Юридична практика
Процесуальні «ляпсуси» навколо відводу експерта (за матеріалами конкретної справи)
Леонід БУРКАЦЬКИЙ,
адвокат, заслужений юрист України,
ветеран адвокатури
В юридичній практиці нерідко трапляються випадки помилкового застосування норм процесуального права щодо визначення правного статусу експерта в судовому процесі та його повноважень при здійсненні обов’язків експертних досліджень. Окремі правники (судді, адвокати, інші) не завжди помічають істотні відмінності між статусом «учасників справи» та статусом осіб, віднесених законом до «інших учасників» судового процесу узагальнюючи їх процесуальні повноваження. Яскравим прикладом процесуальних «ляпсусів», пов’язаних із розмежуванням правного становища учасників справи та іншими учасниками судового процесу, є цивільна справа за позовом особи Г. Ю. до особи Л. М. про припинення частки в праві спільної часткової власності та виділення її в натурі, яка розглядається в одному з місцевих судів Київської області.
Читайте також: Судові експерти надаватимуть більше платних послуг
Визначення статусу експерта в цивільному процесі
Суддя цього суду на стадії підготовчого провадження з посиланням на ст. 212 ЦПК, задовольнив заяву експерта про проведення відеоконференції в дистанційному режимі в приміщенні іншого, обраного ним суду, за його безпосередньої участі в цьому дійстві.
Втім, служитель Феміди чомусь не помітив, що згідно вказаної ним норми (ст. 212 ЦПК) право ініціювання проведення судового засідання в режимі відеоконференції надано учасникам справи, а не експерту, який належить до інших учасників судового процесу. Не взято до уваги також вимоги закону щодо обов’язку заявника: надіслати учасникам справи копію Заяви про участь експерта у відеоконференції. Копія Заяви експерта не була вручена і під час судового засідання, на якому розглядалась Заява особи Л. М. про відвід експерта.
Своє рішення проведення відеоконференції суддя мотивував тим, що в експерта, начебто, немає можливості з’явитися за викликом до суду, який розглядає справу, хоча експерт у своїй заяві таких підстав не наводив і на будь-які інші причини не посилався. Отже, підставою для проведення відеоконференції суддя вважав неіснуючі причини неможливості експерта з’явитися до суду, який мав розглядати заяву про його відвід.
Читайте також: Новий закон про судово-експертну діяльність
У день, призначений для проведення відеоконференції, експерт на судове засідання не з’явився, що викликає сумніви в об’єктивному з’ясуванні обставин заявленого йому відводу з метою уникнути зустрічі та незручних питань від учасників справи.
При тому, що згідно ч. 4 ст. 72 ЦПК він зобов’язаний був з’явитися за викликом суду і дати пояснення щодо свого експертного висновку та відповісти на питання учасників справи.
Разом із тим, слід зазначити, що експерт може брати участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції (виключно в приміщенні суду), але лише «за відсутності заперечень» учасників справи. Це абсолютна вимога процесуального закону (ч. 4 ст. 72 ЦПК).
Натомість учасники справи можуть брати участь у відеоконференції не тільки в приміщенні суду, визначеного судом, а й поза його межами, з використанням власних технічних засобів, відповідно до Порядку, затвердженого наказом № 169 Державної судової адміністрації України від 23.04.2020 р. «Про внесення змін до Порядку роботи з технічними засобами відеоконференцзв’язку під час судового засідання в адміністративному цивільному та господарських процесах за участю сторін поза межами приміщення суду».
Відмінності процесуального статусу учасників
справи від інших учасників судового процесу
Як відомо, за правним становищем суб’єкти цивільно-процесуальних відносин поділяються на «учасників справи» та «інших учасників судового процесу», права й обов’язки яких в судовому процесі істотно відрізняються і регулюються різними нормами процесуального права. Згідно ст. 42 ЦПК у справах позовного провадження учасниками справи є сторони і треті особи, до яких належать (ст. 48 ЦПК) позивач (actor лат.) і відповідач (reus лат.), які мають матеріально-процесуальний інтерес. Їх права й обов’язки визначені ст. 49 ЦПК та деякими іншими нормами процесуального права.
До учасників справи також прирівняні треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмету спору, та треті особи, котрі не заявляють таких вимог до предмету спору. Перші — вступають у справу з метою захисту своїх охоронюваних законом інтересів (ст. 52 ЦПК), другі, які не заявляють самостійних вимог, можуть вступати у справу в інтересах сторін (ст. 53 ЦПК).
Читайте також: Електронний екзамен для судових експертів відклали на півроку
У справах наказного провадження учасниками справи визнаються заявники та боржник. Учасниками справи окремого провадження є заявник, інші заінтересовані особи. У справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (прокурор, державні органи, юридичні особи або фізичні особи).
Отже, процесуальним законом встановлено вичерпний перелік (складу) учасників справи, які посідають особливе (пріоритетне) місце серед інших учасників цивільно-процесуальних відносин.
До них однозначно не належить експерт, який надав суду висновок за результатом проведеної ним експертизи, що є одним із засобів доказування і прирівнюється законом до доказів, що підлягають належній оцінці нарівні з іншими доказами у справі. Для усунення різних суб’єктивних суджень (полярних тлумачень) правного становища осіб, які названі законом «іншими учасниками» судового процесу, звертаю увагу на положення норм процесуального права, якими ці питання повністю врегульовані.
Згідно ст. 65 ЦПК (§ 3 гл. 4) особами, які визнаються законом «іншими учасниками» судового процесу, крім учасників справи, є помічник судді, секретар судового засідання, судовий розпорядник, експерт, перекладач, спеціаліст, свідок. «Інші учасники» судового процесу (названі в цій статті) на відміну від «учасників справи» (сторін, третіх осіб) не мають матеріально-процесуальної заінтересованості в справах, які розглядаються за вимогами учасників справи. Зокрема, судовий розпорядник, помічник судді, секретар судового засідання виконують по суті організаційно-технічне забезпечення цивільного процесу. Експерт, спеціаліст, перекладач, свідок виконують зовсім інше допоміжне призначення в судовому процесі. Так, експерт (Expertus, лат. досвідчений) залучається до участі в справі судом або учасниками справи (сторонами та їх представниками). Він покликаний досліджувати об’єкти нерухомості (інше майно), пропонує варіанти розподілу майна, надає висновки, що належать до предмету цивільного спору та вирішує низку інших питань, які потребують спеціальних знань. Спеціаліст надає технічну допомогу (фотографування, схеми, креслення тощо), в залежності від володіння ним спеціальними знаннями та наявного досвіду. Перекладач — займається перекладом текстів показань тощо. Свідок, зрозуміло, надає суду свідчення відомих йому обставин, подій і фактів.
Читайте також: Відсутність печатки у висновку експертизи не обов’язково є істотним порушенням, що зумовлює визнання висновку недопустимим доказом
Водночас, серед вказаних вище «інших учасників» судового процесу експерт займає особливе місце у цивільному процесі. Його правний статус регулюється низкою норм процесуального права та іншими актами законодавства. Зокрема, ст. 72 ЦПК, ЗУ «Про судову експертизу», приписами підзаконних актів — Інструкціями Міністерства юстиції України, науково-методичними рекомендаціями та іншими нормативними актами. Діяльність приватних судових експертів регулюється також приписами наказу Мінюсту «Про затвердження Інструкції про особливості здійснення судово-експертної діяльності атестованими судовими експертами, що не працюють у державних спеціалізованих експертних установах» (в редакції наказу МЮ від 07.09.2018 р. № 6559(5).
Право відводу експерта
Підстави для відводу експерта (в тому числі «інших учасників судового процесу») визначені ч. 1 ст. 38 Цивільно-процесуального кодексу, із врахуванням застосування ст. 36 ЦПК (аналогії закону), якою передбачено конкретний перелік підстав відводу експерта. В разі відводу експерта його висновок не приймається до розгляду у справі (ч. 7 ст. 106 ЦПК). Саме зазначені норми процесуального права стали підставою заявленого стороною та його представником відводу експерта за результатами проведення комплексної експертизи та наслідками складеного ним висновку.
Суддя відмовив у задоволенні заяви про відвід експерта, мотивуючи своє рішення тим, що він не вбачає підстав для її задоволення «оскільки обставини, на які посилається сторона, не відповідають вимогам статей 38, 39 ЦПК, а зводяться лише до незгоди з порядком проведення експертизи та висновком експерта». Проте в Ухвалі судді не наведено жодної аргументації та належної оцінки доводів заявників та долучених до справи матеріалів (у сукупності з висновком експерта), які переконано свідчать про явну упередженість, необ’єктивність експерта та неповноту експертних досліджень.
Зокрема, в Ухвалі суду відсутнє посилання заявників на підстави відводу експерта саме на ч. 1 ст. 38 ЦПК, згідно з якою експерт не може брати участь у розгляді справи та підлягає відводу з підстав, зазначених ст. 36 Цивільного процесуального кодексу України. Серед таких підстав є вимоги, що передбачають пряму чи побічну заінтересованість експерта, або сумніви в його неупередженості та об’єктивності.
Всупереч цим доводам суддя чомусь посилається на ч. 2 ст. 38 ЦПК (на яку заявники не посилалися), що визначає підстави відводу внаслідок службової чи іншої залежності від інших учасників справи або його дії виходять за межі сфери його спеціальних знань. Водночас, служитель Феміди вперто не помічає порушення експертом вимог ч. 1 ст. 112 ЦПК, згідно якої «комплексна експертиза проводиться не менш як двома експертами різних галузей знань або різних напрямів у межах однієї галузі знань». Експерт самостійно взяв на себе обов’язок проведення Комплексної експертизи одноосібно, без участі другого експерта. Натомість, він залучає для проведення топографічно-геодезичних робіт (а не експертних досліджень) спеціаліста (інженера-геодезиста) ФОП, який жодної сторінки Висновку експерта не підписував, а складений ним Технічний звіт виконаних робіт до висновку не долучений (а можливо й не існує взагалі).
Відомо, що надання спеціалістом технічної допомоги виконання робіт, консультацій тощо не замінюють Висновок експерта. Згідно ч.ч. 2, 3 ст. 112 ЦПК кожен експерт підписує ту частину Висновку, яка містить опис здійснених ним досліджень та підписує єдиний Висновок. Дія цього процесуального закону поширюється, без виключення, як на тих експертів, хто проводить експертизу за призначенням суду, так і тих експертів, які проводять експертизу на замовлення учасників справи (приватних експертів).
Слід відмітити, що в згаданій справі суддя повністю проігнорував і не дав належної оцінки доводам заявників про відвід експерта — щодо серйозних сумнівів у його неупередженості та об’єктивності. Саме наявність таких «сумнівів» є законною підставою позбавлення експерта брати участь у розгляді справи та його відводу.
Ці критерії вимог процесуального закону (п. 3, 5 ч. 1 ст. 36 та ч. 1 ст. 38 ЦПК) узгоджуються з принципами законності, незалежності, об’єктивності та повноти досліджень, передбаченими ст. 3 Закону України «Про судову експертизу». Жодного посилання (доказу) на спростування численних фактів Заявників в Ухвалі судді не наведено.
У цьому зв’язку наводимо кілька обставин, що викликають сумніви в неупередженості і необ’єктивності експертних досліджень та Висновку експерта.
Це, зокрема, — розподіл експертом земельних ділянок визначено без врахування фактичного порядку користування ними та ігнорування межових знаків, які розділяють належні сторонам частки, відповідно до їх розміру у праві спільної часткової власності;
- безпідставне вилучення з розподілу частки земельної ділянки з розташованими на ній воротами, хвірткою, парканом, якими володів і користувався колишній власник, для проїзду (проходу) з побічної вулиці до подвір’я (нерозподіленого експертом), і навпаки;
- вилучення експертом з розрахунку вартості приміщенню кухні, бетонного підвалу з розміщеними в ньому спорудами, що виділяються та якими користується особа Г. Ю.;
- виділ на користь особи Г. Ю. окремих споруд і будівель, якими володіє та користується особа Л. М. (побудовані за її кошти);
- застосування при визначенні вартості, належних сторонам частин житлового будинку (різних за площею і комунальними зручностями) хибних показників застарілої інвентаризаційної вартості цих об’єктів, а не дійсну (ринкову) вартість.
Враховуючи зазначені обставини, ігнорування вимог процесуального закону та інших актів законодавства, особа Л. М. та представник звернулися до суду з повторною заявою про відвід експерта та неприйняття його Висновку до розгляду у справі.
Джерело: Юридичний вісник України
