Юридична практика
Реверс Великої Палати
Теорія перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами спіткнулася на практиці банківських справ
У травні минулого року Велика Палата Верховного Суду ухвалила «пілотне», як здавалося тоді, судове рішення в справі за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення шкоди, завданої керівниками збанкрутілого банку колись очолюваній ними фінансовій установі. Перед тим суди попередніх інстанцій відмовили в задоволенні цього позову, тож такий поворот спричинив неабиякий ентузіазм з боку прес-служби позивача, яка повідомила, що даний судовий процес визначить правильний напрямок для вирішення ще 64 аналогічних справ за позовами до 774-х інших відповідачів про стягнення з них 97-ми мільярдів гривень. Проте зазначеному вердикту не судилося стати дороговказом, оскільки поданому прикладу поки що так ніхто й не наслідував, а зовсім нещодавно – 3 серпня – й сам він був скасований постановою тої ж самої ВП ВС через необхідність перегляду справи у зв’язку з нововиявленими обставинами.
Банкрутство
Заклад, якому судилося стати предметом зразково-показового рішення, було Публічне акціонерне товариство «Акціонерний банк «Укоопспілка». Він був заснований у 1993 році недержавною організацією Центральна спілка споживчих товариств України, але протягом двох десятиліть її пакет акцій у ньому зменшився до десяти відсотків. Станом на 1.07.2014 р. це був порівняно невеличкий кишеньковий банк, який за офіційними даними НБУ, за розміром загальних активів у 540 млн грн займав лише 128-ме місце серед 173-х українських банків. Однак і ці півмільярда активів, як з’ясувалося, виявилися дутими, тож 22 січня 2015 року правління Нацбанку ухвалило постанову про віднесення банку «Укоопспілка» до категорії неплатоспроможних, відповідно до положень якої виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі – Фонд) запровадила в ньому тимчасову адміністрацію. Рівно через три місяці після цього, коли стало зрозуміло, що пацієнт безнадійно хворий, Нацбанк ухвалив ще одну постанову, цього разу про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку «Укоопспілка», згідно вимог якої Фонд розпочав процедуру ліквідації банку й призначив уповноважену на це особу.
Читайте також: Принципи перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами
Влітку того ж року, за підсумками проведеної фахівцями перевірки, Фонд ухвалив два важливих рішення, які згодом стануть приводом для серйозного розколу в рядах Великої Палати Верховного Суду: одне – від 20.07.2015 р. – про затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів ліквідованого банку, які в сумі складали 110 мільйонів гривень, друге – від 17.08.2015 р. – про затвердження оціночної (ринкової) вартості ліквідаційної маси банку, яка становила 33 мільйони гривень. Різниця між двома названими вище цифрами становила 77 мільйонів гривень, які Фонду десь потрібно було взяти, аби виконати свої обов’язки ліквідатора, і він вирішив стягнути їх з колишніх високопоставлених працівників банку, які своїм керуванням довели його до банкрутства. На роль «жертви» було обрано 14 осіб, семеро з яких колись були членами правління, а ще семеро – членами наглядової ради.
Зазначимо, що чинне законодавство таке дозволяє: в Цивільному кодексі України, а також у законах «Про акціонерні товариства», «Про банки і банківську діяльність», «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є статті про цивільно-правову відповідальність посадових осіб фінансових установ, з яких теоретично можна стягнути компенсацію шкоди, яку вони завдали тим вкладникам чи кредиторам банку, які мали нещастя довірити йому свої кошти. Мало того – така відповідальність поширюється ще й на власників суттєвого пакету акцій, які брали участь у формуванні керівних і контрольних органів банку, а також на тих осіб, які формально не входять до числа власників чи працівників банку, але при цьому отримали якусь матеріальну вигоду від того, що банк вів неефективну господарську діяльність, наприклад, купували в нього за заниженими, а продавали за завищеними цінами якісь товари чи послуги.
«Сміттєві» цінні папери
У теорії все це виглядало дуже добре, але практично цього ще ніхто ніколи не робив, за винятком, звичайно, тих випадків, коли в кримінальному провадженні ухвалювався обвинувальний вирок, яким у порядку задоволення цивільного позову потерпілого стягувалася сума завданого збитку. А оскільки покладати надії в цьому плані на органи прокуратури було марною справою, Фонд вирішив спробувати добитися сплати грошей самотужки – в порядку господарського судочинства і в рамках цивільно-правової відповідальності. Й для того, аби переконати Господарський суд Києва, до якого було подано позов про стягнення 77 мільйонів гривень із чотирнадцяти згаданих вище осіб, юристи позивача підібрали один епізод їхньої діяльності, який найбільш красномовно свідчив про розтрату ввіреного їм майна.
Ішлося про купівлю банком у 2014 році облігацій двох товариств з обмеженою відповідальністю на суму 320 мільйонів гривень. Ці фірмочки були явними пустишками, оскільки нічого за душею не мали, не займалися якою-небудь прибутковою діяльністю і в їх штатному розкладі було по одному працівнику, та й то на посаді директора з окладом у 1500 гривень. Коли згодом в рамках ліквідаційних процедур була проведена оцінка реальної ринкової вартості цих облігацій, виявилося, що більше трьох гривень за них ніхто не дасть. Ще один цікавий момент – облігації були придбані з умовою погашення через 5 років і дохідністю 5% річних, в той час як сам банк залучав кошти вкладників під 15% річних для фізичних осіб і 11% – для юридичних, що робило таке розміщення коштів позбавленим економічної доцільності, навіть якби емітенти й не були фіктивними підприємствами. Ще одна цікава деталь, про яку повідомили суду юристи Фонду, стосувалася того, що опосередкованим власником зазначених товариств значився Валерій Повний – рідний брат голови спостережної ради банку «Укоопспілка» Станіслава Повного, що на думку позивача свідчило про те, що під виглядом придбання нічим не забезпечених цінних паперів здійснювалося цілеспрямоване заволодіння коштами акціонерів і вкладників банку.
Позов було подано в серпні 2018 року (справа № 910/11027/18), але попри таку, здавалось би, переконливу доказову базу рішенням ГС Києва від 20.12.2018 р., залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2019 р., в задоволенні позову було відмовлено. Серед інших аргументів суду найвагоміший полягав у тому, що п’ять років після погашення облігацій ще не минуло й строк їх обов’язкового погашення ще не настав, а тому притягнення до відповідальності осіб, які були причетні до їх придбання було би передчасним. Це був уже не перший випадок, коли Фонд програвав подібний позов у судах двох перших інстанцій, і в ході розгляду аналогічних справ накопичилася низка правових проблем, вирішити які мала Велика Палата Верховного Суду. Щастя потрапити їй на стіл випало саме справі банку «Укоопспілка», тож усі інші були поставлені на паузу до того моменту, коли скаже своє слово ВП ВС.
Думки суддів розділилися
Довгоочікувана постанова була ухвалена 25 травня 2021 року. Її відповідь на доводи відповідачів можна виразити словами «Бачили очі, що купували – платіть гроші», тому вердикти судів попередніх інстанцій були скасовані й ухвалене нове рішення, яким позов було задоволено й стягнуто з відповідачів 77 мільйонів гривень. Стягнути ці кошти Фонд не встиг, оскільки 3 серпня поточного року зазначена постанова була скасована через нововиявлені обставини, а справа направлена на новий розгляд до ГС Києва. Відправною точкою нового кола стала подана в лютому заява одного з відповідачів, який свого часу обіймав посаду члена правління банку «Укоопспілка» й начальника його відділу фінансового моніторингу, а нововиявленої обставиною стало, буцімто, те, що Фонд неправильно визначив суму акцептованих вимог кредиторів. Якщо вірити заявникові, то десь у січні його осяяла здогадка про те, що до цієї суми були безпідставно включені претензії Центральної спілки споживчих товариств України (далі – Спілка), яка в 2014 році була одним з акціонерів банку. Він, мовляв, через адвоката направив запит й отримав відповідь, яка й підтвердила несподівано виникле припущення.
У тексті постанови Великої Палати наведено повний зміст адвокатського запиту й дуже стислий переказ відповіді Спілки, з якої можна зрозуміти, що в липні 2015 року вона дійсно мала претензії до однойменного банку на суму 1,9 мільйона гривень, але станом на 31.01.2022 р. Спілка жодних претензій до нього вже не має, оскільки його борг перед нею дорівнює нулю. Коли й за яких обставин зникла ця заборгованість: боржник її погасив, чи кредитор простив непогашеною, сталося це до того, як була ухвалена постанова Великої Палати ВС чи вже після – по це судді не написали. За браком інформації виникають логічні питання про те, чи не є надана заявником офіційна відповідь чистісінької води липою? Може, заборгованість банку перед нею ніхто й не погашав? Може, цієї заборгованості взагалі ніколи не було? Може, Спілка взагалі не давала жодної офіційної відповіді, а лист на її офіційному бланку з підписом і печаткою підроблений.
Перелік таких питань можна продовжити, але для того, щоб спростувати чи підтвердити всі логічні й нелогічні припущення, потрібно здійснити дослідження доказів, а це вже виключна прерогатива судів низових інстанцій, оскільки Верховний Суд, як касаційна інстанція, не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені в рішенні місцевого чи апеляційного суду. Що ж стосується суми претензій кредиторів до банку «Укоопспілка», то під час розгляду справи в ГС Києва та Північному АГС це питання не досліджувалося, факти не перевірялися, тож, мовляв, для їх встановлення необхідно розглянути справу по-новому.
Із такою точкою зору категорично не погодилися вісім з дев’ятнадцяти суддів Великої Палати, зокрема й головуюча по справі суддя Лариса Рогач, які склали окрему думку, де зазначили, що в заяві про перегляд постанови за нововиявленими обставинами фактично поставлено питання про перегляд остаточного судового рішення через незгоду з ним відповідача. В матеріалах справи дійсно відсутній реєстр акцептованих Фондом вимог кредиторів – через те, що суди попередні, розглядаючи цю справу, повірили йому на слово, у Великої Палати немає можливості, не сходячи з місця, перевірити достовірність наданої заявником інформації. Але ж і відповідачі по справі теж повірили Фонду на слово й не ставили під сумнів правильності порахованої ним цифри. В ході процесу вони подавали чимало клопотань про витребування додаткових доказів, але всі вони стосувалися обставин придбання «сміттєвих» цінних паперів на суму 320 млн грн й жодне з них не вимагало долучити й дослідити зазначений реєстр у повному обсязі.
Виходячи з міркувань меншої частини суддів, наведену заявником обставину навряд чи можна вважати нововиявленою, а тим більше суттєвою, заради дослідження якої варто скасовувати рішення Великої Палати й переривати процес стягнення коштів. Варто лише порівняти цифри: де 1,9 мільйона, а де 77? Проте більшість вирішила інакше.
Костянтин ЮРЧЕНКО,
ЮВУ
Джерело: Юридичний вісник України
