Юридична практика
«Розкуркулення» олігарха Фірташа в дзеркалі судових рішень
Два роки тому Державне бюро розслідувань у взаємодії з Печерським районним судом Києва розпочало операцію з фактичної «конфіскації» в бізнес-імперії олігарха Дмитра Фірташа й передачі до системи Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» двох десятків територіальних газорозподільних підприємств, які в народі звично звуть облгазами. Зазначена акція мала яскраво виражений характер політичного замовлення, але ми поки що винесемо за дужки питання про те, хто був її ініціатором – котрийсь із конкуруючих олігархів чи правлячі кола США, – й зосередимося лише на юридичній якості виконання поставленого замовником завдання.
Агент російського «Газпрому» в українській економіці
Облгази – це колишні державні підприємства з газопостачання й газифікації, які в дев’яностих роках минулого століття були реформовані в акціонерні товариства. На старті їх налічувалося 26 (по одному на область плюс місто Київ), а нині вже близько сорока. Попервах усі їхні акції належали державі в особі Нафтогазу, але потім вони стали активно розпродуватися приватним особам, і станом на теперішній час контрольний пакет – 50 відсотків плюс одна акція – ця державна компанія має лише в АТ «Кіровоградгаз». Майно, яким володіють облгази, поділяється на дві категорії: перша – офісні приміщення, комп’ютери, програмне забезпечення, ремонтно-технічна база, спеціальний службовий транспорт – усе це входить до статутних капіталів акціонерних товариств і належить їхнім акціонерам на праві приватної власності. Друга категорія – газорозподільні системи (ГРС) – трубопроводи й газоперекачувальне обладнання, які належать державі, перебувають в управлінні Міністерства енергетики України й передані газорозподільним підприємствам як операторам ГРС у, так би мовити, тимчасове користування.
Читайте також: Мільярди «Платинум Банку». Зигзаги судово-господарської справи
Свого часу найбільше облгазівських акцій скупила корпорація Фірташа, яка станом на початок 2022 року через мережу офшорних компаній контролювала половину облгазів, причому найбільших, що здійснювали розподіл близько 80 відсотків природного газу, який транспортувався газорозподільними трубопроводами країни. Серед інших українських олігархів цей вирізняється найбільшою ступінню пов’язаності з російською економікою, оскільки його матеріальна база формувалася за гроші тамтешнього «Газпрому», який дав йому гроші на придбання двадцяти облгазів і чотирьох найбільших в Україні виробників мінеральних добрив – рівненського, черкаського, сєверодонецького «Азотів» і горлівського «Стиролу». Починаючи з березня 2014-го керівництво НАК «Нафтогаз України» звинувачувало Фірташа в системних газово-фінансових махінаціях: маючи ліцензію на придбання газу за пільговими цінами для подальшого постачання на потреби житлово-комунального сектору, менеджери олігарха, буцімто, завищували обсяги його споживання населенням і тепловиробниками, а зекономлений ресурс спрямовували до згаданих вище гігантів хімічної промисловості, в собівартості продукції яких близько 90% складав саме природний газ. Наведена схема виглядає дуже правдоподібною, але зібраних нафтогазівцями конкретних доказів не вистачило не те що на ухвалення обвинувальних вироків, а й навіть на пред’явлення кому-небудь хоч якихось офіційних підозр.
З іншого боку океану на Фірташа виріс величезний зуб у Міністерства юстиції США, яке звинуватило його в даванні хабара індійським чиновникам за отримання дозволу на експлуатацію титанових родовищ (в переробці видобутої сировини теж використовується величезна кількість газу). Інтерес офіційного Вашингтона до цієї справи полягав у тому, що кошти передавалися через американські платіжні системи, які таким чином були використанні в злочинних цілях, що відповідно до законів США тягне за собою переслідування зловмисника по всьому світу. В рамках цієї кримінальної справи Фірташа в тому ж березні 2014-го було заарештовано у Відні (через кілька днів звільнено під заставу 125 мільйонів євро), й по тому австрійська юстиція вже більше десяти років ніяк не може вирішити питання про його екстрадицію – щоразу, коли рішення про згоду на видачу доходить до суду останньої інстанції, той знаходить причини направити справу на нове коло розгляду. В засобах масової інформації висловлювалося припущення, що насправді Фірташа замовила американська корпорація «Боїнг», якій він перейшов дорогу в питання експлуатації тих самих титанових родових, але офіційного підтвердження з боку відповідних органів США дана версія не отримала.
Суди визнали законним безоплатне користування держмайном
Провадження, в рамках якого відбулася така собі «націоналізація» фірташевських облгазів, було відкрите ДБР ще 22 лютого 2021 року за статтею 364 Кримінального кодексу України за фактом зловживання службовим становищем. Але це зовсім не означає, що вже тоді ДБР планувало атаку на олігарха – швидше за все зазначене відомство, діючи в кращих традиціях колишнього Генпрокурора Віктора Пшонки, відкривало провадження «на виріст» – на всі випадки життя, щоб мати компромат як на ворогів чинного глави держави, так і на його друзів. Активні ж дії в цій справі почалися 17 травня 2022 року, коли ухвалою Печерського суду Києва було накладено арешт на частину акцій 26-ти газорозподільних підприємств, які належали 35-ти юридичним і фізичним особам з орбіти Фірташа. Приводом для такого великомасштабного запобіжного заходу стало безоплатне протягом п’яти років користування державним майном газорозподільних систем, яке призвело до ненадходження до державного бюджету коштів у сумі чи то 1,55 мільярда гривень – за підрахунками Міністерства енергетики України, чи то 1,488 млрд грн – за підрахунками Українського науково-дослідного інституту спеціальних експертиз СБУ.
Читайте також: Загадки вироку Онищенку, або Чому НАБУ зупинилося на пів дорозі?
Претензії ДБР були обгрунтовані тим, що 21 лютого 2017 року Кабінет Міністрів України ухвалив постанову № 95, відповідно до положень якої мала закінчитися епоха дармового користування операторами ГРС державним майном, й відтоді вони мали щорічно платити за нього кошти в сумі 10% його залишкової балансової вартості. Міністерству енергетики і вугільної промисловості України доручалося укласти з ними нові договори про передачу газорозподільних систем в експлуатацію на виключно платній основі. На виконання цієї постанови Мінвуглепром надрукував, підписав і розіслав на підпис 37-ми операторів ГРС по два примірники контракту, який беззастережно уклали тільки три з них – «Одесагаз», «Шепетівкагаз» і «Тернопільміськгаз» – решта погодилися зробити це лише за умови, що плата за користування розподільними системами буде включена до тарифу за надання послуг доставки газу, тобто фактично стягуватиметься з кишень їхніх споживачів.
Тут необхідно пояснити, що транспортування газу як магістральними, так і розподільними трубопроводами відноситься до категорії природних монополій, тож ціни на такі послуги встановлює не вільний конкурентний ринок, а державний регулятор галузі в особі Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Зазначене відомство, склавши всі економічно обгрунтовані витрати на доставку газу, визначає його собівартість, додає до неї невеликий відсоток на розвиток газорозподільного господарства, а потім ділить загальну суму на всіх споживачів, пропорційно кількості доставлених кожному з них кубометрів. Отже, згідно закону, будь-яка нова витрата, в тому числі й плата за користування державним майном ГРС, має бути включена до тарифу на послуги доставки природного газу. Керівництво Мінвуглепрому з такою умовою погодилося й підписало 34 договори в запропонованій облгазами редакції, в якій ішлося про те, що плата стягуватиметься лише після того, як НКРЕКП ухвалить відповідні постанови про зміну структури тарифу. Проте Нацкомісія таких рішень приймати не стала й плата, звісно, не стягувалася, як не стягується й донині, коли вилученими у Фірташа облгазами вже керує Нафтогаз.
Також варто додати, що це питання в 2018–2021 роках уже було предметом судового розгляду. Так, у березні 2018 року Генеральна прокуратура подала до Господарського суду Києва позови до Мінвуглепрому і п’ятьох із 34-х облгазів, які не платили за користування ГРС: «Волиньгазу», «Рівнегазу», «Львівгазу», Полтавагазу» й «Харківгазу». Позивач, окрім іншого, вимагав визнати недійсними укладені між міністерством і відповідачами договори, які ставили оплату за користування державним майном у залежність від рішень НКРЕКП. Рішеннями ГС Києва, залишеними без змін постановами судів наступних інстанцій, у задоволенні цих позовів було відмовлено. Судді зазначили, що згаданою вище постановою КМУ № 95 від 21.02.2017 р. Мінвуглепрому було поставлено завдання вжити заходів для укладення з операторами ГРС договорів про експлуатацію на платній основі, й це завдання було виконано: заходи вжиті, договори відповідного змісту укладені. Що ж стосується змісту окремих пунктів договорів, які фактично звільняли облгази від сплати коштів, то це вже виключне право міністерства укладати їх у саме такій, а не іншій редакції.
Винуватим вирішили призначити колишнього міністра
Таким чином Державне бюро розслідувань побачило кримінал у тому, що оператори ГРС не платили за користування цими системами, хоча ті при цьому діяли в рамках договорів із Мінвуглепромом, які в судовому порядку були визнані законними. Цікавим виглядає й перелік акціонерних товариств та акціонерів, арешт на акції яких був накладений ухвалою Печерського суду: нагадаємо, що не платили за експлуатацію трубопроводів 34 газорозподільні підприємства, проте арешт був накладений на корпоративні права лише 26-ти з них, та й то не повністю. Так, у статутному капіталі всіх облгазів НАК «Нафтогаз України» мала пакети акцій різної величини, але на них арешт накладений не був. АТ «Кіровоградгаз», в якому ця державна компанія мала контрольний пакет, перебував у числі 26-ти неплатників, але ДБР не стало просити суд арештувати нафтогазівський пакет у розмірі «п’ятдесят відсотків плюс одна акція». Зате були арештовані 33% акцій «Кіровоградгазу», які належали ТОВ «Інвестиційна компанія «Фінлекс Інвест», що перебувала в орбіті Фірташа. Інший приклад – згадане вище АТ «Полтавагаз» теж перебувало в числі 26 облгазів, які не платили за користування державним майном газорозподільних систем, але арешт на жодну з його акцій накладений не був – очевидно тому, що серед його акціонерів не було осіб, які би прямо чи опосередковано належали до корпорації Фірташа.
Співставивши ці та інші факти, можна дійти однозначного висновку про те, що претензії з приводу несплати облгазами півтора мільярда гривень були тільки приводом для активних дій, а їх метою стало саме «розкуркулення» Фірташа. З цим завданням ДБР, можна сказати, впоралося: через тиждень після накладення арешту ухвалою того ж Печерського суду арештовані акції були передані Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (АРМА), а 5 липня 2022 року за погодженням з Кабміном АРМА передало їх в управління Акціонерному товариству «Чорноморнафтогаз», сто відсотків акцій якого належать НАК «Нафтогаз України». Зазначена компанія до 2014 році займалася видобуванням газу на Кримському півострові і прилеглій до нього акваторії Чорного моря, але після окупації евакуювалися з Сімферополя до Києва, де його прихистив у своїй резиденції на вулиці Богдана Хмельницького Нафтогаз, і по тому займався виключно претензійною роботою проти країни-агресора в міжнародних арбітражних установах. За таких обставин передача в управління «Чорноморнафтогазу» контрольних пакетів 26-ти облгазів виглядала формальністю, оскільки насправді в них мали господарювати співробітники материнської НАК «Нафтогаз України».
Читайте також: Тиск на бізнес триває. Нові виклики для підприємців
Також виглядають формальністю претензії ДБР на адресу тодішнього керівництва Мінвуглепрому, яке, мовляв, допустило укладення з облгазами, нібито, завідомо невигідних договорів. Так через більш ніж півроку після арешту акцій, а саме 1 лютого 2023-го колишній міністр Ігор Насалик був повідомлений про підозру в службовій недбалості (ст. 367 ККУ), у зв’язку з чим Печерський суд обрав йому запобіжний захід у вигляді нічного домашнього арешту, згодом змінений на особисте зобов’язання. В травні того ж року Насалику була пред’явлена підозра за більш тяжкою статтею – зловживання службовим становищем, а матеріали справи щодо нього виділені в окреме провадження й передані для подальшого розслідування НАБУ. Отримавши ці понад півсотні томів й ознайомившись із ними, тамтешні детективи з’ясували, що слідчі ДБР добряче напартачили з дотриманням процесуального порядку збирання доказів. Згодом, переконавшись у повній відсутності судової перспективи справи, вони поспішили її «здихатися» й повернути назад до Державного бюро розслідувань, про що 22 серпня 2023 року була ухвалена відповідна постанова заступника Генпрокурора – керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Олександра Клименка.
Різні центри впливу
Тим часом адвокати 35-ти власників арештованих акцій завалювали суди клопотаннями й апеляційними скаргами, поданими з метою зняття арешту, тож Єдиний державний реєстр судових рішень містить багатий матеріал про характер даної справи. Так, оприлюднені ухвали Печерського суду й Київського апеляційного суду свідчать про доволі високу ступінь єдності в поглядах слідчих Державного бюро розслідування і суддів – іноді складається враження, що писалися ці вердикти в ДБР, а в судах лише підписувалися й оголошувалися. Наприклад, в ухвалі КАС від 19.12.2022 р. можна прочитати, як адвокати доводили безпідставність даного розслідування, оскільки відсутність вини облгазів в несплаті коштів за користування ГРС уже була встановлена рішенням Господарського суду Києва від 03.09.2018 р. у справі № 910/3501/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2020 р. У відповідь на це в тексті ухвали від імені колегії суддів було написано, буцімто ця сама постанова Північного АГС від 28.05.2020 р. не набрала законної сили, оскільки була оскаржене прокурором у червні 2020 року. Суддя навряд чи міг би написати подібну нісенітницю, оскільки, по-перше, будь-який вердикт суду апеляційної інстанції набирає законної сили одразу ж після проголошення (інша справа, що суд касаційної інстанції може зупинити його виконання до повного завершення судового процесу), а по-друге, станом на день постановлення цієї ухвали Київського АС названа вище постанова Північного АГС була залишена без змін постановою Верховного Суду від 12.08.2020 р. Проколи такого примітивного рівня не характерні для суддів (навіть Печерського суду), зате для слідчих ДБР подібні помилки є чимось на кшталт норми життя.
Із цього невеличкого епізоду можна робити висновок про те, що в більшості випадків судді бездумно штампували те, що їм приносили прокурори, проте іноді виходило й так, що вони діяли їм наперекір. Так, ухвалою Печерського суду від 28.11.2023 р. було задоволено клопотання адвоката про зняття арешту, накладеного на 49% акцій АТ «Черкасигаз», які належали трьом його клієнтам. Слідчий суддя мотивував це рішення тим, що жодному з власників не повідомлено про підозру й стороною обвинувачення не доведена наявність підстав для арешту їхнього майна. Прокурором одразу ж було подане клопотання про повторний арешт зазначених акцій, але ухвалою Печерського суду Києва від 12.12.2023 р, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного суду від 10.01.2024 р., йому в цьому було відмовлено. Така непокора з боку представників судової влади видається доволі дивною, оскільки у відповідь на решту аналогічних клопотань адвокатів інших власників арештованих акцій судді стереотипно зазначали, що майно, яке має ознаки речового доказу, повинно вилучатися й арештовуватися незалежно від того, хто є його власником і чи є цей власник підозрюваним у справі.
Наведений епізод свідчить про те, що серед вищого керівництва країни були різні погляди з приводу того, настільки скрупульозно слід виконувати всі пункти замовлення з відбирання в корпорації Фірташа її активів, тож суддям і слідчим ДБР з цього приводу надходили вказівки різного змісту. Ми, звичайно, не можемо знати, хто саме був тією надзвичайно впливовою особою, чиї команди слухняно виконували Печерський і Київський апеляційний суди – зате з офіційних повідомлень НАБУ достеменно відомо, що в тодішнього заступника глави Офісу Президента України Андрія Смирнова, який був куратором судової системи, без жодних законних на те підстав завелися статки на суму 16 мільйонів гривень.
Попри цю та інші їй подібні дрібні невдачі, керівництво НАК «Нафтогаз України» спромоглося в найкоротші терміни провести загальні збори акціонерів у 26-ти відібраних облгазах, де представнику АТ «Чорноморнафтогаз», як управителю арештованих акцій, належала більшість голосів. За результатами голосування були сформовані нові наглядові ради, які призначили нових голів та членів правлінь операторів ГРС. Однак для того, щоб отримати реальну можливість керувати газорозподільним господарством, новим людям довелося подолати неабиякий опір попереднього менеджменту. Це сталося вже в 2023 році, коли Бюро економічної безпеки в тісній взаємодії з Шевченківським районним судом Києва відправило до в’язниць половину колишніх, призначених ще Фірташем, керівників облгазів. Але це сталося в рамках уже іншої кримінальної справи, про яку ми плануємо детально розповісти в наступних номерах ЮВУ.
Джерело: Юридичний вісник України