Connect with us

Юридична практика

Прощення кредитного боргу банком — порятунок чи «народження» нового боргу?

Оксана ДМИТРУК,
податковий адвокат

Практичні поради позбавлення від податкового боргу, що виник при прощенні (анулюванні) кредитної заборгованості банком.

Банк здійснив прощення (анулювання) заборгованості за кредитним договором, а саме списав суму основного боргу, відсотків, пені, штрафів. Які наслідки для позичальника? Це порятунок чи виникнення нових зобов’язань?

Якщо банк повідомляє тебе про таке списання шляхом підписання повідомлення, додаткової угоди або направлення таких документів поштою, ти повинен подати декларацію, вказавши в ній суму прощеної (анульованої) заборгованості, сплатити податок на доходи фізичних осіб 18% та військовий збір 1,5% із такої суми. Тут необхідно звернути увагу на пп.165.1.55 Податкового кодексу України, який вказує на те, що не сплачуються вказані податки з основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов’язаним із процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності в сумі, що не перевищує 25 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (в розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року (наприклад, в 2020 році — 1 80,75 грн) та із суми процентів, комісії і/або штрафних санкцій (пені), прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов’язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Тобто податки нараховуються тільки на суму основного кредитного боргу за мінусом 25 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (в розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року.

Якщо банк не повідомляє про анульовану суму боргу, то згідно з абз. «д» пп. 164.2.17 Податкового кодексу України такий банк зобов’язаний виконати обов’язки податкового агента, тобто сплатити податки за тебе. Після прощення (анулювання) банк включає суму боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, в якому такий борг було прощено. Й саме з цього розрахунку податковий орган бачить, що ти маєш податкове зобов’язання.

Що відбувається далі, якщо ти не подав декларацію та не сплатив податки?

Податковий орган надсилає запит про надання документів та пояснень. Зразу ж вкажу, що для податкового органу неважливо, що ти будеш відповідати. Через деякий час щодо тебе буде проведена позапланова невиїзна перевірка, за результатами якої складуть акт з питань достовірності, повноти нарахування та своєчасності сплати до бюджету податку на доходи фізичних осіб та військового збору фізичною особою. За актом перевірки винесуть податкові повідомлення-рішення, згідно з якими: нарахують податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування та військовий збір у зв’язку з отриманням додаткового блага у вигляді суми анульованої (прощеної) заборгованості за кредитом, а ще нарахують штраф за неподання податкової декларації про майновий стан і доходи.

Якщо це буде невелика сума, то її ще можна якось сплатити, тим більш, що абз. «д» пп.164.2.17 Податкового кодексу України передбачено право розстрочити сплату на три роки. А якщо цифри в рахунку доходять до ста тисяч і більше?

До того ж, як усім зрозуміло, такі суми кредитної заборгованості виникли в основному через підвищення курсу валюти та штучного «роздуття» суми заборгованості у гривні. Не зовсім весело платити за таке «додаткове благо».

Як захистити себе від таких несподіваних витрат?

Адвокати, як правило, завжди виходять із позиції судів, аби прорахувати вірогідність виграшу справи. Тому скажу, на що вказує Верховний Суд в аналогічних ситуаціях, позицій якого повинні дотримуватися всі. Одразу хочу вказати на норми (про які мене часто запитують), які могли б бути використані, однак фактично є «мертвими» через те, що влада обожнює змінювати закони, аби показати, яка вона «добра до людей», однак має звичку не доводити свої «добрі» справи до кінця.

Пункт 8 підрозд. 1 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України (який набрав чинності 07.05.2015 р.) «8. Не вважається додатковим благом платника податку та не включається до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу сума, прощена (анульована) кредитором у розмірі різниці між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, визначена за офіційним курсом Національного банку України на дату зміни валюти зобов’язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню, та сумою такого боргу, визначеною за офіційним курсом Національного банку України станом на 1 січня 2014 року, а також сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені) за такими кредитами, прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов’язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Норми цього пункту застосовуються до фінансових кредитів в іноземній валюті, не погашених до 1 січня 2014 року.

Дія абзацу першого цього пункту поширюється на операції з прощення (анулювання) кредитором боржникові заборгованості за фінансовим кредитом в іноземній валюті, що здійснювалися починаючи з 1 січня 2015 року».

(Оскільки станом на 1 січня 2014 року курс гривні становив: 1 долар США — 7,9930 гривень, тому дохід, з якого вираховується податок за даною нормою, складає: … $ США * 7,9930 = … грн).

Однак суди говорять — ні, дана норма не підлягає застосуванню, бо банк не прощав різницю між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті станом на момент прощення та сумою такого боргу, визначеною за офіційним курсом НБУ станом на 1 січня 2014 р. Адже банки завжди вказують повну суму заборгованості в податковому розрахунку на момент її прощення (анулювання).

Саме тому позичальник (хоча й прощений) повинен сплатити податки з повної суми, а не із суми, переведеної в гривню за курсом 2014 року.

Інша норма, яка була проанонсована владою як «дуже добра». Пункт 165.1.59 Податкового кодексу України (набрав чинності 01.01.2016 р.), у відповідності з яким до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу не включається сума, прощена (анульована) кредитором у порядку, передбаченому законом щодо реструктуризації зобов’язань громадян України за кредитами в іноземній валюті, отримали на придбання єдиного житла (іпотечні кредити). Суди знову кажуть ні, дана норма не підлягає застосуванню, бо не прийнятий відповідний закон.

Трохи позитиву

Однак все ж є справи, в яких, незважаючи на основну позицію, ця норма таки була використана суддями для позбавлення людей від податкового боргу. Це, наприклад, справа № 820/2600/16, в якій ВС у постанові від 20.12.2018 р. викладена правова позиція з посиланням на пп.165.1.59 ПКУ та задоволено позов позичальника. Особливими обставинами в такій справі є подальше відчуження житла позичальником третій особі за дозволом банку та часткове погашення заборгованості. Тож суд проявив лояльність до тих, хто, мало того, що позбавлений єдиного житла, однак ще й залишився винен державі.

Позбавляючи Позичальника податкового боргу, Верховний Суд вказав на наступне. Зміст норм ПКУ дає підстави для висновку, що додаткове благо визначається як дохід у разі приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Грошова сума, яка надана в кредит, підлягає поверненню, тому сама по собі ця сума не збільшує дохід платника податку. Водночас, у разі коли відпадуть встановлені законом та/або договором підстави для витребування кредитором у боржника грошової суми, наданої на умовах повернення, у платника податку — боржника виникає приріст фінансових показників за рахунок суми, взятої в борг. Тобто законодавець передбачає сплату податку у випадку саме отримання додаткового блага, яке залишилося в платника податку після списання боргу установою банку, у вигляді отриманих раніше коштів чи користування майном. Проте кошти, отримані за кредитним договором, були в повному обсязі направлені на придбання квартири, яка в подальшому передана банку в іпотеку, а потому відчужена, що підтверджується договором купівлі-продажу. Отримані за даною операцією кошти в повному обсязі повернуті банку, в рахунок часткового погашення боргу за вказаним кредитним договором.

Як адвокату, мені вдалось скористатися такою позицією ВС для захисту з позитивним закінченням справи.

Ще дещо на цю тему…

Як звичайно, податковий орган порушує порядок проведення позапланової невиїзної перевірки саме через те, що дані про суму прощеного боргу в нього є, адже підтвердження надає банк. Тобто для того, щоб винести рішення щодо податкових зобов’язань, більше нічого й не треба. Тому і документи та пояснення, які позичальник має право та бажає представити на свою користь податковому органу, його не цікавлять.

Однак саме на цій підставі і можливо позбавитися податкового боргу. У постанові від 15.05.2018 р. у справі № 809/1578/17 Верховний Суд виклав правову позицію, задовольнивши позовні вимоги фізичної особи—позичальника. В іншій постанові (від 19.02.2019 р.) у справі № 820/6323/17 ВС виклав позицію щодо наслідків порушень з боку податкового органу при проведенні невиїзної перевірки. Як вказує суд, ст. 79 ПКУ передбачено, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу, виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому особисто чи його уповноваженому представнику копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки й письмового повідомлення про дату початку і місце проведення такої перевірки. Присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов’язкова, проте брати участь у проведенні такої перевірки є правом платника податків, а відтак із наказом про перевірку та письмовим повідомленням про дату початку й місце проведення такої перевірки платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до початку її проведення. Невиконання вимог щодо повідомлення платника податків про перевірку до початку її проведення призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Тобто, якщо податковий орган не має доказів направлення наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та повідомлення про дату початку та місце її проведення до моменту проведення такої перевірки (наголошую, саме до, а не в момент перевірки чи не після), або доказів отримання таких документів, податкові повідомлення рішення будуть скасовані.

Джерело: Юридичний вісник України

Юридична практика

Чи можна купити нерухомість без земельної ділянки?

Євген МОРОЗОВ,
адвокат, магістр права

Визнання права власності на земельну ділянку під об’єктом нерухомості, якщо продавець на момент укладення договору купівлі-продажу не мав права власності на цю земельну ділянку.

Дев’ятнадцятого травня цього року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 127/10011/18, провадження № 61-13977св19 (ЄДРСРУ № 89345588) досліджував питання щодо визнання права власності на земельну ділянку під об’єктом нерухомості, якщо продавець на момент укладення договору купівлі-продажу не мав права власності на цю земельну ділянку. Слід вказати, що при застосуванні положень статті 120 ЗК України в поєднанні з нормою статті 125 цього кодексу необхідно виходити з того, що у випадку переходу права власності на об’єкт нерухомості у встановленому законом порядку право власності на земельну ділянку в набувача нерухомості виникає одночасно з виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об’єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не зареєстровано одночасно з правом на нерухомість, проте земельна ділянка раніше набула ознак об’єкта права власності.

Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року в справі № 6-2цс15, 13 квітня 2016 року в справі № 6-253цс16 та 12 жовтня 2016 року в справі № 6-2225цс16.

Згідно зі статтею 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, в розмірах, встановлених договором.

Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Отже, вказана стаття закріплює принцип цілісності об’єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об’єкт розташований. За приписом цієї частини визначення правового режиму земельної ділянки перебуває в прямій залежності від права власності на відповідні житловий будинок, будівлю чи споруду.

Переважному застосуванню підлягає не частина перша статті 120 ЗКУ, а частина перша статті 377 ЦК України, яка передбачає, що в таких випадках до набувача переходить право власності на земельну ділянку або право користування, оскільки спеціальна норма загального закону регулює ті ж самі відносини, що й стаття 120 Земельного кодексу.

Якщо співставити обсяг регулювання статті 377 ЦКУ та статті 120 ЗКУ, то обидві норми будуть мати однаковий предмет правового регулювання, проте статтю 377 Цивільного кодексу запроваджено законодавцем пізніше в часі, тому, за темпоральним принципом вирішення колізій норм права, саме їй необхідно надати перевагу під час визначення належної до застосування правової норми.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2019 року у справі № 635/7556/16-ц (провадження № 61-19823св18) та підтримані Верховним Судом у постановах від 1 квітня 2020 року у справі № 662/116/15-ц (провадження № 61-18332св19), від 4 березня 2020 року у справі № 361/7041/16-ц (провадження № 61-3242св19) та ін.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отже, стаття 15 ЦКУ визначає об’єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов’язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим кодексом. Стаття 14 Конституції України установлює, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається й реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 12 ЗК України визначено повноваження сільських, селищних, міських рад у сфері земельних відносин на території сіл, селищ, міст, до яких належать, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього кодексу, інформування населення щодо вилучення (викупу) та інші.

Земельна ділянка — це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (частина перша статті 79 ЗК України). За змістом статті 79-1 Земельного кодеску формування земельної ділянки як об’єкта цивільних прав передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 78-1 ЗК України сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Згідно з частиною десятою статті 78-1 Земельного кодексу державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі. Стаття 16 Закону України «Про Державний земельний кадастр» встановлює, що земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі.

Згідно з частинами першою, четвертою статті 120 ЗК України в разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об’єкти. До особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. В разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності житлового будинку, будівлі або споруди.

Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об’єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об’єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває в прямій залежності від права власності на будівлю й споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного й цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку в разі набуття права власності на нерухомість.

При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України в поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об’єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку в набувача нерухомості виникає одночасно з виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об’єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареє строване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об’єкта права власності. Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Перехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідний об’єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Особа, яка набула право власності на об’єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім’я документів на користування всією земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача-власника об’єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об’єкта нерухомості, розташованого на ній (постанова Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16).

У даній справі спірна земельна ділянка має кадастровий номер, визначену площу, однак будь-яке право на неї (власності, користування тощо) не зареєстровано.

Враховуючи викладене, Верховний Суд зробив висновок, що з набуттям власниками права власності на комплекс будівель та споруд, розташованих на спірній земельній ділянці, до них, як до нових власників цього нерухомого майна, в силу положень статей 120 ЗКУ та 377 ЦКУ, не перейшло право власності на спірну земельну ділянку, оскільки продавець на момент укладення договору купівлі-продажу не мав права власності на цю земельну ділянку.

Між тим, згідно з принципом єдності правового статусу земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди (зміст якого розкривається, зокрема, в статті 120 ЗКУ та статті 377 ЦКУ) особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (пункт 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц).

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Юридична практика

Земельні війни херсонських аграріїв, або Проблеми реєстрації дострокового розірвання договорів оренди

Юрій Котнюк, ЮВУ

Проблема так званої подвійної оренди землі є доволі цікавим явищем у діяльності як сільськогосподарських підприємств, так і органів юстиції, до числа функцій яких належить реєстрація прав оренди в державних реєстрах. На жаль, якість роботи останніх далеко не завжди бездоганна, внаслідок чого профільне міністерство регулярно програє адміністративні позови, в яких оскаржуються його дії. Одним із прикладів цього є справа № 821/669/17, в якій Верховний Суд своєю постановою від 12 травня 2020 р. поставив останню крапку. Вона стосується доволі резонансних подій, які розгорнулися в Чаплинському районі Херсонської області внаслідок конфлікту між двома сільгоспвиробниками: товариством з обмеженою відповідальністю «Глобал-Інвест» і фермерським господарством «Оазис Півдня».

Як перевербувати директора?

Почати нашу розповідь варто з того, що ринку землі в Україні поки що немає (якщо, звичайно, під словом «земля» розуміти лише ту землю, цільове призначення якої полягає в товарному сільськогосподарському виробництві), зате є ринок оренди землі, конкуренція на якому загострюється з року в рік. Коли її ще майже не було, селяни доволі легко погоджувалися укладати довгострокові договори оренди за не дуже високу орендну плату. Нині, коли спокусливі пропозиції надходять до них з усіх боків, вони би й раді були передати землю іншому, більш щедрому орендатору, але згідно закону достроково розірвати договір оренди можна або за згодою попереднього орендатора, або через суд.

А судовий процес, як відомо, може тривати не один рік та й не завжди власник паю зможе його виграти, оскільки суд вимагатиме надати переконливі докази неодноразових порушень орендатором умов договору оренди, які завдали орендодавцю суттєвої шкоди. Й ось тоді хитрі ділки придумали спосіб, як достроково розірвати договір оренди за згодою, нібито, попереднього орендатора, який насправді ніякої згоди на таке не давав. А зробити це можна перевербувавши директора конкуруючого підприємства, який має право підпису й печатку. Звичайно, для тих випадків, коли невелике господарство має власника й керівника в одній особі, або там, де особи різні, однак живуть душа в душу, такий спосіб не годиться. Але в тих ситуаціях, коли у власника кілька господарств, розкиданих по всій країні, а сам він полюб ляє пропадати по ресторанах і закордонах, конкурентам не варто ловити гав.

Частина друга

Фірма «Глобал-Інвест» займалася вирощуванням сільськогосподарських культур на Херсонщині з 2003 року, а її засновниками були бізнесмени американського й турецького походження. Попервах вони поводили себе як справжні ділові партнери, але через деякий час між ними пробігла чорна кішка. В інтернеті з цього приводу можна знайти плітки, ніби причиною розбрату стали романтичні стосунки з окремими представницями прекрасної половини місцевого населення. Як би там не було, але станом на середину 2015 року в наявності були всі три елементи, необхідні для виникнення критичної маси: перший — конкуруюча організація, яка згодом оформилася у ФГ «Оазис Півдня», другий — невдоволення селян-орендодавців, які готові були передати свої паї іншому орендатору, третій — психологічна готовність перекинутися до іншого табору найманого директора фірми на ім’я Ансар Ракібов.

Саме тоді цей чоловік почав тишком-нишком від імені очолюваного ним товариства укладати із селянами угоди дострокового розірвання договорів оренди належних їм земельних ділянок. А коли прийшов слушний час, який припав на початок 2017 року, він, уже будучи директором «Оазису», уклав з трьома сотнями тих самих пайовиків договори оренди трьох тисяч гектарів землі, але вже від імені та в інтересах конкуруючого підприємства.

Проте розірвати попередні договори й укласти нові — то ще півділа, оскільки не менш важливо здійснити державну реєстрацію всього цього та внести відповідні записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Юристи «Оазису» успішно впоралися з поставленим завданням, зробивши це через державних реєстраторів Комунального підприємства «Херсонське бюро технічної інвентаризації», тож до початку весняно-польових робіт у підприємства були всі підстави засівати поля, на оренду яких у них були всі на те законні права.

Дізнавшись про те, що їх обвели довкола пальця, власники «Глобалу» подали до Міністерства юстиції України скаргу, в якій вимагали скасувати проведену реєстрацію й відновити в державних реєстрах статус-кво, який існував станом на 1.01.2017 р. Розібратися в ситуації доручили комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, на підставі висновків якої 19 квітня 2017 року Мін’юст видав наказ, яким було повністю задоволено вимоги скаржника: по-перше, скасовувалася реєстрація, здійснена «Херсонським БТІ», по-друге, департаментом державної реєстрації МЮУ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вносилися записи про те, що права оренди на спірні земельні ділянки належать не кому-небудь, а «Глобалу».

Таким чином, склалася ситуація, коли «Оазис» уже встиг засіяти соєю чималий шмат землі, а от право косити її випадало «Глобалу». Як ви розумієте, добровільно поступатися своїм правом (справжнє воно було чи уявне) ніхто не збирався, тож «битва за урожай» обіцяла бути цікавою. Поки соя спіла, обидві сторони напружено готувалися до майбутніх баталій і заздалегідь запаслися купою ухвал в забезпечення неймовірної кількості поданих до всіх можливих судів позовів, кожна з яких суворо забороняла будь-кому ногою ступати на спірні землі й рукою торкатися всього, що на них росте. Драматична кульмінація конфлікту датується серпнем-вереснем 2017 року, і переможцем у ньому став «Оазис», на чиєму боці був значно більший обсяг симпатій власників ділянок і місцевого населення, але нас у цій історії перш за все цікавить юридичний бік справи.

Виданий, як ви пам’ятаєте, на користь «Глобала» наказ Мін’юсту від 19 квітня 2017 р. вже через тиждень був оскаржений «Оазисом» у Херсонському окружному адміністративному суді, який у задоволенні його позовних вимог відмовив, але 28 грудня 2018 року дислокований в Одесі П’ятий апеляційний адміністративний суд переінакшив результат і скасував спірний наказ Міністерства юстиції. Й ось тут саме час розібрати аргументи сторін, виділивши в них три основні моменти.

Повідомлення було зроблено в неналежний спосіб

Перший момент належав до розряду процедурних і пов’язаний був із тим, що згадана вище комісія неналежним чином повідомила «Оазис» про час і місце розгляду питання про спірну реєстрацію спірних ділянок, чим порушила вимоги Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1128 від 25.12.2015 р., відповідно до положень якого на засідання, присвячені розгляду скарги, обов’язково запрошуються скаржник, суб’єкт оскарження та інші заінтересовані особи, до числа яких у цій ситуації, безперечно, належав й «Оазис».

Якщо підходити з формальної точки зору, то його взагалі-то запрошували: спочатку комісія надіслала листа, в якому повідомлялося, що скоро має відбутися розгляд скарги, а от коли й де, слідкуйте, мовляв, за оголошеннями на сайті Мін’юсту. Таке оголошення дійсно з’явилося там, але всього за 20 годин до початку розгляду, й це при тому, що засідання проводилося в Києві, а заінтересовані особи знаходилися в Херсонській області. Такий спосіб повідомлення суд ніяк не міг визнати належним, а тому вирішив, що комісія ухвалила свій висновок без дотримання передбаченого законом принципу рівності сторін, а тому виданий на підставі цього висновку наказ МЮУ ніяк не можна вважати законним.

Фальшиве судове рішення

Другий момент полягав у законності повноважень А. Ракібова, який від імені «Глобалу» укладав із селянами угоди про дострокове розірвання договорів оренди. Будучи керівником цього підприємства, він мав офіційну довіреність, яка підтверджувала його право укладати правочини: те, що він скористався ними на шкоду очолюваного ним товариства, то вже проблема його власників–засновників з їх недолугою кадровою політикою, але на той момент цей чоловік діяв у рамках закону. Однак «Глобал» на підтвердження зворотного надав комісії ксерокопію рішення Керченського міського суду Автономної республіки Крим від 4.12.2012 р., з тексту якої витікало, що довіреність від імені «Глобалу» на ім’я А. Ракібова визнана недійсною. Таким чином херсонські реєстратори не мали права реєструвати припинення права оренди на підставі угод, укладених не уповноваженою на те особою.

На спростування даної тези «Оазис» навів два контраргументи. По-перше, звідки реєстратори могли про це знати, якщо вказаний вердикт не було оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, як і не було відображено в усіх інших відповідних державних реєстрах? По-друге, Керченський суд ніколи не ухвалював такого рішення, підтвердженням чому є офіційна відповідь, яка на запит «Оазису» надійшла з цієї установи в травні 2017 року. Проте на Херсонський ОАС наведені факти не справили належного враження. По першому пункту він погодився з твердженнями Мін’юсту про те, що встановлення факту існування рішення суду та перевірка його змісту в ЄДРСР не входить до повноважень комісії. Що ж стосується офіційного документу, який надійшов з окупованого півострову та ще й із гербом Російської Федерації, як країни-агресора, то такий доказ судді не зважили за потрібне віднести до категорії належних.

Однак у П’ятого ААС на ці обставини виявилася інше точка зору. На його думку, слушність першого контраргументу позивача підтверджувалася положеннями Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а саме його статтею 31-1, де написано, що реєстраційні дії за рішеннями судів проводяться виключно на підставі рішень, отриманих у результаті інформаційної взаємодії Державного реєстру прав та Єдиного державного реєстру судових рішень. З цього витікало, що перед тим, як подавати на підпис міністру наказ про скасування реєстраційних дій херсонських реєстраторів, співробітники апарату міністерства повинні були переконатися в тому, що рішення Керченського суду, на підставі якого, власне, й буде видано наказ, дійсно існує в природі, чи принаймні міститься в ЄДРСР.

А от з приводу того, існує це рішення в природі, чи ні, П’ятий ААС знайшов спосіб встановити даний факт і без документів з російським гербом, надісланих з окупованої території. Так, у тексті ксерокопії, нібито, рішення Керченського суду було написано, що в судовому засіданні брала участь і давала пояснення приватний нотаріус, яка свого часу засвідчувала довіреність від імені «Глобалу» на ім’я А. Ракібова. Будучи допитаною в Одесі, ця жінка дала показання, що в Керченському суді ніколи в житті не була і про існування такої справи не знає. Це й дало підстави суддям П’ятого ААС офіційно встановити факт відсутності в природі такого судового рішення.

Мін’юст надто вільно розтлумачив свій наказ

Третій момент пов’язаний із порядком і послідовністю реєстраційних дій. Держреєстратори «Херсонського БТІ», у випадку з кожною конкретною земельною ділянкою на підставі однієї заяви й одним рішенням здійснювали дві різні реєстраційні дії: першу — припинення права оренди на неї в «Глобала», другу — виникнення права оренди на неї в «Оазиса». А це, на думку чиновників Мін’юсту, було неправильно — правильно було б на кожну реєстраційну дію подавати окрему заяву і вже на підставі двох поданих заяв приймати потім два окремих рішення. Бо інакше об’єднання двох реєстраційних дій в одному рішенні, мовляв, безпідставно аж у два рази зменшує обсяг обов’язкового адміністративного збору, який має бути стягнутий із замовника послуг держреєстратора.

Проте судді апеляційного суду вирішили, що міністерство і в цьому питанні помиляється. Правда, для того, аби дійти такого висновку, їм довелося уважно й до кінця прочитати документ під назвою Вимоги до оформлення заяв та рішень у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого наказом самого ж Міністерства юстиції Украї ни (№ 3276/5 від 21.11.2016 року). А вже з його положень якраз витікало, що діюче законодавство зовсім не забороняє приймати одне рішення щодо декількох реєстраційних дій.

Усе це дало підстави П’ятому ААС задовольнити апеляційну скаргу «Оазису» й скасувати спірний наказ Міністерства юстиції України, а Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду уже в травні цього року залишив ухвалену ним постанову без змін.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Юридична практика

Зміни в публічних закупівлях: які новації очікують учасників процесу?

Олексій КОТ,
керуючий партнер ЮФ «Антіка»,
доктор юридичних наук, адвокат

Чи стане процедура публічних закупівель прозорішою та контрольованішою?

Дев’ятнадцятого квітня набули чинності зміни до Закону України «Про публічні закупівлі», які Верховна Рада прийняла у вересні 2019 року. Які новації очікують учасників та замовників процедур закупівлі? В новій редакції Закону «Про публічні закупівлі» урядовці передбачили низку нововведень, що суттєво вплинуть на звичні для всіх учасників публічних закупівель процедури. Розглянемо ключові зміни та новели.

Зменшено допорогові закупівлі з 200 до 50 тисяч гривень. Окрім цього, віднині замовник має публікувати на сайті ProZorro інформацію про укладені договори, незалежно від їх суми. Раніше, якщо сума угоди становила менше 50 тисяч грн, цього не вимагали.

Спрощено процедуру для закупівель вартістю від 50 до 200 тисяч гривень. Її ключовою особливістю є зменшений строк закупівлі: оголошення публікується за 6 робочих днів до дати подачі пропозицій. А для закупівель до 50 тисяч грн створюється система електронного каталогу — фактичних цінових пропозицій компаній на різні товари, які замовник може використовувати при закупівлі.

Торги з обмеженою кількістю учасників. Це нова процедура. Вона фактично дублює двоетапну процедуру закупівлі міжнародних донорів. На першому етапі здійснюється кваліфікаційний відбір учасників закупівлі. Щоб процедура відбулася, мають надійти пропозиції від щонайменше чотирьох учасників. До другого етапу має бути допущено не менше трьох учасників, які пройшли кваліфікацію на першому етапі. Й лише після цього може проводитися власне закупівля за процедурою відкритих торгів. Важливі нововведення стосуються також і самої процедури відкритих торгів. Віднині замовники можуть використовувати новий додатковий критерій — фінансову спроможність учасників. При цьому мінімальний розмір не може бути більшим очікуваної вартості самої закупівлі.

Можливість усунення незначних недоліків у тендерній пропозиції переможця закупівлі. Це надзвичайно важлива новація, оскільки тепер у переможця є 24 години з дати оголошення результатів, щоб виправити незначні недоліки. А це означає, що замовник більше не зможе відхиляти учасників з формальними підставами, на зразок відсутності окремих сторінок документів чи наявності помилок у поданій пропозиції.

Введено новий термін — «аномально низька ціна закупівлі». У випадку, якщо ціна найбільш економічно вигідної пропозиції за результатами аукціону є меншою на 40% і більше від середньоарифметичного значення ціни тендерних пропозицій інших учасників на початковому етапі аукціону, та/або є меншою на 30% і більше від наступної ціни/приведеної ціни тендерної пропозиції за результатами проведеного електронного аукціону, система автоматично позначає ціну учасника як аномально низьку. У такому разі учасник обов’язково повинен надати обґрунтування своєї ціни, а замовник — відхилити пропозицію переможця, якщо таке обґрунтування не зможе підтвердити реальність наданої цінової пропозиції.

Введені додаткові умови для відхилення пропозиції учасника. Підставами для відхилення пропозиції учаснику може стати наявність заборгованості зі сплати податків та зборів, а також негативний досвід роботи з ним протягом останніх трьох років. Загалом зміни до Закону України «Про публічні закупівлі» є позитивними, оскільки спрямовані на підвищення рівня контролю й прозорості процедури закупівель та усунення низки існуючих критичних проблем, які широко використовувалися раніше для зловживань. Та щоб з упевненістю говорити про доцільність та ефективність нових процедур, має пройти певний час, який дасть можливість перевірити їх дієвість на практиці.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2020
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.