанови КМУ № 189 від 22.03.2006 р. у новій редакції і полягає проблема з отриманням допомоги. Законодавці чомусь забули, що є випадки, коли Єдиний реєстр боржників не повинен містити інформацію про особу, а саме: смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника. Було б добре, щоб урядовці внесли необхідне уточнення в дану постанову, наприклад таким чином: «Тимчасова допомога не призначається, якщо: відсутні відомості про одного з батьків (платника аліментів) в Єдиному реєстрі боржників (за виключенням випадків, коли особа визнана в судовому порядку безвісно відсутньою)».

Замість висновку

Резюмуючи, зазначу, що у вас є декілька шляхів вирішення даного питання:

– перший — подача в суд заяви щодо відновлення судового провадження (найбільш складний, з моєї точки зору, не раджу);

– другий — у разі позитивного рішення суду звернення до ДВС України щодо виконання даного рішення;

– третій — спроба ДВС реалізувати рішення суду, може бути ухвала про «місце проживання (перебування) одного з батьків не встановлено» або «відстуній доступ до окупованої території» тощо, а також має бути внесення особи у Єдиний реєстр боржників після фіксації наявності заборгованості із сплати аліментів більше 3 місяців;

– четвертий — звернення до УПСЗН на підставі абзацу 2 постанови КМУ № 189 від 22.03.2006 р. (відомості про одного з батьків (платника аліментів), які внесено до Єдиного реєстру боржників у зв’язку з несплатою ним аліментів).

Із цього переліку другий шлях є дещо легшим: – подача в суд нової заяви про стягнення аліментів;

– звернення до ДВС України щодо виконання даного рішення;

– спроба ДВС реалізувати рішення суду, може бути ухвала про «місце проживання (перебування) одного з батьків не встановлено» або «відстуній доступ до окупованої території» тощо, а також має бути внесення особи в Єдиний реєстр боржників після фіксації наявності заборгованості із сплати аліментів більше 3 місяців;

– звернення до УПСЗН на підставі абзацу 2 постанови КМУ № 189 від 22.03.2006 (відомості про одного з батьків (платника аліментів), які внесено до Єдиного Реєстру боржників у зв’язку з несплатою ним аліментів).

І моя особиста правова позиція у справах щодо отримання державної допомоги замість аліментів із боржників, які залишилися на окупованих територіях та не виїжджають, інформацію про життя яких не можна знайти у вільному доступі (соціальні мережі тощо):

1) встановлення особи в судовому порядку «безвісно відсутнім» (окреме провадження);

2) звернення в УПСЗН для отримання допомоги відповідно до абзацу 4 п. 2 постанови КМУ № 189 від 22.02.2006 року («місце проживання (перебування) одного з батьків не встановлено»);

3) можлива відмова УПСЗН на підставі абзац п. 4 постанови КМУ № 189 від 22.03.2006 р. («Тимчасова допомога не призначається, якщо: відсутні відомості про одного з батьків (платника аліментів) у Єдиному реєстрі боржників»);

4) у разі необхідності оскарження в адміністративному порядку даного рішення УПСЗН, як такого, що не може бути реалізованим та суперечить іншим нормативно-правовим актам.

Я вважаю, що останній шлях найбільш морально та юридично коректний, бо:

1) цей варіант більш позитивний для долі самої дитини (багато з осіб, які залишилися на окупованих, є «невиїзними», тобто такими, що пов’язані з окупантами);

2) цей шлях покаже правозахисникам та законодавцям на практиці, які норми постанови № 189 містять неточності/колізії, а це дасть, у свою чергу, можливість впровадження подальшої адвокації щодо внесення необхідних змін (практика напрацюється за допомогою оскарження рішень УПСЗН в адміністративному порядку);

3) це юридично полегшить процедуру прийняття рішення щодо долі дитини для того із батьків, який виховує дитину самостійно, без отримання згоди іншого.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Юридична практика

Зменшення судом розміру неустойки в господарських справах

Опубліковано

on

Богдан РАДІВІЛОВСЬКИЙ,
адвокат, керуючий партнер Адвокатського бюро «Богдан Радівіловський та Партнери»

Що таке неустойка? Неустойка (штраф, пеня) є найбільш поширеним способом забезпечення виконання зобов’язань, який можна побачити майже в кожному господарському договорі. Цивільний кодекс України визначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

З урахуванням положень ст. 546 Цивільного кодексу України неустойка є одним з видів забезпечення виконання зобов’язань. При цьому, Господарський кодекс України визначає неустойку як штрафні санкції (ст. 230 Господарського кодексу України). Неустойка (штраф, пеня) є найбільш поширеним способом забезпечення виконання зобов’язань, який можна побачити майже в кожному господарському договорі. Питання зменшення розміру неустойки може мати суттєве значення для суб’єкта господарювання, оскільки часто йдеться про сотні тисяч та мільйони гривень. Наприклад, у справі № 922/266/20 судом апеляційної інстанції було зменшено розмір штрафу на більш ніж 3 мільйони гривень.

Можливість зменшення розміру неустойки передбачене положеннями Цивільного та Господарського кодексів України. Так, відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Господарський кодекс України дещо більше деталізує перелік питань, які мають бути вивчені судом при вирішенні питання зменшення розміру неустойки. Згідно з ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України в разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі, порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов’язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов’язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Підписуйтесь на LexInform в Telegram. Найважливіші юридичні новини

Із наведеного вбачається, що Цивільний кодекс України визначає дві умови, за яких суд може зменшити розмір неустойки:

1) розмір неустойки значно перевищує розмір збитків;

2) наявність обставин, що мають істотне значення.

При цьому визначення, які саме обставини мають істотне значення Цивільним кодексом України не надається, проте якщо застосовувати системний аналіз статей Цивільного та Господарського кодексів України, то іншими обставинами, які мають істотне значення, можна визначити:

1) ступінь виконання зобов’язання боржником;

2) майновий стан сторін, які беруть участь у зобов’язанні;

3) інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Судова практика

Такий підхід було відображено у рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2014 р. № 7-рп/2013 у справі № 1-12/2013, а також він відповідає судовій практиці Верховного Суду.

Так, у постанові від 23.03.2021 р. у справі № 921/580/19 Верховний Суд зазначає, що вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання, суд повинен:

1) з’ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків;

2) об’єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з:

  • інтересів сторін, які заслуговують на увагу;
  • ступеня виконання зобов’язань;
  • причини неналежного виконання або невиконання зобов’язання;
  • незначності прострочення у виконанні зобов’язання;
  • невідповідності розміру пені наслідкам порушення;
  • поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов’язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки);
  • майнового стану сторін.

У вказаній вище постанові від 23.03.2021 р. Верховний Суд також вказує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності в законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

При цьому, виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру (постанова Верховного Суду від 30.03.2021 р. у справі 902/538/18).

З урахуванням практики Верховного Суду, зокрема, у постанові від 04.06.2018 р. у справі № 908/1453/14, від 21.01.2021 р. у справі № 927/704/19, від 30.03.2021 р. у справі 902/538/18, обставинами, на які сторони справи можуть посилатися при розгляді питання про зменшення неустойки, є:

  • критичний фінансово-господарський стан суб’єкта господарювання;
  • наявність заборгованості із заробітної плати;
  • наявність податкового боргу;
  • зменшення прибутку підприємства;
  • відсутність коштів на банківських рахунках;
  • потреба в грошових коштах для підтримання технологічного процесу виробництва;
  • монопольне становище контрагента;
  • стягнення 3 відсотків річних та інфляційних нарахувань;
  • існування дебіторської заборгованості.

Разом із тим, у постанові від 21.01.2021 р. у справі № 927/704/19 Верховний Суд звертає увагу на необхідність подання доказів, що підтверджуватимуть об’єктивну неможливость своєчасного здійснення розрахунків, зокрема відсутності коштів на інших (поточних) рахунках підприємства, в тому числі неможливості залучення кредитних коштів; ведення належної претензійно-позовної діяльності щодо стягнення дебіторської заборгованості в примусовому порядку.

Щодо розміру, на який може бути зменшено неустойку

Нормами законодавства України не визначено розмір, на який суд може зменшити неустойку, а тому при вирішенні цього питання суди мають забезпечувати дотримання балансу інтересів сторін у справі з урахуванням правового призначення неустойки, на що Верховний Суд неодноразово вказував.

Конституційний Суд України в рішенні від 11.07.2014 р. № 7-рп/2013 у справі № 1-12/2013 сформував правову позицію, що наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов’язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Вказаний правовий висновок Конституційного Суду України знаходить своє відображення і в практиці Верховного Суду. Зокрема, в постанові від 16.03.2021 р. у справі № 922/266/20 Верховний Суд зазначає, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним із принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Неустойка спрямована на забезпечення компенсації майнових втрат постраждалої сторони. Для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було би передбачити.

У постанові від 24.02.2021 р. у справі № 924/633/20 Верховний Суд зазначає, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов’язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов’язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призвести до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 р. у справі № 902/417/18).

Разом із тим зменшення розміру штрафних санкцій на 99 % нівелюватиме саме значення пені як відповідальності за порушення грошового зобов’язання, що має на меті захист прав та інтересів кредитора у зв’язку з порушенням його права на своєчасне (відповідно до строків, передбачених договором) отримання грошових коштів за надані ним послуги (висновок Верховного Суду у справі № 918/116/19, який було підтверджено в постанові Верховного Суду від 21.01.2021 р. у справі № 927/704/19).

Підсумовуючимаємо наступне:

1. Зменшення неустойки є правом, а не обов’язком суду.

2. Неустойка може бути зменшена як за клопотанням боржника, так і за ініціативою суду.

3. Визначення розміру на який може бути зменшено розмір неустойки має здійснюватися із забезпеченням балансу інтересів кредитора та боржника.

4. Під час судового розгляду кредитор та боржник мають надати суду як належне обґрунтування наявності/відсутності підстав для зменшення розміру неустойки, так і відповідні докази.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Facebook

TWITTER

Календар юриста

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2021
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Telegram