Юридична практика
Позитивні небаланси. Зразкове вирішення спору про їх вартість на прикладі справи ПрАТ «Укрнафтобуріння»
Тридцятого листопада Велика Палата Верховного Суду нарешті оприлюднила свою постанову від 2.11.2022 р. в господарській справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Укрнафтобуріння» до державного Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи» про стягнення двох мільйонів гривень, які, на думку позивача, були йому недоплачені за один мільйон кубометрів газу, придбаних у нього в рамках надання послуг балансування. Сама сума позовних вимог може видатися не дуже великою, але родзинка в тому, що в очікуванні цього вердикту були поставлені на паузу ще десяток справ за аналогічними позовами газовидобувних і газопостачальних підприємств до того ж самого відповідача на загальну суму близько ста мільйонів гривень.
Баланс як принцип роботи ГТС
Як відомо, транспортування природного газу магістральними газопроводами іноді має доволі умовний характер. Якщо, наприклад, якийсь розташований, скажімо, у Дніпропетровській області металургійний комбінат придбає десь у Словаччині певну кількість блакитного палива й укладе з ТОВ «Оператор ГТС» договір на його доставку, це ще не зовсім означає, що придбаний товар йому гнатимуть із західного кордону через пів– країни. Зовсім ні – до газотранспортної системи газ надходить із трьох джерел: газовидобувних підприємств, підземних сховищ газу та ГТС інших країн, тож у нашому випадку металургійний комбінат може отримати придбаний товар і з найближчого родовища, і з найближчого сховища – аби лише сходився його обсяг, який, до речі, вимірюється не кубічними метрами, а кіловат-годинами, оскільки енергетична цінність кубометра газу різного походження може бути неоднаковою.
Читайте також: Як Міністерство юстиції програло «бермудський трикутник»
Для нормальної роботи ГТС, протяжність якої складає 30 тисяч кілометрів, необхідно, щоб у ній постійно перебувало близько одного мільйона кубометра газу – ні більше, ні менше: скільки з неї було взято для потреб того чи іншого споживача, стільки ж і має надійти з одного з трьох названих вище джерел, і навпаки – скільки в неї було подано, стільки ж має бути й відібрано. Для того, щоб одна цифра збігалася з іншою, оператор ГТС перед тим, як укласти із замовником договір транспортування, вимагає цілий пакет документів, які підтверджують, що замовлений газ дійсно буде подано й дійсно буде відібрано з труби – їх перелік міститься в Кодексі газотранспортної системи, затвердженому постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Та оскільки життя йде не за написаними людьми кодексами, а за своїми законами, то в системі часто виникають небаланси, які оператор ГТС зобов’язаний усувати або подачею недостаючого газу, або, навпаки, відбором зайвого, що офіційно іменується наданням послуг балансування. В переважній більшості випадків мають місце негативні небаланси, коли споживач використовує газу більше, ніж замовив – у таких ситуаціях оператор додає до системи свого власного газу, а потім виставляє рахунок за нього, оскільки відповідно до положень Кодексу ГТС вважається, що за даних обставин між замовником і виконавцем послуг транспортування відбулася операція купівлі-продажу газу, а відповідний договір визнається укладеним автоматично – навіть якщо сторони його й не підписували.
Значно рідше трапляються позитивні небаланси, коли клієнт подає в систему значно більший обсяг газу, аніж той, що був прописаний у договорі. Таким, здебільшого, грішать газовидобувані підприємства, які не завжди можуть правильно передбачити потужність природних сил, які виштовхують газ із надр на поверхню. В таких випадках оператор змушений кудись дівати цей перебір: або «штовхати» його іншим клієнтам, або ховати в підземні сховища, але юридично вважається, що він придбав у замовника цей обсяг газу – як було зазначено, окремий договір купівлі-продажу не укладається, але в договорі транспортування мають міститися пункти про те, що в разі позитивних небалансів замовник послуг автоматично виступає в ролі продавця, а виконавець у ролі покупця. Такий порядок офіційно встановлено постановою НРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2497, якою затверджено Типовий договір транспортування природного газу.
Проте спори за позовами десятка згаданих вище підприємств виникли не через сам факт примусового продажу ними газу, а через його ціну.
Ціни згідно кодексу
Договір транспортування, з приводу якого було відкрито судову справу, ПрАТ «Укрнафтобуріння» і ТОВ «Оператор ГТС» уклали між собою ще 3 грудня 2019 року. Відповідно до його положень, вартість послуг транспортування, які однозначно мали бути надані, розраховувалися за тарифами НКРЕКП, а от послуги балансування, які, в залежності від ситуації, могли бути надані, а могли й ні, оцінювалися за фактичною вартістю, яка визначалася відповідно до порядку, встановленого Кодексом ГТС. Тут треба зазначити, що відповідно до європейських стандартів оператор ГТС, як природний монополіст у сфері транспортування газу, не те що не має права займатися купівлею-продажем газу, а й навіть не повинен входити до структури тих суб’єктів господарювання, які цим займаються. Саме тому наприкінці 2019 року зазначене товариство було виведено зі складу Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України». Єдиний законний виняток з цього правила – це коли оператор купує і продає газ не з метою отримання прибутку, а виключно задля надання послуг балансування газотранспортної системи. Однак і в цьому випадку регулятор в особі НКРЕКП має пильно стежити за тим, аби оператор ГТС не купував для цього газ надто дорого, адже вартість придбаного ним на ці потреби газу має потім бути компенсована тими клієнтами, які допустили негативні небаланси. Для цього Нацкомісією розроблено цілий механізм, спрямований на те, аби змусити оператора ГТС купувати газ у того продавця, який продає його за найнижчою ціною, яку можна знайти на ринку. Таким продавцем, звичайно, може бути лише НАК «Нафтогаз України», і не тому, що в його повному розпорядженні дочірнє утворення під назвою «Укргазвидобування» з його найбільшими в країні родовищами – цей газ весь іде на реалізацію за пільговими цінами для потреб житлово-комунального сектора, а тому, що Нафтогаз є найбільшим імпортером газу, а тому має можливість за більші обсяги отримати більшу знижку.
Читайте також: Зворотна сила закону: коридор можливостей її застосування на прикладі справи «Харківобленерго»
Так от, з умов договору з «Укрнафтобурінням» витікало, що вартість послуг балансування, які потенційно могли бути надані в січні 2020 року, становитиме близько семи гривень за один кубічний метр – саме за стільки оператор ГТС купував у Нафтогазу ресурс для надання зазначених послуг у масштабах всієї країни. Сталося так, що протягом зазначеного місяця «Укрнафтобуріння» таки допустило перебір і подало зі своїх родовищ до газотранспортної системи на один мільйон кубометрів більше, аніж домовлялися. Втім, для компанії зі щорічним обсягом видобування в двісті мільйонів це вважається нормальним відхиленням, тож за цей надлишок, який автоматично було придбано оператором ГТС, вона цілком логічно сподівалася отримати сім мільйонів гривень. Але не так сталося, як гадалося, бо за цей зайвий мільйон кубометрів газу їй було заплачено не сім, а всього п’ять мільйонів гривень, тож два мільйони різниці якраз і стали причиною господарського спору.
Спір було спровоковано обвалом цін
Щоб зрозуміти причину такого несподіваного рішення оператора ГТС, необхідно трішки зануритися в геополітику. Як відомо, 31 грудня 2019 року закінчувався термін контракту на транзит російського газу, укладений свого часу між Нафтогазом і Газпромом, й останній не виявляв жодного бажання продовжувати його, оскільки свої сподівання покладав на новий газопровід «Північний потік 2», який будувався такими швидкими темпами, що обіцяв бути запущеним в експлуатацію якщо не в перші дні, то, принаймні, в перші місяці 2020 року. Розуміючи, що все ж таки можуть виникнути якісь перешкоди, російський монополіст про всяк випадок заздалегідь закачав до підземних сховищ Європи величезну кількість газу, яка б дозволила йому кілька місяців протриматися без українського транзиту. Але сталося те, чого не очікував ніхто: Адміністрація Президента США Дональда Трампа запровадила такі «пекельні» санкції щодо учасників будівництва «Північного потоку 2», що воно негайно зупинилося без перспективи поновлення в найближчі рік–два. За таких обставин Газпром, зціпивши зуби, уклав з Нафтогазом транзитний контракт ще на п’ять років – попри війну його виконання не припинялося ні на добу, а припасені про всяк випадок запаси обвалили ціни на газ у Європі.
У цій ситуації Нафтогаз був змушений знижувати ціни для своїх комерційно-промислових клієнтів, у тому числі й оператора ГТС, тому газ, який той ще в грудні 2019-го купував по сім гривень, в січні був придбаний по п’ять. Відповідно були знижені й ціни на послуги балансування, і якщо ті, в кого був негативний небаланс, від цього тільки виграли, то ті, в кого був позитивний небаланс, у тому числі й «Укрнафтобуріння», навпаки програли, оскільки поданий ними в систему надлишок газу був придбаний з розрахунку не по сім, а по п’ять гривень за один кубометр.
Судді Господарського суду Києва, куди надійшли зазначені позови, дружно їх задовольнили, судді Північного апеляційного господарського суду виявилися не такими одностайними в цьому питанні, а судді Касаційного суду, розгледівши в даній ситуації виключну правову проблему, вирішили за краще передати справу «Укрнафтобуріння» до Великої Палати Верховного Суду, аби та прийняла зразково-показове для всіх аналогічних справ рішення. Ну а вона вже вирішила, що жодної виключної правової проблеми тут не вбачається, просто судді першої інстанції неуважно прочитали договір і Кодекс ГТС, на який той посилається. В договорі, нагадаємо, конкретна ціна за послуги балансування не вказувалася – лише зазначалося, що вона оцінюється відповідно до правил Кодексу ГТС. А в ньому з цього приводу було написано, що вартість послуг періодично виставляється на офіційному сайті оператора ГТС. Дана цифра не є постійною величиною – та, яка була на ньому виставлена на момент укладення договору транспортування, вважається попередньою, а остаточною є та, яка стояла на момент розрахунку за надані послуги. На початку грудня, коли укладався договір, там дійсно значилася ціна сім гривень за кубометр, а от на початку лютого, коли прийшов час платити, вже стояла цифра п’ять гривень. За цією ціною оператор ГТС і повинен був платити за придбаний газ. З огляду на це, судді Великої Палати ВС і вирішили, що в задоволенні позову «Укрнафтобуріння» слід відмовити.
Костянтин Юрченко,
спеціально для ЮВУ
Джерело: Юридичний вісник України
