Юридична практика
Пригоди неналежних доказів: або Як правильно викривати одержання хабара
Двадцять сьомого липня Вищий антикорупційний суд засудив до п’яти років умовного позбавлення волі колишнього Битицького сільського голову Сумської області Юрія Цаплієнка, якого в травні 2016 року було викрито в одержанні хабара в сумі 2,5 мільйона гривень за надання в оренду на пільгових умовах земельних ділянок сільськогосподарського призначення. Незадовго до цього Спеціалізована антикорупційна прокуратура змінила статтю обвинувачення: з частини 4 ст. 368 Кримінального кодексу України (одержання неправомірної вигоди), де санкція від 8 до 12 років позбавлення волі, на ч. 4 ст. 190 (шахрайство), де вона від п’яти до дванадцяти. Ще одна різниця в тому, що засудженим за хабарництво можуть заборонити протягом визначеного часу обіймати певні посади, а от шахраям таке додаткове покарання законом не передбачене.
Нова політика новообраного голови
Подібне ліберальне ставлення до підсудних даної категорії навряд чи сподобається публіці, проте в даному випадку воно може вважатися цілком виправданим заради того, щоб хоч якось «зберегти обличчя» стороні обвинувачення, яка в ході досудового розслідування цієї справи так напартачила зі збором доказів, що її фінал узагалі був на волосину від виправдувального вироку. Одразу зазначимо, що докази, які були визнані судом неналежними й недопустимими, збирали не детективи НАБУ, а слідчі військової прокуратури – був колись такий інститут, який фактично відродили в 2014 році у зв’язку із початком війни для розслідування військових злочинів, перелік яких наведено в розділі ХІХ ККУ, а також усіх інших злочинів, вчинених військовослужбовцями. Але, окрім основного завдання, зазначені органи нерідко, так би мовити, підробляли на стороні, впливаючи на хід конкурентної боротьби за контроль над фінансовими потоками, що велася між представниками регіональних політико-господарських угруповань.
Читайте також: Реформа правосуддя в Україні: що не так із судовою та виконавчою системою та як саме її вдосконалити
Зав’язка цієї історії датується жовтнем 2015 року, коли більшістю голосів мешканці Битиці Сумського району Сумської області обрали своїм головою 69-річного Юрія Цаплієнка, який із метою збільшення бюджету села почав боротьбу за підвищення ставок орендної плати за землю, яка, на його думку, була штучно занижена попереднім очільником громади. Орендаторам була поставлена жорстка вимога платити більше, бо інакше землю віддадуть іншим сільськогосподарським виробникам. Актив села розділився на два табори, один з яких хотів забрати в іншого тіньові позабюджетні доходи, і в цьому конфлікті на боці однієї зі сторін взяли участь співробітники відділу боротьби з корупцією та організованою злочинністю Управління Служби безпеки України в Сумській області, які підіслали до занадто енергійного сільського голови свого агента з числа тих, кого називають «професійними заявниками».
Чоловік, котрого «чекісти» використали в своїй оперативній комбінації, був давно знайомий із Цаплієнком, колись працював із ним на одному підприємстві, але близьких стосунків не підтримував. У ході реалізації розробленого плану він у квітні 2016 року завітав до Битицької сільради й поцікавився можливістю взяти в цих краях в оренду 50 гектарів землі для вирощування волоських горіхів. Голова клюнув на приманку і, як старому знайомому, запально розповів, що отримати можна і шістсот, але за умови, що окрім офіційних платежів, потрібно буде заплатити ще по 200 доларів США за кожний гектар.
Затримання
Згідно офіційної хроніки справи, 27 квітня 2016 року зазначений агент, перебуваючи в приміщенні УСБУ в Сумській області, написав заяву про вимагання хабара в розмірі орієнтовно 120 тисяч доларів. Вона негайно лягла на стіл військового прокурора Сумського гарнізону Центрального регіону України, який одразу ж доручив займатись цим кримінальним провадженням одному зі своїх слідчих. Невдовзі були отримані дозволи на проведення негласних слідчих розшукових дій й одержана більш конкретна інформація про те, що Цаплієнко хоче за передачу в оренду низки земельних ділянок загальною площею 638 гектарів отримати на руки 2,5 млн грн. Таких великих грошей не було навіть в СБУ, а тому виготовили потрібну кількість імітаційних засобів – папірців, зовні схожих на 500-гривневі купюри. І 12 квітня 2016 року під час передачі коштів у кімнаті для переговорів Сумського відділення «Приватбанку» зловмисника було затримано, при чому це сталося в той момент, коли агент виклав гроші на стіл, а Цаплієнко ще не встиг не те, щоб ними заволодіти, а й узагалі до них доторкнутися.
Потім у ході судового розгляду сторона захисту переконувала суддів у наявності провокації злочину, оскільки чоловікові, який давав підсудному гроші, земля була непотрібна – він не мав ані досвіду і знань, ані засобів і сил її обробляти, а голову морочив лише для того, аби сформувати в співрозмовника бажання взяти хабар. Проте судді відхилили цей аргумент, оскільки все наведене не знімало з Цаплієнка вини в одержанні неправомірної вигоди. Відповідно до вимог європейських стандартів, суд, вирішуючи питання про наявність чи відсутність провокації, має з’ясувати, чи скоїв би зловмисник цей злочин, якби не було активних дій з боку спецслужб. У цій ситуації судді вирішили, що скоїв би, оскільки агент цікавився можливістю взяти в оренду лише 50 гектарів землі, а збільшення площі до шестисот було виключно ініціативою підсудного, з чого належить зробити висновок, що в даному випадку зловмисник і без підбурювання радий був отримати гроші.
Читайте також: Армію «підкошує» військова юстиція. Що не так із правосуддям в умовах війни?
А от рішення САП щодо зміни обвинувачення з хабарництва на шахрайство виглядає доволі сумнівним. В прокуратурі вирішили, що зловмисник отримав гроші за вчинення дій, які він, як сільський голова, не міг і не мав права вчиняти. Підставою для такого висновку став той факт, що Цаплієнко, отримавши 2,5 млн грн, мав передати взамін підписаний ним договір оренди землі, укладений між Битицькою сільрадою й агентом СБУ, який у цьому документі був названий фізичною особою-підприємцем. Але цей договір не мав жодної юридичної сили: по-перше, тому, що не був схвалений сесією сільради, по-друге, що не був погоджений Головним управлінням Держгеокадастру в Сумській області, а по-третє, що не був у законному порядку розірваний договір оренди з попереднім орендатором, який, до речі, потім судився з цього приводу із сільрадою в господарських судах і, врешті-решт, виграв справу. Виходячи з наведеного, прокурор САП вирішив, що зловмисник діяв без використання службового становища й не як посадова особа. Погодитися з цим доволі важко, оскільки від зловмисника, як від сільського голови, все ж таки щось та залежало в громіздкому процесі передачі в оренду земельних ділянок, але судді вирішили, що зміна обвинувачення прокурором є реалізацією його дискреційних повноважень.
Не той суд задовольнив клопотання
Але найдраматичнішим моментом цієї історії стало те, що ВАКСом були забраковані ключові докази, зібрані в ході досудового розслідування. Так, відкривши провадження, слідчий військової прокуратури подав голові Апеляційного суду Сумської області клопотання про дозвіл на проведення негласного запису розмов, які вів Цаплієнко телефоном і при особистій зустрічі із заявником. Однак у наданні такого дозволу було відмовлено через порушення правил підслідності – як уже зазначалося, слідчі військової прокуратури, відповідно до своєї компетенції, мали розслідувати військові злочини й злочини, скоєні військовослужбовцями, однак у певних регіонах країни за наявності виключних обставин і тільки з письмового дозволу Генерального прокурора України, могли розслідувати й інші злочини, вчинені іншими особами. Голова Апеляційного суду Сумської області в ухвалі про відмову вказав на цю обставину, й військова прокуратура мала можливість усунути вказаний недолік, отримавши дозвіл Генпрокурора, й подати повторне клопотання. Проте слідчий подав клопотання того ж самого змісту голові Апеляційного суду розташованої поруч Полтавської області, яке й було задоволене без жодних заперечень.
Таким чином, дозвіл було отримано, записи розмов проведено, та коли дійшов час розглядати їх у суді, постало питання про порушення правил територіальної підсудності, встановлених статтею 247 Кримінального процесуального кодексу України. Нею, в принципі, передбачений варіант, коли апеляційний суд однієї області дає дозвіл на проведення негласних дій на території іншої, але це стосується лише тих випадків, коли зловмисниками є, зокрема, судді або прокурори, але посади сільського голови в цьому переліку немає, а відтак дозвіл на проведення прослуховування розмов Цаплієнка мав право давати лише Апеляційний суд Сумської області, який у задоволенні такого клопотання відмовив. Виходячи з цього, ВАКС дійшов висновку, що негласні дії були проведенні без отримання законного дозволу й самі є незаконними, а отримані докази – неналежними.
Після цього суд фактично міг оперувати лише тими доказами, які були отримані в ході судового засідання, які ми й пропонуємо оцінити. Отже, обидві сторони не заперечували того факту, що коли «чекісти» увірвалися до переговорної кімнати «Приватбанку», на столі лежали 2,5 мільйони гривень, які агент СБУ приніс сільському голові. Але при цьому сторона обвинувачення наполягала, що це хабар, який вимагав Цаплієнко, а сторона захисту запевняла, що він зовсім не збирався брати ці гроші, а хотів лише переконатися в їх наявності, щоби знати, чи є платоспроможною особою потенційний орендар і чи варто заради нього починати марудний судовий процес розриву договорів з попередніми орендарями. Гроші ж, мовляв, після владнання всіх договірних питань, мали бути передані до банку й зараховані на рахунок Битицької сільської ради як цілком законна орендна плата.
За таких обставин, коли два учасника події говорять прямо протилежні речі, всі сумніви тлумачаться на користь обвинуваченого, тож виправдувальний вирок виглядав дуже ймовірним. Однак ситуацію для САП врятував другорядний доказ, який і переважив шальки терезів: це були показання співробітниці «Приватбанку», для якого Цаплієнко мав статус VIP-клієнта і право безкоштовно користуватися кімнатою для проведення переговорів та ще деякими послугами. Так от, ця абсолютно нейтральна до обох сторін жінка розповіла, що напередодні затримання підсудний телефонував їй і замовив переговорну кімнату та персональну банківську скриньку, в яку він збирався покласти певну суму грошей. Її свідчення в пух і прах розбили вибудувану стороною захисту позицію, відповідно до якої Цаплієнко хотів лише переконатися в наявності коштів у потенційного орендодавця (оскільки для того, щоб лише подивитися на гроші, не потрібно було їхати в банк), а гроші у випадку їх отримання покласти на рахунок сільради (і для цього не потрібно було замовляти персональну скриньку). Саме ці показання й стали для суду переконливим доказом того, що підсудний таки збирався заволодіти коштами агента СБУ, що й стало підставою для ухвалення обвинувального вироку.
Костянтин Юрченко,
спеціально для ЮВУ
Джерело: Юридичний вісник України
